Висновок

ВСУП

Військова кар'єра цього талановитого полководця, як і багатьох його попередників і наступників, розпочиналася з посади старости черкаського і канівського, староства яких були даровані йому королем Польщі 1550 року.

Походив він з одного з найдавніших українських князівських родів Вишневецьких, що, в свою чергу, брав початок від удільних волинських князів Гедиминовичів, а ті вбачали своє родове коріння в династії турово-пінських Рюриковичів.

Маючи на меті створення потужного об’єднання для боротьби з татарами, князь Дмитро Вишневецький не рідко згадується як засновник Запорозької Січі.

Коли уважно проаналізувати основні його вчинки, чітко вимальовується логіка, якій усі його мандри між Стамбулом, Краковом і Москвою були підпорядковані. По-перше, князь мав намір створити міцну козацьку армію, яка підлягала б не польському королеві, а тільки йому особисто.

По-друге, володіючи двома староствами - черкаським і канівським і маючи козацьке військо як основу народного ополчення, він міг реально зважити на те, що йому вдасться розгромити невеличке за людністю і територією Кримське ханство, що забезпечило б йому більш-менш надійний тил, а вже тоді можна було б подумати і про відродження Великого князівства Київського, на трон якого, Вишневецький мав усі династичні права.

У мене в грудях серце б'ється рівно...
Султане, цісарю, королю, царю!
Ваш гнів довіку не злякає,
І ваші милості мене не куплять.
Про все байдуже Байді Запорожцю...

(Пентелеймон Куліш)[3]

Дмитро Іванович Вишневецький шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут династії Рюриковичів, Гедиміновичів, князів Глинських - Мамаєвичів і Чингізідів, а також Острожських і Дашкевичів, володарів краю тих часів, перших старост Черкаських і отаманів Запорізької Січі.

Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно 8 листопада - в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни - донька Семена Олізаровича та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Один дід Дмитра - Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом.

На публічну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. 1548-1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Вишневецький взяв участь у походах на Очаків-форпост Османської імперії. Знаємо його як заможного магната, властителя кількох сіл в полудневій Волині. Але замість розширяти й збільшувати свої володіння, він віддається боротьбі з Татарами. Зі свого боку, як одного з найвизначніших репрезентантів боротьби з Татарами рекомендує його в своїй записцї Претвич з 1550 р. до польського короля Сигізмунда II Августа, який характеризує князя Дмитра як рішучого та відважного борця з татарами, що має виняткові здібності у воєнній справі. Сигізмунд ІІ Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. З цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком, яку Вишневецький сприймав як власну справу. Але далекоглядний князь не вдовольнився тією оборонною боротьбою, яку вели пограничні старости й магнати; він береться здійснити задум, який носився перед очима, очевидно, не одного з тодішніх людей, але не був реалізований досі -хоче заложити замки на Дніпрових островах, як твердині проти Татар.[1]

Дружба з козаками. Най певніші та докладніші історичні дати про козаків починаються щойно близько 1550 року, коли козаки осі­ли першим Кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Козацька сила зростала з року на рік і ставала грізною не тільки для татар і турків, що сусідували на півдні з Україною, але й для всіх інших суміжних держав.

Першим кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Байда. Він походив з роду давніх українських князів з міста Вишнівця. на Волині. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки, і він десь близько 1550 року прибув до козаків, а вони й вибрали його своїм отаманом. Під його проводом збудували собі запорожці першу таку укріплену Січ на острові Хортиці. Той острівець оточили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Князь Дмитро, виріс серед козаків, в ранній юності зав`язав з ними близькі відносини і в багатьох з них знайшов своїх майбутніх подвижників. Від 1550 р. Він вже мав грунтовні козачі кадри, з якими ходив в степу на ратні подвиги. Київські літописи литовської епохи вважають його другими за рахунком історичним гетьманом середньо-дніпровських запорожців, але це наврядчи відповідає його дійсній ролі в козачому житті.[4]

До 1576 р. у Великому князівстві Литовському титул козачого гетьмана ще не був введений, але серед польсько-литовської знаті вже відомі декілька організаторів козачих бойових заходів, як Язловецкий, Ланцкоронський, Дашкович і інші знатні лицарі, які не були пов`язані з козаками постійними узами. Час від часу вони приходили на “Низ” зі своїми планами і виконували їх за допомогоюз апорожців. Князя Дмитра Вишневецького слідв важати одним із них. і сіл.
Князювання. У 1551 р., по королівському привілею, віну спадкував після батька староства Черкаське і Канівське. Підй огов ладою опинилися володіння рівні за розмірами крупному удільному князівству. І, видно, він зумів заслужити любов і пошану у козаків, щоб потрапили в межі його обширної "волості". Є дані припу скати, що у запорожців він отримавп різвисько Байди і що, саме про нього як про Байду співали козаки пісні, оспівуючи доблесть свого предводителя.

Для історії не все ясно в князюванні Вишневецького. Невідомо, наприклад, з якою метою в 1553 р. Він відвідав Стамбул і бачився там з султаном. Поїздка, здійснена без видимої згоди короля, не булла поставлена йому в провину. Повернувшись на свої староства, Вишневецький пробував зав`язати дружбу з Москвою. У квітні 1556 р. його люди служили провідниками для царських військ в кримських степах. Незабаром після цього, з козачим загоном Вишневецький спустився по Дніпру за пороги і побудував замок на Малій Хортиці. Запорожці-низовці в тому йому не перешкоджали. У той час у Литви з козаками ще не було зіткнень. Король Польський і князь Литовський Сигизмунд Август сподівався, що цей замок служитиме форпостом Литви в оборонівід Татар, але Вишневецький вважав цей замок своїм і у вересні того ж року повідомив Івану Грізному, що він з Литви від`їхав і побудував своє місто на Хортиці.

1-го жовтня він з Козаками захопив Іслам Кермень, татарську фортецю на Нижньому Дніпрі, вивіз звідтид екілька гармат і озброїв ними свій замок. У відповідь на це кримці разом з турками обложили м. Хортицю і врешті-решт, примусили Вишневецького піти назад в Черкаси.[5]

Восени 1557 р. Він раптом від`їхав до Москви. Іван Грізнийбув радий привернути на свою сторону знатного воїна, що мав до того ж великі зв`язки із запорожцями. Він нагородив його крупною сумою грошей (10000 крб.) і дав в "годування" м. Бельов з багатьма підмосковними селами. За царськими дорученнями Вишневецький ходив з російськими військами і козачим загоном на кримських татар і їздив від царя для переговорів з Кабардою.
Але разом з тим, він дізнався про Московію і її царя все те, що здалека бачити не міг. Перед поглядом степового лицаря московське життя виступило у всій своїй непривабливій наготі, з кривавим і юродствуючим тираном, з холопами - знаттю, з безправ`ям в народі. Вишневецький вважав за краще піти назад до Низовців і затримався у них на Монастирському острові. Король і тут не дорікнув йому в зраді, а похвалив його рішення залишити Москву на передодні її війни з Литвою.

Незабаром після цього Вишневецький став жертвою своєї пристрасті до політичних авантюр. В цьому випадку він вирішив иступити як претендент на трон Молдавії. Звернувшись до козаків за допомогою, вінз ібрав їх 10 000 і відправився в похід. Але цього разу захід закінчився катастрофою. Загін потрапив у засідку і потерпівп оразку, а сам керівник потрапив в полон.

Народ зберіг у своїй пам'яті величний образ князя і оспівав його трагічну загибель у вже існуючій пісні про козака Байду.За словами пісні, Байда був таким славним, що сам султан пропонував йому одружитися з його дочкою лише за умови, що він прийме віру Магомета; але Байда був настільки відданий православ'ю, що з презирством відкинув цюпропозицію і став плювати на все, що було любим самому султанові.[1]

Страта. Князя Вишневецького відіслали до Стамбулу, де його піддали болісній страті. За словами сучасника, польського літописця Мартіна Вольського, його скинули зверху на сталеві крюки, вправлені в кріпосну стіну. Три дні він висів живим, проклинаючи мучителів, поки його не пристрелили з луків. Інший польський історик, Несецкий, говорить, що Вишневецький міг би врятуватися, якби, по наполяганню турок, відмовився від християнства, і що турки, для того, щоб вплинути на мужність козаків, розділили між собою на частини і з`їли серце їх лідера. Це від булося 22 жовтня 1563 р. за особистим наказом султана Сулеймана II Пишного. Інший сучасник і, головне, свідок тих подій, генуезький дипломат Гріло, стверджував, що перед тим, як повісити Д. Вишневецького на гак, йому відтяли руку й ногу, а потім, «оскільки князь Дмитрій безперестанно проклинав магометанську віру, убили стрілою». У 1584 р. польський автор Б. Папроцький зазначав, що І. Пясецький помер відразу, а Вишневецький, падаючи, «зачепився ребром, перевернувся очима догори і був живий до третього дня, аж доки поганин не застрелив його з лука». Названий турками «най величнішим ворогом Блискучої Порти», Дмитро Вишневецький заслужив на добру пам'ять нащадків.

У сучасній популярній літературі Д. Вишневецького іноді і без достатніх підстав називають «засновником Запорізької Січі». Козацький літописець XVIII ст. полковник Грабянка (uk: Граб 'янка) називає Вишневецького козацьким гетьманом, проте в джерелах XVI ст. такий титул Вишневецького не зустрічається.[3;5]

Історичне значення діяльності Вишневецького. Дмитро Вишневецький вiдомий як перший органiзатор козацьких військ. Його попередники - Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкович, Бернард Претвич, залучаючи козацькi загони до своїх вiйськових операцiй, використовували їх як силу допомiжню. Він спирався на козацтво як на головну силу, якою вiн пiдпирав власнi полiтичнi амбiцiї. Козацький літописець XVIII ст. Граб'янка називав його навіть козацьким гетьманом, але у джерелах XVI ст. такий титул Вишневецького не зустрічається. Не підтверджується джерелами також тведження про те, що нібито Вишневецький заснував Запорізьку Січ. Зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним[2]. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація ним придніпровських степів, утворення козаками организації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці- справжньої Січі у Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився катастрофою у Молдавії, став прологом низки молдавських походів, здійснених козаками у наступні кілька десятиріч; найбільш відомими з них були походи Івана Підкови (1577) та Тимоша Хмельницького (1653).[5]

Трагічна смерть Вишневецького справила величезний вплив на маси дніпровського козацтва, з яким він так довго спілкувався і яке очолював у багатьох походах. Життя і смерть його почали обростати легендами. Одна з них і лягла в основу пісні про Байду-Вишневецького. Кажуть, однак, що ця пісня була присвячена іншому народному героєві і створена ще до Вишневецького. Може й так. Але вже те, що народ стільки століть пов'язує її з ім'ям Вишневецького, свідчить про любов саме до нього. І шана йому від народу -невмируща. Ознайомившись з коротким викладом його життя, можна поставити собі запитання: за віщо ж така честь? Адже, будучи представником правлячої верхівки, Вишневецький не забував про свої інтереси і відстоював насамперед їх. Відповідь, очевидно, полягає у тому, що інтереси самого Дмитра Вишневецького - захист Батьківщини від турків і татар-співпадали з інтересами низового козацтва, що у боротьбі з ними він стояв на боці народу і особистою хоробрістю, відвагою сприяв успіхові цієї боротьби. Спорудивши містечко-фортецю на Хортиці, він зумів об'єднати тут козацькі сили, які визнали у ньому справжнього керівника і гетьмана.

Все це і сприяло тому, що життя і діяння Дмитра Вишневецького залишили помітний слід в історії України, ставши надихаючим прикладом для майбутніх поколінь.

Дата добавления: 2015-05-22