Образотворче мистецтво в ХІХ ст

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде свій відлік з прадавніх часів.

В ХІХ ст. на східноукраїнських землях спостерігалася певна українсько-російська єдність в образотворчому мистецтві. Хоча на той час головним центром освіти в Російській імперії продовжує залишатись Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна – “ нова Італія ”, як її тоді називали.

Відомий російський художник В. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі велику кількість портретів: “ Дівчина з Поділля ”, “ Хлопчик з сокирою ”, “ Весілля в селі Кукавці ”, “ Українець ”, “ Портрет подільського селянина ”.

У Петербурзькій Академії мистецтв навчався і геніальний український поет і художник Т. Шевченко, проте зовнішні обставини – заслання та заборона малювати – перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту. У романтичних картинах “ Селянська родина ”, “ Циганка - ворожка ” та інших уже помітний відхід від чистого академізму. Різнобічний талант митця досяг висот і в художній графіці (серія “ Живописна Україна ” тощо) – 1860 року Т. Шевченку було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.

Тісно пов’язаною з Україною була доля великого художника - мариніста І. Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у таких його роботах як “ Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки ” та унікальній для художника жанровій картині “ Весілля на Україні”.

Новаторською для пейзажу стала творчість А.Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина - “Ніч на Дніпрі” - викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX – рух до реалізму – з найбільшою силою прозвучала у творчості членів “Товариства пересувних художніх виставок”. Найзнаменитіший живописний портрет Т.Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників І.Крамським. Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Багато художників-передвижників були родом з України: М.Ге, О.Литовченко, М.Ярошенко. Микола Ге написав чудовий портрет свого друга - історика М.Костомарова. Тематика творів зближує з передвижниками художника К.Трутовського (“Бандурист”, “Український ярмарок”, “Шевченко над Дніпром”).

Родом з-під слобідського Чугуєва був великий російський художник-реаліст І.Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину, не раз гостював у маєтку Качанівка українських меценатів Тарновських. У свій час тут не раз бував і Шевченко, в цій сім'ї збереглося безліч рукописів поета. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Художник скористався рядом порад українського історика Д.Яворницького, який передав йому деякі речі козацьких часів, текст самого листа, позував для фігури писаря.

Видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: “Святочні ворожіння”, “Весілля в Київській губернії”, “Проводи рекрутів”, “Свати”, “Жнива”, “По воду”, “Ярмарок”, інші. Пимоненко – автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж.

Поєднання мистецтва з усвідомленою національною ідеологією вперше відбувається в творчості С.І.Васильківського. Випускник Петербурзької Академії, він повернувся з тривалої зарубіжної поїздки, володіючи прекрасним професійним рівнем. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема “Козаки в степу”, “Козача левада”, портрет Т.Шевченка). Одночасно він вивчає і збирає пам'ятки старовинного українського мистецтва.

Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру.

Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.

Живопис розвивався в побутовому, історичному, пейзажному, портретному напрямах. Вирішальний вплив на український живопис цього періоду мала Петербурзька академія мистецтв. На початку XIX ст. українське образотворче мистецтво вступило в нову фазу розвитку, його головними рисами стали реалізм і демократизація.

57. Музична культура України XIX ст. Творчість провідних композиторів. У першій половині XIX ст. музична культура України розвива­лась у досить складних умовах. Основними концертними осередка­ми були поміщицькі маєтки. Деякі великі землевласники, як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Ґалаґан, Д. Ширай та інші, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Ар­тистами були переважно кріпаки. Нерідко для керівництва музич­ною справою поміщики запрошували відомих музикантів, компо­зиторів з-за кордону. Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасу­вання кріпацтва. Вони влились у музичну культуру великих міст і збагатили її. Найбільші міста України — Київ, Львів, Харків, Полтава, Оде­са — мали свої музичні традиції. При Харківському університеті були музичні кла­си, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Льво­ві було відкрито консерваторію, і це також істотно позначилося на розвитку музичного життя міста. Засновником нової української літератури став Іван Котлярев­ський. Котляревський підсумував багатовікову музично-театральну традицію і створив високохудож­ні, класичні твори. «Наталку Полтавку» автор назвав народною оперою. Композитори охоче обробляли музику до згаданих п'єс. Чи не першим обробив кілька пісень з «Наталки Полтавки» А. Барсидський. На початку XIX ст. з'явилася Симфонія соль мінор невідомого автора. Шкода, що її виконання на честь відкриття Одеського оперного театру в 1809 році було чи не єдиним. В наступні 150 ро­ків вона вважалася загубленою. Були певні успіхи в розвитку ка­мерної, зокрема інструментальної, музики. Досить згадати інстру­ментальну музику братів Лизогубів, М. Маркевича. Музичну культуру України першої половини XIX ст. ха­рактеризує збирання творчих сил, перехід мистецтва на нові, демо­кратичні засади. Остаточно цей перелом відбувся дещо пізніше. У другій половині XIX ст. українська музика досягла значних успіхів. Відбувається процес формування глибоко народного й реа­лістичного мистецтва. Великий інтерес у зв'язку з цим викликала народна пісня. Науковці починають записувати музичний фоль­клор, композитори активно використовують його у своїх творах. Розвиток професіональної музики на Україні в XIX ст. зосереджуєть­ся головним чином у містах, що швидко зростали як політичні і культурні центри. З розкла­дом феодально-кріпосницького ладу поміщицькі маєтки втра­чали ту роль, яку вони раніш відігравали в українській му­зичній культурі. Оркестри, капели, театральні трупи все частіше виступають у містах. Музичне виконавство з приму­сової кріпацької праці стає вільнонайманим — професією. По­ряд з поширенням домашнього музикування і аматорських концертів у містах розвивається професіональне виконавство, дістають розвиток специфічно міські форми мистецького жит­тя. Відкриваються постійні театри, збагачується концертне життя, концерти стають доступними для досить широкого кола відвідувачів.Поступово все організованіших форм набуває музична освіта; якщо в першій половині XIX ст. музиці навчали, го­ловним чином, приватні вчителі або вона викладалася в за­гальноосвітніх учбових закладах, то пізніше організується досить розгалужена мережа музичних шкіл. Інтерес до музичного мистецтва ширших демократичних верств і гостра потреба у вихованні вітчизняних кадрів — як творчих, так і виконавських,— викликала появу різноманіт­них музичних і хорових товариств. До середини XIX ст. у багатьох містах з ініціативи при­ватних осіб з'являються різні музичні гуртки. Ці напіваматорські, напівпрофесіональні гуртки являли своєрідний про­міжний етап між домашнім музикуванням і відкритими міськими концертами. В подальшому поряд з ними почали виникати й інші форми концертної практики і осередки вихо­вання музичних кадрів. З'являються задуми і плани організа­цій типу філармоній та мистецьких, учбових закладів, проте здійснення їх затрималося надовго. Якщо до ХІХ ст. головним культурним центром був Київ з його Академією, то в першу третину XIX ст. провідне місце належить Харкову. Взагалі музика цієї доби розвивалась в руслі народної пісенної творчості.Була створена перша за змістом українська національна опера «Запорожець за Дунаєм»(1862р.). Музику до неї написав композитор С.Гулак-Артемовський (1813-1873рр.).Великий внесок у розвиток національної музики, популяризацію української народної пісні зробили композитори: П.Сокальський (1832-1887рр.)- опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна»; П.Ніщинський (1832-1896рр.)- музична картина «Вечорниці» до драми Т.Шевченка «Назар Стодоля»; М.Аркас (1852-1909рр.)- опера «Катерина»; О.Нижанківський (1863-1919рр.)- музичні твори на слова Т.Шевченка. Світову славу українській музичній культурі приніс талановитий композитор, піаніст, диригент, педагог і громадський діяч М.Лисенко (1842-1912рр.), творець національного напряму в українській музиці. Широко відомими стали його опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», вокальні твори під загальною назвою «Музика до «Кобзаря» Т.Шевченка», романси на слова І.Франка, Л.Українки, М.Старицького. Теоретичні праці композитора заклали основи української музичної фольклористики. Талановитими продовжувачами творчих заповітів М.Лисенка були композитори К.Стеценко, М.Леонтович, Я.Степовий, С.Людкевич.

Дата добавления: 2015-05-22