Ідіографічний підхід до особистості

У психологічних науках історично сформувались номотетичний та діографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний. є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.

На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.

Ідіографічний підхід (грец. idio - особливий і grapho - пишу) - метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз її внутрішньої структури з метою дослідити неповторність І унікальність суб'єктної організації.

Основоположником ідіографічного підходу в психології XX ст. вважають Г.-В. Олпорта. Він зазначав, що "психологія стане більш науковою (тобто більш здатною робити прогнози), коли навчиться оцінювати одиничні тенденції у всій їх справжній складності і коли вона буде спроможна сказати, що стане з коефіцієнтом інтелекту (ІС)) конкретної дитини, якщо обстановка, в якій вона перебуває, зміниться певним чином". Підхід Олпорта вимагає глибокого і постійного інтересу до вивчення й аналізу одиничного випадку протягом тривалого часу, тому лонгітюдні дослідження - необхідність.

Послідовники ідіографічного підходу вивчають унікальні, а не універсальні феномени. Оскільки визнано, що кожна людина неповторна, психолог повинен користуватися такою теорією і такими методами, які зберігають і виявляють індивідуальні відмінності. В ідіографічній психології віддають перевагу дослідженням, які проводять у повсякденних ситуаціях.

Г.-В. Олпорт у праці "Особистість: психологічна інтерпретація" описав і класифікував понад 50 різних визначень особистості і запропонував, на його думку, найточніше: "Особистість - це динамічна організація тих психофізичних систем усередині індивіда, які визначають характерну для нього поведінку і мислення".

Вважаючи це визначення концептуальним, Олпорт застерігав, що терміни "характер" і "темперамент" не можна використовувати як синоніми особистості. Характер традиційно асоціюють з певним моральним стандартом або системою цінностей, отже, він і справді є поняттям етичним. За формулюванням Олпорта, характер - це оцінена особистість, а особистість - це неоцінений характер. Тому характер не можна розглядати як відособлену ділянку всередині особистості.

Темперамент, навпаки, є "первинним матеріалом" (разом з інтелектом і фізичною конституцією), з якого будується особистість. Олпорт вважав поняття "темперамент" особливо важливим при обговоренні спадкових аспектів емоційної природи індивіда (зокрема, легкості емоційного збудження, домінантного фону настрою, коливань настрою та інтенсивності емоцій). Як один з аспектів генетичної обдарованості особистості темперамент обмежує розвиток індивідуальності.

Теорія рис Г.-В. Олпорта

Альтернативне типологічному підходу вивчення структури особистості з позиції рис (якостей, стійко притаманних людині, і тих, що виявляються у різних ситуаціях). Риси не є типовими для всієї групи. Якщо порівняти тип особистості з груповим портретом, то риса - характеристика, яка виходить за межі узагальненого образу і зумовлена лише логікою поведінки конкретного суб'єкта. Тому Олпорт активно критикував типологічний підхід і виокремив вісім основних характеристик рис особистості:

1) риса особистості - не тільки номінальне, а й реальне позначення, тобто вони справді властиві людям, а не є наслідком теоретичних узагальнень;

2) риса особистості є більш узагальненою якістю, ніж звичка. Звички, об'єднуючись, зливаються в риси;

3) риса особистості - рушійний елемент поведінки, тобто риси схиляють людину створювати або шукати ситуації, у яких вони можуть виявитися;

4) наявність рис можна встановити емпірично: хоча вони не піддаються безпосередньому спостереженню, психологічні методи дають змогу їх виявити;

5) риса особистості лише відносно незалежна від решти. Перекриваючись, вони виявляються в ще більш узагальнених характеристиках поведінки;

6) риса особистості не є синонімом моральної або соціальної оцінки. Негативний полюс вираженості риси - не завжди "погано", а позитивний - не завжди "добре";

7) рису можна розглядати або в контексті особистості, у якої її виявили, або за її поширеністю в суспільстві;

8) неузгодженість деяких учинків з рисою не є доказом її відсутності у людини.

Спочатку Г.-В. Олпорт розмежував загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах певної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівнювання з іншими людьми (їх він позначив пізніше як індивідуальні диспозиції; саме вони, за Олпортом, і становлять основний інтерес для психології особистості).

Серед диспозицій можна виокремити найбільш і найменш виражені. Кардинальні диспозиції - це риси, що позначають весь життєвий шлях людини (наприклад, схильність до співчуття). Центральні диспозиції - тенденції в поведінці, які легко помічає оточення. Bтoринні диспозиції - надання переваг і ситуативні прояви людини. Олпорт вважав, що середовище і спадковість порівну впливають на диспозиції. У практичних дослідженнях підхід не було емпірично валідизовано, однак учення про риси особистості конкретизували і розвивали.

У процесі виокремлення рис використовують такі методи:

1. Концептуалізація (лат. conceptus - думка, поняття) - пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням (Ф. Гальтон, О. Лазурський). Теоретично можна сконструювати будь-яку психологічну якість, проте при цьому слід: добирати переважно прості властивості; звертати увагу на властивості, наділені варіативністю у різних людей; вивчати найпоширеніші властивості; добирати властивості, що мають багато зв'язків з іншими якостями.

2. Психосемантичний метод, побудований на семантичній подібності психологічних якостей. Ґрунтується він на явищі синестезії (грец. synaesthesis - одночасне відчуття) - взаємодії подразників різних модально-стей - і спирається на те, що кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Тому будь-який об'єкт (явище) незалежно від свого бажання людина сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - злий. Оцінювання здійснюється неусвідомле-но, проте психосемантичні методи дають змогу виявити взаєморозташування об'єктів семантичного простору. Можна отримати інформацію про ті властивості, з якими були "зчеплені риси", і ті, які їм протиставлені або ортогональні (незалежні).

3. Факторний аналіз, призначений переважно для виявлення характеристик, які не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на цілий "пласт" властивостей. Фактори можуть мати кілька рівнів, і що вищий рівень фактора, то більше психологічних якостей він визначатиме. У цьому значенні риси не обов'язково характеризують особистісні властивості, вони можуть також описувати й інтелект (Р.-Б. Кеттел і Г.-Ю. Айзенк за допомогою факторного аналізу вивчали інтелектуальні здібності людини). Факторний підхід вивчає риси, котрі Олпорт позначав як "загальні", і встановлює проміжний - між номотетичний та ідіографічним - масштаб розгляду людської індивідуальності.

Дата добавления: 2015-05-22