Економічні потреби та інтереси

Людина завжди була і залишається головним фактором розвитку та вдосконалення виробництва. З позицій виробництва людина - це не тільки його суб'єкт, але і кінцева мета. Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні, без якого будь-яке виробництво недоцільне. В споживанні задовольняються потреби людей.
Потреба - це об'єктивна необхідність окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних цінностях. Потреби виникають з народженням людини і супроводжують все її життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити, одяг, зачіска тощо). Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов.
Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб'єкта споживання окремої людини, сім'ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу.
Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А.Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації. Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім'ї.
Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:
* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).
За способом задоволення виділяють:
- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:
- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:
* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.
Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.
Економічні потреби мають історичний характер. Розмір потреб, так як і способи їх задоволення, являють собою продукт історії і залежать від культурного рівня країни, а також від умови, з якими навичками та життєвими запитами сформувались соціальні прошарки суспільства, окремі люди і суспільство в цілому.
Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.
Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Конкретна потреба людини в чомусь у її свідомості перетворюється в інтерес, бажання, прагнення діяти. Так, відчуття спраги у свідомості перетворюється на інтерес, що спонукає людину до пошуків якогось питва; потреба в новій інформації переростає в інтерес до читання, відвідування публічних лекцій тощо.
Інтерес здебільшого має вибірковий характер і виявляється у стійкому зосередженні уваги на певному об'єкті. Як і потреби, інтереси людей численні й різноманітні. З інтересом тісно пов'язане поняття мотиву як спонукального чинника дій та вчинків людей. За мотивом логічно відбувається певна дія, що породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреби. Таким чином, утворюється логічний ланцюжок: потреба--інтерес--мотив--дія--результат (задоволення потреби). Для економіки є дуже важливим зв'язок між економічними потребами, економічними інтересами і трудовою або підприємницькою поведінкою людини, між мотивацією і ставленням людей до економічної діяльності.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.
Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.
Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.
Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:
* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
* за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.
Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

6. Виробничі ресурси. Фактори виробництва

В сучасній економічній теорії теорії є загальноприйнятим ділення факторів виробництва на чотири основні види – земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Земля – як фактор виробництва означає всі використовувані в виробничому процесу природні ресурси, даровані природою блага. Земля постачає вихідний матеріал, який у процесі виробництва переробляється на сировину і трансформується у різні матеріально-речові продукти для виробництва та споживання. Земля також є певним місцем, де розміщуються виробничі структури.

Водночас земля – це засіб ведення сільського господарства, тому дуже важливими є такі особливості цього фактора виробництва, як обмеженість землі, придатної для ведення сільськогосподарського виробництва, родючість, розміщення.

Хоча всі економічні ресурси обмежені, та коли говоримо про обмеженість землі з погляду ведення сільськогосподарського виробництва, то беремо до уваги те, що кількість (площа) землі, придатної для цілей сільського господарства абсолютно обмежена. Землю не можна створити, адже те, що зумовлює придатність земля для сільського госопдрства – грунти, формувалися дуже тривалий час. До того ж, більшість теориторії планети взагалі не придатна для сільськогосподарського використання (гори, ліси, болота, пустелі тощо).

Праця – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який маємо нині і який є основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність зумовлені кількістю і якістю праці.

Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської активності.

Якість праці визначають освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Праця також є обмеженим економічним ресурсом, що зумовлено самою кількістю людей, їхньою здатністю працювати, тривалістю робочого часу, обмеженістю знань,хоч які б вони були обширні тощо. Праця – це витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. Людська праця відрізняється від “праці” тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план дій, порівнює результат праці з раніше створеним ідеальним образом. Тварини ж користуються природою і вносять до неї зміни інстинктивно.

Людина за допомогою праці перетворює природу і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Метою праці людини є одержання якогось результату.

Найважливішими характеристиками праці є: тривалість робочого дня (робочого часу), продуктивність та інтенсивність.

Продуктивність праці визначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність. Могутнім чинником підвищення продуктивності праці є науково-технічний прогрес.

Інтенсивність праці характеризує її напруженість. Напруженість визначають як витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу. З розвитком науково-технічного прогресу інтенсивність праці зростає. Одночасно змінюється структура затрат енергії. Затрати фізичної енергії зменшуються, однак зростає компонент розумової та нервової енергії, що зумовлено удосконаленням засобів праці, високими психічними навантаженнями. Зростання інтенсивності праці рівнозначне продовженню тривалості робочого дня.

Обидва показники – продуктивність та інтенсивність праці – із розвитком виробництва зростають, вища продуктивність праці передбачає її вищу інтенсивність.

В останні десятиріччя під впливом науково-технічного прогресу в характері праці відбулися істотні зміни. Передусім змінилася структура праці на користь кваліфакованої праці, оскільки працю щораз більше оснащують складною і високопродуктивною технікою, яка потребує навченої, кваліфікованої робочої сили. Людину щораз більше витісняють зі сфери безпосереднього виробництва у сферу управління виробничим процесом. А з цієї сфери її витісняє новітня комп’ютерна техніка.

Капітал в широкому розумінні це все те, що здатне приносити дохід, тобто це створені людьми для виробництва товарів і послуг ресурси. Капітал – могутній фактор виробництва. Застосовуючи у процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свої сили і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла зробити ніколи. Історичний прогрес тісно пов’язаний саме із застосуванням капіталу у різних його формах. До капіталу не належать гроші. Оскільки гроші нічого не виробляють, а лише можуть за певних умов на нього перетворитися (коли за них купують ресурси), то їх не вважають фактором виробництва. Гроші – це фінансовий капітал.

Надбанням науки про капітал у ХХ ст. можна вважати поняття “людський капітал”, який ввів П.Гейне. Під цим поняттям розуміють знання і вміння людей, здобуті під час навчання та практичного і професійного досвіду. Поширення поняття капітал на людський ресурс особливо актуальне для епохи постіндустріального суспільства, коли різко зростає значення знань та інформації у створенні національного багатства, та й змінюються погляди на саму суть національного багатства.

Як особливий фактор виробництва можна виділити підприємницькі здібності, тобто здатність до організації виробництва, вміння орієнтуватись в ринковій кон’юнктурі, не боятись ризику. Виділення підприємництва в окремий фактор виробництва, започатковане відокремленням управління в окремий вид занять. Підприємництво передбачає особливий тип мислення, якому властиві оригінальні підходи до ухвалення практичних рішень.

Усі фактори виробництва економічно і технологічно взаємопов’язані і їх не можна використовувати окремо. Щоб виробляти товари, потрібно мати одночасно і землю, і працю, і капітал, до того ж, у певному співвідношенні. Виявляється, що у процесі виробництво один і той самий результат можна одержати через різні комбінації факторів виробництва. Фактори виробництва можуть заміняти один одного. Можливість взаємозаміняти один фактор виробництва іншим дає змогу вибирати найоптимальніші їхні співвідношення, які забезпечать мінімальні витрати виробництва і відповідно, максимальний прибуток

7. Ефекти́вність використа́ння ресу́рсів характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національна економіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищенняефективності використання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає досягнення:

• повної зайнятості ресурсів;
• повного обсягу виробництва.

Повна зайнятість ресурсів означає використання усіх наявних для виробництва ресурсів. У національній економіці не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталена практика визначає, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство та звичаї передбачають, що працю малолітніх дітей використовувати не слід; для збереження родючості частину орних земель потрібно залишати під паром тощо.

Однак використання усіх наявних ресурсів не гарантує ефективного їх використання. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовуються так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Якщо економіка країни не досягла повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг виробництва продукується за наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої. Перед кожним суспільством із його обмеженими ресурсами стоїть проблема їх розподілу між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі відвести під пшеницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки у перукарні й т. п.?

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому досягти високої ефективності використання ресурсів? Ресурси є рідкісними, тому економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому суспільство має вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися.

8. Економічне зростання

Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний (рис. 3.34). Екстенсивний тип полягає в тому, що збільшення обсягу виробництва досягається в основному за рахунок залучення у виробництво додаткових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів при незмінній продуктивній силі праці. Інтенсивний тип має місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва відбувається за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів. Воно пов'язане з упровадженням нових технологій і підвищенням продуктивності праці. Це означає, що зменшуються затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції.

Деякі економісти виділяють третій тип економічного зростання — детенсивний. В умовах детенсивного зростання затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції збільшуються, бо вони використовуються нераціонально. Екстенсивний характер розвитку економіки мав місце в СРСР у період 30—60-х років. А в період 80—90-х років мав місце детенсивний характер розвитку.

Рис. 3.34. Типи і фактори економічного зростання

Дата добавления: 2015-05-22