Метод надбавок та умови його застосування

Умовний приклад розрахунку ціни методом повних витрат

Використання.

Методи обліку повних витрат, його недоліки та сфера

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть ніякої участі у встановлені ціни. Вони, ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні харак­теристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою почат­ковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом спів­відношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається со­бівартістю продукції, а максимальна - наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів аналогів обумовлюють середній рівень, на який треба спиратися при встановлені ціни(рис.4.1).

Існує досить багато методів ціноутворення, які змінюються від простих до складних, але жоден з них не є універсальним. У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які спираються на:

- витрати;

- попит;

- конкуренція.

Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат називаються витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку (таблиця 4.1).

Показник	Сума, грн.
Повна собівартість виробу Прибуток Ціна	39,00 11,00 50,00

Таблиця 4.1.

Головна перевага даного методу - це легкість розрахунків. Але він має два істотних не­доліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов'язане зі зміною обсягів виробництва. Але відомо, що збільшення або зменшення випуску товарів викликає певні зміни частини витрат, а отже собівартості одиниці продукції.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товарів додаєть­ся певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку. Указані надбавки можуть встановлюватись без обмежень їхнього рівня або бути єдиними (стандартними). Використання стандартних надбавок, як правило малоефективне, тому, що вони не враховують особливості поточного попиту. Проте в країнах з ринковою економікою застосування стандартних надбавок досить поширене за рядом обставин. По-перше, продавець краще знає про свої витрати, ніж про попит на продукцію, що дає змогу йому спрощувати процес визначення ціни. По-друге, викорис­тання стандартних надбавок усіма продавцями спричиняє певну рівність цін, що значно зменшує цінову конкуренцію.

Практика показує, що продавці, які працюють на конкурентних ринках,в основному використовують різні величини надбавок, які змінюються залежно від групи товару, сезо­ну року тощо. Метою такої диференціації є стимулювання продажу товарів. Тому диференціація посередницьких надбавок вже свідчить не про суто затратний підхід до ціноутворе­ння, а його поєднання з попитом покупців.

Дата добавления: 2015-05-22