Українське національне відродження: початковий етап

II. 1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав.

Тема 8: Українські землі під владою Російської та Австрійської імперії у І половині XIX ст.

План заняття № 18

1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав.

2. Українське національне відродження: початковий етап.

3. СРС: Початок культурного відродження в Західній Україні.

I. Актуальність матеріалів:

· Яку політику щодо України здійснювали уряди Росії та Австрії (з 1867 р. Австро-Угорщина);

· Що таке українське національне відродження і які причини його обумовили;

· Як розгортався національно-визвольних рух в Україні і якими були його здобутки.

Після розподілу Речі Посполитої та трьох російсько-турецьких війн (1768–1774 рр.; 1787–1791 рр.; 1806 – 1812 рр.;) українські землі опинилися у складі двох імперій:

® 9/10 території України (Лівобережна, Слобідська, Правобережна, Волинь і Південь) – у складі Росії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянська Україна. Тут царський уряд провів уніфікацію адміністративно-територіального устрою у першій четверті XIX ст. і створив 9 губерній: Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Миколаївську, Подільську, Київську, Волинську і Харківську (1802 – 1832 рр.).

® 1/10 території України (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) – у складі Австрії.

Поділ України, політика гноблення з боку імперій негативно вплинула на формування українського суспільства і нації, розвитку її культури. В Росії національне гноблення найбільше проявилось у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який забороняв друкування, викладання українською мовою, заявивши, що «ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може». У 1876 р. підписано Емський указ Олександра ІІ, яким заборонялося ввозити літературу українською мовою, використання її в початкових школах і державних закладах, а також згадувати назву країни «Україна».

В Австрії існували певні політичні свободи, особливо після революції 1848 р. і 1867 р., коли країна стала конституційною монархією. Тут існували центральний парламент, крайові сейми, формально проголошувалася рівність громадян і не заборонялася українська мова. Саме ця територія України у ХІХ ст.. стала центром національного відродження, хоча розпочалося воно на Лівобережжі наприкінці XVIII ст..

Чинники та історичні корені:

Чинники:

· Формування національної самосвідомості українців;

· Зростання інтересу до української історії, мови, культури;

· Активізація зв’язків між західними і східними українцями;

· Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст.. та російсько-французька війна1812–1814рр.

Корені: давня традиція визвольної боротьби в Україні, особливо середини XVII ст. та у часи Гетьманщини.

Активізацію національного руху наприкінці XVIII – початку ХІХ ст.. пов’язують із зростанням кількості української інтелігенції, нащадків колишньої української старшини козацьких часів. Усі вони, за рідким виключенням, представляли українське панство (дворянство), що були на службі у російського царя. Деякі з них посідали високі посади: О. Безбородько (канцлер Катерини ІІ), Д.П. Трощинський (міністр уділів, юстиції при Катерині ІІ та Олександра І), О.К. Розумовський (міністр освіти і духовних справ), М. Миклашевський та інші.

Центром підготовки інтелігенції стали міста – Київ, Полтава, Харків, Львів та деякі університети – Львівський (1661 р. перший в українських землях), Харківський (1805 р., при активній участі Василя Каразіна), Київський (1834 р.) і Одеський (1865 р.). В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало греко-католицьке (уніатське) духовенство.

Діяльність української інтелігенції Наддніпрянської України слід ділити на два напрямки: культурний і політичний.

Культурний напрямок:

· Зібрання українським панством документів, що підтверджувало їх шляхетське походження. Особливо тут слід відмітити архіви А. Чепи, В. Полетики, В. Капніста;

· Літературна діяльність І. Котляревського (1798 р. «Енеїда» - українською мовою. Його слід вважати засновником українського театру в Полтаві); «Харківських романтиків» – літературне об’єднання 20-40-х років, створене студентами і викладачами університету: Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Олександр Корсун та інші. Особливе місце посідає діяльність Григорія Квітки-Основ'яненка (1834 р. «Малоросійські повісті») і професора, ректора університету Петра Гулака-Артемовського. І. Котляревський став співзасновником першого укр. Театру в Полтаві.

· Історична діяльність: «Історія Русів» невідомого доcі автора, що складена наприкінці XVIII – початку XIX ст., знайдена в маєтностях М. Миклашевського та опублікованої на замовлення малоросійського губернатора кн. М.Г. Рєпніна-Волконського істориком і дипломатом Д. Бантиш-Каменським у 1822 р.; «Історія Малої Росії», а також «Історія Малоросії» Миколи Маркевича (1846 р.). Його разом з першим ректором Київського університету Михайлом Максимовичем називають засновниками фольклорної української літератури, тут також відмічають збірку пісень Миколи Цертелєва.

· Особливе місце у розвитку національного відродження належить Т.Г. Шевченко – ідейного натхненника руху. З виходом «Кобзаря» у 1840 р. за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних».

Політичний напрямок:

· Участь українців в опозиційних масонських ложах, найбільшою з яких була «Любов до істини» у Полтаві (1818 – 1819 рр.), серед членів якої були І. Котляревський, Г. Тарнавський, С. Кочубей;

· Таємне «Малоросійське товариство» засновано Василем Лукашевичем. Метою організації – державна незалежність України;

· Декабристські організації: «Південне товариство» (1821 – 1825 рр.) і «Товариство об’єднаних слов’ян» у Новоград-Волинську, засноване офіцерами братами Борисовими. Останні виступали за створення федерації слов’янських народів;

· Першою суто українською політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (братство) у 1846 – 1847 рр. в Києві. Воно нараховувало 12 чоловік, серед них Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш. Програмні завдання братства були виписані у «Книзі буття українського народу»:

a) Ліквідація самодержавства і кріпацтва;

b) Утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів.

Дата добавления: 2015-05-22