Охарактеризуйте особливості та завдання радянського парти­занського руху у роки німецько - радянської війни

Директива радянського уряду від 29 червня 1941 року закликала до всенародного руху Опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної діяльності.

7 липня 1941 року у зверненні Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У «До українського народу» підкреслювалося, що треба відродити «славні традиції українських партизанів, які нещадно знищу­вали в роки громадянської війни німецьких окупантів. «На зайнятій во­рогом території, — говорилося в цьому документі, — створюйте кінні й піші партизанські загони, диверсійні групи для боротьби з частинами во­рожої армії, висаджуйте в повітря в тилу ворога мости, дороги, знищуйте телеграфний і телефонний зв'язок, підпалюйте ліси й склади, громіть обози противника. Створюйте ворогові та його посібникам нестерпні умо­ви, нещадно переслідуйте і знищуйте їх, усіма способами зривайте всі заходи ворога». Основне ядро партизанського руху повинні були скласти комуністи, комсомольці та ветерани громадянської війни.

З відданих радянській владі людей у на­селених пунктах створювалися підпільні групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залиша­лося чимало співробітників НКВС. Восени 1941 року в Україні формували­ся підпільні обкоми, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, на чолі яких стояли здебільшого ті, хто

був здатним здійснювати бойові операції.

Москві довелося терміново переглянути довоєнну теорію війни, згідно з якою, у ра­зі нападу противника на СРСР, бойові дії мали перенестися на ворожу територію. Тепер радянське командування покладало великі надії на організований партизансь­кий рух та підпільну роботу на окупова­них територіях. Однак проти недосвідче­них підпільників і партизанів діяли фа­шистські каральні органи.

Реально ситуація з партизанським ру­хом змінилася, коли 30 травня 1942 року при ставці Верховного головнокомандувача був створений Центральний штаб партизанського руху, який очолив перший секретар ЦК КП(б) Бі­лорусі П. Пономаренко. У цей же час виник Укра­їнський штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Український партизанський штаб розгорнув велику роботу з об'єднання та ор­ганізації партизанського руху в Україні. У парти­занські райони літаками перекидалися зброя, боєприпаси, медикаменти, підготовлені люди, поліграфічна техніка, пропа­гандистські матеріали.

На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

• комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпіль­ної діяльності;

• солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

• утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

• фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

• патріотично налаштоване місцеве населення. Форми боротьби народних месників:

• напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо;

• диверсії в тилу ворога;

• створення радянських районів у німецькому тилу;

• пропагандистська робота серед місцевого населення.

За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів та їхніх пособників, 407 німецьких гарні­зонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. тан­ків, 200 літаків, 600 мостів тощо.

У середині 1943 року партизанські з'єднання України взяли активну участь у бойових діях на комунікаціях проти німецьких військ, які про­сувалися в район Курської дуги. Восени цього ж року українські парти­зани взяли участь в операції «Концерт», унаслідок здійснення якої німці зазнали великих утрат.

Цілі та завдання. 17 грудня 1941 года з'явився секретний Наказ Ставки Верховного Головного Командувания № 0428. Він проголошував:

«…Лишити німецьку армію можливості розміщатися в селах і містах, вигнати німецьких загарбників з усіх населених пунктів на холод в поле, викурити їх з теплих домівок і примусити мерзнути просто неба….

Ставка Верховного Головнокомандування наказує:

1. Зруйнувати та спалити до тла всі населені пункти в тилу у німців на відстані 40-60 км в глибину від переднього краю та на 20-30 км вправо и вліво від доріг.

Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі дії використати не гаючи часу авіацію, широко використовувати артилерийській та мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і партизанскі диверсійні группи, озброєні пляшками з запальною суміш'ю, гранатами та вибуховими засобами.

2. В кожнім полку зібрати команди мисливців по 20-30 чоловік кожна для підриву та спалювання населенних пунктів, в котрих розташовані війска ворога. В команди мисливців підбирати найбільш відважних і міцних в політико-моральнім відношенні бойців, командирів та політпрацівників, ретельно раз'яснюючи їм завдання та значення цього мироприємства для розгрому німецької армії. Видатних сміливців за відважні дії по знищенню населених пунктів, в котрих розташовані німецькі війська висувати для урядової нагороди.

3. При вимушеному відступі наших частин на тому чи іншому відрізку фронту відводити з собою радянське населення і обовязково знищувати всі без винятку населені пункти, щоб ворог не міг їх використовувати. В першу чергу для цієї цілі використовувати виділені в полках команди мисливців.

4. Військови радам фронтів і окремих армій систематично перевіряти, як виконується завдання по знищенню населених пунктів у вказаному вище радіусі від лінії фронту. Ставці через кожні 3 дні доносити, скільки і які населені пункти знищені за останні дні і якими засобами досягнуті ці результати.

Ставка Верховного Головного Командування: І. Сталін Б. Шапошников».

Відомий письменник та історик-дослідник Володимир Батшев, відповідально посилаючись на Центральний архів Міністерства оборони СРСР, у своїй чотиритомній фундаментальній праці «Власов» (т. 1, стр. 214, изд-во «Мосты-Литературный европеец», Франкфурт-на-Майне, 2001/2005) доводить інший варіант тексту цього сталинського наказу:

„…Всі населені пункти на відстані 40-60 на глибину від лінії фронту та на 20-30 км по ліву та праву сторону від доріг, в котрих знаходяться ворожі війська, мусять бути спалені і зруйновані. Для знищення наслених пунктів в означенім радіусі наказую використовувати авіацію, артилерію, а також команди розвідників, лижників і партизанські групи, що повинні бути оснащені пляшками з підплюванною сумішю.

При вимушеному відході наших частин на тім чи іншому участку уводити з собою радянське населення і обов'язково знищувати всі без винятку населені пункти, щоб ворог не міг їх використувати.

Більшість задіяних у цьому важливому державному завданні повинні бути переодягнені в трофейну форму німецького вермахту та військ СС.

Щоб після кожної «каральної експедиції» залишалися свідки, котрі потім зможуть повідати про злодійства фашистів. Це повинно розбудити ненависть до фашиськиз окупантів, полегшіть вербовку партизан в тилу ворога.

…Формування, зайняті у цім смілому підприємстві повинні складатися із мужніх бійців, котрі мусять бути представлені до урядових нагород.

Ставка Верховного Головнокомандування Верховний Главнокомандуючий І. СТАЛІН Начальник Генштабу Б.Шаповников“".

Слід відмітити, що ця тактика терору і провокацій широко викоритовувалась радянською владою і в майбутньому: наприклад після війни в Україні діяли військовики НКВС, переодягнені в форму бійців УПА.

По виконанню сталинського наказу № 0428 діяла відома радянська диверсантка-розвідниця — Герой Радянського Союзу комсомолка Зоя Космодемьянська, що в складі радянської диверсійної групи спробувала зпалити підмосковне село Петрищево. Всього загін, в котром була Космодемьянська, мусив за 5-7 днів знищити коло 10 російських сел. Як відомо, Зої вдалося разом зі свома товаришами спалити три хати, вона була спіймана німцями 28 листопада 1941 року при допомозі селян. По зізнанню радянського маршала Г. К. Жукова, сталінский наказ скрізь натрапив на «активне неприйняття місцевих жителів». Наступного дня «героїня», була прилюдно страчена як підпалювач хат. По стверженню письменника Миколи Анова, пізніше розмовлявшого зі вчителькою із Петрищево, після повернення радянської влади багатьох селян Петрищево було репресовано.

Слід зазначити, що стратегія «зпаленої землі» широко використовувалась радянською владою і до появи наказу № 0428. Із книги В. Батшева: згідно з рапортом про хід виконання наказу Ставки за № 0428, підписанним зам. начальника оперативного відділу 5-й армії підполковником Переверткіним, вже до 25 листопада 1941 року відступаючою Червоною Армією і її партизанськими загонами було знищено повністю і зруйновано частково більше п'ятидесяти російських сіл Підмосков'я (В. Батшев, «Власов», т. 1, стор. 215—217).

Дослідники визнають, що «проведення в життя наказу № 0428 вигнало на холод не стільки німців, скільки мирних мешканців, що не встигли евакуюватися. Тисячі жінщок, стариків і дітей були позбавлені даху над головою суворою зимою 1941/1942 рр.»

Як посилається далі той же автор, «Й.Гебельс вдало використував цей наказ в ідеологічній війні проти СРСР. На стінах домів в окупованих містах з'явилися мільйони плакатів, на котрих Сталін з факелом в руці підпалював селянські хати».

Дата добавления: 2015-05-22