Та тенденції її розвитку

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД СУЧАСНОЇ ЛАНДШАФТНОЇ АРХІТЕКТУРИ

Сучасна ЛА виключно різноманітна. Аби чітко побачити і усвідомити собі структуру цього розмаїття, варто звернутись до різновидів відкритого середовища, організацією якого вона займається. Власне з таких позицій і було показано повні найбільш характерні вирішення різних об'єктів. Пропонована класифікація не претендує на універсальність, мета її - визначити одну я основних ліній у складному світі ландшафтного зодчества.

Перший різновид відкритого середовища

Рекультивація (відновлення) спотворених ландшафтів нараховує вже досить солідну історію. Ще в 1860-х рр. у Франції на місці старої копальні було побудовано парк Бютт-Шомон зі штучним озером. Так започаткували новий вид діяльності - геопластику, чи штучне формування рельєфу, яка часто поєднувалась зі створенням штучних водойм. В результаті створювався зовсім новин пейзаж, мало подібний до попереднього. Зазвичай порушені пейзажі відновлюють, надаючи їм не властиву спочатку функцію, організовуючи спеціалізовані чи ландшафтні парки або передаючи їх в користування приватним власникам. Один з найбільших таких парків в Росії було зведено арх. В. Маєвською і Я. Бяліним у 1960-х рр. поблизу від м. Владикавказ на місці колишніх марганцевих кар’єрів.

Перспективний метод збереження природних ландшафтів - планові заходи, що забезпечать мінімальні зміни природи при освоєнні нових територій.

Цілеспрямоване збереження природних ландшафтів - завдання складне і багатофакторне. По суті, лише в наш час з'явились реалістичні проекти, базовані на найширшому використанні комп'ютерної техніки. В США спеціально створений Центр сільськогосподарських районів штату Масатчусетс розробив, наприклад, цікаву програму "Управління розвитком долини річки Коннектикут". Пропагуючи свою програну, Центр у зрозумілих рисунках показує, як виглядають конкретні пейзажі в недоторканому вигляді, як вони виглядатимуть через кілька років в результаті традиційного стихійного розвитку і як вони могли 6 виглядати в результаті цілеспрямованого досягнення тієї ж мети, що й при стихійному освоєнні.

Помітно виросла за останні роки зацікавленість до широкого територіального ландшафтного планування. В сер. 80-х рр. було розроблено проект розвитку ландшафтної структури о. Балатон в Угорщині з переважним використанням його як зони відпочинку (чи рекреаційної території). Розробляються системи рекреаційних зон для ряду традиційних відпочинкових районів, зокрема а країнах Прибалтики, в Криму, в Закарпатті та інших місцях.

Другим різновидом діяльності по формуванню середовища відкритих просторів можна назвати створення комунікацій в природі та в міському середовищі. Найбільш поширений вид таких комунікацій - дороги. З ними пов'язані штучні споруди - мости, віадуки, станції обслуговування транспорту. До комунікацій також відносяться канали, продуктопроводи, лінії електропостачання. Основна просторова особливість комунікацій - їх протяжність. Будівництво доріг, каналів і акведуків зовсім не нова область архітектурної творчості. Але в наш час, коли вони особливо поширились, вимоги до архітектурного вирішення різко зросли.

Необхідність залучення ландшафтних архітекторів до проектування і будівництва автомобільних доріг вперше усвідомили в США. За часів "великої депресії", що розпочалась в 1928 р. тут розвернулись масові роботи по закладанню нових сучасних магістралей. Згодом подібні роботи розпочались у Німеччині, Італії, інших країнах Європи. Автомагістралі з їх багаторівневими розв'язками внесли зовсім новий архітектурний масштаб в природу і міста. Стрічки доріг вільно лягають на будь-який рельєф, залишаючи його, наскільки це можливо, недоторканим. Відкрита у 1978 р. дорога А 24, що перетинав Апенніни в Італії, співставна за своїм масштабом з цими величавими горами. Приблизно чверть її довжини займають тунелі та естакади. Глибоко в долинах під естакадами лежать села і містечка, простяглись тонкі ниточки старих доріг.

Новими просторовими осередками в містах стали складні вузли швидкісних магістралей, їх великий масштаб і специфічні плавні обриси не лише контрастують з традиційними прямокутниками міських кварталів. Починаючи з 1930-х рр. нові принципи формування транспортних суттєво почали впливати на планування міст загалом. Особливо яскраво контрастний масштаб транспортних споруд виявився у величезних мостах, що досягають зараз воістину Фантастичних розмірів, як, наприклад висячий міст через протоку Веразано в Нью-Йорку з прольотом 1300 м, знесений над рівнем води на 70 м. Він був побудований 0. Амманом у 1864 р. Незважаючи на те, що рекорд Веразано було перевершено в Японії та Англії, цей міст залишається однією з найбільш вражаючих споруд сучасності.

Прокладка комунікацій у природі незмінно зростала за останні десятиліття. Об'єктами важливого призначення стали дороги для огляду оточуючих ландшафтів. Спеціальні "паквеї" з'явились в 30-х рр. у США. Особлива увага приділяється оглядовий дорогам у національних парках. В них існують різні види доріг автомобільні забезпечені стоянками в найцікавіших осередках, пішохідні дороги, стежки зі спеціально облаштованими місцями для відпочинку, водяні шляхи. До найвідоміших пішохідних доріг США відноситься Аппалачська стежка, що пролягав вздовж усього Аппалачського хребта від штату Мен до штату Джорджія, від гори Вашингтона до водограїв Амікалола загальною протяжністю коло 3,5 тис. км.

Третій різновид середовища - об'єкт діяльності ландшафтного архітектора є спеціальне природне середовище призначене для відпочинку та прогулянок. В більшості вони формуються штучно. Фактично таку діяльність можна ототожнити з садово-парковим мистецтвом. Зроджене в давнину, воно продовжує існувати нині, хоча й перестало неподільно панувати в ландшафтній архітектурі.

Часто виникає питання, в чому полягає різниця ніж садом і парком. Нерідко ці поняття перетворюються в синоніми, наприклад: "Сади Версалю" і "Парк Версалю". Дійсно відмінність значень визначити важко. Проте така відмінність існує. Вона проглядається в історії, певну уяву про неї дає етимологія обох слів. В українській мові слово "сад" має спільний корінь зі словом "садити". Справді, садами в Україні з давніх-давен звали місця де вирощували рослини. Аналогія слову "сад" є у всіх мовах світу. Інше за походженням слово "парк", запозичене з англійської. В ній воно має ряд значень, головне з яких - огороджена ділянка, призначена для різних потреб і для полювання, прогулянок і відпочинку, для автостоянки, для зберігання с/г інвентарю. В сучасній українській мові поняття сад і парк дуже близькі, але останнє вживається значно ширше. Парки часто більші від садів, які зараз переважно залишились місцем для насаджування і вирощування рослин.

Найскладнішим питанням в садово-парковому мистецтві XX ст. стала його стилістична спрямованість. Адже кожен сад в будь-якому місті чи країні це перш за все творче кредо його автора. Можна, звичайно, знайти певні загальні риси у вирішення планів садів, в аранжуванні насаджень, у використанні різних засобів СПМ різних епох. Проте, від сер. XIX до к. XX ст. СПМ не знайшло принципово нових естетичних концепцій, рівнозначних Відродженню, бароко чи класицизму. До к. XIX ст. намітився лише один, відносно чітко виражений новий стилістичний напрям, близький з архітектурою "модерну". Цей напрям можна проілюструвати прикладок Сефтон-парку в Ліверпулі чи віллою Жуковського в Кучук-Кої. В них переважають геометризовані криві, що утворюють вишукано-претензійну сітку доріжок. Цей напрям часто поєднувався З традиційними засобами планування регулярних та пейзажних садів. Несподівано його визнали в сер. XX ст. "Амебовидні" водойми, газони, майданчики разом з примхливою кривизною стежок поширились в цілому світі.

Пануючі естетичні напрями архітектури відображались в СПМ впродовж ХХ ст., що відображалось перш за все на характері паркових споруд і малих форм, які змінювались разом з художніми напрямами. Не випадково XX ст. залишило в ньому переважно кількісним слід. Численні міські, приміські, заміські декоративно-прогулянкові сади в різних куточках Землі на загал зручні, впорядковані, вишукані, але дуже рідко мають самостійну вартість, створюючи швидше комфортне відкрите середовище для будівель та ансамблів.

Могутній естетичний вплив виявляють переважно великі зелені масиви в містах, їх вартість багатопланова. Це і оздоровлення міського середовища, і формування місць відпочинку, і збереження номінального тваринного світу міста, і, звичайно, естетичне збагачення його території. До к. XX ст. такі багатофункціональні масиви утворились в цілому ряді міст планети. До числа найбільш відомих відносяться зелені простори Москви і Вашингтона. Обидва формувались впродовж останніх 1,5-2-х ст. Центром південно-західного зеленого клину Москви слав ланцюг садів, що простягнувся від Москви-ріки, через Ненудний сад до Горобиних гір, а згодом продовжився через сади Університету, Лужники, Новодівичий монастир до урядових садів. Зовсім відмінно і історично і композиційне, складався простір центру Вашингтона. Його осередком став Молл - зелена еспланада, що з'єднує Капітолій з Білим домом, запланована П. Лантаном у кінці XVIІІ ст. У 1870-х Олмстед заклав тут перший парк довкола Капітолію. Згодом, у XIX і в др. пол. XX ст. композиція завершилась будівництвом меморіальних парків з пам'ятниками-мавзолеями, включенням в неї Арлінгтонського національного кладовища та прогулянкових парків на берегах Потомака.

Праця над удосконаленням існуючих і створенням нових великих багатофункційних садово-паркових масивів провадиться і в наш час. Одна з найцікавіших систем здійснюється в мінську. Його водно-зелений діаметр, що перетинав місто вздовж долини річечки Свіслочі, містить декоративні та прогулянкові сади, спортивні зони, системи басейнів з водограями і фонтанами.

Будівництво окремих садів та їх просторих систем велось і ведеться повсякчасно. Найрозвиненіші країни, зокрема, Англія, Франція, Німеччина, США, Японія широко використовують свої історичні традиції. Варта уваги виключно висока технічна якість проведення дендрологічних, будівельних та інших робіт при створенні нових садів в цих та інших розвинених країнах.

До четвертого різновиду, одного з найважливіших серед типів відкритих середовищ, відносяться озеленені території спеціального призначення. Типологія таких територій надзвичайно розмаїта і багатообразна. До числа найперших спеціалізованих комплексів відносяться різного роду виставки. Після Лондонської Всесвітньої виставки 1851 р. спеціальне проектування виставкових територій поступово сформувалось до 20-х рр. ХХ ст. в самостійну галузь ландшафтної архітектури. СРСР був одним з перших, де почали провадити і втілювати великі комплекси с/г виставок 1923 і 1939 рр. Широко відомими стали комплекси всесвітніх виставок в Парижі, Нью-Йорку, Марселі, Монреалі, Осаці. Характерною рисою переважної більшості виставок, аж до останньої, в винятково високе використання ними майданчиків, висока щільність забудови. Це викликано перш за все необхідністю скоротити шляхи огляду експозиції, не перетворювати відвідини виставки в тривалі прогулянки поніж центрами уваги - павільйонами.

Виставки, особливо міжнародні, викликали прагнення створити яскраві образи головних споруд. Це часто вдавалось. Символом Парижу стала Ейфелева вежа, зведена арх. Г. Ейфелем для всесвітньої виставки 1888 р. Виразними спорудами свого часу були Трилон і Перисфера, зведені фірмою Харісон і Філло, розміщені в центрі прекрасної композиції ландшафтного архітектора Ж. Кларка. Трилон і Перисфера були символом "світу майбутнього" - головної теми Всесвітньої виставки 1939 р. в Нью-Йорку. прихід атомного віку символізував "Атоміум" на Всесвітній виставці 1958 р. в Брюсселі.

Спортивні зони, як складова частина виставкових територій, вперше з'явились на рубежі XX ст. Спочатку попереду в цьому будівництві передував СРСР. В 20-30-х рр. велась широка закладка стадіонів та спортивних майданчиків, розміщених в зеленій зоні. Широко відомі ансамблі стадіону "Динамо в Mocквi (1928 p., арх. А. Лангман і Л. Черіксвер), стадіони в Києві, Петербурзі, Тбілісі, Ташкенті. Композиційними центрами спортивних комплексів були і залишаються великі поля стадіонів з трибунами для глядачів.

Починаючи з 1952 р., коли в Хельсінкі було зведено новий стадіон для XV Олімпійських ігор, серед спортивних споруд на перший план висуваються олімпійські комплекси. Вони стали символами престижу та гордощів майже кожного міста, господаря Олімпіади. Великою подією архітектурної практики були олімпійські парки та споруди в Токіо, зведені у 1964 p. арх. К. Танге. Мехіко (1968 p.), Мюнхен (1972 p.) і Монреаль (І976 р.) заклали основу поєднанню в цілісні ансамблі спортивних споруд та олімпійських сіл. Особливо виразний ансамбль було створено в 1988 р. в Сеулі. Бостонська фірма By і Вільямс, що перемогла в конкурсі з 38 учасників, створила чітку ландшафтно-містобудівничу композицію, широко використавши особливості рельєфу t воду в поєднанні з об'ємами спортивних залів та споруд олімпійського села.

До виставкових територій прилягають і велика група парків, що мають експозиційний характер. Зародження таких парків відбулось в глибоку давнину. Парки для розведення і демонстрації екзотичних рослин та тварин існували вже в Давньому Єгипті та Дворіччі. У XIX ст. виникла нова хвиля інтенсивного розвитку зоологічних і ботанічних садів і переходу до систематичних, наукових методів їх створення та утримання. В зоологічних садах і парках утримання тварин в клітках поступово почали замінювати їх демонстрацією в наближених до природних умовах. Особливо чітко ця тенденція виявилась в наш час. Огорожі вольєрів, в яких утримують тварин, роблять мінімально помітними. Добрим прикладом такого підходу є берлінський зоопарк, споруджений у І955 р. в районі історичного парку Фрідріхсвельде. В сучасному проектуванні Існує тенденція, діаметрально протилежна попередній методиці. Якщо раніше в клітках і вольєрах знаходились тварини, то тепер у своєрідних "клітках" - шляхах огляду експонатів, закритих від території - знаходяться відвідувачі. Така система передбачена в проекті нового зоопарку Сан-Франциско. Його проектує група ландшафтних архітекторів “Портико” - Ешерік, Хомсі і Дж. Девіс. У 1992 р. в зоопарку м. Омаха відкрився величезний павільйон тропічних тварин ї рослин, побудований за цим принципом.

У XIX ст. відбувся перехід від "аптекарських утилітарних садів до систематичного колекціонування і показу рослин в ботанічних садах. Вони поширились повсюдно, в багатьох країнах. До числа кращих відносився Нікітський ботанічний сад в крику, заснований 1812 р. Більше 20 тис. видів рослин налічується у збірках Единбурга, Лондона, Монреаля, Берліна. Провідне місе в проектуванні ботанічних садів (як і зоологічних) садів займають зараз США. В новозведених і реконструйованих садах використовуються і традиційні, і нові методи огляду рослин в умовах, наближених до натуральних умов їх життя. В саду Льюіса Гінтера поблизу м. Річмонда, в саду м. Далласа помітна тенденція філософського осмислення взаємовідносин людини а природою, що виражалась у символічній побудові окремих об'єктів, як у "Саду Небес" в Далласі.

Озеленені території для різних постійних експозицій кожна було б назвати садами-музеями. Ідея музеїв під відкритим небом так само має прадавнє коріння. Збірки скульптур, різноманітних раритетів існували в садах Давнього Сходу, античності. Відродження, не кажучи вже про бароко і класицизм. Основи сучасних садів-музеїв було закладено в кінці XIX ст. Перший науковий етнографічним музеєм під відкритий небом вважають парк Скансен у Стокгольмі. Етнограф А. Гезеліус зібрав тут ряд старовинних дерев'яних будівель, сформувавши з них музейне село, і в 1891 р. відкрив його для музейного огляду. За минулі 100 р. подібні етнографічні музеї достатньо поширились. Вони вийшли за межі простого колекціонування і систематизації пам'яток.

Зараз все відчутніше виявляється прагнення до збереження об'єктів у пейзажі, до відновлення історичного оточення видатних пам'яток архітектури. Такий комплексний підхід проглядається в ансамблях музеїв Києва та Львова.

В колі зелених територій спеціального призначення помітне місце займають меморіальні парки. Значна кількість таких парків може розцінюватись і як парки-музеї. призначені для охорони місць, пов'язаних з видатними людьми і подіями. До них відносяться, наприклад, Пушкінський заповідник чи Ясна Поляна в Росії, Володимирська гірка чи Канівський парк-заповідник. Івано-Франкове в Україні. До меморіальних часто відносять і парки, закладені на честь певних подій чи ідеалів, як численні парки Перемоги, Дружби народів, Пагорби Слави. Значно зросло їх число за останні десятиліття. Однак, слід сказати, що принципи композиції в них майже ідентичні декоративним і меморіальна приналежність має швидше літературний, ніж структурний характер. Найбільш яскравими залишаються парки, що формуються довкола великої і сильної центральної композиції.

Встановлення пам'ятників і меморіалів на місцях історичних битв і масових захоронень поширилось з XIX ст. Поштовхом до створення великих і монументальних комплексів став столітній ювілей перемоги над Наполеоном. В 1913 р. у Лейпцигу відкрили меморіальний парк з грандіозним, висотою 90 м. пам'ятником битви народів арх. Б. Шміца і скульптора Ф. Менера і з церквою-пам'ятником російським воїнам, арх. В.Покровського. Комплекс Tpeптов-парк з пам'ятником воїнам Радянської армії, споруджений у Берліні в 1846-49 рр. за проектом арх. Я. Білопольського зі скульптурами Є.Вучетича, започаткував розквіт будівництва меморіальних парків, яких багато і в нас.

Серед меморіальних парків, зведених за рубежем, виділяються роботи відомого японського архітектора К. Танге. У 1866 р. було відкрито парк миру в хїросіні, присвячення жертвам ядерного бомбардування. В кінці 70-х рр. розпочалось будівництво грандіозного парку Лумбіні в Непалі на місці народження Гаутами Будди. На ділянці розміром 2x5,5 км повинні розташуватись монастирі різних країн, культурний центр і готелі. Головним ©лементом композиції буде круглий в плані сад з археологічний заповідником в центрі, що перегукується за формою з мандалою одним Із символів буддійської міфології.

Поширеним різновидом спеціалізованих зелених територій стали останнім часом парки для розваг. Вони характерні щільною концентрацією різних атракціонів. Часто поряд з ними розміщено прогулянкові зони. Парки розваг, як і інші спеціалізовані парки, започатковані в сиву давнину і беруть свій початок від ярмаркових балаганів, від місць для святкових гулянь. Як цілісний об'єкт ландшафтної архітектури, парки розваг сформувались а період між двома світовими війнами. Один з найвідоміших розважальних комплексів Коні Айленд з величезним "колесом огляду", парашутною вежею і зоною атракціонів - "Луна-парком" - виник у 1820-х рр. на океанському узбережжі Нью-Йорка. Згодом, в сер. XX от. парки розваг переважно будуються для дітей. цьому істотно сприяв парк Диснейленд ("Країна Диснея"), відкритий відомим мультиплікатором Уолтом Диснеєм у 1955 р. біля Лос-Анджелеса в Анхаймі. Парк, де ожили казки, з чудесами природи, театралізованими подіями та історіями викликав і продовжує викликати цілу хвилю аналогій в різних куточках світу. Слідом за Диснейлендом у 1970 р. з'явився Диснейвелд у Флориді ("Світ Диснея"), а згодом і його подоби в Японії і Франції.

Особливо слід відмітити багатофункційні (або поліфункційні) парки, відомі більше як парки культури і відпочинку. Вони поєднують в собі функції прогулянкові, експозиційні, спортивні, розважальні тощо, являючи собою немов величезні клуби під відкритим небом. Ідея їх створення виникла в СРСР в перші післяреволюційні роки. Молоді арх. Л. Залєсская, М. Коржев, І. Кичаков, А. Коробова, М. Прохоров з групою спеціалістів різного профілю створили у 1928 р. перший парк культури і відпочинку в Москві, на місці сільськогосподарської виставки 1823 р. До складу парку ввійшли Ненудний сад та інші сади на березі Москви-ріки вздовж Великої Калузької вулиці. Досвід будівництва перших таких парків виявився вдалим, число їх почало стрімко зростати. Впродовж десятків років тонн були домінуючи» типом парку і на Україні, і в ряді європейських країн.

Розвиток містобудівних ідей сучасності зробив необхідним ландшафтне проектування такого різновиду спеціалізованих просторів у міському середовищі як площі, вулиці, мости, набережні, бульвари, міжквартальні простори, санітарні пром. зони. Роботу над їх проектуванням часто називають "впорядкуванням та озелененням". Але це лише частина завдання у створенні повноцінного просторового середовища таких територій. Спрощене його розуміння призвело до значного відставання всіх посткомуністичних держав у царині створення відкритих просторів міста. Одночасно в західних країнах їх архітектурне вирішення знаходиться на дуже високому рівні. Прикладами можуть бути невеликі ділянки та пішохідні зони Нью-Йорка і Бостона, ландшафтне оточення хмарочосів Шинджуку в Токіо, пішохідні зони Ерфурта і Потсдама в Німеччині та багато інших.

До зовсім особливого, п'ятого різновиду ландшафтного середовища відносяться цілком штучні простори, розмішені на дахах різних споруд чи в інтер'єрах, Як і у всіх інших випадках, знайдемо тут пряму спадкоємність від далеких історичних прототипів. "Висячі" сади були і у вавілонської цариці Семіраміди, і в Кремлі XVII ст. Вирощування кімнатних і оранжерейних рослин теж кав давню історія. Але в др. пол. XX ст. відбувся новий, могутній спалах творення штучних ландшафтів. І тут пальма першості належить США. У 1950-60-х рр. тут почалось активне освоєння надземних просторів хмарочосів, де виникли майданчики, басейни, сквери, сади. широко відомий сад ООН у Нью-Йорку було закладено на даху чотириповерхового підземного гаража. Чудові взірці ландшафтів на дахах можна побачити а центрі Вашингтона. У 1978 р. було виконано композицію з каміння, дзеркальних пірамід і фонтанів на даху підсобних приміщень Національної галереї. В 1988 р. її автор Я. М. Пей використав цю ж ідею, встановивши скляну піраміду на подвір'ї Лувра в Парижі. Композиція над новими музейними залами Смітсонівського інституту у Вашингтоні була виконана у 1987 р. фірмою Річардсон і Аббот у формах регулярного саду з павільйонами.

Великих масштабів досягли сади в інтер'єрах. У 1967 р. арх. К.Роч і Д. Дінкелу створили композицію конторської споруди фонду Форда довкола величезного зимового саду з екзотичними рослинами. В центрі Нью-Йорка утворилось невелике зручне місце тихого відпочинку. Нового відтінку садам в інтер'єрах надала робота Дж. Портмана. Н 1973 р. в готелі Х’ятт в Сан-Франциско він розмістив у величезному просторі вестибулю дерева, газон, воду, в'юнку зелень як елемент декору, наблизивши композицію до міського середовища. Такий підхід виявився достатньо життєздатним. Великі простори вестибулів з фрагментами природної (і навіть штучної) зелені стали поширеним явищем в архітектурі 1970-80-х рр. Перший взірець такого вестибулю з'явився і в Москві в Центрі міжнародної торгівлі.

В кінці 1980-х - на початку 1990-х рр. почали все інтенсивніше використовувати "штучну природу" над підземники спорудами і у величезних інтер'єрах громадських будівель. Особливо яскраво ця тенденція проявилась у США. Багато міст завели свої "плази" - громадські площі над підземним торговим центром чи гаражем. Що ж до садів в інтер'єрах, вони стали звичним явищем. Приклад готелю Х’ятта в Сан-Франциско наслідували готелі в Атланті, Чикаго та ін. містах. На взірець саду Фонду Форда, в Нью-Йорку з'явились численні двійники в нових будівлях. Особливо вражаючою став справжній пальмовий гай у величезному скляному вестибулі Міжнародного фінансового центру в Південному Манхеттені (арх. Ц. Пеллі). Вона викликає асоціації фантастичної колонади, що вознеслась над фігурною мармуровою долівкою. Композиції садів у інтер'єрах надзвичайно різноманітні. Архітектор Я. М. Пей у своїй першій споруді, зведеній у Чикаго в 1982 p., обрав вирішення, контрастне все зростаючій тенденції до гігантоманії. В лаконічно простому вестибулі він встановив на полірованих гранітних постаментах лише два мініатюрних деревця бансай.

Серед садів у інтер’єрах США вирізняється новий павільйон зоопарку в м. Омаха штату Небраска, відкритий у 1882 p. На великому просторі в кілька тисяч м² і висотою до 25-30 м штучно створено тропічний ліс. 6 опорних колон, замасковані під стовбури дерев. Штучні ліани і сухі горизонтальні стовбури поєднуються зі справжніми тропічними рослинами. В "лісі" майстерно створено вольєри для тварин. Непомітні для глядача, вони створюють тваринам умови, максимально наближені до природних. Для відвідувачів створено спеціальну дорогу, цілком ізольовану від вольєрів з тваринами, але зручну для огляду. Таж, наприклад, з одного боку басейну, де утримують крокодилів, зроблено скляну стіну. Рівень води утримується на рівні очей людини, і крокодилів кожна бачити і на повітрі і у воді.

Сучасний стан ландшафтної архітектури

Парк – це спеціальна обмежена територія природна, чи штучна, виділена переважно з метою рекреації, відпочинку.

В побуті слова «парк» та «сад» далеко не розійшлися. Тому широко використовується словосполучення «садово-паркове мистецтво». Однак сад існує для постачання фруктів,тоді як парк може мати садову ділянку, а може не мати її.

Садово-паркове мистецтво – мистецтво створення садів, парків і інших територій, що озеленюються. Сюди відносяться: планування і розбивка садів і парків, підбір рослин для різних кліматі в ґрунтів, розміщення й угруповання рослин у сполученні з архітектурою, дорогами, водоймами, скульптурою. Різноманітні прийоми садово-паркового мистецтва підкоряються двом основним принципам – регулярному (геометричному) або пейзажному (що імітує природний ландшафт).

Садово-паркове мистецтво виникло в епоху рабовласницького ладу, коли особливе значення надавалося паркам при різних спорудженнях: при храмах, палацах, садибах. Планування садів у Древньому Єгипті були строго регулярним, оскільки це полегшувало зрошення рослин. У Древній Греції в садах уперше з'являється скульптура й архітектурні спорудження – колонади і вівтарі для різних церемоній. У давньоримських садах були використані складні гідротехнічні спорудження – штучні водойми і фонтани.

У Середньовіччі регулярні сади в арабських країнах складалися з 2-х половин – квіткової і плодової. На Піренеях, завойованих арабами, склався особливий тип невеликого саду в дворику при замку. На відміну від європейських, сади в Японії, Китаї і Кореї будувалися за принципом пейзажної композиції, що втілює ідею вічного оновлення природи.

Епоха ХІХ-ХХ ст. розквіту паркового будівництва пов'язана з пануванням стилів бароко й особливо класицизму. В цей же час склалися й основні принципи паркового будівництва. Тут будівлі і дерева виділяються на фоні насаджень, підстрижених у вигляді рівних стінок-шпалер. Пізніше на їх основі склалися основні типи парків:

- терасові (з розташуванням ділянок на різних рівнях, зі сходами і каскадами);

- регулярні «французькі» (з боскетами, алеями, партерами і водоймами геометрично правильних форм);

- пейзажні «англійські» (композиція на зразок природного ландшафту з галявинами);

- мініатюрні сади (у давньоримських перистилях, іспано-мавританських дворах; японські сади – символічні композиції з води, рослин і каменів).

Із середини XIX ст. поряд з приватними одержують поширення громадські парки. В них звичайно сполучилися прийоми регулярної і ландшафтної побудови.

Соціальні перетворення, що відбуваються в сучасній Україні, зміни матеріально-просторового середовища міст і способу життя людей висунули нові вимоги до парків. Сьогодні постає потреба у створенні оптимальних та перспективних моделей парків та обґрунтованих планів розвитку садово-паркового господарства.

Однією із важливих передумов для визначення шляхів розвитку й вдосконалення діяльності садово-паркового господарства на сучасному етапі є вироблення новітніх моделей садово-паркового середовища. Моделювання діяльності парків вважається сучасним методом, який майже не застосовується у практиці вітчизняного паркобудівництва.

Провідним напрямком у моделюванні діяльності садово-паркового господарства є пошук такого аналогу, інформацію з якого можна було б перенести на парк. Перспективним вважається також шлях моделювання мережі парків на прикладах роботи безпосередньо парків. Існує ще один напрямок в розробці моделі садово-паркового господарства. Мова йде про базисну модель, моделі парку на перспективу. Така модель буде мати проектно-прогностичний характер, об’єднувати предметні моделі – соціологічну (склад відвідувачів), культурологічну (модель поведінки у сфері культурної діяльності, спілкуванні, відпочинку), функціональну (основні сфери діяльності парку), архітектурну (зонування, склад обладнання й пристроїв), екологічну (природне середовище парку).

Садово-паркові об'єкти України є невід'ємними компонентами загального архітектурного простору. Питання відновлення та формування ландшафтного середовища лишається одним із принципових і потребує від фахівця тактовного і виваженого вирішення. Мистецтво формування ландшафтів на Україні пройшло значний історичний шлях свого зародження, випробувань і становлення. Садово-паркове мистецтво формувалось на протязі декількох тисячоліть. Його розвиток проходив одночасно з іншими видами мистецтва – живописом, скульптурою, музикою, літературою. Пристосовуючись до природи, воно підпорядковувалось до складних соціальних вимог суспільства. В садово-парковому мистецтві старовини знаходили своє втілення досягнення дендрології (декоративного садівництва), архітектурної та інженерної майстерності (будівництва та іригації). Ці знахідки закріплялись у вигляді різноманітних прийомів, які систематизувались і складались в естетичні та технологічні принципи формування невеликих ландшафтів, які нарекли «садами».

Промислове садівництво немає нічого спільного з мистецтвом, а якщо саду, сформованому з метою ефективного вирощування фруктів і надавали декоративно-естетичного виразу, йому рідко вдавалося вийти на рівень художнього твору. Але існують інші сади, які не мають нічого спільного з шаблоном і життєвою прозою. Такі сади є творами матері мистецтв – архітектури.

Парк – це структурний елемент системи озеленення території, який виконує рекреаційні і архітектурно-художні функції. Територія парків використовується для короткочасового відпочинку, організації виставок, розміщення художньо-декоративних споруд та елементів декоративного призначення тощо. Після виникнення та розвитку парків їх розміри, функціональне призначення та композиційна організація весь час змінювались.

Інтенсивне зростання міст України сприяє посиленню уваги до формування парків. Ця увага зумовлена необхідністю планувати та облаштовувати рекреаційні зони для відновлення кисневого запасу міста, поєднуючи їх з ділянками для розваг і відпочинку населення.

Але необхідність поєднання функцій спонукає приділяти значну увагу принципам композиційно-планувального та архітектурно-художнього формування садів та парків. В цьому плані виникає багато питань щодо організацій нових типів сучасного садово-паркового мистецтва в складних умовах суспільно-економічних відносин.

Актуалізація питань, пов'язаних з формуванням садово-паркового мистецтва, тісно пов'язана із розвитком туристичного бізнесу та необхідністю забезпечувати індивідуальні риси зовнішнього архітектурно-художнього вигляду кожного населеного пункту.

Сучасна епоха вирізняється інтеграційними процесами із взаємопроникненням та взаємо доповненням знань з різних галузей. В царині мистецтва означені процеси втілюються у творах, побудованих із застосуванням принципів, що були сформовані окремо у Західній та Східній культурах. Спробуємо оглянути застосування означених підходів відповідно до садово-паркового мистецтва.

В Україні паркобудування досягло високого розвитку ще на початку XVIII ст. коли парки створювались за зразками регулярних парків Європи з дотриманням симетричності у всіх елементах пейзажу.

Розквіт садово-паркового мистецтва дає багато прикладів вирішення композиції малого саду як складової частини палацу, приватної споруди, садиби, позаміського будинку та ін. Їх особливістю є функціональне та композиційне використання рельєфу в формі терас, каскадів та басейнів води, зелених насаджень, скульптури та інших прикрас.

Велика частина українських парків будується як дендропарки, на перше місце висувається майстерність вирощування різноманітних рослин. В цих парках шляхом об'єднання деревної і чагарникової рослинності художньо побудовані групи й масиви, втілюється їх гармонізація з рельєфом, плануванням дорожньої сітки і дзеркальними водними просторами, завдяки чому досягається велика художня виразність всього паркового комплексу в цілому.

В Україні одним з поширених елементів паркового мистецтва є водна поверхня. Штучно створені водоймища, найрізноманітніші за розмірами і формою берегової лінії, активно залучались до композиції паркового пейзажу.

Значна частина українських парків створюється на основі природного лісового масиву поблизу міст чи сіл. При створенні парків використано асортимент декоративних рослин.

Особливо багато парків у лісостеповій частині України. Найвидатнішими є: Софіївка (Умань), Олександрія (Біла Церква), Сокиринський, Алупкінський, Антопольський, Немирівський, Тростянецький, Верхівський, Скала-Подільський, Весело-Боковеньківський та ін.

Але новий час вимагає шукати нових шляхів у вирішенні як загальної композиції садово-паркових комплексів, так і їх окремих ділянок. З метою пошуків альтернативних засобів виразності, фахівці з проектування парків все частіше звертаються до культури Сходу.

Принцип ізольованості малого саду і внутрішньої (замкнутої) побудови композиції притаманний також японському садово-парковому мистецтву. Але тут він втілюється за допомогою інших засобів, відмінних від тих, що застосовувались у Європі. Ізольованість історичних японських садів ґрунтується на національних традиціях формування садиб, територія яких часто відокремлювалась від оточуючих ландшафтів огорожами із каменю, дерева та інших матеріалів. Садово-паркова практика ЛА Японії спирається на простий (скорочений) стиль - Шин, складний (напів-повний) – Со, найбільш складний (повний) стиль Джіо, які використовуються здебільше в композиційних рішеннях садів двох типів – плоских і рельєфних.

В композиції плоских садів використовуються пісок чи гравій, які імітують воду, мох, та обмежена кількість різних за формою та фактурою каменів.

Одним із найвидатніших представників плоского типу садів є «Рьоан-дзи», композиція його побудована на використанні вирівняного граблями гравію, який відображає море, та «вільно» розташованих 15 каменів з мохом. Обмежений прямокутником простір саду розрахований на його спостереження з веранди. Геометричність площини саду контрастує з вільним розміщенням каменів та малюнком ліній на поверхні гравію. Рівновага композиції досягається збалансованим співвідношенням об'ємів, площин та елементів. Рівновага і гармонія композиції створюють умови для роздумів і саморегуляції почуттів.

Найбільш розповсюдженими на Сході набули рельєфні сади, в композиціях яких враховані умови клімату, рельєфу, флори Японії та культурні традиції населення. Складність побудови композиції, філософський підхід до розташування та сприйняття елементів рельєфного саду демонструє сад Кацура в Кіото. Пейзажі, які створені в саду, базуються на образах живої природи, умовному характері сприйняття змісту паркових елементів, розкривають різні картини, надихають на роздуми та філософське сприйняття оточуючого світу.

Творче використання принципів композиції японських садів втілене при розбудові «Саду миру» в комплексі споруд ЮНЕСКО в Парижі. Прямолінійні дороги квітів і водний каскад, паралельні стінам споруди, контрастують з мальовничою ділянкою мікросадів та водойм, акцентують увагу на головному камені, що символізує Всесвіт. Обмежене використання дендрологічних засобів, малих форм архітектури з національними колоритом, гармонійне поєднання елементів не позбавило сад головних композиційних рис японського малого саду.

Менш вдалим виявився досвід створення саду міста Кіото в межах озелененої смуги вздовж Броварського шосе в Києві. Відкритий простір існуючої території, характер озеленення, оточуюча забудова не створюють умови, характерні для японських садів. Тому спроба механічного перенесення принципів композиції японських садів у нехарактерне для них природне і містобудівне середовище не може дати позитивних результатів.

Подібні зауваження можна віднести також до малого саду, розташованого перед головним корпусом Політехнічного університету в Києві. Масштабна забудова університету, великий масив парку, інтенсивні пішохідні потоки обумовлюють створення відкритих ландшафтних композицій. Містобудівне і природне середовище робить недоречним створення камерних, малих ділянок саду, оскільки вони не можуть забезпечити комплексне функціональне призначення.

Сучасні сади та парки переважної більшості міст України, в залежності від розташування в плані міста та функціонального призначення, розподіляються на групи:

- сади та парки при громадських культурно-просвітницьких центрах, спорудах та монументах (їх площа може складати від 1,5-2,0 до 10-12 га);

- сади та парки як частина міського планувального середовища, площею 1,0-5,0 га;

- експозиційно-пізнавальні, виставкові (сади в садах) площею від 0,01 до 5,0 га;

- декоративних мікро-ландшафтів, площею 0.01-0,5 га;

- парки на штучній основі, покрівлях, естакадах (візуальні сади) та ін., площа яких залежить від загальної відведеної площі. Деякі з таких парків створюються для підвищення споруд, піднесення їх візуальних якостей, покращання екологічного фону;

- зимові сади в інтер'єрах громадських та інших споруд.

Часто садово-паркове мистецтво входить до складу міської площі, на якій розташовані значні громадські споруди та монументи. Цікавим прикладом такої композиції може служити сад ім. Т.Г. Шевченка в Києві (5,3 га). При загальній рекреаційній функції, останній забезпечує транзитний рух пішоходів і одночасно є значним оформленням монумента, що знаходить своє відображення в його планувальній структурі. В цьому випадку сад вирішується як розвиток монумента. Вся композиція завершується розміщенням кущових груп по периметру усієї планувальної схеми. Функціональне призначення такого міського саду - композиційне: організувати площу, до якої належить монумент та громадські споруди, а в випадку, коли в саду розташований скульптурний пам'ятник, - йому відводиться домінуюче місце.

Інколи експонати садового мистецтва творять систему мікро-ландшафтів, чи рекреаційних садів, що входять до складу великих паркових територій ботанічних та зоологічних садів.

Подекуди формування груп ізольованих садів зумовлюється необхідністю утворення виставочної експозиції. За таким принципом влаштований сад бузку в Центральному ботанічному саду АН України (м. Київ). Він побудований на головній перспективі дендрарію, що відкриває чудову панораму на лівий берег Дніпра та краєвиди населення. Сформований вітчизняний водяний сад поклав початок організації центру відпочинку населення, став об'єднуючим елементом між існуючою та новою забудовою міста.

Слід відзначити особливу привабливість і декоративність тих об'єктів, що сформовані із використанням етнічних традицій, витоки яких простежуємо з періоду формування монастирських садів Київської Русі.

Для етнічних принципів формування парків та садів притаманним є застосування великих комплексів зелених насаджень – паркових масивів. Але в архітектурному рішенні території парку важливо вдало пов'язувати рельєф місцевості, водні поверхні, планування алей, шляхів і галявин, архітектуру споруд різного призначення, архітектуру малих форм, деревну, чагарникову і трав'яну рослинність, враховувати її зміни залежно від пори року. Всі ці компоненти повинні становити єдине гармонійне ціле.

Архітектурно-планувальне рішення паркового комплексу в значній мірі обумовлюється природними умовами місцевості. Рослинність, рельєф, водна поверхня у вигляді рік чи озер, скелі і окремі камені є важливими елементами, від яких залежить вибір того чи іншого прийому компонування не тільки окремих ділянок, а й всього паркового комплексу. В процесі проектування парків необхідно прагнути до вдалого поєднання кольору і форми крон дерев. Із зміною зовнішніх форм крон і кольорової гами інший вигляд має й пейзаж.

В практиці українського паркобудування є багато прикладів рішення головних алей, де з надзвичайною простотою досягнуто максимальної виразності пейзажу. В практиці садово-паркового будівництва на Україні центральна частина паркового комплексу здебільшого визначається місцем будівництва палацу. Якщо палац і прилеглі до нього службові та господарські будівлі утворюють з ним разом комплекс споруд, розташовані на центральній площі парку і розділяють її на дві ділянки, то останні вирішують цілком різними прийомами створення паркового пейзажу. Якщо ж ділянка перед палацом примикає до головної алеї, що сполучає вхід до парку з центральною частиною, її вирішують регулярними прийомами групування рослинності.

Ділянку з архітектурною спорудою вирішують в пейзажному стилі. Зелень створює багатопланові перспективи, які наближаються до природних пейзажів. Цій частині надається трохи інтимний, сприятливий для відпочинку характер. Значення палацу серед пейзажу не підкреслюється, зелень безпосередньо пов'язується з архітектурою, утворюючи єдине ціле.

Таке рішення парку створює характерні логічно виправдані пейзажі, різні прийоми компонування які підсилюють художні риси паркового комплексу.

Зауважимо, що серед засобів індивідуалізації парків і садів недостатньо активно застосовується різнотрав'я. Натомість серед трав, поширених у природних зонах України, є чимало видів невибагливих до догляду, що гарно розвиваються на сполучених ділянках.

На водну поверхню у вигляді річки, штучного озера, ставка чи басейну завжди орієнтуються кращі пейзажі парку, що значно збагачує їх композицію, посилює художній вплив. Крім того, водні поверхні мають велике практичне значення: вони впливають на мікроклімат у парку і є важливим фактором, який сприяє розвиткові рослинності.

Природній рельєф місцевості в Україні дозволяє використовувати воду по-різному. Малі й великі водні поверхні поєднані з гучними бурхливими потоками; спокійна гладь води, яка відбиває, як у дзеркалі, мальовничу гаму барв різних крон дерев і кущів та блакитне небо, поєднується з високими струменями фонтанів, стрімкими водоспадами й каскадами. Застосовуючи воду як елемент паркової композиції, слід враховувати її декоративні риси, які виявляються по-різному в кожній конкретній гідроспоруді.

Україна нещодавно презентувала два парки: приватний парк розваг літнього типу у м. Євпаторія та Центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Шевченка в м. Чернівці. Приватний парк продемонстрував ігрове шоу-програму за участю 40 крокодилів. Центральний парк в м. Чернівці показав свято присвячене початку навчального року «Казка у старому парку». Цей парк був відзначений премією Міжнародної Асоціації, а також Асоціація працівників парків культури України за внесок у розбудову садово-паркової справи в Україні.

Успіхи парку «Гірняк» (м. Стаханов) пов’язані із проектом, завдання якого передбачали модернізацію паркової роботи, реконструкції його об’єктів, створення Художнього центру – осередку розвитку обдарованої молоді. Центр спрямовує своє діяльність на розвиток обдарованих дітей та молоді (зараз тут навчається 120 осіб). На території було зведено Культурно-розважальний центр «Ніка», де проходять всі значимі заходи міста. Талановита молодь бере участь у різноманітних конкурсах та фестивалях, серед яких відомий теле-конкурс «Золотий дебют». Керівництво Київської області має задум побудувати парк відпочинку і атракціонів на кшталт Диснейленду. Планується, що інвестувати проект буде американська компанія.

Досвід розвинених країн свідчить, що базовими засадами діяльності сучасних парків є:

тематична спрямованість та відповідність певній спеціалізації, що має втілення в традиційних й специфічних заходах, програмах, культурних послугах, які стають візитною карткою;

постійні капіталовкладення у напрямку вдосконалення і розширення атракційного потенціалу, який відрізняється фантастичним дизайном, високими швидкостями, відповідає міжнародним стандартам безпеки;

виявлення потреб в індивідуально-колективному, сімейному відпочинку та задоволення їх;

система комплексної «інклюзивної» вхідної плати;

пріоритетність у розвитку послуг надається формам, які сприяють виявленню і реалізації творчості, естетичних смаків, формують у людей екологічну культуру, культуру дозвілля.

Можна визначити шляхи підвищення ефективності роботи парків, що вбачаються у моделюванні садово-паркової мережі в напрямку створення інноваційних комплексів, які мають значно ширші можливості для здійснення соціально-культурного впливу й спрямовані на урізноманітнення існуючої типової структури парків відповідно до кращих світових зразків та практики вітчизняного паркобудівництва, з урахуванням духовного розвитку, менталітету і традицій українського народу.

* * *

В короткому огляді вадко охопити всі напрями сучасного розвитку ландшафтної архітектури. Не легко також дати їм ґрунтовну та об'єктивну оцінку. Лише через десятиліття можна буде судити про наш час з тим ступенем достовірності, з яким ми судимо зараз про явища XIX-XVII та інших заглиблених в давнину віків. Ми оцінюємо досягнення культури минулого, усвідомлюємо їх важливість для сучасних та майбутніх поколінь, це будить до життя ще одну важливу область діяльності ландшафтного архітектора: реконструкцію та реставрацію садово-паркових ансамблів минулого. Ландшафтні пам'ятки потребують постійного догляду, без нього сади дичавіють і щезають. Але навіть при достатньому догляді рослинність змінюється, старіє і помирає. Виникає необхідність відновлення садів, їх реставрації. Найбільш визначні пам'ятки, такі, як сади Боболі і Версаль, Тадж-Махал і парк Стоу постійно підтримуються і відновлюються. В колишньому СРСР і, насамперед, в Україні довгі роки нехтування присадибними та палацовими садами призвели до занепаду і зникнення багатьох з них. Великої шкоди було завдано багатьом під час II світової війни. Лише зараз приходить розуміння необхідності їх відновлення і реставрації. відроджуються до життя парки Софіївки і Тростянця, Качанівки і Олександрії, багатьох пам'яток Криму і Західної України.

Зараз ЛА у світі виходить на новий етап свого розвитку. Вона завоювала визнання як важлива самостійна професія і її чекає велика робота по створенню і вдосконаленню просторового середовища для життя людини в найширшому розумінні цієї проблеми.

Дата добавления: 2015-05-22