Період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

Економічна криза 1929-1933 рр. була світовою. Вона порушила економічні зв’язки, призвівши до значного скорочення промислового виробництва. В1929 році вона почалася в США, далі поширилася на Латинську Америку, Західну Європу, інші країни Азії та Африки.

Першою ознакою кризи вважають різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929р.

Насамперед, криза охопила важку індустрію. Все промислове виробництво, торгівля, національний доход знизилися вдвічі, відбувалося масове банкрутство фірм, росло безробіття. Це була криза перевиробництва, щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходів щодо їх фізичного знищення. Спалювали пшеницю, каву, бавовну; молоко виливали в річки.

Внутрішньою причиною кризи вважають відсутність державного контролю за промисловістю і сільським господарством. Тільки в 1932 році новообраний президент США Ф.Д.Рузвельт впровадив ефективну антикризову програму. Його „новий курс” на оздоровлення країни підтримали всі верстви населення. Цей план, насамперед, приділяв увагу сфері торгівлі та кредиту. Одночасно зі скороченням обсягів виробництва підвищувалися ціни на виготовлену продукцію. За допомогою позик і державних субсидій були оздоровленні: банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства. Передбачалося ліквідувати безробіття за рахунок „повної зайнятості". Вперше було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни. Зокрема, згідно із Законами «Про відновлення національної промисловості» та «Про регулювання сільського господарства», контролювалися галузеві підприємства, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості були поділені на 17 груп. Вони прийняли „Кодекс чесної конкуренції”, згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збиту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям.

У сфері сільського господарства „новий курс” був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів, планувалося підвищити ціни на їх продукцію, скорочуючи обсяги виробництва та площі посівів. За тимчасові збитки фермери одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих дотацій вони впроваджували новітні технології, техніку.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму: була введена мінімальна заробітна плата, безробітним виплачували допомогу.

Всі ці заходи допомогли США вже в 1934р. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії криза не була такою катастрофічною, однак занепад господарського життя теж був дуже відчутний. Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін. Держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, гарантій. Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У 1931р. змінилася зовнішня позиція Великобританії у зв’язку зі створенням "стерлінгового блоку” 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та інші. Країни „стерлінгового блоку „ зберігали свої золоті резерви в лондонських банках.

Вони намагалися ввезти до Великобританії якнайбільше своїх товарів, водночас закуповуючи в країні високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові товари, це сприяло виходу Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Таким чином, британська колоніальна імперія надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за це була визначена самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х рр. ХХ ст. колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз.

Щоб вивести метрополію з кризи, застосовувались пільгові тарифи на експорт англійських товарів до Австралії, Нової Зеландії, Канади, Південно-Африканського Союзу, Індії. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитно експортувати з країн „Співдружності націй” продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933—на початку 1934р. з економічною кризою у Великобританії було покінчено.

Франція відчула симптоми кризи в 1930 році. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Безробіття не було таким масовим (не перевищувало 1 млн. безробітних), як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936р. Уряд Франції встановив контроль над Французьким банком, націоналізував ряд галузей промисловості, в тому числі - воєнну. Під тиском „голодних походів” страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 49-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої промислові товари.

Для Німеччини економічна криза була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловості довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 року. Передбачалося зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930р. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20%. Німеччина, підтримана американським президентом Г.К.Гувером, посилаючись на труднощі, пов’язані з великою кризою 1929-1933 рр, відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу „план Юнга” практично припинив своє існування, а в 1932р. його було скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха тривала. Лише на початку 1934 року почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія опинилася в епіцентрі світової кризи в середині 1929 р. Сама розвинена галузь – торгівля – зазнала значного удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. Знизилось виробництво сільськогосподарської, промислової продукції, у тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, машинобудівна галузі. Налічувалось до 10 млн. безробітних. Японський уряд вибрав вихід з кризи шляхом мілітаризації країни. В 1931р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капітали вкладались в ті галузі промисловості, які були пов’язані з воєнною промисловістю.

Взагалі 30-ті роки ХХ ст. – це період подальшого поглиблення монополізації економіки.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді – драматично, розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна.

Дата добавления: 2015-05-22