Учбова діяльність молодших школярів та розвиток інших видів діяльності

Психологічні особливості початкового періоду шкільного життя дитини.

Межі віку - від 7 до 11-12 років.
Провідна діяльність у дошкільному віці - навчальна діяльність.
Психологічні новоутворення віку - довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія.
Особливості розвитку рухової сфери: збереження потреби в руховій активності (вона набуває піксвоего розвитку), у хлопчиків її обсяг досягає 18,5 км., А у дівчаток - 14,5 км.; Вдосконалення умінь і навичок великої моторики в умовах оволодіння фізичною культурою, а також дрібної моторики при виконанні творчих видів діяльності та письмових робіт.
Особливості розвитку пізнавальної сфери: розвиток логічних операцій, внутрішнього плану дій, рефлексії, зародження теоретичної та практичної спрямованості мислення, формування наукових понять; прояв дослідницьких здібностей; становлення інтегрованого (узагальнюючого) сприйняття; розвиток пам'яті у двох напрямках:
довільності і свідомості, продовжує добре проявлятися механічна пам'ять; вдосконалення властивостей уваги і його довільності; становлення писемного мовлення; уява відрізняється продуктивністю.
Особливості розвитку особистісної сфери: накопичення емоційного досвіду в умовах шкільного життя, продовжують розвиток соціальні емоції, спостерігається емоційна залежність від взаємин з учителем та однокласниками; розширення мотиваційної сфери, де з'являються мотиви навчання, прагнення до переваги, самоствердження, мотивація досягнення успіху і мотивація уникнення невдач; самооцінка включає когнітивний (оцінки знань про себе) і емоційний (оцінки відносин самого до себе) компоненти, характеризується нестійкістю; йде становлення таких вольових якостей, як цілеспрямованість, наполегливість, самоконтроль та ін
Особливості розвитку соціальної сфери: закріплення норм моралі у поведінці при засвоєнні шкільних вимог; підвищення грамотності в соціальних відносинах (у магазині, транспорті, газетному кіоску, на пошті, вулиці тощо); закріплення навичок самообслуговування; усвідомлення і прийняття статусу учня; спілкування з дорослими і однолітками найчастіше орієнтовано на рішення навчальних задач; збереження ігрової та творчих видів діяльності.

Криза в молодшому шкільному віці авторами не виділяється. Це пояснюється періодом тимчасового затишшя у розвитку психіки людини.
Психофізіологічна сфера дитини знаходиться в урівноваженому стані і поповнює, вдосконалює свої характеристики в системі соціальних відносин.

Хоча елементи учіння мали місце ще в дошкільному дитинстві, у молодших школярів навчальна діяльність стає провідною. Учіння молодшого школяра першочергово спрямоване на інтелектуальний розвиток, однак паралельно розширює кругозір дитини, формує її світогляд, сприяє моральному на соціальному становленню.

Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності

Сьогодні актуальним є питання формування компетентності дитини - не тільки володіння нею певним багажем знань, а вміння їх критично осмислити, продуктивно використовувати і самотужки поповнювати, збагачувати

Навчальна діяльність має стандартну структуру, характерну для будь-якої діяльності. На початковому етапі навчання дитини в школі його головною метою є засвоєння базових знань, формування навичок грамотності. Конкретні цілі учіння молодших школярів визначаються програмним змістом навчання. Важливо диференціювати цілі, які ставить учитель, і цілі, які усвідомлює й приймає учень у процесі учіння. Практично всі першокласники у другій половині навчального року більш-менш чітко усвідомлюють мету, яку ставить перед ними учитель. Однак, проблемою є те, що далеко не всі молодші школярі, навіть при усвідомленні значення навчання, приймають поставлену учителем ціль, тобто далеко не у всіх молодших школярів поставлена вчителем мета стає їх власною метою.

Одночасно дієвими є декілька мотивів

Навчальна діяльність молодших школярів є полімотивованою. Спостерігається також динаміка навчальної мотивації впродовж даного вікового періоду. Так, багатьох першокласників, якими навчання в школі сприймається як гра, воно приваблює супутніми ознаками - шкільним приладдям, дзвониками тощо, - тут має місце зовнішньо атрибутивна мотивація навчання. Згодом набуває актуальності пізнавальний інтерес як найбільш ефективний мотив навчання учнів початкової школи. Дослідження навчальної мотивації молодших школярів, здійснене Л.І. Божович, виявило наступні різновиди мотивів їх учіння:

Пізнавальні мотиви активізуються ще в першокласників, яким зазвичай подобається вчитися, читати, писати, лічити. Діти визнають значимість учіння як соціально цінної діяльності. Мотивація змістом навчального матеріалу має місце як прагнення дитини до пізнання нових фактів, суті явищ, їх походження. Якщо молодший школяр виявляє інтерес до самого процесу навчання, навіть переживає задоволення від подолання труднощів розв'язування навальних задач, то фігурує мотивація процесом.

Домінуючим мотивом навчання першокласника часто є прагнення зайняти новий соціальний статус - школяра. Згодом мотив трансформується у почуття обов'язку та

Здебільшого оцінка зі знака успіху (неуспіху) в пізнавальній діяльності дитини перетворюється в знак, який оцінює особистість в цілому.

В.С. Мухіна

Психічна діяльність молодшого школяра інтелектуалізується, тобто мислення стає її центральним процесом. Л.С. Виготський

відповідальності, пов'язане з розумінням на доступному рівні суспільної ролі навчання. Для більшості молодших школярів характерними є також вузькоособисті мотиви - задоволення самолюбства, прагнення до самоствердження, намагання відзначитися в колективі однолітків. Божович Л.І. та Матюхіна М.В. наголошують на величезній ролі мотиву отримання високої бальної оцінки серед учнів початкової школи, який займає перше рангове місце серед двадцяти інших спонук навчання. Ці дані виразно демонструють важливість бальної оцінки як педагогічного інструментарію щодо молодших школярів. За словами В.С. Мухіної, відчуваючи залежність ставлення дорослих та становища в класі від оцінки, дитина перетворює її в фетиш - знак, який визначає її місце в житті.

Оволодіння змістом навчання вимагає формування в молодших школярів нових потрібних дій. Повноцінне навчання залежить від активізації і формування в учнів моторних, перцептивних, мислених, мовних, вольових та інших дій. На перший план вже в початковій школі виходять мислені дії, які забезпечують усвідомлення навчальних завдань, розуміння і свідоме засвоєння нового матеріалу тощо. В процесі учіння молодші школярі оволодівають багатьма навчальними діями. Так, ними використовуються розумові і практичні дії, фігурують відтворювальні та творчі дії. При формуванні загальнопредметних і спеціальних навчальних дій пріоритет щодо даного вікового періоду надається першим, так як саме вони визначають загальну грамотність молодшого школяра. Важливу роль відіграє набуття дитиною спроможності до самоосвіти, в якому потрібні навички самоконтролю і самооцінки.

Молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у першому класі та бальних оцінок у 2-4 класах. Поступово у молодших школярів формується самооцінка результатів їх учіння. Оскільки самооцінка виступає потужним механізмом саморегуляції успішності навчання дитини, то її значимість у молодшому шкільному віці є дуже суттєвою.

Небезпечною щодо наслідків є проблема низької успішності навчання учнів початкової школи. Оскільки учіння є провідною і суб'єктивно значимою діяльністю молодших школярів, то хронічні невдачі в ньому травмують дитину, знижують її самооцінку, викликають спочатку пригнічення і розчарування, а потім апатію, збайдужіння до навчання.

Дата добавления: 2015-05-22