В.Д. Гончаренко 3 страница

Громадські комітети формувалися і на селі. У березні 1917 р. розпочалася ліквідація колишніх управ. Замість старих волосних управ створювалися волосні та сільські виконавчі громадські ко­мітети — органи Тимчасового уряду. Наприклад, було сформовано виконавчий громадський волосний комітет у с. Митропіллі Харків­ської губернії. Тимчасовий уряд зберіг у волосних виконкомах вплив буржуазії та ліберальних поміщиків. 20 березня він розіслав циркуляр, згідно з яким пропонувалось утворювати волосні виконавчі громадські комітети під керівництвом і наглядом комісарів уряду, а до їх складу залучати «місцевих землевласників й усі інтелігентні сили села». З волосними та сільськими громадськими комітетами співро­бітничали також меншовики й есери, які усвідомлювали, що рево­люція не може проминути буржуазний етап розвитку.

Про характер місцевих органів Тимчасового уряду свідчить соціальний склад губернських і повітових комісарів. Уже в перші дні Лютневої революції повсталі маси вигнали царських губернато-

¹ Коваль М. Б., Кульчицький С. В., Курносов Ю. О. Історія України. — К 1992 — С.6.

§ 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні

рів, багатьох з них було заарештовано. Тимчасовий уряд видав 4 березня 1917 р. з цього приводу постанову, згідно з якою губерна­тори та віце-губернатори звільнялися з посад, а їхні обов'язки покладалися на голів губернських земських управ — губернських комісарів. Обов'язки повітових управителів цією самою постановою покладалися на повітових комісарів — голів повітових земських управ.

Голів земських управ було обрано ще до революції на основі антидемократичного царського закону. За своєю соціальною суттю це були переважно обуржуазнені поміщики. Більшість комісарів належала до октябристів і кадетів. Нерідко вони зберігали на міс­цях старий державний апарат і його діячів, за винятком найбільш скомпрометованих прибічників царизму. Губернські та повітові ко­місари вживали чимало заходів, щоб припинити подальший розви­ток революції та демократії, не допустити розширення національ­но-визвольного руху. Про це свідчать, наприклад, численні доне­сення губернських і повітових комісарів в Україні Тимчасовому уряду, міністерству внутрішніх справ та іншим органам централь­ної влади.

Зміцнити свою владу на місцях буржуазія намагалася через органи земського і міського самоврядування. Були сформовані во­лосні земства — зібрання й управи та дільничні міські управління І районні думи). Останні створювалися в містах з населенням не ме-е 150 тис. осіб. Вони допомагали міській думі управляти госпо-

ством в окремих районах міста. Шляхом демократизації виборів у земські та міські установи було розширено їх склад. Цим буржуа-

зміцнила своє керівне становище в земствах і думах. Проте і трудящі, особливо у містах, розширили своє представництво в ду­мах і земствах, як це було наприкінці березня у Луганську.

Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охо­ронного апарату. Проблема його організації для подолання револю-

:ого руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютне­вої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тимчасовому уряду. Існувала й реальна загроза контр­революційного військового перевороту та встановлення реакційної військової диктатури, що також могло призвести до ліквідації де­мократії.

Десятимільйонна слабодисциплінована армія, значна частина якої перебувала під впливом більшовицької агітації, не могла бути використана для боротьби з контрреволюцією. Уряд міг покладати­ся, але не завжди надійно, як засвідчила практика, лише на дуже

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні

обмежене число добірних військових частин, не припускаючи мож­ливості звернення безпосередньо до широких солдатських мас. Був розширений центральний апарат військового міністерства, витрати на утримання якого подвоїлися. Дедалі реальнішою ставала біль­шовицька загроза. Солдатські маси — переважно селяни, одягнені в солдатські шинелі, — в умовах війни легко піддавалися більшови­цькій агітації.

Необхідно було терміново створити нові спеціальні органи охорони буржуазно-демократичного ладу. Це питання виникло ще під час переговорів між делегаціями виконкому Петроградської Ра­ди і Тимчасового комітету Державної думи з питання про програму майбутнього Тимчасового уряду. Тим більше, що озброєні робітни­ки і повсталі війська розпочали ліквідацію поліції та жандармерії. Вони захоплювали й громили поліцейські дільниці, арештовували ненависних вартових старого ладу, секретних агентів політичної поліції — провокаторів.

Ліквідація поліції та жандармерії відбувалася і в Україні¹. їх­ні керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного роз­грому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одер­жання звістки про перемогу революції в Петрограді й утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх підкоритися новій владі. У Катеринославі началь­ник губернського жандармського управління видав наказ аналогіч­ного змісту. Проте злам старої поліції революційними масами був ґрунтовним і глибшим, ніж це було потрібно буржуазії.

Тимчасовий уряд не міг не зважати на настрої трудящих. Він санкціонував ліквідацію найодіозніших установ царського караль­ного апарату — жандармерії та поліції: 6 березня 1917 р. було лік­відовано корпус жандармів, а 10 березня — департамент поліції. Почалось формування народної міліції. У складі міністерства внут­рішніх справ замість департаменту поліції створювалося Головне управління у справах міліції. Водночас Тимчасовий уряд надав сво­їм губернським комісарам право вирішувати питання про прийнят­тя на службу в міліцію осіб «достойних з числа колишніх членів по­ліції та корпусу жандармів». Як наслідок, в Одесі, наприклад, у квітні 1917 р. з числа таких колишніх працівників відбували служ­бу в міліції 4 пристави, 9 поліцейських, 46 околодочних наглядачів, 121 городовий, 100 канцеляристів. Народну міліцію у Бахмуті очо­лював колишній повітовий управитель. Представники інтелігенції обіймали посади міських і дільничних комісарів поліції.

Л, 1980. —

¹ Старцєв В. И. Внутренняя политика Временного правительства. С. 172—173.

Отже, на місцях діяла народна міліція, підпорядкована ко­місарам Тимчасового уряду, та робітнича міліція, підпорядкована

Радам.

В Україні чиновники Тимчасового уряду неодноразово вико­ристовували загони народної міліції для придушення виступів се­лянства, що свідчило про спроби Тимчасового уряду перетворити народну міліцію на інструмент своєї каральної політики. Проте зу­пинити подальший розвиток революції у країні вони вже не могли.

Тимчасовий уряд намагався зберегти в основному стару судо­ву систему. Головну причину недоліків судоустрою та судочинства він вбачав у відступі від буржуазної судової реформи 1864 р. і вва­жав за необхідне очистити судові статути від різних нашарувань пізніших контрреформ. Проте розмах революції не дозволив Тим­часовому урядові обмежитися тільки цим. Йому довелося підтвер­дити ліквідацію фактично зруйнованих революцією тих судових установ царизму, які були ненависні народові, — верховного кри­мінального суду, особливих присутствій з участю станових пред­ставників при Сенаті та судових палатах, військово-польових судів. Проте після червневої кризи 12 липня 1917 р. військово-польові су­ди були відновлені Тимчасовим урядом під назвою «військово-революційних» з правом виносити смертні вироки. Такі суди влітку 1917 р. діяли у Києві, Житомирі, Вінниці, Кременчуку та інших міс­тах прифронтової смуги. Більше того, за наказом О. Керенського комісія з представників воєнного міністерства і міністерства юсти­ції підготувала законопроект про військово-революційні суди в ти­лу, за яким допускалося застосування смертної кари також у тило­вих умовах¹.

Основну форму дореволюційної судової організації — окруж­ної юстиції — Тимчасовий уряд залишив майже без змін, лише де­що розширив її компетенцію. Окружні суди навіть перетворилися в органи реєстрації спілок і товариств. Зміни у становищі засідателів полягали у скасуванні для них майнового цензу й допущенні до складу присяжних засідателів військових чинів, учителів церков-но-приходських і народних шкіл та деяких інших категорій насе­лення, які раніше були позбавлені цього права. Інші обмеження збереглися (не допускалася участь жінок, обмежувалася участь сол­датів і робітників).

Значної демократизації зазнала мирова юстиція. Розширила­ся система мирових судів — вони впроваджувалися у більшості гу­берній європейської частини Росії. В Україні мирові суди, ліквідо-

• Революционное движение в России в августе 1917 г. Разгром корниловского мяте-жа: Документи и материальї. — М., 1959. — С. 626.

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

вані (за винятком Одеси і Харкова) на основі судово-адміністратив­ної контрреформи 1889 р., тепер були відновлені. Збільшилася також частка мирової юстиції. Постановою Тимчасового уряду від 4 травня 1917 р. «Про тимчасовий устрій місцевого суду» розширю­валася кримінальна й цивільна підсудність мирового суду. Тепер тут могли розглядатися цивільні позови до 1000 крб., а також кри­мінальні справи, за якими покарання перевищувало півтора роки тюремного ув'язнення. Отже, мирові суди заступили земських на­чальників у сфері виконання останніми судових функцій, а також волосні суди, повітових членів окружного суду і міських суддів. За­мість одноособого мирового судді створювалася колегія у складі го­лови — мирового судді та двох членів суду. Щоб бути обраними в мирові судді і членами мирового суду треба було мати середню освіту і три роки попередньої державної служби.

Законом Тимчасового уряду від ЗО травня 1917 р. створювали­ся суди для розгляду адміністративних справ. Згідно з цим законом у кожний повіт призначався адміністративний суддя. В губернсь­ких та обласних містах були сформовані особливі адміністративні відділення, й у Сенаті вищою інстанцією для адміністративних суд­дів став перший департамент. Вони розглядали конфлікти між дер­жавними органами, комісарами уряду та громадськими установами.

Вагомим демократичним, але тимчасовим заходом було санк­ціонування урядом так званих тимчасових судів, що створювалися з перших днів революції на основі самодіяльності мас. Такі суди ке­рувалися революційною совістю та власною правосвідомістю. Тим­часовий уряд вжив відповідних заходів, щоб їхня діяльність здійс­нювалася в межах російської законності. Він поставив діяльність тимчасових судів під контроль мирових суддів. 6 березня 1917 р. було розроблено інструкцію про тимчасові суди. Вони утворювали­ся у складі мирового судді, який виконував функції головуючого, і двох членів суду: одного представника від робітників і одного — від солдатів. Тимчасовим судам надавалося право розглядати справи про злочини, спрямовані проти особистої безпеки та майнових прав громадян, порядку і спокою.

На практиці тимчасові суди розглядали також інші кри­мінальні, а в деяких місцях і цивільні справи. Вони виконували і функції нагляду: стежили за обґрунтованістю та правильністю тримання арештованих під вартою. Судочинство в цих судах було усним та гласним, їхні вироки не підлягали оскарженню і викону­вались негайно; вони могли бути скасовані лише міністром юстиції в порядку нагляду.

2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні

Суди, створені революційною творчістю народних мас, існува­ли й в Україні. Так, у Макіївці представники шахтарів обіймали по­сади суддів. У Луганську при Раді бойових дружин для боротьби з провокаторами та зрадниками було утворено революційний трибу­нал. Судові функції іноді виконували безпосередньо Ради. Наприк­лад, Дружківська Рада робітничих депутатів систематично здійс­нювала судові функції. Катеринославський губернський комісар у травні 1917 р. у донесенні міністру внутрішніх справ Тимчасового уряду повідомляв про утворення тимчасових судів у Бахмутському повіті. Такі суди діяли в Катеринославській, Херсонській та інших губерніях України.

У травні Тимчасовий уряд оголосив про розпуск судових установ, утворених населенням за власною ініціативою. Після лип­невої демонстрації він ліквідував усі тимчасові суди.

Отже, Тимчасовий уряд зберіг частину царських судів. Старі прокурорські чини здебільшого теж залишилися на своїх місцях. Во­дночас слід підкреслити, що період після перемоги Лютневої рево­люції позначений низкою демократичних перетворень, розширенням окремих прав і свобод громадян країни, хоча, як вже зазначалося, не все (і далеко не послідовно) було зроблено в цьому напрямі.

Липнева криза викликала глибокі зміни у політичному ладі Росії, що відбилося і на політичній ситуації в Україні. 2 липня 1917 р. група міністрів-кадетів подала у відставку. За кадетами пішов у відставку глава Тимчасового уряду князь Г. Львов; міністром-голо-вою став О. Керенський.

Не впевнений у міцності своєї влади, Тимчасовий уряд манев­рував і намагався залучити трудящих на свій бік обіцянками нових реформ. 24 липня 1917 р. було сформовано другий коаліційний уряд. Він виступив зі зверненням до населення, в якому закликав до «священного єднання» між класами і погрожував боротися з противниками існуючого ладу як зліва, так і справа.

У зв'язку з цими подіями було намічено новий курс більшови­цької партії, спрямований на підготовку повалення влади буржуа­зії та встановлення диктатури пролетаріату. РСДРП(б) визначила курс на збройне повстання. Більшовицькі організації України роз­горнули діяльність щодо виконання рішень VI з'їзду партії.

Тимчасовий уряд ухвалив низку постанов про наділення вій­ськового міністра і міністра внутрішніх справ надзвичайними пов­новаженнями у боротьбі з більшовицьким, а також національно-ви­звольним рухом. Для мобілізації своїх сил Тимчасовий уряд скли­кав 12—15 серпня 1917 р. у Москві Державну нараду. ЦК РСДРП(б) розцінив цю нараду як змову проти народу. Були організовані

Розділ І. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

страйки та мітинги протесту. У політичному страйку 12 серпня у Києві брали участь 22 тис. робітників. Мітинги і страйки відбули­ся також н інших містах і районах України.

Верхівка буржуазії та військові кола не були задоволені полі­тикою Тимчасового уряду, вважаючи її недостатньо рішучою. Ліде­ром цих сил став верховний головнокомандувач генерал Корнілов. 25 серпня він зчинив заколот з метою встановлення в країні військо­вої диктатури. Трудящі України та Росії виступили проти диктату­ри єдиним фронтом. Вони знешкоджували контрреволюціонерів в місцевих гарнізонах, ліквідовували окремі вогнища заколоту, запо­бігали спробам об'єднання контрреволюційних сил.

За таких умов розпочалася нова, найгостріша і тривала уря­дова криза. У пошуках виходу з неї в правлячих колах Росії ви­рішили тимчасово передати владу «раді п'ятисот» (директорії). З метою заспокоєння народу директорія 1 вересня 1917 р. проголо­сила Росію республікою. При цьому були піддані репресіям ліві ре­волюційні організації та їх члени.

Конференція фабрикантів та заводчиків півдня Росії в теле­грамі воєнному міністру від 20 вересня 1917 р., повідомляючи про арешт робітниками на деяких заводах Харкова адміністрації за відмову підвищити зарплату, констатувала безсилля та бездіяль­ність влади. З Переяслава, де у вересні «команда одужуючих» за­арештувала начальника міліції, повідомляли: «...всі посадові особи Тимчасового уряду погрожують, що складуть повноваження, відда­вши хід подій озброєному натовпу». «Місцева влада безсильна» — повідомляли а Ровенського, Могильовського та Ямпільського по­вітів. Про безсилість міліції в Ольгопольському повіті, про втечу міліціонерів зі служби доповідав 22 жовтня 1917 р. товариш проку­рора Вінницького окружного суду¹.

Дата добавления: 2015-05-22