Гуманістична психологія. Гуманістична психологія (гуманізм) виникла в основному на противагу біхевіоризму і психоаналізу

Гуманістична психологія (гуманізм) виникла в основному на противагу біхевіоризму і психоаналізу. Її називають третьою силою в психології. Засновниками гуманізму стали Карл Роджерс (1902-1987) і Абрахам Маслоу (1908-1970). Вони стверджували, що особистість повинна бути центральною постаттю психології. Якщо приділяти увагу лише стимулам і реакціям, то особистість залишається осторонь, а це негуманістично. Такі явища, як дбайливість, любов, воля - реальні феномени, варті наукового дослідження незалежно від того, чи можна їх безпосередньо спостерігати, чи ні. Спроби зрозуміти людину без того, щоб брати до уваги ці явища, приречені на невдачу. Гуманісти наголошували на можливостях особистісного зростання, психічного здоров’я, самоактуалізації. Фрейдівське покладання на інстинкти було дуже маніпулятивним. Попри біологічну природу людина може керувати своєю долею.

Основними орієнтаціями гуманістичної психології є трансперсональна, екзистенціальна і християнська психологія. Трансперсональна психологія акцентує увагу на метапотребах і метацінностях, вимірах релігійного і містичного досвіду. Так, новаторським є уявлення С. Грофа про духовну кризу: більшість класифікованих психіатрією захворювань (неврози, психози) не є хворобами - це лише кризи духовного зростання, котрі у певних умовах вини­кають у всіх людей.

Екзистенціальна психологія виходить з ідеї, сформульованої Ж.-П. Сартром: існування передує сутності. У людині немає жодних закладених сутностей або вихідної «природи людини», котра б визначала, що розвинеться далі на її основі. Людина в кожен момент життя сама вирішує, якою буде далі і творить саму себе. Виділяють чотири вузли екзистенціальних проблем: 1) проблема часу, життя і смерті; 2) проблема свободи, відповідальності і вибору; 3) проблема спілкування, любові і самотності; 4) проблема сенсу і безглуздості існування.

Християнська психологія визнає абсолютні засади моральності і є свідомим орієнтуванням на християнський образ людини, християнське розуміння її суті. Вона розглядає розвиток як шлях, по якому треба йти, наближення до цього образу (або якщо мова йде про аномалії - відхилення від цього шляху і способи їх корекції) (Б. С. Братусь, 1997). У англомовному світі цей напрям має глибоке коріння, ґрунтовну наукову, технологічну і практичну основи (О. Ф. Бондаренко, 1997). Психологія була підрозділом практичної теології задовго до того, як стала самостійною галуззю. Пастори і священнослужителі володіли «інсайтом» задовго до появи Фрейда (S. Jones, R. Butman, 1991. Див. Христианская оценка психотерапии). Західна англосаксонська протестантська психотерапевтична практика має дослідницьку і теологічну періодику, коледжі і університети, що готують християнських пасторів і психотерапевтів. Вона готова зацікавлено поставитись до різних сусідніх терапевтичних напрямів і засвоювати останні досягнення науки. Вона розвивається, міцно обстоюючи позицію, що Бог створів людину за своїм образом і подобою і що покликання християнського психотерапевта не лише e наданні ситуативної психологічної допомоги, а і в тому, щоб «присвятити себе служінню людству, в якому можна проявити нашу любов до Бога» (цит. за О. Бондаренко, 1997, с. 105). Хоча американські християнські психотерапевти вважають, що віра і наука взаємопов’язані, в той же час вони обстоюють вищий авторитет Біблії, а завдання християнського вченого вбачають у «вивченні реальності в світі Біблії» (1991, S. Jones. R. Butman, с. 20 - див. 1. Интеграция психологии и христианства).Узагальнена назва «християнська психологія» і «християнська психотерапія» на заході охоплює дві категорії спеціалістів. По-перше, професійних психологів і психотерапевтів, які успадковують християнські цінності, сповідують християнство, але виступають як спеціалісти не в релігійних, а в психологічних галузях. Залежно від обставин можуть вдаватися до допомоги Євангелія. По-друге, це християнські наставники, консультанти - випускники факультетів релігії і філософії, консультують в общинах, навчальних і культурних центрах за всім колом релігійних, етичних, ціннісних і життєвих питань, не будучи служителями церкви (О. Ф. Бондаренко, 1997).

7 Гештальтпсихологія. Сформувалася вона в 20—30-х роках XX ст. завдяки працям Макса Вертгеймера (1880— 1943), Вольфганга Келера (1887—1967), Курта Коффки (1886—1941) та інших німецьких психологів. Вони виступили проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, які стверджували, що складні психічні феномени утворюються з простих за законами асоціацій. Поняття про гештальт (нім. — форма) зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли виявилася «первісність» їх структури відносно компонентів (відчуттів). Наприклад, хоча мелодія при її виконанні в різних тональностях і породжує різні відчуття, але пізнається як та сама. Гештальтисти підкреслювали якісну своєрідність цілого, вважаючи, що воно не зводиться до суми складових і не виводиться з них. Вони гадали, що мислення полягає в усвідомленні структурних вимог до елементів проблемної ситуації і в діях, які відповідають цим вимогам. На їх думку, побудова складного психічного образу відбувається в інсайті — процесі миттєвого схоплювання структури у полі сприймання.

Гештальтисти своїми дослідженнями зробили цінний внесок у вивчення проблем сприймання, пам'яті, мислення, в утвердження системного підходу до вивчення психічних явищ. Але, розірвавши аналіз і синтез, вони відмежували просте від складного, створили значні труднощі у пізнанні складного.

8

Трансактный анализ общения - Направление психологии, основанное Эриком Берном (США, 1955 г.). В основе трансактного анализа лежит философское предположение о том, что каждый человек будет "в порядке" тогда, когда он будет сам держать свою жизнь в собственных руках и сам будет за нее нести ответственность. Трансакция это действие (акция), направленное на другого человека. Это единица общения. Концепция Э.Берна была создана в ответ на необходимость оказания психологической помощи людям, имеющим проблемы в общении.

Э.Берн выделяет следующие три составляющие личности человека, которые обусловливают характер общения между людьми: родительское, взрослое, детское.

Родительское (Родитель - Р), которое подразделяется на заботливое родительское состояние Я, критическое родительское состояние Я. Родительское Я, состоящее из правил поведения, норм, позволяет индивиду успешно ориентироваться в стандартных ситуациях, "запускает" полезные, проверенные стереотипы поведения, освобождая сознание от загруженности простыми, обыденными задачами. Кроме того, Родительское Я обеспечивает с большой вероятностью успеха поведение в ситуациях дефицита времени на размышления, анализ, поочередное рассмотрение возможностей поведения.

Взрослое (Взрослый - В) состояние Я воспринимает и перерабатывает логическую составляющую информации, принимает решения преимущественно обдуманно и без эмоций, проверяя их реальность. Взрослое Я, в отличии от Родительского, способствует адаптации не в стандартных, однозначных ситуациях, а уникальных, требующих размышлений, дающих свободу выбора и, вместе с этим, необходимость осознания последствий и ответственного принятия решений.

Детское (Дитя - Д, или Ребенок) состояние Я следует жизненному принципу чувств. На поведение в настоящем влияют чувства из детства. Детское Я также выполняет свои, особые функции, не свойственные двум другим составляющими личности. Оно "отвечает" за творчество, оригинальность, разрядку напряжения, получение приятных, иногда "острых", необходимых в определенной степени для нормальной жизнедеятельности впечатлений. Кроме того, Детское Я выступает на сцену, когда человек не чувствует достаточно сил для самостоятельного решения проблем: не способен преодолеть трудности или/и противостоять давлению другого человека. Это Я подразделяется на: естественное детское Я (спонтанные реакции типа радости, печали и т.д.), приспосабливающееся детское Я (приспосабливающийся, прислуживающийся, боязливый, виноватый, колеблющийся и т.п.), возражающее детское Я

9

Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках і, навпаки, розуміння того, якою мірою правомочна психологія використовувати їх результат. Слід зазначити, що в історії духовного розвитку суспільства жодна галузь знання не змінювала свого місця в системі наук так часто, як психологія. В даний час найбільш загальноприйнятою вважається класифікація, запропонована академіком Б. М. Кедровим. Запропонована схема має форму трикутника, вершини якого являють науки природні, соціальні та філософські. Такий стан обумовлений реальною близькістю предмета і методу кожної з цих основних груп наук з предметом і методом психології, орієнтованим в залежності від поставленого завдання в бік однієї з вершин трикутника.
Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи досягнення ряду інших областей наукового знання є, за висловом Б. Ф. Ломова, інтегратором всіх наукових дисциплін, об'єктом дослідження якої є людина.
Зупинимося докладніше на описі характеристик зв'язку психології з названим трикутником наук. Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, як об'єктивний світ відображається в мозку людини, як в силу цього регулюються його дії, розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Психіка, як відомо, є відображенням об'єктивної дійсності, і тому вивчення психологічних законів означає передусім встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини.
У той же час будь-яка діяльність людей завжди закономірно залежить не тільки від об'єктивних умов життя людини, але і від співвідношення їх з суб'єктивними моментами.
Таким чином, встановлюючи закономірні залежності психічних явищ від об'єктивних і суб'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія повинна розкрити і фізіологічні механізми відображення цих впливів. Отже, психологія повинна зберігати найтісніший зв'язок з фізіологією, і зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.
Фізіологія займається механізмами, здійснюють ті чи інші функції організму, а фізіологія вищої нервової діяльності - механізмами роботи нервової системи. Можна побачити, що для того щоб психолог, вивчив основні види психічної діяльності людини, не обмежувався їх простим описом, а уявляв, на які механізми спираються ці складні форми діяльності, необхідні знання фізіології. Але для оволодіння основами психологічної науки знання тільки фізіології зовсім недостатньо.
Перетворенню психології в самостійну науку сприяв її союз з усім природознавством.
Психолог повинен достатньо чітко представляти відмінності в існуванні рослин і тварин. Потрібно чітко уявляти, що саме змінюється в умовах життя з переходом від існування одноклітинних в однорідному вступної середовищі до більш складних форм життя багатоклітинних. Потрібно засвоїти відмінності в принципах існування, між світом комах і вищих хребетних. Без таких знань загальних біологічних принципів пристосування неможливо виразне розуміння особливостей поведінки тварин, а всяка спроба зрозуміти складні форми психічної діяльності людини втратить свою біологічну основу. При цьому треба завжди пам'ятати, що факти, які становлять предмет психологічної науки, ні в якій мірі не можуть бути зведені до фактів біології.
Вирішальне значення для психології має її зв'язок з суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, що вивчаються історією, економікою, соціологією, мистецтвознавством, юридичною та іншими громадськими на укамі, призводить до постановки проблем, по суті, психологічних. Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути достатньо повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної та групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і т.д. Коротко кажучи: в дослідженнях соціальних процесів виникає необхідність урахування психологічних факторів. Психологічні чинники самі по собі не визначають соціальних процесів, і, навпаки, самі вони можуть бути зрозумілі тільки на основі аналізу цих процесів. Основні форми психічної діяльності людини виникають в умовах суспільної історії, протікають в умовах сформованої в історії предметної діяльності, спираються на ті кошти, які сформували потужну ко в умовах праці, вживання знарядь і мови.
Сказане робить ясним, яке величезне значення для пси холог має її зв'язок з суспільними науками. Сучасна психологічна наука не може зробити жодного кроку без урахування даних, отриманих від суспільних наук. Тільки ретельний облік суспільних умов, що формують психічну діяльність людини, дозволяє психології знайти міцну наукову основу.
Особливо слід зупинитися на зв'язку психології з педагогікою. К. Д. Ушинський говорив: "Щоб всебічно виховати людину, його на до всебічно вивчити". У тому випадку, якщо педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ, вона перетворюється на простий набір педагогічних рад і рецептів і перестає бути справжньою наукою, здатною допомогти вчителю. У розвитку всіх областей педагогіки виникають проблеми, які потребують психологічного дослідження. Знання закономірностей перебігу психічних процесів, динаміки, формування знань, навичок та вмінь, природи здібностей і мотивів, психічного розвитку людини в цілому мають істотне значення для вирішення педагогічних проблем, таких, як визначення змісту освіти на різних ступенях навчання, розробка найбільш ефективних методів навчання і виховання і т.д.
В даний час накопичилося безліч проблем, які викликають гострі дискусії з питань: чому вчити сучасного школяра? що і як відбирати з величезної маси інформації, яка накопичується наукою, для школи? Саме психологія повинна визначити, які можливості і резерви психічного розвитку людини на різних вікових ступенях і де їх межі.
Не менш гостро потреба в психології виявляється, коли педагогіка звертається до проблем виховання. Метою виховання є формування особистості, яка відповідає вимогам суспільства, що розвивається. Все сказане свідчить про те, що сучасна психологія знаходиться на стику наук. Вона займає проміжне положення між філософськими науками, з одного боку, природними, з іншого, і соціальними, з третьої.

10 Сучасна психологія - це розгалужена система наукових галузей, пов'язаних з різними сферами практичної діяльності людини. Нині налічується близько 50 психологічних дисциплін: психологія праці, спорту, медична, юридична, військова психологія, психологія аномального розвитку, соціальна психологія тощо. За своєю суттю це самостійні науки, але всі вони ґрунтуються на загальній психології, яка вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки.

Деякі галузеві науки стануть у пригоді медичним працівникам. На окремих із них ми коротко зупинимось.

Основну систему психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія. Загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, а останні, у свою чергу, збагачують її. Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.

Психологія праці вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності людини і ставлення її до праці, у тому числі медичної. Ця наука має кілька розділів, які, хоч і тісно пов'язані між собою, є самостійними.

Так. інженерна психологія вивчає процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною. Основні проблеми інженерної психології: аналіз завдань людини в системах управління, розподіл функцій між людиною та автоматичними пристроями, зокрема ЕОМ: дослідження спільної діяльності операторів, процесів спілкування та інформаційної взаємодії між ними; вивчення факторів, які впливають на ефективність, якість, швидкість, надійність дій операторів.

Авіаційна психологія розглядає психологічні закономірності трудової діяльності авіаційних спеціалістів, вивчає вплив факторів польоту на розвиток психічних станів, формування професійної придатності, психологічної адаптації членів екіпажу до умов праці.

Космічна психологія вивчає психологічні особливості праці космонавта, залежність цих особливостей від специфічних факторів (невагомості, гіподинамії тощо), а також способи цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта під час підготовки і здійснення космічних польотів.

Педагогічна психологія вивчає психіку людини в процесі її навчання і виховання, встановлює і використовує закономірності психіки під час оволодіння знаннями, уміннями та навичками. Ця наука вивчає також психологічні проблеми управління навчально-виховним процесом. Крім того, основними проблемами педагогічної психології є вивчення факторів, що впливають на успішність учнів; особливості взаємовідносин і спілкування педагога та учня. Педагогічна психологія поділяється на психологію навчання, яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, і психологію виховання, яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості.

Вікова психологія тісно пов'язана з педагогічною, вивчає особливості психіки людини на різних етапах її розвитку - з моменту народження і до смерті. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію зрілого віку, геронтопсихологію тощо. Центральними проблемами вікової психології є створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю утримання й умовами психічного розвитку дитини, а також організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування, психологічної допомоги в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості.

Психологія аномального розвитку розгалужується на патопсихологію, яка вивчає структуру порушень психічної діяльності, закономірності розладу психіки порівняно з нормою, інтерпретуючи одержувані дані поняттями і категоріями психологічної науки (тобто розлади психіки людини вивчаються психологічними методами); олігофренопсихологію, яка вивчає порушення психічного розвитку та можливості його корекції в людей з тяжкими формами недорозвиненості мозку

Юридична психологія вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. Систему юридичної психології утворює кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми поведінки і формування особистості злочинця, мотиви злочинів тощо; слідча психологія, яка займається психологічними особливостями поведінки учасників карного процесу (психологічні вимоги до ведення допиту; особливості показань свідків тощо); виправна психологія, яка розробляє проблеми виховання у виправно-трудовій колонії і вивчає психологію ув'язненого, що перебуває в ній, тощо.

Соціальна психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групи. Виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає такі явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості, її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів.

Психологія особистості - галузь психології, яка вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв'язки, характеризується індивідуальністю та взаємозв'язана з навколишнім природним та соціальним середовищем.

Історія психології - галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому з них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрямки досліджень у зв'язку з "духом часу".

Медична психологія - це прикладна галузь науки, яка займається психологічними взаємозв'язками проблеми лікувальної діяльності та доглядом за хворими, проблеми впливу на хворих у найрізноманітніших ситуаціях, що виникають у ході цієї діяльності, а також проблеми поведінки медичних працівників. У центрі уваги цієї дисципліни - взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу

11 Методи наукових досліджень – це шлях досліджень, спосіб пізнання, прийоми і засоби, задопомогою яких здобуваються факти, використовувані для доведення положень, з яких, у свою чергу, складається наукова теорія.

. Основними методами психології є спостереження, опитування, тестування, експеримент.

Спостереження – метод психологічного дослідження, який полягає у спостереженні за об’єктом дослідження, реєстрації та поясненні психологічних. Спостереження ведеться за планом, фіксується, в тому числі й з використанням технічних засобів. Застосування цього методу потребує спостережливості дослідника – вміння помічати характерні риси людини. Недоліки цього методу – вплив на результати спостереження рівня кваліфікації та індивідуально-психологічних особливостей спостерігача, його ставленнядо об’єкта спостереження, непідконтрольність досліджуваного об’єкта, часто довга тривалість цього методу дослідження.

Дата добавления: 2015-05-22