Питання. Крах Версальсько-Вашингтонської системи

Крах Версальсько-Вашингтонської системи

Версальсько-Вашингтонська система договорів та ухвал мала на меті встановлення таких норм міжнародного життя, котрі б гарантували вирішення міжнародних конфліктів без застосування сили. Вона мала збалансувати інтереси її учасників, забезпечити всезагальний мир і міжнародну безпеку. Однак гострі суперечності між європейськими державами уже на початку 20-х років почали розхитувати її. Майже відразу складові частини Версальського договору перестали діяти або були скасовані. Найбільше в цьому була зацікавлена Німеччина, яка прагнула ліквідації військових обмежень, встановлених Версальським договором. Німецькі націонал-соціалісти виступали за приєднання до Німеччини Австрії, окремих районів Чехословаччини і Польщі. Націонал-соціалістичний рух мав чимало прихильників у Європі, оскільки він здавався силою, здатною протистояти комунізму. Ось чому ігнорування Німеччиною версальських обмежень зустрічало мовчазну підтримку європейських держав. Після запровадження загальної військової повинності, виходу із Ліги Націй, Німеччина не брала до уваги найголовніші постанови, прийняті у Версалі, і звільнила собі шлях до повної відмови від дотримання Версальського договору. У свою чергу Радянський Союз виступив із проектом декларації про визнання агресії, що розглядалось як спроба ревізії деяких положень Версальської системи. Західні держави і США погоджувалися на встановлення з СРСР дипломатичних відносин на основі двосторонніх домовленостей. Франція разом із СРСР висувала ідею створення так званого Східного пакту, який гарантував би непорушність кордонів його учасників. Натомість Німеччина запропонувала двосторонні договори як гарантію непорушності кордонів. У 1934 р. вона підписала такий договір з Польщею. Польсько-німецький пакт ослабив систему колективної безпеки у Європі, розколов ряди її прихильників.
2 травня 1935 р. в Парижі між Францією і СРСР було підписано договір про взаємодопомогу, а через два тижні такий же договір підписали Чехословаччина і СРСР.
Ця система двосторонніх пактів викликала тривогу в Лондоні, де побоювалися послаблення впливу Англії на Європейському континенті. Двосторонні угоди 30-х років не лише погіршували франко-англійські відносини, а й сприяли зруйнуванню Версальської системи.

15 питання

Після загарбання Австрії (березень 1938 р.) німецькі апетити зрос­ли. Своєю черговою жертвою Гітлер вибрав Чехословаччину. Німеччина вимагала від Праги передачу Судетської області, де більшість населення становили німці. У Німеччині була розгорнута широка пропагандистська акція, що показувала «нестерпне становище німецької національної менши­ни» у Чехословаччині. У відповідь Прага оголосила часткову мобілізацію. Міжнародну кризу, що склалася, мала розв'язати конференція за участю провідних країн Європи.

Напередодні конференції стало відомо, що Велика Британія і навіть Франція, з якою у Чехословаччини був підписаний союзний договір про взаємодопомогу (1935 р.) підуть на поступки Гітлеру і не будуть відстоювати інтереси Чехословаччини. СРСР, з яким у Чехословаччини також був підпи­саний військовий договір, поставив надання військової допомоги у пряму залежність від позиції Франції.

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю чотирьох держав — Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Великої Бри­танії (Чемберлен) та Франції (Далад'є). Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вона вислухала рішення. В обстановці повної відсутності підтримки з боку західних країн Чехословаччина погодилася виконати рішення конфедерації— віддати Німеччині Судетську область.

Мюнхенська конференція показала неспроможність Великої Британії та Франції зупинити німецькій експансіонізм і коштом «малих держав» Центра-льно-Східної Європи заспокоїти зростаючі апетити гітлерівців. Мюнхенська угода стала наступним кроком політичного «умиротворення», яке врешті-решт і призвело до Другої світової війни.

Гітлер, який зрозумів, що Захід не готовий до війни і будь-що прагне її уникнути, висував усе нові вимоги. Наступним кроком Гітлера стало розчле­нування Чехословаччини. Унаслідок складної дипломатичної гри, ініційова­ної Гітлером, до якої була втягнута більшість країн Європи, йому вдалося без єдиного пострілу 15 березня 1939 р. окупувати Чехію. Словаччина отрима­ла ілюзорну незалежність, підпорядкувавши Берліну свою внутрішню та зовнішню політику, а Закарпаття, що також належало до складу Чехословач­чини було віддано на поталу Угорщині як винагороду за приєднання до «ан-тикомінтернівського пакту».

Дата добавления: 2015-05-22