Співроб Укр – СОТ

Стратегія МВФ в Укр.

3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. 1994 року з розробки укр урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекон стабілізації та реформ екон. У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму "Механізм розшир фінансув" для України заг обсягом близ 2 млрд. 266 млн. дол США. При цьому, Фонд висунув вимогу посилити екон складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганіз вел банків, більш активну приватиз заводів, що знаходяться у держ власності, та ліберал агропромисл сектору. В даний час Уряд обговорює з експертами Фонду нову програму співроб України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з нинішнього стану справ, Україна бажає залишити теорет можливість отримання нових кредитів МВФ, і тому віддає перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай".

Головні позит наслідки вступу країни до СОТ: - можливе збільш надходж ПІІ; - спрощення умов доступу укр виробників до ринків переважної більшості країн світу; - можливість застосув суб'єктами підпр багатостор механізмів, передбачених нормами СОТ, при виріш торг спорів, що суттєво зміцнить їхні позиції в антидемп та спец розслід; - відвернення загрози торг-екон ізоляції не тільки від країн Зах та Центр Євр, а й від країн Сх Євр та Балтії, які нині мають статус асоційов членів ЄС; уникн перспективи витіснення з ринку ЄС укр прод аналогіч продукцією країн Цент та Сх. Євр після їх вступу до ЄС; - збільш надходж до Держ бюдж за рах скасування пільг, розшир бази справляння митних платежів, зрост обсягів в-ва і активізації зовнторг обороту; - створ відповідного законодав поля внаслідок адаптації законодав Укр до вимог СОТ; - формув передумов для створ зони вільної торгівлі Укр - ЄС; перевед відносин вільної торг та екон відносин у СНД на принципи, передбачені угодами СОТ; - забезпеч участі Укр у новому раунді багатостор переговорів у рамках СОТ; - розвиток та збільш інвест у сферу послуг Укр, передусім банк сферу, телекомї, роздр та опт торг, страх, транспорт. Негат наслідки від членства Укр у СОТ: - загостр проблеми низької конк-жності продукції нац в-ва в умовах неможливості використ вітчизн вир-ками низки пільг. Найбільших втрат зазнають окремі підпр, господ діял яких здійснюється неефективно та в пільг режимі. Однак скасув цих пільг у цілому позит позначиться на структурі та загал стані економіки Укр; - можлива втрата окрем нац вир-ами внутр ринку, що призведе до закриття збитк підпр, особливо тих, що мають обмеж фін рес для структурної перебудови. Зокрема, це стосується сектору фін послуг. Може зазнати втрат і сектор зв'язку. Серед негат наслідків вступу до СОТ на ринку праці слід відзначити: - поглибл невідповідності у структурі попиту і пропозиції роб сили; - зрост структурн безробіття; - поглибл диференціації регіон ринків праці внаслідок посил поляризації регіонів-лідерів та депресив регіонів. Отже, вступ Укр до СОТ матиме хоча й суперечливі, але в стратегічному плані позит макроекон наслідки. Пріоритетним завданням уряду є форм механізмів посилення позит впливу на екон стан країни нового торг режиму, з 1 боку, та розробка системи заходів щодо мініміз негат наслідків вступу Укр до СОТ, з другого.

67. Фактори економічного розвитку країн – лідерів світового господпрства в глобальних умовах.

Швидка трансформація (а головне — адаптація до нових умов господарювання) економіки країн Заходу та Японії у наш час визначається не тільки масштабами витіснення поперед­ніх форм виробництва, а й досягненням органічного синтезу сучасних, найбільш вагомих чинників зростання, роль котрих полягає у становленні індустріальної цивілізації. Сучасний період розвитку країн-лідерів вимагає принципово нового осмислення сутності й напрямів глобалізації світового господарства та місця в ньому тієї чи іншої країнової моделі. Серед чинників, які безпосередньо впливають на цей процес, слід назвати такі:

фінансові, економічні та політичні потрясіння, які охоплюють кілька країн чи навіть економічних блоків внаслідок неконтрольованого ніким руху капіталу;

парадоксальний характер демографічної ситуації (регульоване зростання кількості населення в країнах «третього світу» та «старіння нації» в постіндустріальних державах); стихійний процес «відпливу розуму»;

високі темпи формування інтеграційних економічних об’єднань постіндустріальних держав та їх посилений вплив на країнові моделі учасників угруповань;

значні арсенали ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, які у декілька разів перевищують максимально допустимі норми захисту;

різні види міжнародного тероризму, у тому числі захоплення заручників, військових і стратегічних об’єктів, ядерний шантаж.

Таким чином, подальший розвиток країн-лідерів відбуватиметься через обов’язкове розв’язання перелічених вище проблем, безпосередньо пов’язаних з соціально-економічною ситуацією в окремих країнах і з подальшою трансформацією глобального конкурентного середовища в цілому. Більшість міжнародних аналітиків відмічають, що основною проблемою розвинутих країн найближчим часом стане демографічна проблема.

68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства.

Сучасні тенденції глобалізації економіки, лібералізації світових ринків, стрімкого прогресу технологій у сфері міжнародних комунікаційних систем, загострення та зміни форм конкурентної боротьби, утвердження інтелектуальної діяльності як рушійного фактора розвитку інформаційного суспільства загострюють проблеми регулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зростання обсягів ліцензійної торгівлі, трансферу технологій, купівлі-продажу наукомісткої продукції, патентів, ноу-хау, надання консалтингових, інжинірингових послуг сприяють формуванню глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, похідного щодо ринків наукомісткої та інформаційної продукції. Водночас права інтелектуальної власності перетворюються на важливий інструмент глобальної конкуренції держав та їх союзів за доступ до інноваційних ресурсів та ринків інноваційної продукції.

Однією із проблем розвитку інформаційного суспільства вчені називають процеси глобалізації. В сучасних умовах формування інформаційного суспільства відбувається глобальна інтелектуальна волюція, яка відбувається у нас на очах, яка є наслідком розвитку інтелектуального мислення людей і перетворення його на колективну професіональну діяльність, формування організацій, служб і мереж що сумісно обробляють інформацію. В кінці ХХ – на початку ХХІ століття глобальна інтелектуальна революція стала результатом розвитку науково-технічної революції і суміжної з нею глобально соціальної революції, що повністю змінила соціально-політичний і соціально- культурний характер сучасної епохи. Феномен глобальної інтелектуальної революції, як і інформаційної, породжени розвитком декількох історичних процесів. По-перше, переходом людей до розумової праці, що було пов’язано із створенням персональних технічних і програмних засобів і глобальних мереж інтелектуального виробництва, розповсюдженням і присвоєнням знань та інформації, формування і «розмноженням» числа загальнодоступних баз даних по всім сферам діяльності людини («асоційована пам'ять» «колективний інтелект» людства). По-друге, формуванням нового, інформаційного суспільства, в якому головною і визначальною фігурою стає професіонал, який отримав програмну підготовку озброєний найновішою технікою перероблення інформації. По-третє, розвиваються гігантські «машини» колективного перероблення інформації. По-четверте, відбувається розвиток мобільної інтелектуально власності і процес глобалізації економіки як конфліктного виявлення зростаючої глобальної інтелектуальної трансформації. Сфера інтелектуальної діяльності (інфосфера) стає головним джерелом багатств і підпорядковує собі «реальну економіку» (техносферу). Як свідчить аналіз інформатизації, слід виокремити певне коло проблем інформаційного суспільства: 1) технологічний прогрес, ядром розвитку яког Інтернет, який ще не отримав достатньо об’єктивних методів кількісної оцінки; 2) специфікація прав власності в Інтернеті; 3) ефективність розподілу електронних ресурсів не може бути визначена в сил порушення класичних гіпотез; 4) висока мобільність капіталу, що являє собою основний фактор нестабільності для всіх типів економічних систем; 5) необхідність вироблення раціональної і суспільн ефективної корисності розподілу ціни інформаційних послуг між споживачами; 6) затрати і вигоди стандартизації інформаційної індустрії потребують більш детального і конкретного економічного аналізу.

69. Глобальні війни. Типізація і сучасний інструментарій.

Головним і першочерговим проявом кризи модерну є мілітаризація соціуму. Ще в період протистояння і холодної війни була достатньо очевидною безперспективність прямих зіткнень Більш ефективними виявилися так звані локальні війни, які дозволяють здійснити базову геополітичну перекомпозицію і на певний час відволікти увагу від системних криз.

Так, наприклад, у результаті поступового виходу Європи зі сфери тотального американського патронажу, який супроводжувався посиленням саме фінансово-економічної інтеграції в цьому регіоні, була розв’язана перша європейська, після 1945 р., війна — війна НАТО проти Югославії (навесні 1999 р.) Головними геоекономічними результатами цієї агресії, в яких в основному були зацікавлені США (і в певній мірі ісламський світ і Китай), полягали у наступному:

загострення суперечностей всередині ЄС, що були пов’язані з поляризацією інтересів провідних європейських країн на Балканах

зумовлена потужними потоками балканських біженців політична дестабілізація не тільки у Південній і Центральній, а і в Захід­ній Європі, що призвела до зростання в країнах останньої кон’юн­ктурних ризиків і відтоку капіталів, уповільнення темпів зростання їх економік і знов таки до послаблення їх взаємної інтеграції.

Інша недавня війна — афганська (2001—2002) зазвичай інтерпретується як війна проти режиму талібів — головної фінансової бази міжнародного тероризму. На нашу думку, до геоекономічних наслідків війни в Афганістані слід віднести:

істотне підвищення кон’юнктурних ризиків у багатьох державах регіону, а отже і погіршення в них інвестиційного клімату, скорочення рівня зарубіжних капіталовкладень, перш за все, з Європи;

фундаментальна перекомпозиція світової карти нарковироб­ництва і наркотрафіку, нарощування потужності міжнародних наркофінансових систем, світовий перерозподіл наркоприбутків.

Війни ж «нових поколінь» найчастіше мають системний харак­тер, передбачаючи задіяння різних засобів і полів бою. Нарешті, є очевидною їхня економіко-глобалізаційна спрямованість: не випадково їх характеризують як геоекономічні.

У числі перших «війн нового покоління» слід, у першу чергу, назвати «інформаційні», що мають «пропагандистську», «психологічну» та інші (скажімо, «маркетингову») складові. Їх сутність полягає у формуванні і закріпленні масових уявлень що є необхідними для «суб’єкта воєнних дій». Головним же їх «театром» стає сукупний інформаційний простір, в якому перебуває їх об’єкт, що включає і населення власної країни.

Якщо інформаційні війни чинять на економіку хоч і значний, проте, як правило, непрямий вплив, війни «комунікаційно-хакер­ські» часто спрямовуються безпосередньо на життєві центри локальних і глобальних систем і підсистем економіки.

Саме такі дії покликані приховати, завуалювати боротьбу за «чужі національні прибутки». Завдяки рухомості економічних кордонів великі регіони світу та їх населення є приреченими на деградацію і маргіналізацію. «Країни-системи», наднаціональні транснаціоналізовані структури здатні без здійснення прямої агресії і використання силових заходів відібрати у будь-якої країни увесь її національний прибуток, включивши його до світового і розподіливши останній серед незначної кількості розвинутих країн. Таким чином мова може йти, швидше за все, про трансфор­мацію силових заходів перерозподілу багатства в інші форми насильства—геоекономічний і геофінансовий експансіонізм.

Серед найбільш дієвих інструментів «війн нових поколінь» на ключові позиції розраховують:

а) геоекономічний бумеранг — стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування — культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх.

А серед методик «фінансових війн» найчастіше виділяють різ­номанітні спроби дестабілізації національних валютних систем, «авізові» агресії, фінансові атаки на регіональні економічні блоки (кризи 1997—1999, 2000—2001 рр.)

Зазвичай агресорами виступають: 1) «країни-системи», до ядра яких входять розвинуті країни, 2) транснаціональні системи, перш за все такі, як геофінансові транскордонні потоки (у власних інституційних формах) і інтернаціоналізовані відтворювальні ядра (ІВЯ).

Жертви агресії представлені: 1) країнами, які тільки-но втягують до себе інтернаціоналізовані відтворювальні цикли і не врівноважують цей процес функціонуванням на чужих територіях, 2) країнами Третього світу, господарська інфраструктура яких деформована десятиліттями попередньої діяльності ТНК, 3) будь-яка стійка економічна система, що мають розвинуту виробничо-технологічну і соціальну базу, яка може бути перекомпанована на випадок її «зрізання» в ході безкінечних інновацій і революційних техногенних перетворень.

Як певна протидія «війнам нових поколінь» виступає так званий новий тероризм

Останнім часом світом пронеслася ціла хвиля громадянських війн в Африці, на Близькому Сходу, продовжуються конфлікти в секторі Газа, але власне громадянськими або війнами власне міжно двома державами їх називати не можна. У всіх цих війн є свій підтекст, під яким криються інтереси більш впливових країн світу, що продемонструвала війна в Лівії. Окрім того світове співтовариство ніколи не залишається осторонь таких конфліктів, а тому майже кожну війну можна в деякій мірі назвати глобальною, так як не одна країна має в ній свої інтереси і захищає їх шляхом підтримки тої чи іншої сторони конфлікту.

70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.

Транснаціональні корпорації вже до початку ХХІ століття перетворились в специфічні і головні стратегічні суб’єкти-локо­мотиви глобалізації. Сьогодні в світі ще недооцінюють їх місце і роль, бо широкій громадськості мало відомі масштаби їх діяльності, стратегічні цілі. Деякі дослідники вважають, що держави-нації самі винні в тому, що глобальні ТНК стали реальною загрозою і викликом для держав, бо держави не змогли забезпечити ефективне управління своєю економікою і її розвиток. «Така міжнародна форма організації (економіки) стала відповіддю на обмеженість державної форми управління. Практично мова йде про змагання (конкуренцію) двох систем глобального управління — політико-економічної (державної — О. Б.) і підприємницької. Для відсталих і транзитних країн шлях до «вільної економіки» (252) виявився закритим.

Тут, як ми бачили, мова вже йде не лише про управління економікою, а про управління суспільством в цілому, причому глобальним суспільством. Замість державного і регіонально-інте­грованого менеджменту (ЄС) впроваджується система глобально-корпоративного менеджменту. При цьому характерно, що глобальні корпорації дуже диференційовано, по-різному ставляться до різних держав залежно від сили, ролі і місця останніх. Малі і слабкі держави вони підривають і економічно та фінансово знищують, а наддержави і найбагатші держави (навіть якщо вони малі) підтримують і навіть зростаються з ними. Тому реальної загрози таким державам як США, Великобританія, Японія, Франція, Німеччина, Італія, Канада глобальні корпорації ще не представляють. Немає загроз і таким багатим малим країнам як Нідерланди, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія, Данія, Фінляндія та інші. А для інших держав глобальні ТНК є реальною загрозою, про що свідчить досвід Росії, Аргентини, Малазії, які відчули силу тиску фінансових глобальних корпорацій в період фінансових криз 1998—1999 років.

Змагання двох протилежних систем управління глобальною економікою і глобальним суспільством державної системи, з одного боку, і системи глобальних корпорацій, з іншого, неминуче приведе до створення третьої компромісної системи глобального управління, в якій об’єднаються провідні держави-глобалізатори і глобальні корпорації. Це буде система корпоративно-держав­ного глобалізму імперіалістична за своєю суттю, бо вона неминуче буде спрямована на експансію та гегемонію і проти слабких націй-держав. До кінця ХХ століття в основному закінчився період кількісного зростання ТНК і їх розвиток пішов переважно в напрямі зростання вартісних обсягів глобальних транзакцій. Резервів тут у глобальних корпорацій ще дуже багато. Глобальні корпорації концентрують свою діяльність в багатих країнах і в інтенсивних рамках. Це може говорити про корпоративні стратегії акумуляції економічного потенціалу для стрибковидної експансії в майбутньому. Сьогодні ж складається тісний зв’язок між обсягом внутрікорпоративних трансфертів (торгівельного обміну), обсягом ВВП і рівнем доходів на душу населення в країні, кампанії партнера. Чим більший ВВП на душу населення, чим вищий рівень доходів країни-партнера, тим більшим є обсяг внутрікорпоративних взаємних поставок ТНК. Ця стратегія селективної корпоративної інтеграції обмежує масштаби зовнішньої інтеграції (внутрікорпоративний обмін складає біля 50 %). організаційно-менеджеріаль­ними стратегіями корпорацій, характерними для останнього періоду. Реалізуються дві основні стратегії: а) розподіл заводів і праці в усьому світі між виробництвом частин і складанням машин і апаратів. Транснаціональні відносини здійснюються концентровано між виробничими одиницями ТНК. Характерним є експорт в ті чи інші країни цілих заводів; б) функціональний розподіл між виробництвом, з одного боку і збутом, з іншого. Ця стратегія є характерною для європейських ТНК. Відзначається посилення її застосування стосовно країн Центральної і Східної Європи. Транснаціональні і глобальні корпорації перетворюються в головний тип економічних організацій.

71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації.

Європейська та євроатлантична інтеграція як така, зокрема розширення ЄС та НАТО на держави Центрально-Східної Європи та участь України в процесах європейської та євроатлантичної інтеграції з чатку 1990-х рр. зміцнили зовнішню безпеку України. Це проявилося у наближенні зовнішніх кордонів Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного Договору до України, що поліпшило взаємодію України з ЄС та НАТО в разі можливого виникнення кризових ситуацій. Євроатлантична інтеграція здійснює переважно сприятливий вплив на стан національної безпеки України. Проголошени керівництвом України курс на євроатлантичну ін- теграцію викликав та продовжує викликати і сподівання, і скепсис як всередині українського суспільства, так і на Заході. З одного боку, вперше у процесс своїх відносин з НАТО Україна взяла на себе серйозні політичні зобов'язання. З іншого боку, Київ неодноразово доводив, що виконувати власні зобов'язання іноді без потужного зовнішнього політичног тиску не прагне. У цій ситуації в просуванні України зацікавлена передусім вона сама – саме тому всі її кроки в проголошеному напрямку ретельно оцінюються, відразу звертається увага на суперечності, н помилки негайно вказується. Надзвичайно важливою і, водночас, недостатньо вивченою проблемою є вплив на європейські намагання України з боку офіційно визнаних стратегічних партнерів – США Росії та країн-членів Європейського Союзу і насамперед Польщі. Адже врешті-решт основний зміст нашої сучасної суспільної трансформації полягає саме в “поверненні України до Європи”, в її орієнтації н європейську цивілізацію, на затвердження в нашому житті її спільних цінностей, забезпечення всебічного співробітництва з європейськими інтитуціями та країнами в політичній, економічній і гуманітарні сферах.

По-перше, Україна за своїм геополітичним положенням, традиціями і ментальністю народу є легітимним представником західноєвропейської і східноєвропейської культури. Вона не може однозначно віддавати перевагу ні одній з них. Тому євроатлантичний і євразійський курси України розглядаються не як альтернативні напрями її зовнішньої політики, а як двоєдиний процес, в основі якого лежать власні національні інтереси.

По-друге, невизначеність масової суспільної свідомості, її "розірваність" як історичними традиціями, так і трансформаційними процесами сучасного українського життя не дають впевненості, що державні рішення про вступ України до НАТО будуть позитивно сприйняті суспільством. На це необхідно звернути особливу увагу в контексті того, що вже сьогодні опозиційні сили, ще до прийняття офіційного рішення про вступ України до НАТО, ініціюють проведення відповідного референдуму. Державні структури не можуть бути байдужими до антинатовської пропаганди, яка негативно впливає на ставлення українського суспільства до перспектив євроатлантичної інтеграції України. Водночас, інформаційній кампанії, спрямованій на роз´яснення необхідності вступу України до НАТО, бракує аргументованості, наступальності, системності та послідовності.

По-третє, проблемною є і відповідність стандартів українського внутрішнього життя (в тому числі і Воєнної організації держави) стандартам євроатлантичного співтовариства. Йдеться про те, щоб успіхи в реалізації курсу України на євроатлантичну інтеграцію на зовнішній арені супроводжувалися реальними позитивними змінами у внутрішньому житті українського суспільства. Якщо вже найближчим часом не буде досягнуто реальних успіхів на шляху підвищення стандартів життя українського суспільства, то і після юридичного набуття членства Україна виявиться в становищі "меншого брата", якого потрібно опікати й повчати. Така роль принижуватиме національну гідність України як держави і самопочуття всіх і кожного її громадянина.

По-четверте, не можна не враховувати й той факт, що вступ України до НАТО буде негативно сприйнятий політичною елітою Російської Федерації і викличе з її боку відповідну реакцію, яка, без сумніву, не буде орієнтована на зміцнення національної безпеки України. Не слід нехтувати наявністю на території України російського військового Чорноморського флоту. В контексті того, що російські війська, виходячи з території колишніх радянських республік, залишають там "гарячі точки" (Придністров´я, Абхазія, Південна Осетія), Автономна Республіка Крим не повинна поповнити цей перелік. Але й з цього боку варто очікувати, що вступ України до НАТО здатен спровокувати загострення соціально-політичної ситуації в Криму, яке може поширитися на інші території.

72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній в економічній системі.

Глоб, що розгорнул у останній третині минул століття, стала домінант світ розв, адже вона є не що інше, як прояв сучасної постіндустрстадії розв світ ек і сусп-ва у відносинах між країнами світу. Вона набуває особисту логіку і інерцію, спричиняє все більший вплив і на внутр розвиток різних країн. Реальні процеси глоб вкрай суперечливі, ставлять світове співтовариство перед серйозними викликами. Глобалізація і становлення інформац суспільства — це два боки, дві грані, два аспекти єдиного процесу, під знаком якого проходить сучасний етап людської історії. Процес глоб-ції - закономірн результат інтернаціон-ції вир-ва і капіталу в умовах все більш відкрит,інтегрованої ек-ки. Гл у значній мірі являє собою кількісний процес зрост масшт,розшир меж світогосп зв’язк, процес поглибл ек і соціал взаємозалежн між народами Глоб-ція - об’єктивн соціальн процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’з, та взаємозалежн нац екон, нац політ, соціал сист, нац культур і навк серед. Загалом поняття глобал можна розглянути на макро і мікрорівні Гл (на макрорів)- означ загальне прагнення країн і регіон інтеграц угрупов до ек активн за межами національних кордонів. Умовами такої активн є лібераліз торг,зняття торг і інвест бар’єрів,створ зон вільного підприємництва тощо. Гл (на мікрорівні) - посилен взаємозалежн нац ек-к, переплет соц-ек процесів, що відбув у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльн. Отже, гл - поняттям загального характеру і загалом являє собою процес перетвор світ госп-ства у єдиний ринок товарів,посл,капіт,робоч сили,який виходить за межі держ кордонів і з 60-их років набув форм постійн та неухильного зростаючого міжн переплетення нац ек-к. У цей період глоб-ція проявила себе головним чином у перманентності темпів зрост світ торг та ВВП всіх розв країн.

У міжнародних економічних дослідженнях поняття інтернаціоналізації є ключовим, а розуміння її багатопланової природи — визначальним. На макрорівні інтернаціоналізація являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Якщо глобалізація є тенденцією, вважає Е. Азроянц, це неминуче призводить до нав’язування поряд з нею інших тенденцій, яким властивий інший характер, а результат їх взаємодії повинен знайти певне вираження. На сьогодні реальний зміст такого результату залишається невизначеним. В іншому випадку, коли глобалізація уявляється як результат існуючих тенденцій, наводиться лише їх перелік. Для усунення таких розбіжно-
стей, вважає Е. Азроянц, необхідно відповісти на два запитання: що є глобальним (тобто цілим, його частинами, структурою), і в якому відношенні знаходяться поняття «інтеграція» і «глобалізація»: поглинається одне поняття другим або вони є рівнозначними? [4, с. 64].

Вихідним моментом власної аргументації Е. Азроянц вважає той факт, що історичний процес інтегрує у власних формах і характері всю гамму тенденцій, що виникають і зникають, дивовиж­но переплітаючись між собою. Таким чином процес і тенденція узгоджуються як ціле і частка, а відтак, процес, на думку Е. Аз­роянца, за своїм характером є антиномічним, а тенденція — гомономічною.

Отже, історичний процес, який можна представити як розвиток соціальної системи, спрямований на досягнення межової її цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу російський вчений і пропонує назвати глобалізацією. Антиномічність історичного процесу може бути представлена двома класами — тенденціями інтеграційного характеру і тенденціями дезінтеграційними. Ці два класи тенденцій можна уявити наступним чином:

Інтеграція:

транснаціоналізація;

регіоналізація;

імперіалізація;

націоналізація;

етносоціалізація.

Дезінтеграція:

етносуверінізація;

реставрація;

асоціалізація;

міграція.

Таким чином, процес глобалізації за часом розподіляється на певні етапи, характерні форми яких дозволяють розрізняти їх як історичні типи, щаблі. Не претендуючи на повноту і завершеність, у числі таких типів можна назвати глобалізацію: родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну. Глобалізація є метою історичного прогресу, інтеграція і дезінтеграція є тенденціями, що визначають його динаміку, інтернаціоналізація є сучасним етапом глобалізації. Такий підхід передбачає розгляд глобалізації не як стратегії, що ставить за мету досягнення гомогенності, а як найважливіше джерело різноманітності — збирання до цілого різноманітних складових. При цьому різноманітність є не тенденцією, а результатом, що визначає життєспроможність системи, який не можна ототожнювати з дезорганізацією і хаосом.

Дата добавления: 2015-05-22