Розвиток освіти, науки та друкарства в 2 пол. 16 в 1 пол 17 ст

В XVI - І пол. XVII ст. освіта на Україні зберігала форми, дух і традиції часів Київської Русі. Центрами освіти були єпархії, монастирі, церкви, при яких існували школи. Освіта на Україні була явищем поширеним - навчалися всі діти. Арабський мандрівник Павло Алепський писав, що на Україні усі діти уміють читати і писати, навіть діти-сироти.Першу школу вищого типу було засновано в Острозі в 1576 р. В Острозькій колегії викладалися так званих сім вільних наук - граматика, риторика, діалектика, логіка, астрономія, арифметика, музика. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький, колишній міський писар у Кам'янці. Співробітником, а пізніше продовжувачем справи Смотрицького був священик однієї з острозьких церков Дем'ян Наливайко. В Острозі він перекладав твори з церковнослов'янської мовиукраїнською, укладав рукописні збірники, писав вірші та передумови до друкованих видань.У 1585 р. у Львові школу організували заможні міщани - організатори і керівники братства. Тут викладали брати Лаврентій та Стефан Зизанії, Кирило Ставровецький, Іов Борецький, Павло Беринда, Іоаникій Волкович. Учнів навчали писати, читати, рахувати, церковному співу, знайомили з риторикою, піїтикою, філософією. В школі був розроблений статут «Порядок шкільний», на якому позначився вплив гуманістичних поглядів.(У 1615 р. була заснована Київська братська школа, яка мала великий вплив на розвиток освіти та культури на Україні, її першими ректорами були випускники Острозької академії Іов к Борецький та Мелетій Смотрицький. Згодом у 1631 р. була "заснована школа при Лаврі, яка об'єдналась із Братською школою. Наоснові цього виникла Києво-Могилянська академія.Розвиток шкільної освіти спряв появі наукових праць з різних галузей науки. Так, львів'янин Мартин Король написав трактат з математики. Французький інженер Боплан пише книгу «Опис України». У 1614 р. було надруковано книгу з бджільництва. Першим ґрунтовними друкованими граматиками були «Адельфотес» Арсенія Еласонського (1591 р.) та «Граматика словенська» Лаврентія Зизанія. Важливим етапом у розвитку вітчизняного мовознавства стала граматика МелетІя і Смотрицького, яку М. Ломоносов назвав «вратами вченості».У зв'язку з розвитком культури зростав попит на книги. Це й зумовило поширення друкарства. Розвиток, друкарства на Україні пов'язаний з діяльністю І. Федорова. У! 1574 р. він організовує друкарню у Львові, з якої виходять «Апостол» та «Буквар». У 1578 р. І. Федоров організовує І друкарню в Острозі. У Острозькій друкарні вийшли у світ «Буквар» та знаменита «Острозька Біблія». Це було перше у(східнослов'янських та південно-слов'янських народів повне видання «Біблії» в перекладі на старослов'янську мову. У 1604-1606 рр. у Стрятині (поблизу Рогатина) і в Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів. Після закриття Стрятинської друкарні її обладнання придбав архімандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетинецький. Було засновано друкарню в Києво-Печерському монастирі. Першим її виданням були «Часослов», збірник святкових служб «Анфологіон» та твір Олександра Митура «Візерунок цнот». Розвиток друкарства і книжкової торгівлі сприяв пожвавленню культурного життя, зміцненню міжнародних культурних зв'язків.Помітних успіхів досягла лексикографія, зокрема у 1596 році виходить «Лексис» Л. Зизанія – церковно-слов’янський український словник. 1621р. словник Памви Биринди «Лексикон Слов’янороський», який складався з 2 частин: до 1 входили переклади старослов’янських слів українською мовою, до 2 – тлумачення іншомовних слів. Першою друкованою книгою була «Біблія» надрукована латинською мовою Гуттенбергом Перші друковані видання: інкунабули(1455-1501) – книги видрукувані наборними літерами, палеотипи(1501-1550), стародруки – книги, які друкували з наборних форм, стародруки(1550 -1700) Переклав на українську мову «Острозьку Біблію» Рафаїл Торконяк, за що і був удостоєний Шевченківської премії.1604-1606рр у Стрятині (Рогатин) діяли друкарні братів Балабанів. Стрятинську друкарню придбав архімандрит Києво-Печерської лаври - Єлисей Плетенецький, ця друкарня стала основою для утворення друкарні Києво-Печерської Лаври.

20.Полемічна література як засіб боротьби проти польської культурної експансії.

Поняття "полемічна література"

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література".Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів. Досвідчені в полеміці з протестантами, єзуїти з проголошенням Берестейської унії, унійну й католицьку пропаганду широко ведуть друкованим словом у формі проповідей, публікацій, брошур, послань, цілих науково-богословських творів.

Писали в цьому часі Петро Скарга (особливо в обороні Берестейського унійного собору), Іпатій Потій (найбільш плодовитий автор в цьому часі з боку уніятів), Йосафат Кунцевич, Лев Кревза.Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу. Окремі полемічні виступи проти намагань папи римського і католицизму загалом підпорядковувати своїй владі не лише Захід, а й Схід, зокрема східне слов'янство, почалися вже в часи Київської Русі, незабаром після розколу 1054 р. єдиного доти християнства на два ворожі табори — римо-католицький і греко-візантійський.
На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року.
Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої»
Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалисяУ відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С.Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі. «Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.
Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.Українська полемічна література відстоювала, хоч і в релігійній формі, право народу на свою віру, на соціально-національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання, утиски народу. Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Отже, боротьба релігійна нерозривно пов'язана з боротьбою соціальною і національною, а полемічна література викриває пригноблення народу - церковне, соціальне і національне.

Дата добавления: 2015-05-22