Питання для дискусій. 1. Катастрофа 11 вересня 2001 року в США – наймасштабніший терористичний акт в історії людства

Теми для рефератів

1. Катастрофа 11 вересня 2001 року в США – наймасштабніший терористичний акт в історії людства.

2. Участь українських збройних сил у міжнародних контртерористичних операціях.

3. Боротьба з тероризмом у Російській Федерації.

4. Контртерористичний досвід спецслужб Ізраїлю.

5. Війни в Афганістані (2001 – 2012 рр.), та Іраку (2003 - 2010 рр.) та їхні наслідки.

1. Чи доцільно обмежувати права та свободи громадян із метою забезпечення їхньої безпеки?

2. Чи можливо визначити чітку межу між національно-визвольною боротьбою та тероризмом?

3. Як можна оцінити ефективність переговорів з терористами? Чи доцільно надавати їм можливість озвучити свої вимоги?

4. Чи можливо в межах боротьби з тероризмом порушувати кордони суверенних країн?

Додаткова література

1. Бельский А. Г., Фурман Д. Е. Сикхи и индусы: Религия, политика, терроризм. – М.: Наука, 1992. – 128 с.

2. Байчоров А. М. Неоколониализм и международный терроризм. - Минск: Университетское издательство, 1985. – 158 с.

3. Витюк В. В. "Левый" терроризм на Западе: история и современность. – М.: Наука, 1987. – 318 с.

4. Голобуцкий А., Шевчук О. Судный век: Информатизация, глобализация, терроризм и ближайшее будущее человечества. – К.: ВД "КМ Академiя", 2004. – 96 с.

5. Крусанов П. Действующая модель ада. Очерки о терроризме и террористах. – СПб.: АСТ, 2004. – 224 с.

6. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения – М.: Международные отношения, 1991. – 212 с.

7. Ландабасо, Коновалов А.М. Терроризм и этнополитические конфликты. (Кн.1: Страна басков.) – М.: Огни, 2004. – 384 с.

8. Ландабасо, Коновалов А.М. Терроризм и этнополитические конфликты. – (Кн.2. Терроризм сегодня.) – М.: Огни, 2004. – 416 с.

9. Международный терроризм: борьба за геополитическое господство / Под ред. А. В. Возженикова. – М.: Изд-во РАГС, 2005. – 528 с.

10. Мусульманские страны на пороге XXI в. Власть и насилие. – М.: ИНИОН РАН, 2004. – 146с.

11. Таннер Стивен Афганистан: история войн от Александра Македонского до падения "Талибана".– М.: ЭКСМО, 2004. – 444 с.

Інтернетресурс

Електронна версія журналу «Европейская безопасность: события, оценки, прогнозы». – Режим доступу вільний: www.inion.ru/eurosec/VP8/engergaldt.htm

Тема 8. Розвиток постіндустріального суспільства. Перспективи розвитку та можливої трансформації однополярної системи сучасного світу

План

1. Становлення постіндустріального суспільства та його особливості.

2. Глобалізація та антиглобалізаційний рух у сучасному світі.

3. Можливі альтернативи однополярної системи світового устрою: міжнародна діяльність Росії та Китаю.

4. Проблема «держав-ізгоїв» (Іран, Північна Корея, Куба).

Основні поняття: система міжнародної безпеки, однополярний та багатополярний світ, глобалізація, постіндустріальна економіка.

Постіндустріа́льне або інформаційне суспільство — це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від виробництва товарів до виробництва послуг, головним виробничим ресурсом є інформація й знання; наукові розробки стають головною рушійною силою економіки, найціннішими якостями працівника є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання. Постіндустриальними країнами вважають, як правило, ті, у яких на сферу послуг приходиться значно більше половини ВВП. Зараз до постіндустріальних країн відносять США (на сферу послуг доводиться 80 % ВВП США), країни Євросоюзу (сфера послуг — 69,4 % ВВП), Японію (67,7 % ВВП). Для постіндустриа́льного суспільства є характерним: посилення ролі малого бізнесу, домінування інформації над капіталом, посилення значення творчої та зниження ролі некваліфікованої праці. На етапі розвитку інформаційного суспільства починається глобалізація, що являє собою нічим некерований процес міграції всіляких видів ресурсів: грошових, людських, виробничих, економічних, освітніх, наукових у масштабах планети. Цей процес має об’єктивні причини. Становлення постіндустріальної економіки у розвинутих державах, переміщення важкої промисловості у країни «третього світу» призводять до світового розподілу праці, при цьому значно зростає роль транснаціональних корпорацій. Глобалізацію часто ототожнюють із американізацією та бачать в ній загрозу суверенітету та культурі окремих націй. Глобалізаційні процеси та світова гегемонія США викликає по всьому світу рух антиглобалістів (представлений молодіжними лівими організаціями «Соціалістичний заклик», «Міжнародний рух анархістів» тощо).

Після закінчення «холодної війни», особливо в останні роки, російсько-китайські відносини набули нового якісного змісту. Дві великі країни, що динамічно розвиваються, із значним економічним та військовим потенціалом претендують на власну стратегію розвитку в умовах однополярного світу. При цьому обидві держави є членами Ради Безпеки ООН, а Росія входить до «Великої вісімки». Росія й Китай відкрито виступали проти розгортання наземної протиракетної оборони США й виходу США з договору 1972 р. Китай і Росія вже мають досвід створення систем регіональної безпеки, насамперед у рамках діяльності Шанхайської Організації Співробітництва (ШОС). У серпні 2005 р. були проведені спільні російсько-китайські військові навчання «Місія миру-2005», що викликали неоднозначну реакцію у світі. Розглядається питання про приєднання до ШОС Індії та Ірану, що призведе до поширення впливу цієї організації на Південну Азію та Близький Схід. Крім того, Китай і Росія вийшли із доларової зони і проводять міждержавні розрахунки лише в національній валюті. 2006 року розпочато великий російсько-китайський енергетичний проект на р. Амур. У 2007 р. дві країни спільними силами збираються проводити дослідження у космосі. Протягом 2011-2012 рр. між Росією та КНР було укладено цілу низку важливих міждержавних угод, що регулювали співробітництво та торгівлю в секторі енергетики.

«Країни-ізго́ї» — термін, що вживається у американскій політичної фразеології для позначення державних (політичних) режимів, які розглядаються американським керівництвом як ворожі та такі, що являють собою загрозу миру в окремих регіонах планети. Основними ознаками подібних політичних режимів є: жорстокість по відношенню до власного народу, спроби заволодіти зброєю масового знищення з метою тиску на сусідні країни або здійснення прямої агресії, ігнорування міжнародного права, надання допомоги терористичним угрупуванням. Після подій 11 вересня 2001 р. у США президент цієї країни Дж. Буш оголосив про існування так званої «вісі зла», до якої належали на той час Іран, Ірак, Афганістан, КНДР, Лівія, Сирія і Куба. Нова редакція цього списку була оприлюднена 2005 р. держсекретарем США Кондолізою Райс і включала такі «форпости тиранії», як Іран, Північну Корею, Кубу, Білорусію, Зимбабве та М’янму. Об’єднує ці країни відверто антиамериканська зовнішня політика. Новий президент Сполучених Штатів Барак Обама (обраний у листопаді 2008 р.) не змінив войовничої риторики по відношенню до світових «тираній» та не відмовився від терміну «Країни-ізго́ї». Не зважаючи на численні мирні ініціативи, які регулярно озвучую американський Держдепартамент, політика США по відношенню до недружніх держав залишається досить жорсткою. Яскравим прикладом можуть слугувати збройне втручання НАТО у лівійську громадянську війну та відкрита допомога антиурядовим силам у Сирії.

Дата добавления: 2015-05-22