Аппіан. Про громадянські війни, і, 9—11, із

Аграрний законопроект Тиберія Гракха

(9). Так тривало доти, поки Тиберій Семпроній Гракх, муж знатного роду, дуже честолюбний, чудовий оратор, завдяки всім цим якостям дуже добре відомий всім, став народним трибуном івиголосив гучну промову. Він говорив про італійське плем'я, про його блискучу хоробрість, про його спорідненість [з римлянами], про те, як це плем'я помалу опинилося в скрутному становищі, стало малолюдним і не має ніякої надії виправити своє становище. З обуренням говорив [Гракх] про масу рабів, непридатних до військової служби, завжди невірних щодо своїх власників. Він нагадав про те, як незадовго до того в Сицилії рабовласники потерпіли від рабів, число яких дуже зросло через потребу в ро­бочих руках для польових робіт, як важко і довго римлянам довелося боротися з цими рабами, як затяглася ця боротьба і скільки різноманітних і небезпечних перипетій вона мала. Сказавши це, [Тиберій] відновив закон, згідно з яким ніхто не повинен був мати більше як 500 югерів громадської землі. До цього закону Тиберій зробив ще додаток, що синам належить мати половину цієї кількості югерів. Всю іншу землю повинні розподілити між бідними троє виборних осіб, що змінюються щорічно.

(10). Останнє найбільше дошкуляло багатим. Вони не мали вже тепер можливості, як раніше, ставитись зневажливо до зако­ну, бо для розподілу землі призначені були спеціальні урядові особи, та й купувати ділянки у власників їх не можна було: Гракх, передбачаючи це, заборонив продавати землю. Багаті об'єднались частково між собою, стали висловлювати свої скарги, вказували бідним на зроблені ними, багатими, в давні ще часи насадження, на збудовані ними будівлі. Дехто з них говорив: „Ми заплатили за наші ділянки сусідам, невже ми повинні втратити разом з цією землею і сплачені нами гроші?” Інші говорили: „На цій землі могили наших батьків, тому розподілені свого часу ділянки є спадковими”. Треті вказували на те, що на придбання своїх ділянок вони витратили посаг своїх дружин, що свої землі вони віддали на посаг своїм дочкам. Нарешті, деякі наводили і те, що земля їх належить кредиторам за борговими зобов'язаннями. Загалом вийшли безладні скарги й обурення. Зі свого боку, бідні скаржились на те, що вони з людей, які мали достаток, перетворились на крайніх бідняків, що внаслідок цього дружини їх неплідні, що вони не можуть годувати своїх дітей, що їх становище стало нестерпним. Вони перелічували всі походи, які вони здійснили для того, щоб володіти своїми ділянками, і обурювались тим, що не повинні будуть брати участі в громадському доборі. Разом з тим бідні ганьбили тих, хто замість них, вільнонароджених громадян, воїнів, брав на роботу рабів, людей, що не заслуговують довір'я, завжди вороже налаштованих і через це непри­датних для військової служби. В той час як і багаті, і бідні на­рікали і докоряли один одному, прибуло ще багато іншого наро­ду, який проживав у колоніях або муніципіях, або людей, що ма­ли свою частку в громадській землі. Тепер вони теж боялись за свої ділянки і приєднувались одні до багатих, інші до бідних. І в тих, і в інших, що спирались на своє багатолюдство, настрій став до краю напруженим. Охоплені полум'ям безмежних хвилю­вань, усі чекали результату голосування законопроекту Тиберія. Одні не погоджувались в жодному разі допустити його затверд­ження, інші обстоювали його затвердження будь-що. До прагнень багатих – не допустити затвердження законопроекту та бід­них – добитись його затвердження приєднувалось взаємне супер­ництво одних й інших. На призначений для обговорення законо­проекту день і багаті, й бідні мобілізували всі свої сили.

(11). Мета Гракха полягала не в тому, щоб збагатити [бід­них], а в тому, щоб вселити в них мужність. Натхнений, головним чином, думкою про велику і істотну користь, яку здійснення його мети могло принести Італії, Гракх не думав про труднощі своєї справи. До майбутнього голосування він виголосив довгу промо­ву, в якій було багато привабливого. В ній він поставив, між іншим, питання: хіба не справедливо громадське майно поділити між всіма? Хіба громадянин не така ж людина, як і раб? Хіба воїн корисніший, ніж той, що не воює? Хіба той, що має пайку в громадському добрі, не буде дбати більше про інтереси держа­ви? Відійшовши від того, що мало стосуватися справи, [Гракх] перейшов потім до надій, які покладає вітчизна, і до страхів, що її хвилюють. Ті [римляни], говорив він, завоювали багато країн, силою утримують їх і надіються підкорити собі решту населеної землі. Тепер перед ними рішуче постає питання, чи здобудуть во­ни її завдяки збільшенню числа боєздатних людей, чи й те, чим вони володіють, вороги віднімуть у них внаслідок їх слабкості і заздрощів. Наголошуючи на те, яка слава і благополуччя чека­ють римлян у першому випадку, які небезпеки і страхіття загро­жують у другому, [Гракх] умовляв багатих поміркувати над цим і віддати добровільно, коли в цьому є потреба, цю землю заради майбутніх надій тим, хто виховує державі дітей, не знехтувати більшим, сперечаючись про мале. Крім того, вони дістали вже достатню винагороду за вкладену ними на обробіток землі працю; кожний з них дістає у вічне володіння, законом підтверджене, безплатно 500 югерів чудової землі, а діти їх, у кого вони є, діста­нуть кожний половину цієї кількості югерів.

Своєю довгою і змістовною промовою Гракх викликав збуд­ження серед бідних і всіх інших, хто керувався швидше розумом, ніж жадобою збагачення. Потім він наказав секретареві оголоси­ти його законопроект…

(13). Закон про землю був затверджений. Для розподілу землі обрані старші: сам Гракх, автор законопроекту, однойменний брат його і тесть законодавця Аппій Клавдій. Народ все ж ще дуже побоювався, що закон не буде здійснений, якщо Гракх з усіма своїми рідними не закладе основу його здійснення. Самовдоволеного законом Гракха супроводжував додому народ, який дивився на нього як на засновника не одного міста, не одного племені, а всіх народів Італії. Після цього ті, що перемогли, розійшлись по своїх землях, звідки вони прийшли для проведення закону, ті ж, що зазнали поразки, продовжували втсловлювати своє незадоволення і говори­ли: не зрадіє Гракх, коли він стане приватною особою, Гракх, який поглумився над священною і недоторканою посадою народного трибуна, який дав такий поштовх до чвар в Італії.

Дата добавления: 2015-05-22