Загострення міжусобної боротьби після смерті Ярослава Мудрого. Любецький з’їзд князів

КИЇВСЬКА РУСЬ В ПЕРІОД ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ План.

1.Загострення міжусобної боротьби після смерті Ярослава Мудрого. Любецький з’їзд князів.

2.Зміцнення держави за правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.).

3. Русь за Мстислава Великого (1125-1132 рр.).

4. Причини феодальної роздрібленості Русі. Виникнення самостійних князівств.

5. Руські князівства в ХІІ – на початку ХІІІ ст.:

а) Київське князівство;

б) Чернігівське і Сіверське князівства;

в) Переяславська земля.

Щоб уберегти власних синів од князівських усобиць, Ярослав Мудрий подбав про новий принцип столонаслідування, що ґрунтувався на старшинстві. З оповіді літописця під 1054 р. довідуємося, що Ярослав віддав Київ старшому синові Ізяславу, Чернігівщину – Святославові, Переяславщину – Всеволодові, Володимир-Волинський – Ігореві, а Смоленськ – В’ячеславові, заповівши їм «не переступати братнього уділу».

Задум Ярослава полягав у тому, щоб кожний із синів по черзі перебував на київському столі: щойно звільнявся стіл в котрійсь із земель, як відбувалося пересунення братів на щабель вище та ближче до Києва. Головним, за розпорядженням Ярослава, мав бути старший із братів.

В історичній науці немає одностайності в оцінці заповіту Ярослава. Одні дослідники вважають його далекоглядним і розважливим рішенням, що в разі дотримання забезпечило б територіальну єдність держави. Інші вбачають у заповіті князя захід, що підштовхнув до роздробленості єдиної держави на окремі удільні князівства. Адже в тому тексті, що його наводить літописець, не згадано небожів Ярослава – синів і онуків його рідних братів, які теж претендували на великокнязівську спадщину і, почуваючись ображеними, стали ініціаторами нової усобиці.

Існує також думка, що заповіту як такого не існувало, а текст, уміщений у літописі, було складено на замовлення улюбленого Ярославого сина Всеволода, якому випало княжити в Києві останнім із Ярославичів.

По смерті Ярослава Мудрого в історії Руської держави настав час багатьох героїв, адже одноосібного володаря із сильною владою не було доволі довго. Найважливіші землі, як уже зазначалося, було зосереджено в руках старших Ярославичів – Ізяслава, Святослава й Всеволода. Молодші – Ігор і В’ячеслав – отримали незначні володіння й до того ж невдовзі померли. Не кращу долю мав іще один владолюбний Ярославів родич – Всеслав Брячиславич, онук Ярославового старшого брата, князь полоцький.

Володіючи найважливішими територіями, старші Ярославичі спершу правили державою досить злагоджено. Формально київським князем був Ізяслав – і саме таку роль відводить йому літописець, постійно підкреслюючи, однак, що радився він охоче з молодшими братами.

Найбільшим клопотом братів Ярославичів були кочовики. Спершу їм довелося воювати проти торків. Утім, ці тюркомовні племена не мали вже значної сили, бо самі потерпали від войовничих половців, що прийшли у першій половині ХІ ст. у причорноморські степи з Прикаспію. До руських кордонів половцівперше підійшли у 1055 р. Того разу обійшлося без сутички: переяславський князь Всеволод зумів розійтися із половцями мирно. Та коли у 1062 р. половецька орда знову підійшла до Переяслава, виявилося, що дружини самого лише Всеволода для відсічі нападникам замало. Та ще й тоді половці ніби випробовували сили. Справжня битва відбулася 1068 року на річці Альті. Об’єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки. Князі рятувалися втечею. Всеволод побоявся залишатися у Переяславі й подався до Ізяслава в Київ. Безпорадність князів обурила киян. Стихійні протести та невдоволення переросли у повстання.

Перед загрозою нападу на місто половців кияни зібралися на віче та ухвалили боронитися самотужки. З вимогою надати їм коней і зброю, як сповіщав літописець, вони рушили до князівського палацу. Ізяслав відмовився виконувати волю повстанців – і змушений був тікати. Натомість кияни «пригадали» про ув’язненого полоцького князя Всеслава (його ув’язненням Ярославичі, певно, сподівалися спекатися небажаного претендента на великокнязівську спадщину), звільнили його та оголосили київським володарем. Прикметно, що Святослав і Всеволод аж ніяк не противилися незаконним діям Всеслава, а навпаки – тихо сиділи у своїх володіннях, доки скривджений Ізяслав поневірявся на чужині.

Прихисток старший Ярославич знайшов не в рідних братів, а в далекого родича – польського короля Болеслава ІІ. Оговтавшись від київських подій, він у 1069 р. повів військо Болеслава на Русь. Кияни, налякані наближенням польських вояків, звернулися по допомогу до Святослава та Всеволода. Молодші Ярославичі вимагали від Ізяслава, щоби він не вів до Києва чужинців і не шкодив киянам. Та кровопролиття все ж не уникли.

Літописець розповідав, що перед себе Ізяслав послав сина і той помстився за батька, жорстоко розправившись із найактивнішими учасниками торішнього повстання.

Ізяслав повернувся до Києва. Здавалося би, повинно було поновитися колишнє злагоджене правління трьох Ярославичів. Протягом кількох наступних років братерська приязнь ніби й справді взяла гору над владолюбством. Ізяслав, збагатившись досвідом нещасливого 1068 р., наказав перенести торг, на якому відбувалися віча, на Гору – під нагляд князя й дружини. Не уникнув відплати і Всеслав: того ж таки року Ізяслав вигнав його із Полоцька, віддавши місто своєму синові.

Року 1073 між синами Ярослава Мудрого стався розкол. Заручившись підтримкою Всеволода, Святослав пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим князем київським. Протягом трирічного князювання він перерозподілив землі на користь своєї родини, підкорив собі численних родичів, виявивши здібності сильного володаря. Показовими щодо цього є стосунки Святослава з київським духівництвом. До гурту найбільш невдоволених княжінням Святослава належав настоятель Печерського монастиряФеодосій. Як свідчить літопис, він відверто засуджував чернігівського князя за насильство, вчинене над Ізяславом. Але протягом року Святослав зумів змінити ставлення до себе настільки, що Феодосій віддав свій монастир під його опіку. Адже саме Святослав виділив монастиреві кошти для будівництва славетного Успенського собору.

Дата добавления: 2015-05-22