Спілкування з дорослими у дітей перших шести років життя

Сім'я - заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. У шлюбі та сім'ї відносини, зумовлені відмінностями статей та статевої потребою, виявляється у формі морально-психологічних відносин. Як соціальне явище сім'я зазнає змін у зв'язку з розвитком суспільства; однак прогрес форм сім'ї має відносну самостійність.
Дитина нерозривно пов'язаний з суспільством, з іншими людьми. Ці зв'язки, виступаючи в якості умов і обстановки його життєдіяльності, формують його духовний світ, поведінку. Найважливіше місце в цьому процесі належить родині - першому колективу, який дає людині уявлення про життєві цілі та цінності, про те, що потрібно знати і як треба себе вести. Дитина отримує перші практичні навички застосування цих уявлень у взаєминах з іншими людьми, засвоює норми, які регулюють поведінку в різних ситуаціях повсякденного спілкування. Пояснення й отримання батьків, їхній приклад, весь уклад в будинку, сімейна атмосфера виробляють у дітей звички поведінки і критерії оцінки добра і зла, припустимого і порицаемого, справедливого і несправедливого. Оптимальні можливості для інтенсивного спілкування дитини з дорослими створює родина як за допомогою його постійної взаємодії з батьками, так і за допомогою тих зв'язків, які вони встановлюють з навколишніми (родинне, сусідське, професійне, дружнє спілкування і т.п.). Сім'я не однорідна, а диференційована соціальна група, у ній представлені різні вікові, статеві, професійні «підсистеми». Наявність в сім'ї складного збагачує зразка, яким виступають батьки, значно полегшує нормальний психічний та моральний розвиток дитини, дозволяє йому найбільш повно виявити і реалізувати свої емоційні й інтелектуальні можливості. Виразність, яка не має собі аналога і відіграє незамінну роль у формуванні особистості.
Стиль ставлення дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але і на психічне здоров'я дітей; так, невпевненість дитини у позитивному ставленні до себе дорослого чи, навпаки, впевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у нього станузбентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує непевність останнього в позитивному ставленні до нього дорослих взагалі, викликає почуття тривоги івідчуття емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе та інших, але і зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрощі та радості як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що він також потребує визнання оточуючих людей.
Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею й іншими) дитина зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, починає опановувати предметами і знаряддями своєї діяльності, а надалі й осягати складну систему людських взаємин. Відомо чимало прикладів, коли діти, з яких-небудь причин позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі.
Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини з дорослим лише формальним доглядом за дітьми і виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною і дорослою людиною (це відбувається при приміщенні дитини раннього віку в будинку дитини).
Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному, інтелектуальному, так і в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їх ігри бідні й одноманітні і найчастіше обмежуються простою маніпуляцією з предметом. Такі діти, як правило, пасивні, нелюбознательни, не володіють навичками спілкування з іншими людьми. Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але вони є яскравою ілюстрацією до того факту, що спілкування дитини з дорослими є основоположною детермінантою психічного розвитку та психічного здоров'я дітей.

Дата добавления: 2015-05-22