Мстислав Великий (1125-1132)

Мстислав Великий (народ. 1076 - помер 1132 рр.). Князь новгородський, білгородський і київський, старший син Володимира Всеволодича Мономаха й Гіти, дочки англосаксонського короля Гаральда II. Почав своє служіння у 12-ть років. Все його правління було насичено подвигами високої воїнської звитяги і самовідданого служіння своїй Батьківщині. Ще в юності проявив благородство і істино християнське ставлення до своїх ворогів, коли князь Олег Чернігівський убив його брата і захопив землі. Поховавши брата, Мстислав пише Олегу: «Ти вбив мого брата, але на війнах гинуть і царі, і князі. Задовільнися тим уділом, який дістався тобі в спадок і тоді я вмовлю батька мого помиритися з тобою». Олег не послухав молодого племінника і продовжив захоплювати його землі. Тоді Мстислав зібрав військо та змусив Олега відступити. Князь знову запропонував мир своєму дядькові і попросив батька забути про злочини Олега. Володимир Мономах, як пише літописець, зізнався, що син присоромив його своєю великодушністю. У результаті й великий князь послав Олегу пропозицію про мир.

Одружився близько 1095 р. з Христиною, дочкою шведського короля Інга Стейнкельса, а після її смерті 1122 р. вдруге взяв шлюб з дочкою новгородського посадника Дмитра Завидовича. Від 1095 р. княжив у Новгороді Вел. 1096 p. розгромив Олега Святославича чернігівського, що воював проти Володимира Мономаха. 1113 р. переміг чудські племена. А 1117-го літній Мономах перевів Мстислава з Новгорода до Білгорода, ближче до Києва. По смерті батька 1125 р. Мстислав успадкував київський стіл.

Мстиславу корилися мономашичі, а клани Ольговичів, Давидовичів і галицьких Ростиславичів визнавали його зверхність. У 1128-1130 pp. він, узяв гору над полоцькими князями, які прагнули незалежності, полонив їх і відіслав до Константинополя, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава. Мстислав пильнував Новогород Вел., де сидів його інший син Всеволод. Успішно воював з Литвою, його боялися половецькі хани. Мав династичні зв'язки з країнами Заходу. Одна з його дочок, Малфрід, спершу взяла шлюб з норвезьким королем Сігурдом, потім – із датським королем Еріком Едмундом, інша дочка, Інгеборга, вийшла за датського короля Кнута Лаварда, третя, Ірина Добродія,— за майбутнього імператора Візантії Андроніка Комніна, четверта, Єфросинія,— за угорського короля Гезу II.

Мстислав був останнім єдиновладним правителем Давньоруської держави. Після його смерті 1132 р. відносно згуртована монархія Ярославичів вступає в добу роздрібненості.

Новгородцы любили Мстислава и дорожили им. Когда один из князей, с согласия Владимира Мономаха, хотел прислать в Новгород своего сына, а Мстислава перевести поближе к столичному граду, новгородцы ответили: «Если у сына твоего две головы, то присылай его нам, а если нет, то Новгороду нужен Мстислав, а сына твоего не хотим».

Управляя Новгородом, Мстислав неоднократно защищал русские земли от набегов чуди, финов, ливонцев. По приказанию отца он ходил в поход на греческие колонии, завоевав Фракию. После этого победоносного похода устрашенный греческий император прислал богатые дары Владимиру Мономаху с предложением мира.

После смерти отца Мстислав в 1125 году занял великокняжеский престол. Семь лет княжил он в Киеве. Летописцы отмечали в нем твердость его отца, соединенную с нежной, чувствительной христианской душой. По характеру своему он был неудержимо милостив ко всякому, не принимал серебра и золота в руки, потому что не любил богатства. Победоносный князь был защитой, славой и утешением Русского государства.

Проявлял Мстислав усердие и в строительстве храмов. Так в Великом Новгороде были построены каменные храмы в честь Благовещения и святителя Николая на княжьем дворе. В Киеве он построил храм во имя привезенной из Константинополя иконы Богородицы, а также устроил монастырь в честь своего небесного покровителя — великомученика Феодора. В этом монастыре он и был погребен, преставившись в один из дней Святой Пасхи 1132 года.

Мстислав искренне верил в Бога, и эта вера не была мертвой, потому что она никогда не отделялась от его дел. Он в течение всей своей жизни старался жить согласно евангельским заповедям, не для себя, а со всеми и для всех. Он жертвовал своими выгодами во имя братолюбия, стараясь, как и его отец Владимир Мономах, быть миротворцем для русских земель. И в то же время он был грозным защитником отечества от внешних врагов. Несмотря на постоянные военные походы и другие княжеские заботы, Мстислав сумел воспитать в своих детях те положительные черты, которыми обладал сам. Его сыновья Всеволод Псковский и Ростислав Смоленский причислены Русской Церковью к лику святых.

Дата добавления: 2015-05-22