Охарактеризуйте воєнні операції по визволенню Західної України від німецько-фашистської окупації

Охарактеризуйте політику німецько - фашистських окупантів в галузі освіти та культури.

Гітлерівський «новий порядок» передбачав оніме­чення місцевого українського населення. Була від­новлена тільки початкова освіта. Учні повинні були вміти рахувати в межах 500. З географії знання шко­лярів обмежувалися фразою: «Столиця рейху — Бер­лін». Багато вчителів зазнали репресій чи змушені були жебракувати. Тільки на Київщині загарбники закатували близько 200 учителів, жертвами гітлерів­ського геноциду стали 7 тис. представників інтеліген­ції Харкова. Нацистсько-німецька окупація призвела до глибокого занепаду української культури. Нова влада дозволяла в Україні тільки початкову освіту для дітей віком від 9 до 12 років. Українська молодь була позбавлена можливості одержати повноцінну вищу освіту. Невимовне обурення серед українців Галичини викликала заборона на існування Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Трагедією для України стало пограбування нацистами її культурних цінностей. Спеціальна інструкція, яка надійшла з Берліна до окупованих областей, повідомляла: «Як тільки війська займуть яке-небудь велике місто, негайно туди виїздять начальники спецкоманд з різними спеціалістами. Вони оглядають музеї, картинні галереї, виставки, культурні й художні установи, з’ясовують, у якому вони знаходяться стані, і конфіскують усе, що становить цінність». За матеріалами Державної Надзвичайної Комісії по розслідуванню злочинів нацистських загарбників було встановлено: в Україні окупанти зруйнували 151 музей, 9 тис. клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 110 корпусів вузів, понад 8 тис. шкіл, 62 театральні приміщення, вивезли до Німеччини 330 тис. найцінніших музейних експонатів та понад 50 млн книг. Зруйновано і пошкоджено велику кількість пам’ятників архітектури. Жертвами нацистського «нового порядку» стали відомі представники української інтелігенції: І. Рогач, О. Теліга, О. Кандиба (Ольжич) та багато інших.

За наказами німецьких комендантів усе населення України мусило здати місцевій владі запаси продук­тів, одягу, цінні речі. На окупованих територіях була запроваджена комендантська година.

Улітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників. 13-14 липня розгорнулися бої з угру­пованням гітлерівських армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. У результаті потужного наступу були оточені знач­ні сили ворога під Бродами (Львівська область) — 8 дивізій чисельністю до 60 тис. осіб. У боях знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. узято в полон. Серед розбитих сил вермахту була й дивізія СС «Галичина». Вона втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалося тільки 3 тис. осіб, решта (3,7 тис.) потрапила в полон, загинула або перейшла в УПА. У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня -29 серпня 1944 року) була знищена група армій «Північна Україна». Вій­ська II та III Українських фронтів унаслідок Яссько-Кишинівської опера­ції (20-29 серпня 1944 року) розбили групу армій «Південна Україна».

У жовтні 1944 року в ході Карпатсько-Ужгородської операції заверши­лося визволення всієї території України: 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня — решта населених пунктів Закар­патської України.

Рівненсько-Луцька операція1944 р. — наступальна операція 1-го Українського фронту (27 січня — 11 лютого 1944) з метою визволення району Рівне — Луцьк — Шепетівка (командувач ген. М.Ватутін). Розвивалися шляхом наступу 13-ї армії з району Сарнів на Ковель і 60-ї армії в напрямку Острог — Славута — Шепетівка.

Успішний наступ дав змогу визволити міста Луцьк, Рівне та Шепетівку. Внаслідок Рівненсько-Луцької операції війська правого крила фронту вийшли на рубіж Луцьк — Млинів, що забезпечило вигідні умови для дальшого наступу. В ході операції значну роль відіграла підтримка великих партизанських з'єднань, котрі діяли під керівництвом Українського штабу партизанського руху.

Льві́всько-Сандо́мирська наступа́льна опера́ція — стратегічна наступальна операція Червоної армії проти об'єднаних німецько-угорських військ, метою якої було захоплення Західної України та Південної Польщі.

Вдалі військові операції радянських командирів в Україні та Білорусі призвели до значних втрат Вермахту. Нестача людської сили на фронтах змусила німецьких воєначальників відправити на фронти дивізії СС, які до цього часу брали участь в анти-партизанських акціях на окупованих Третім рейхом територіях.

Станом на 13 липня 1944 року, лінія фронту в Західній Україні проходила по лінії Ковель-Тернопіль-Коломия. Німецьке командування віддало наказ про побудову трьох ліній укріплень з дотами та бункерами, однак через стрімкий наступ радянських військ було побудовано лише дві.

З квітня до червня 1944 року, радянське командування перегрупувало частини Червоної Армії по всій ширині 500-от кілометрового фронту, підтягало нові дивізії, будувало мости та ремонтувало дороги, для збільшення прохідної можливості своїх військ. План наступу передбачав нанесення двох ударів, з метою прориву німецької лінії укріплень: удар 3-ю гвардійською та 13-ю арміями з півдня Волині в напрямі на Рава-Руську, й удар 60-ю та 38-ю арміями з Тернополя в напрямку Львова. Після прориву фронту, в коридори мали ввійти бронетанкові та механізовані дивізії з метою взяти в обценьки німецькі війська в районі міста Броди, та знищити їх. План був затверджений командуванням 1-го Українського фронту 10 липня; початок здійснення наступу призначено на 13 липня.

Початок операції. Бій під Бродами. Згідно плану, 13 липня 1944 року, після артилерійського обстрілу та бомбардування німецьких позицій, війська 1-го Українського фронту перейшли у наступ у львівському та рава-руському напрямках. Після кровопролитного для обидвох сторін бою, оборонні лінії німців були прорвані, а частини 3-ї гвардійської та 13-ї радянських армій просунулись на 20 км від лінії фронту. З меншим успіхом наступали 60-та та 38-а армії на півдні, натрапивши на контрудар німецьких панцерних дивізій. Все ж таки, 60-й армії під командуванням генерала Курочкіна вдалося створити так званий «Колтівський коридор», довжиною 20 км та шириною близько 6 км, завдяки якому в тили німців почали просуватися частини 3-ї гвардійської дивізії а потім і 4-а танкова армія. Радянська авіація бомбила німецькі позиції впродовж усього бою, а німецький повітряний флот не зміг вилетіти через брак бензину.

16-го липня, маршал Конєв кидає в бій 4-ту танкову армію під командуванням генерала Лелюшенка, однак через контрудари німецьких частин 17-го та 18-го липня, танкова армія Лелюшенка була зупинена та скована боєм. Після запеклих боїв, частинам Червоної Армії все ж вдається перейти вглиб німецької території, та взявши в кільце 8 німецьких дивізій, знищити їх. Після бою та повного розгрому німецьких частин під Бродами 19 липня, радянські війська перейшли у наступ на Львів. За даними радянських джерел, у бою під Бродами загинуло близько 38 тис. німецьких солдатів, іще близько 17 тис. здалось у полон. Разом з солдатами, в полон здалися генерали Гауфе, Ліндеман і Недтвіг^[1].

Після тріумфального розгрому німецьких військ під Бродами, командувачі 1-го Українського фронту перегрупували сили та розпочали наступ на Львів та Перемишль. 23 липня, радянські війська форсували р. Сан та захопили території навколо Ярослава. 1-а гвардійська дивізія під командуванням Катукова швидко наступала й опинилась на території Польщі, допомагаючи військам 1-о Білоруського фронту зайняти Люблін. Спроба радянського командування зайняти Львів танковими арміями закінчується невдачею, тому воно підводить частини 60-ї та 38-ї армій. 27 липня, при підтримці польських повстанців, радянські війська захоплюють Львів та Перемишль. На станіславському напрямку частини 1-ї гвардійської та 18-ї армій входять у Галич 24 липня, у Станіслав — 27 липня.

Продовження наступу. Бої на Віслі. Для створення фронту оборони на Віслі німецьке командування почало перевозити додаткові дивізії з інших ділянок фронту та з Німеччини. У відповідь, радянським командуванням був створений 4-й Український фронт, до складу якого увійшли 18-а, 1-а гвардійська та 8-а повітряна армії.

29 липня, 1-а гвардійська армія розгромила німецькі частини в районі Аннополя, однак через завзяті контрудари німців вимушена була відступити. 1-а танкова та 13-а армії діяли більш вдало, було захоплено плацдарми на Віслі, розпочалося форсування річки. Спроби 17-ї німецької армії нанести контрудар у напрямку Майдану 31 липня завершилися невдачею. 3 серпня німецьке командування знову спробувало нанести контрудар в напрямкуБарануву. Контрудар був відбитий резервними частинами радянського фронту — 5-ю гвардійською армією. 10 серпня радянські війська були вже у 60 км від лінії фронту станом на початок наступу.

Вранці 11 серпня німецькі війська нанесли контрудар у напрямку Сташув. 13 серпня їм вдалося просунутися на 8-10 км та оволодіти районом Шідлув. Однак їхні спроби розвинути удар в напрямку Баранува успіху не мали. Не домігшись суттєвого успіху в районі Сташува, німецьке командування вирішило нанести контрудар у напрямку Стопніца 13 серпня. Тут німці вперше застосували свої нові важкі танки «Королівський Тигр». Однак, перша операція «Королівських Тигрів» зазнала повного провалу — німці втратили 12 танків, з яких 3 були захоплені радянськими солдатами. У результаті командир німецького 501 окремого батальйону важких танків майор фон Легат був знятий з посади^[4]. 14 серпня радянські війська оточили Сандомир і на наступний день взяли місто.

Німецьке командування розробило новий план, згідно з яким німецькі корпуси мали оточити ворога та знищити його в районі Лагува. Після наполегливих боїв німецьким таким частинам вдалося захопити гірський кряж на північному заході Опатува та прорвати оборону 13-ї радянської армії на 6-7 км. В результаті відповідних ударів 3-х радянських армій значна частина німецьких сил була оточена та знищена. На цьому закінчилися спроби німецького командування скинути радянські війська із західного берега Вісли в районі Сандомира. Радянський плацдарм був розширений до 120 км по фронту і до 50 км в глибину.

Війська лівого крила фронту у складі 60-й та 38-ї армій намагалися розвинути наступ на захід, однак значних успіхів вони також не домоглися. 23 серпня 60-а армія спільно з військами 5-ї гвардійської армії опанувала містомДембіца. 29 серпня війська 1-го Українського фронту перейшли до оборони.

Одночасно наступальні дії на карпатському напрямку проти німецько-угорських військ вели війська 4-го Українського фронту. З 1 по 19 серпня німецько-угорське командування додатково додало до складу 1-ї угорської армії сім піхотних дивізій, заздалегідь створивши по лінії фронту міцні укріплення, які проходили по висот і берегів річок. Просування військ 4-го Українського фронту проходило досить повільно. 5 серпня частини 1-ї гвардійської армії зайняли місто Стрий, на наступний день оволоділи Дрогобичем. 15 серпня наступ радянських військ було зупинено.

Підсумки наступу. В результаті Львівсько-Сандомирської операції радянські війська зайняли Західну Україну та частину Польщі. В ході операції, група німецьких армій «Північна Україна» понесла значні втрати, і пізніше була реорганізована. Перед евакуацією, німецькі війська залишили значну кількість зброї та техніки бійцям УПА. Більша частина цієї зброї була передана упівцям ще задовго до початку наступу бійцями дивізії СС «Галичина». Деякі вояки дивізії, після розгрому приєднались до повстанців.

Незважаючи на значні втрати, радянське командуваня розгромило значні угрупування німецьких військ в Західній Україні та на півдні Польщі, а також захопило величезні плацдарми, що були використаін в подальших операціях.

Східно-Карпатська операція (8 вересня 1944 — 28 жовтня 1944) — стратегічна наступальна операція військ 1-го Українського (маршал І. С. Конєв) і 4-го Українського (генерал армії І. Ю. Петров) фронтів у Східних Карпатах.

Загальна чисельність військ Червоної Армії становила 246 тис. чоловік. З боку німців протистояли армійська група генерала Г. Хейнріці в складі німецької 1-ї танкової армії та 13-ї піхотної дивізії 1-ї угорської армії, всього близько 300 тис. чоловік.

Бойові дії в Східних Карпатах складались з двох операцій. Перша — Карпатсько-Дуклінська — проводилася, щоб допомогти Словацькому повстанню, яке розпочалось 29 серпня. Друга — Карпатсько-Ужгородська — для прориву на Угорську рівнину і оточення німецьких військ у Трансільванії.

У результаті проведення Східно-Карпатська операція радянські війська прорвавши укріплення Лінії Арпада перейшли Карпати, зайняли територію Закарпатської України і створили умови для подальшого просування вЧехословаччину.

Карпатсько-Ужгородська наступальна операція — складова частина стратегічної Східнокарпатської наступальної операції. Мета операції — визволення Закарпатської України та сприяння військам Першого Українського фронту І.Конєва в Карпатсько-Дуклянській операції.

Перебіг операції. Карпатсько-Ужгородська наступальна операція 1944 року проводилася з 9 вересня до 28 жовтня військами Четвертого Українського фронту, яким на той час командував І.Петров.

§ Станом на 18 жовтня після запеклих боїв в умовах бездоріжжя та важкодоступної гірсько-лісистої місцевості війська Четвертого Українського фронту оволоділи Руським, Ужоцьким, Верецьким, Яблуницьким та ін. перевалами, м.Рахів, с. Ясіня.

§ Станом на 20 жовтня війська Четвертого Українського фронту досягли радянсько-чехословацького кордону.

§ 24 жовтня було визволено м. Хуст.

§ 26 жовтня визволено м. Мукачеве.

§ 27 жовтня визволено м. Ужгород.

§ 29 жовтня визволено м. Чоп.

У ході Карпатсько-Ужгородської наступальної операції війська Четвертого Українського фронту завдали серйозної поразки німецькій 1-й танковій армії, повністю розгромили угорську 1-шу армію й завершили визволення УРСР в її довоєнних кордонах. Таким чином 28 жовтнязавершилось визволення України.

Крім того, у ході операції було звільнено частину Словаччини та створено передумови для розвитку наступу на війська противника на будапештському напрямку.

Дата добавления: 2015-05-22