Фіскальни політика. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика (з лат. скарбниця,сховище грошей) – вид економічної політики, яка спрямована на маніпулювання державним бюджетом. Це основа економічної політики, бо вирішує завдання: де знайти джерело фінансування для виконання державою своїх функцій і як ефективно розподілити фінансові ресурси. Фіскальна політика- вид економічної політики, що реалізується через систему мобілізації фінансових ресурсів(державні доходи), розподілу фінансових ресурсів (державні викатки)фінансових собов»язань. Вона реалізується через систему методів та інструментів фінансування держави, а також основних напрямків витрачення коштів держави. Поділяється на стимулюючу і стримуючу в залежності від її основних цілей та економчного циклу. Стимулююча фіскальна політика необхідна для того, щоб сприяти швидкому виходу держави з фази кризи або депресії, а стримуюча – зазвичай застосовується для обмеження економічного зростання, перш за все, для стримування економічної інфляції. Фіскальна політика є ключовим компонентом економічної політики держави. Якщо вона виконується неефективно, не можливо говорити про здійснення ін. видів економічної політики. Це пов»язано з тим, що через фіскальна політика безпосередньо реалізуються фіскальні інтереси держави. Види фіскальної політики залежать від застосування методів фінансового регулювання економіки. Розрізняють прямі і непрямі методи фінансового (бюджетного) регулювання. Прямі методи пов»язані з цільовим фінансуванням із державного бюджету таких напрямків: розширене відтворення;непродуктивні витрати; наукові дослідження; соціальна сфера ін. Непрямі методи засновані на системі вбудованих економічних стабілізаторів. Вони функціонують і впливають на фінансові можливості виробників товарів і послуг та розміри споживчого попиту.Важливу роль тут відіграє система оподаткування (змінюючи ставки податків, податкові пільги та ін. держава впливає на величину сукупного попиту, збільшуючи або зменшуючи його). До числа найважливіших методів регулювання відноситься політика прискореної амортизації. Її суть полягає в тому, що звільняється від оподаткування частина прибутку, яка штучно перерозподіляється амортизаційні фонди. Політика прискореної амортизації реалізується через високі норми амортизаційних відрахувань. Залежно від характеру використання прямих і непрямих фінансових методів розрізняють 2 види фіскальної політики: дискреційну і не дискреційну. Термін «дискреційна» з лат. – дія на власний розсуд. Дискреційна фіскальна політика означає, що держава свідомо регулює величину акумульованих і витрачених фінансових коштів з метою поліпшення економічного стану країни. Дискреційна фіскальна політика завжди переслідує 3 цілі держави: досягнення повної зайнятості; економічне зростання; стримування інфляції. Вона спрямована на забезпечення економічного зростання, повної зайнятості та контролю за інфляцією. Але таке поєднання цілей на практиці не є досяжним, бо в реальності можливе компромісне досягнення цих цілей, коли пріоритет надається одній меті. Залежно від конкретної економічної ситуації в країні суб»єкт регулюючого впливу вибирає пріоритетну мету. Він діє з позиції системно-ситуаційного підходу на власний розсуд. Дії суб»єкта регулювання визначаються фазою економічного циклу, яку в даний момент переживає національна економіка. На фазі підйому для стримування інфляції використовується фіскальна, спрямована на підвищення економічного зростання і зайнятості. На фазі підйому для стримування інфляції використовується стримуюча, фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика залежить від набору інструментів для її здійснення, які і будуть визначати можливість досягнення мети в даній економічній ситуації. Дискреційна фіскальна політика повинна визначати: обсяг і структуру податків та ін. обов»язкових платежів, за рахунок яких формуються держані доходи, і які впливають на діяльність суб»єктів ринкової економіки; обсяг і структуру державних видатків, таким чином, щоб вони могли стати додатковими факторами впливу на економіку.

Дискреційна фіскальна політика будується на функціональних залежностях між фінансовими перемінними величинами:

- Є залежність між обсягом державних видатків і величиною ВВП. Держані видатки мають ефект мультиплікації, тобто при їх зростанні збільшується сукупний попит, зростає випуск продукції та зайнятість працездатного населення. Мультиплікатор державних витрат показує, наскільки збільшилася величина ВНП при збільшенні державних витрат на ∆G: ∆ВНП= ∆G * МG, де ∆ВНП - збільшення ВНП, ∆G – збільшення державних витрат; МG – мультиплікатор державних витрат.

- Наступна залежність показує, що збільшення суми податків, зменшує особистий наявний дохід домашніх господарств, фірм і, навпаки, зменшення податків діє в напрямку збільшення споживчого попиту, випуску продукції і зайнятості: ∆С= 1/ ∆Т*МТ, де ∆С-дохід, ∆Т- податки, МТ – мультиплікатор податків. Оподаткування дає менший мультиплікаційний ефект порівняно з мультиплікаційним ефектом інвестицій і державних витрат, бо інвестиції та державні витрати прямо впливають на величину ВНП, а податки впливають на величину наявного доходу, який поділяється на поточне споживання і накопичення.

Недискреційна фіскальна політика – вид фіскальної політики, яка здійснюється через систему вбудованих економічних стабілізаторів без прямого впливу держави. До вбудованих економічних стабілізаторів відносяться такі інструменти фіскальної політики, як: державні доходи, податки, державні видатки. Вбудовані економічні стабілізатори дозволяють досягти збалансування макроекономічної системи на різних фазах циклу, сприяють швидкому виходу економіки з кризи або депресії і поверненню до стану рівноваги. Недискреційна фіскальна політика являє собою таку фіскальну політику, яка працює на принципі саморегулювання, як правило, її реалізація доповнюється використанням дискреційної фіскальної політики. Бюджет – кошторис або розпис державних доходів і видатків. Бюджет є загальнодержавного і місцевого рівня. Державний бюджет є найважливішим елементом реалізації фіскальної політики. Бюджет один з найважливіших макроекономічних стабілізаторів. Сьогодні бюджет як макроекономічний стабілізатор надає стабілізуючий вплив на макроекономіку як у короткостроковому і в довгостроковому періодах. У першому випадку мова йде про проведення регулюючої антикризової політики, виходячи з фаз економічного циклу. Тут використовується стримуюча фіскальна політика на фазі кризи або депресії для стримування економічного зростання і підвищення рівня зайнятості за рахунок збільшення державних видатків і скорочення державного оподаткування.

При фазі підйому використовується стримуюча фіскальна політика з метою подолання «перегріву» економіки для стримування інфляції через збільшення рівня оподаткування і при одночасному скороченні державних видатків. Отже, бюджетний механізм дозволяє вирівнювати економічну кон»юнктуру в короткостроковому періоді.У другому випадку за допомогою бюджетних інвестицій держава досягає вирішення таких макроекономічних проблем: структурна перебудова економіки; поліпшення екології; забезпечення військово-промислового комплексу; стимулювання окремих галузей народного господарства.

Дата добавления: 2015-05-22