Ландшафтна архітектура Росії XVII

Ландшафтна архітектура Росії XVII ст. заслуговує на особливу увагу. Перш за все слід відмітити, що майже повністю ізольована - до того часу від Європи країна, завдяки реформам Петра І, починає надзвичайно активно розвивати з нею взаємовигідні, базовані перш за все на природних ресурсах, торгово-економічні відносини та культурні зв'язки. Використовуючи рабську працю кріпаків з одного боку; знання і вміння голландських, німецьких, італійських та французьких архітекторів, скульпторів, живописців та інженерів, майстрів корабельної справи з другого; відправляючи у європейські і українські університети та школи найталановітішу молодь країни; найширше залучаючи до освіти вихідців з України, Петро І досягає того, що за відносно короткий час головні центри країни, перш за все Москва і вже згадувана нова столиця Петербург, стають схожі на західні міста.

XVII ст. - вік Леблона, Берніні, Ініго Джонса, - відмічений в Росії розквітом так званого "наришкінського" бароко, яке швидко виродилося в позбавлений будь-якої естетики архітектурний стиль, при якому нетиньковані будівлі оздоблювались декоративними елементами виконаними виключно з цегли, таким чином поєднуючи в собі традиції візерунчастості дерев'яних будівель і радісної багатоколірності з фантастичними пластичними формами, запозиченими ще з Київської Русі, що віддалено нагадували ідеї сучасного бароко Заходу. Новодівичий монастир і вежа Сухарєва дуже ясно відображають кращі традиції архітектури XVII ст. На жаль, дуже мало було, і ще менше збереглося пам'яток садово-паркового мистецтва і ЛА того часу. Лише скупі описи, рідкісні рисунки і креслення дають змогу судити про сади Москви. На найбільш ранні її планах - "Петровому кресленні", "Кремлена-граді", що зображають місто XVI ст., "позначені сади в Кремлі і Государів сад" напроти Кремля на стрімкому березі Москва-ріки, кілька інших садків. Всі вони були господарськими, плодовими.

Декоративні чи звеселяючі "красні" сади з'явились в XVII ст. при царських палацах в Ізмайлово, Коломенському, Кремлі. Кремлівські сади були невеликими. Верхній і Нижній Набережні сади розміщувались на штучних терасах перед південним фасадом палацу. В них росли плодові і декоративні дерева і чагарники, були водойми, фонтани, бесідки. Цікавими були "верхові" або висячі" сади, що знаходились на терасах верхніх поверхів палацових будівель над кам'яними склепіннями нижніх приміщень. Над склепіннями вкладались листи свинцю, на нихтовщиною до 1м наси палась земля.

Особливої уваги заслуговують сади приміських палаців Коломенського та Ізмайлово. Ландшафтна композиція Коломенського за стародавньою традицією формувалась довкола церкви, в даному випадку Вознесіння, яку вважають храмом-пам'ятником вельми своєрідного возз єднання Русі. Могутнє шатро храму, що вознеслось над високим берегом Москви-ріки в 1532 р. відноситься до видатних творів світового зодчества. Не останню роль в його архітектурній виразності відіграє дивовижно вдале, гармонійне розміщення в пейзажі. Храм до цього часу безумовно панує над розпростертою перед ним широкою заплавою річки і незмінно викликає почуття естетичної насолоди, що завжди виникає від дотику до прекрасного. Храм зведений поблизу від палацу, за 200-250 м біля нього. Яким був палац в XVI ст. невідомо, як невідомо, коли він виник взагалі. Алея 500-600-літніх дубів свідчить про дотримання традицій Київської Русі, де храми обов'язково обсаджували дубами, липами тощо. Можливо, що і храм і палац зведені на території колишнього монастиря, згадки про якого не залишились.

Сади Коломенського відомі за приблизними кресленнями XVIII ст. Центральне місце в садибі займав великий фантастичний дерев'яний палац побудований в 60-х р. XVII ст., розібраний через 100 р. за наказом Катерини II. Ансамбль палацових будівель з кам'яними воротами і церквами, що простягнулись зі сходу від Москви-ріки до заходу, оточували просторі плодові регулярні сади - Вознесенський і Казанський. Про існування декоративних прогулянкових фрагментів цих садів свідчать і стародавні дуби, і унікальний сонячний годинник, розміщений біля палацу. Контрастом до плодових і декоративних садів з їх високою зеленню був зелений лан на схилах берега річки, де стояв храм Вознесіння.

Сади Ізмайлово виникли в кінці XVII ст. Вперше в планах того часу вірно зафіксували регулярні сади, в яких "універсальні", декоративні функції поєднувались з утилітарним їх використанням. Про їх розмаїття свідчать назви: Виноградний, Аптекарський, Просянський, лабіринт Вавилон тощо. Круглий Аптекарський сад мав у діаметрі 280 м. Його план формований циркульними і радіальними доріжками, дивовижно передував виниклому через 2,5 ст. пізніше плану міста-саду англійського ландшафтного архітектора Ховарда. Особливо цікавий Просянський сад. В основу його плану закладена система квадратів, засаджених просом, льоном, горохом, іншими сільськогосподарськими культурами. Вони поєднувались з посадками фруктових дерев. В центрі знаходились вигадливі квітники і фонтани.

Композиція Ізмайлово складна і розмаїта. Регулярні сади тут були немов острівцями в природному оточенні галявин і гаїв, що оточували композиційний центр - мальовничий візерунчастий палац на великому штучному острові, утвореному загатами на річці Серебрянці. Важливою частиною садів був звіринець, розміщений на захід від палацу. В ньому тримали вітчизняних і привізних тварин та птахів для розваг і полювання. Сади Ізмайлово славились по всій Московії.

Коломенське та Ізмайлово представляють собою залишки традицій ЛА перш за все Київської Русі - монастирську і садибну культуру. Руська садиба складалась з комплексу будівель різноманітного призначення, оточеного господарськими і декоративними садами. До числа будівель відносився панський будинок, каплиця С при великих розмірах помістя навіть церква), численні хліви, стайні, комори. конюшні тощо. В садово-паркове мистецтво і в архітектуру садиби зробили значний вклад. XVII ст. було часом становлення і формування розвиненого типу міської та сільської садиби. йшло поступове накопичення досвіду зведення кам'яних житлових будівель, які витісняли з міст традиційні дерев'яні. Поширювались нові елементи садів у вигляді регулярних, чіткої геометричної форми квітників, водойм, фонтанів. Садиб.що в минулому мали сади досить багато. До кращих з них відносяться палати Волкова і Аверкія Кирилова в Москві, палати Трубінських і Поганкіних у Пскові і багато інших.

Цікавий спадок садово-паркового мистецтва залишило XVII ст. і в монастирях. В них. як і західноєвропейських, знаходились плодові, аптекарські ї декоративні сади. Один з найстарших садів, що зберігся ще. до початку ХХ ст., був сад з кедровим бором XVI ст. в Ярославському Толгоському монастирі. В центрі його був майданчик "12 апостолів", оточений підковоподібною водоймою. Був у монастирі і аптекарський сад. В XVII ст. московитські сади були аналогічними києво-руським. Їх можна бачити в Троїце-Сергієвій лаврі, в Новодівичому і донському монастирях Москви, в Йосипо-Волоколамському монастирі, в Горицькому монастирі Переяслава-Залєсського і в багатьох інших. Нажаль більшість з них знаходяться у вкрай запущеному стані.

Петровські реформи і будівництво нової столиці були тим рубежем, на якому Росію особливо активно залучили до загальноєвропейського розвитку культури. Важливим було не те, що запрошені з Європи архітектори розробили і втілили в життя проекти всіх найвиразніших будівель Петербургу, навіть не те, що і сам генплан міста був розроблений самими іноземцями, а те, що вперше в історії мистецтва вони розробили проект цілого міста нового типу, що, власне, і стало надбанням Росії. Породжений у 1703 р. іноземцями Петербург не міг не нести в собі елементів європейського бароко. Позбавлений необов'язкових на той час оборонних споруд, з регулярним планом, з бароковою естетикою великих міських просторів Петербург явив собою своєрідний варіант озеленення міста з врахуванням суворого північного клімату. Запрошені з Європи архітектори та садівники прихильники ідей "регулярності" мали найширшу підтримку Петра І. Генплан Петербургу, який спочатку закладався як порт і фортеця (столицею він став у 1712р.), був розроблений Жаном-Батістом Леблоном і Доменіко Трезіні в 1716-1725 рр. Серед інших іноземців найвідоміші Франческо-Бартоломео Растреллі, Жан-Батист Валлен-Деламот, Андреа Рінальді, Джакомо Кваренгі, Чарльз Камерон.

Паралельно з розбудовою столиці почало бурхливо розвиватись будівництво міських садиб. "Взірцеві" проекти таких садиб були розроблені авторами генплану столиці. Перед будинком, розміщеним фасадом до вулиці, знаходилось парадне подвір'я - курдонер. З протилежного боку закладався регулярний сад що найчастіше виходив на набережну річки. Така планувальна структура, започаткована ще за часів італійського Відродження, надійно розповсюдилась в Росії, набувши з часом своєрідного колориту. Панський будинок, служби, сад і оточуючий пейзаж поступово стали поєднуватись в органічний цілісний ансамбль, сповнений лірики і гуманізму. Але це було вже пізніше. Міські садиби Петербургу початку і середини століття, що добре розрізняються на історичних планах, варіювали ідеї Леблона і Трезіні, які в свою чергу інтерпретували барокові сади Європи.

При плануванні столиці було одразу передбачено створення публічних садів. У 1717 р. в проекті плану Василівського острова Д. Трезіні були вказані три просторих сади з "Французьким" плануванням, з каналами, басейнами і фонтанами. Один з них - при 12 колегіях був закладений у 1725р. Громадський характер притаманний і відомому Літньому саду. На гравюрі А.Зубова його показано в 1717 р. ще як щойно закладений. З часом він неодноразово удосконалювався, але в основі своїй зберіг бароковий план і значну частину мармурових статуй. Серед них домінували роботи італійських майстрів і, навіть античні скульптури. Сад славився і своїми вигадливими павільйонами, водоймами і фонтанами. Місце вибране для нього самим Петром І, дуже вдале, на березі Неви біля витоку р. Фонтанки. Надалі сад став осередком великого зеленого масиву, сформованого в центрі міста.

З особливою широтою та різноманітністю ЛА XVIII-XIX ст. розвивалась у приміських резиденціях царів і найвищих вельмож. Ще за життя Петра І вздовж південного узбережжя Фінської затоки проліг ланцюг заміських палаців з садами. Царські резиденції в Стрільні і Петергофі вирізнялись особливим розмахом. Не менш грандіозним був ансамбль палацу Меншикова у Оранієнбаумі. Загальною особливістю цих парків була їх терасова будова - кожен з них мав "верхній і нижній" сади, поділені будівлею палацу. Нижні сади виходили до берега затоки. Будівництво ансамблів розпочали при Петрі, запрошені з-за кордону архітектори Ж. Б. А. Леблон, Н. Мікетті, Г. Шедель та інші. Вони будували свої композиції за взірцем Ленотра, Лево, майстрів італійського Відродження. Відрізняли їх від європейських своєрідність північної природи, сусідство моря, особливості будівельних матеріалів і прагнення внести в архітектуру російський декор. Проте визначальною тут була творча індивідуальність майстрів, які мужньо працювали у незвичних для Заходу умовах напівдикої Росії.

Вже в пер. пол. XVIII ст. до будівництва палацових ансамблів почали залучати дітей іноземців, що виросли в Росії і російських майстрів, які отримали відповідну освіту за рубежем, - В. В. Растреллі, М. Г. Земцов, В. І.Нєйолов. До створення і розвитку приміських парків та палаців підключились нові іноземці, виписані з-за кордону - А. Рінальді, Ч. Камерон, П.Гонзаго. Паралельно з приміськими ансамблями розвивались садово-паркові композиції Царського села (Пушкіно), а згодом Павловська і Гатчини. Всі вони являють собою дивовижно органічну єдність прекрасної архітектури і високого паркового мистецтва.

На прикладі приміських паркових ансамблів Петербургу добре простежується періодизація і шляхи розвитку стилістичних напрямів російського СПМ XVIІІ-ХІХ ст. Стрільна має однозначно барокову, регулярну композицію. В Оранієнбаумі (Ломоносові) розвиток парку, розпочавшись у 1710 р., продовжувався до XIX ст. При цьому в своїй основі парк зберіг барокову структуру. Петергоф виник також на початку XVIII ст. Основний його осередок - барокові Верхній і Нижній сади, згодом з відомими фонтанами в кінці XVIII - на поч. XIX ст. були оточені ще 5-ма другорядними парками. В Царському Селі ансамбль жив і постійно розвивався впродовж 200 років, починаюся з 1708 р. Це унікальний парк. В ньому нерозривно і органічно переплелись всі ідеї паркобудування, що існували на той час в світі. Нарешті, Павлівськ і Гатчина цілком відносяться до романтичного напряму російського класицизму, розквіт якого припадає на др. пол. XVIII - пп. XIX ст.

До приміським паркових ансамблів Петербургу важко застосувати звичну класифікацію, поділяючи їх на регулярні чи пейзажні. Всі вони містять у різних співвідношеннях елементи обох композицій. Тим не менше, можна помітити, що виразність Стрільні, Оранієнбауму і Петергофа визначаються перш за все їх "Французькими" бароковими садами. Це відносить їх до пам'яток російського бароко пер. пол. XVIII ст. Гатчина і Павлівськ домінантна відносяться до класицизму і до др. пол. XVIII - поч. XIX ст. Зовсім відособлено стоїть Царицино, яке важко віднести до будь-якого стилю чи напряму.

Стрільна, Оранієнбаум і Петергоф були розпочаті практично водночас у 1710 р. їх загальною рисою була наявність морських каналів, що простягнулись вздовж головних композиційних осей від моря до палацу. Завдяки великій схожості ї за браком часу ми детально розглядатимемо лише Петергоф. Отож, палац і парк побудовані Ж.Б. Леблоном та М. Мікетті в 1718-1726 рр. їх композиція містить трійчасте членування: парк - трьома морськими каналами, а палац - трьома аркани вздовж головної вісі. Заміська резиденція О. Д. Меншикова в Оранієнбаумі зведена Д. Фонтана і Г. Шеделем у 1710-1727 рр. Палац в ньому розмішено півколом, мав свою пристань. Обидва вони, вкрай запущені, збереглись погано.

Перші роки існування Петергофу не віщували його майбутньої світової слави. З 1706 по 1714 р. тут знаходилась лише невеличка будівля, в якій Петро І часто зупинявся дорогою від Кронштадту до Петербурга. Але в 1714 р. він вирішує створити тут свою офіційну резиденцію. Роботи в Нижньому, а згодом і у Верхньому садах провадять арх. І. Ф. Браунштейн, Ж. Б. Леблон, М. Мікетті, скульптор А. Шлютер і інженер В. Туволков. Роботи велись а розмахом та досить інтенсивно і за життя царя і по його смерті. У роботі приймали участь садівники Л Гарніхфельд і А. Борисов. Згодом в розширенні та оздобленні Петергофу брали участь батько і син Растреллі, багато інших скульпторів та архітекторів. Регулярна барокова його частина була в основному завершена в 70-х рр. XVIII ст.

Розвиток петергофських парків на цьому не зупинився. В 1779-1763 рр. аpx. Д. Кваренгі разом з групою садівників заклав на південний захід від ансамблю пейзажний Англійський парк з палацом. Ще ряд подібних парків добудували в XIX ст. Східніше від Нижнього парку на місці колишнього "Звіринцю" - мисливських угідь у 1820-1830-х рр. виникли парки Олександрія та Олександрійський. Їх проектував арх. А. А. Менелас. На південь від Верхнього саду в 1840-1850-х рр. арх. А. І. Штакеншнейдер заклав Колоністський парк, більшу частину якого займало водосховище - Ольговий став. Ще південніше він заклав луговий парк, що простягнувся вдовж 10 ставків, що забезпечували водою фонтани Петергофа.

Унікальна система фонтанів найбільше прославила Петергоф. Фонтани працюють від звичайного тиску води, яка подається каналами з відстані до 22 км, з Ропшинських висот. Вона працює вже майже 300 р. Фонтани безмежно розмаїті і численні. Вони - душа комплексу. Звичайно, важливе не так існування самих фонтанів, як художня вартість ансамблю, серцем якого вони є. Основу композиції складають Верхній сад, перед великим палацом, який являв собою просторий в 15 га бароковий партер з басейнами і невеликими фонтанами, і Нижній сад, розміщений з другого боку палацу, на нижній морській терасі. Складна планувальна композиція, що має майже 100 га, базується на перетині 2 3-променевих систем, сповнених фонтанами, парковими павільйонами та іншими будівлями. За своєю стилістикою і Великий палац В. В. Растреллі, і паркові композиції відносяться до кращих взірців бароко "російського" відтінку.

Нижній сад являв собою композицію самостійних, але воєдино пов'язаних, ансамблів. Центральне місце займав величний Великий каскад з фонтаном "Самсон", споруджений скульптором І. Козловським. Самсон, що роздирав пащу лева і символізує собою перемогу Росії над Швецією (лев - герб Швеції}, розміщений в центрі водяного ковша, з'єднаного каналом з морен, променеві алеї пов'язують його з ансамблями Монплезір та Ермітаж. Центром другої 3-променевої системи став маленький палац Марлі та оточуючий його ансамбль Марлінським (чи Золотим) каскадом, зі ставками та прогулянковою алеєю вздовж морського берега.

Головна Марлінська алея акцентувалась фонтанами Адам і Єва, розташованими на діагональних променях, що розходились від Самсона. Малібанська алея вела до Монплезіра, активно підключеного таким чином до обох трипроменевих систем. Третя, Березова алея вела до ансамблю Руїнного каскаду (чи Шахової гори). Численні фонтани Верхнього і Нижнього садів вдумливо і точно займають свої місця в загальній композиції. Барокові "французькі" сади були не лише під Петербургом. Кілька їх було закладено і в Москві. про що свідчать збережені фрагменти. В 20-х рр. ХVIII ст. виник відомий сад Кусково. В 60-х було закладено партер Архангельського, що копіював Зелений килим Версалю.

Загалом же регулярні сади зводились в Росії до поч. XIX ст. Особливістю їх було те, що ансамблі часто містили церкву, планували їх так, щоб з вікон панського будинку відкривались панорама річки чи озера.

Короткий період архітектури бароко в Росії змінився тривалим і громіздким помпезним класицизмом. Зміна естетичних поглядів тут проходила досить складно. На ще не завершені палацово-паркові ансамблі петровського та єлизаветинського часів, накладались нові фрагменти катерининського класицизму. Виникали й нові композиції романтичного класицизму, поширеного в Європі XVIII ст. чужий руському духові стиль бароко не встиг ще пустити коренів у народній свідомості, як його вже змінив новий стиль, до якого Росія була вже дещо краще підготована. На той час в ній вже достатньо багато було талановитих іноземців, росіян, які отримала за кордоном чудову освіту, нарешті тепер у Європі вільно могла бувати вся знать. Таким чином естетика і культура Заходу значно наблизилась до розуміння росіянами. Все це в своїй сукупності призвело до того, що тут не лише сприйняли, але й творчо переосмислили кращі ідеї класицизму і на цій основі, зокрема, в ландшафтній архітектурі, витворили надзвичайно своєрідні російські пейзажні сади в сотнях міських та заміських садибах, створили принципово нові типи відкритих просторів у містах.

Можливо, кращим втіленням цього тривалого періоду сприйняття та засвоєння стало Царське Село. Не даремно його називають "енциклопедією російського саду". Два його основні парки - Катерининський та Олександрівський складають собою єдину композиційну цілісність. Часто їх розглядають як певне самостійне садово-паркове утворення. Це не так. Парки Царського Села невідривні від планувального тіла міста, вони проектувались росли разок з цим невеличким аристократичним містечком, що став могутнім центром російської поезії та культури і виховав плеяду славних імен від Пушкіна до Гумильова і Ахматової.

Царське Село зобов'язане своєю назвою шведській садибі Саарі мойс (“Піднесене місце"). Російською її почали називати Сарська миза, а з початку будівництва першого палацу з садом в 1717 р. - Царське село. Регулярний сад заклали на південний схід від палацу, на ній же вісі північно-західніше від палацу влаштували звіринець. Сади 1717-1723 рр. стали основою композиції майбутнього Катериниського палацу і парку. Назва Катерининський виникла саме в цей час, оскільки миза була подарована Петром І своїй дружині Катерині. Розквіт цього барокового ансамблю припадав на 40-50-ті рр. На головній вісі арх. Б. Растреллі та А. Квасов звели величезний палац, його 306-метровий фасад дивився в регулярний сад зі стриженою зеленню боскетів. Парк завершував величний Ермітаж. По той бік палацу розкинулась циркумференція", за нею, на тій же головній вісі, квадрат майбутньої частини Олександрійського парку. Останньою спорудою на вісі був мисливський павільйон Монбіжу в центрі звіринця.

Епоха класицизму, пов язана в Царському Селі перш за все з діяльністю Катерини II, відкрила нову сторінку в історії парка. Цей час ознаменований блискучим сузір'ям зодчих, ар створювали нові і реконструювали старі парки. В 1760-х рр. В. Нейолов та Д. Буш створили перший в Росії пейзажний Катерининський парк та просторій території довкола Великого ставка поблизу від палацу. Цей парк немов врівноважував композицію міського плану по той бік головної вісі ансамблю. В парках інтенсивно зводяться павільйони, пам’ятники, містки, бесідки, їх возводять Ю. Фельтен, А. Рінальді, Ч. Камерон. Власне вони разом з Нейоловим почали використовувати модні в той час китайські стилізації, В парку з'явились "китайські" містки, бесідки, театр і навіть село. Заслужену славу завоював англієць Камерон, який побудував відомий комплекс Холодних бань з Агатовими кімнатами, висячим садом, пандусом і Камероновою галереєю - класичним взірцем паркової будівлі.

У 1780-1790-х рр. на перший план виступає Джакомо Кваренгі, автор Олександрійського палацу, що завершив формування Олександрійського парку. Одночасно працював І. Нейолов (син В. Нейолова). Йому належать проекти Баболовського парку з палацом і Ліцеєм. Будівництво окремих паркових споруд продовжувалось тут аж до початку XX ст. Останньою визначною будівлею а парку став чудовий пам'ятник О.С. Пушкіну, виконаний Р. Бахом і відкритий 19 жовтня 1900 р.

Таким чином, впродовж двохсотлітнього розвитку в Царському Селі було зведено десятки споруд різких стилів, розмірів, композиції. Однак талант царськосельських майстрів виявився настільки бездоганний, що примхливе плетиво бароко, класицизму, романтичних стилізацій не змогло порушити гармонійної і нерозривної цілісності. Царське Село добре збереглось.

Розвиток класичних пейзажних парків отримав своє продовження в Гатчині і Павловському. Між ними, на перший погляд, багато спільного. Обидва зведені досить швидко - Гатчина в 1780-80-х рр., Павлівськ - 1770-1810-х рр. Обидва розміщені на берегах невеликих рік та озер, утворених загатами. В обох центром експозиції в палаци, розміщені на високому березі над штучними водоймами. Нарешті, побудовані обидва за канонами класичних пейзажних парків з живописними берегами озер та річок, зі звивистими доріжками, що ведуть від одного живописного місця до іншого, утворюючи безперервну зміну пейзажів. Схожу композицію мають і палаци з великим парадним подвір'ям. Поряд з кожним з них є невеликий регулярний "власний садок" і регулярно розплановані фрагменти парку.

І разом з тим обидва парки мають діаметрально протилежну емоційно-естетичну характеристику. Гатчина з її похмурий палацом, зі (цільною високою зеленню парку, яка місцями розступається аби показати надійні, монументальні паркові споруди, залишав враження певної таємничості і містики. Павлівськ же сповнений світла, розмаїттям паркових просторів; він і радісний, і філософськи романтичний. Без сумніву, естетичному Формуванню парків сприяв творчий характер їх авторів. Гатчину плану вав А.Рінальді, творець таємничих пейзажів Власної дачі в Оранієнбаумі. автором Павловська був інший іноземець - Ч. Камерон, що побудував сповнену життя і світла галерею в Царському селі. Його в 1801. р. змінив великий вигадник, художник декоратор італієць П. Гонзага, який зумів довести композиції попередника до рівня шедеврів.

Композиція Павловська розвивається вздовж р. Слав'янки. Тут було сформовано ланцюжок лірично-романтичних пейзажів. До головної прогулянкової зони вздовж річки виходять композиції Великої зірки, Долини, Красної долини. Старої і Нової Сільвії, Білої Берези ї Парадного поля, що непомітно зливаються з природнім оточенням парку. Особливість Павловська не лише в його світлому та оптимістичному характері, але й у винятковій майстерності його творців. Ця майстерність доводить кожен фрагмент парку до закінченого витвору ландшафтної архітектури, залишаючи цілісною загальну композицію площею майже в 1000 га.

В долині Слов’янки і на високому її березі зосереджено основні ланки складної композиції. До парадного подвір'я веде урочиста Трійна липова алея. Біля палацу знаходяться 2 регулярних фрагменти - Великі кола і Власний садок з павільйоном 3-х Грацій. З ним пов'язані всі довколишні вузли. Найважливіші з них - колонада Аполлона, Холодна ванна з мостом Кентаврів, і Храм Дружби з Чавунним мостом. Вгору за руслом головними акцентами стали Вісконтієвий міст з Красно-долинним павільйоном. До річки виходять самостійні композиції Старої і Нової Сільвії. Назва Сільвія несе романтичну засаду і нагадує про зв'язок класицизму з античністю, ("Сільва" з лат. – ліс). Насичена композиціями головна вісь парку - долина річки оточена 2 променевими системами Великої зірки і Білої Берези.

1837 р. відкрилась перша в Росії залізка дорога Петербург - Павлівськ. Вона перетнула район Великої зірки і закінчилась не далеко від річки. Поряд зі станцією було зведено "вокзал" (в перекладі прогулянковий зад) з рестораном і концертним залом, неподалік від якого арх. А. І. Штакеншнейдер заклав сад з фонтанами. З цього часу слава Павловська, як місця для розваг і прогулянок, почала стрімко зростати. Поступово Павловськ став відкритим громадським садом.

Реалізовані в районі Петербургу ідеї садово-паркового мистецтва поширились у XVIII-ХІХ ст. у всіх центральних частиках імперії і навіть у колоніях. Композиції обох стилів використовувались сукупно. В др. пол. XVIІІ - пер. пол. XIX ст. садово-паркова будівництво змістилось в садиби та помістя вельмож. Міські садиби закладались за вже згадуваним взірцем Леблона і Мікетті.

До числа кращих московських садиб відносився Пашков дім і Голіцинська лікарня. Сад першого виходив до Кремля і річки Неглінки. Особливо привабливим був сад Голіцинської лікарні. Він терасами сходив до ставків і далі, - на Москву-ріку, завершуючись двома бесідками. Нічим не відрізняючись від присадибних садів він, проте, був громадським.

До к. XVIII ст. остаточно сформувався тип російського помістя. Його центром був панський будинок, оточений численними службами, горо дами і плодовими садами. Присадибним сад починався регулярним парте ром, що починався від самого будинку і переходив у пейзажний. Розміри і композиція садиб, схематично подібні, варіювались дуже широко. В най простіших з них "французька" частина зводилась до простої клумби, а "англійська" до розчищеної перед будинком поляни. Великі садиби, що на лежали вищій аристократії копіювали фрагменти і мотиви царських. До їх числа відносились, наприклад, московські маєтки графів Шереметьєвих - Кусково і Останкіно і князів Юсупових - Архангельське.

Дух романтизму, властивий к. XVIII ст. з особливою повнотою проявився у підмосковному Царицині. "Готичні" руїни палацу і сусідніх споруд, відкривають композицію просторого пейзажного парку з класичними бесідками - "міловідамі". Ансамбль так і не був добудований, що надавало йому додаткової романтики.

Загальними особливостями російських помісних садів в їх особлива ліричність, наближеність до живої природи, органічне поєднання господарських функцій з естетичними. Можна визначити риси притаманні російським маєткам - панський будинок і церква, розміщені як правило на пагорбі, алея, ставки чи річка з незмінною бесідкою над нею. Звичайно, що в кожному конкретному випадку композиція дещо змінювалась згідно з ландшафтом і Фантазією авторів та власників. Тут слід згадати про дивовижну майстерність найпростішими засобами створювати цілі системи штучних водойм - незвичайних t високо естетичних.

В кінці XVIII ст. з являються друковані садові настанови. Праці І. Лема, В. Лєвшина, Н. Осипова та інших мали практичний характер. Справжній засновник російської агрономії і садівництва - письменник-вчений А. Болотов (1738-1833), що за лишив великий літературний спадок. Видані в 1780-1789 рр. 40 номерів журналу "Економічний магазин" містять багато статей про садове мистецтво. В них Болотов настійливо закликав до створення російських садів, що базувались на кращих традиціях зарубіжжя. (Риса притаманна всім видам творчої діяльності в Росії - не маючи споконвічно свого, будемо вивчати, засвоювати і використовувати чуже). Він давав багато корисних порад по влаштуванню садів і догляду за ними. В 1783-85 рр. він втілив в життя досить цікавий проект пейзажного парку для графа А.Бобринського в м. Богородицьку Тульської губернії.

Не менш плодотворною була діяльність архітектора, садівника Львова. Висока майстерність його як ландшафтного архітектора виявилась в ряді садиб під Торжком, особливо яскраво в маєтку Знаменское-Райок.

Архітектура міських відкритих просторів розвивалась на основі досвіду, набутого при будівництві Петербургу. Система його вулиць і площ, розроблена і втілена іноземцями, мало досліджена і відповідно, тривалий час, не могла бути використана на практиці. Центральне місце в плануванні столиці належить ряду просторів вздовж Фонтанки, що склались у ХVІІІ-ХХ ст. Початок йо му був закладений Літній садок, до якого незабаром долучилось Марсове поле. Цей осередок розширили Михайлівський (Інженерний) замок з Кленовою алеєю та Михайлівський сад з палацом (зараз Російський музей) і площею Мистецтв. Завершується ланцюг ансамблів Театральною площею і вулицею Россі.

Особливе місце в композиції проcторів Петербургу займають його на бережні, мости та огорожі також створені іноземцями, як і численні пам'ятники міста, починаючи від Мідного вершника роботи скульптора Е. Фальконе.

Досвід містобудівних концепцій столиці, недостатньо засвоєний поширився по всій центральній частині Росії, що в результаті призвело до зовнішнього копіювання позбавленого органічності. До поч. XX ст. поширились трафаретні, як для ікон, типові проекти елементів благоустрою - тротуарів, бруківки, шлагбаумів, будов, набережних і навіть парканів. Вони додались до вже створених раніше типових проектів площ і міських садиб, адміністративних будівель і бульварів. В результаті цього губернські центри отримали майже однакову центральна-репрезентативну частину оточену звичайними ізбами. Всі вони кали специфічний "ампірний" вигляд. Перші бульвари, як вже зазначалось вище, було закладено в Москві у 1775 р. В 1813 р. розпочався благоустрій Ярославля. За ними одночасно прикрасились всі найбільші міста Росії.

Цікавий і повчальним прикладом російських містобудівничих концепцій став цілий ряд новостворених міст в Україні. Одеса, Миколаїв, Донецьк, Харків, реконструкції Києва і багатьох інших містечок явились яскравими прикладами так званих "потьомкінських" забудов, позбавлених будь-якої цілісності, естетики, витворених виключно з метою відмивання державних коштів і для показу при не частих відвідинах вищих посадових осіб. Подібні експерименти, що не мали під собою жодної науково-творчої бази, згодом широко почали застосовуватись вже за радянських часів. Результати їх досить красномовні і не потребують коментарів.

Дата добавления: 2015-05-22