Основний виклад. План викладу Будівництво фортець і міських укріплень

План викладу

1. Будівництво фортець і міських укріплень.
2. Забудова міст.
3. Кам’яне храмове будівництво Київської Русі.
4. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
5. Образотворче мистецтво.
6. Книжкова мініатюра.
7. Золотарство.

Хронологія

989– 996 рр.	Спорудження Десятинної церкви.
1017–1037 рр.	Спорудження Софійського собору, будівництво укріплень навколо «міста Ярослава», «Золотих воріт» у Києві.
1073–1078 рр.	Будівництво Успенського собору Печерського монастиря в Києві.
1108 – 1113 рр.	Будівництво Михайлівського Золотоверхого собору Михайлівського монастиря в Києві.
1157 р.	Будівництво Успенського собору в Галичі.

Основні поняття та терміни

Ікони — у перекладі з грецької “зображення, образ” – зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма. Ікони творили за певними правилами – канонами, які не можна було змінювати. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.

Молитва – усталений текст, який промовляється віруючими при звертанні до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих. Спілкування людини з Богом.

Оранта – ікона Богоматері, котра молиться, звівши руки вгору.

Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.

Фреска – картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.

Книжкові мініатюри – ілюстрації, якими оздоблювали рукописні книги.

Панікадило – люстра у православному храмі з багатьма свічками або лампадами.

Фібула – металева застібка одягу, яка є одночасно прикрасою.

1. Будівництво фортець і міських укріплень

• Для давньої Русі характерними були дерев’яні та земляні оборонні укріплення.
• Такі укріплення надійністю не поступалися кам’яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.
• Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби – городні.
• Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними зрубами.
• Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.
• Власне, укоси й утворювали земляні вали. Неприступності укріпленням надавали та рови.
• Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збереглися до наших днів, можуть служити вали Білгорода (нині село Білгородка Київської області) – могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.
• Кільце міських укріплень мало кілька воріт. Ворота розміщували в дерев’яних вежах або між двома вежами.
• Надворотні вежі іноді були кам’яними (Софійські ворота «міста Володимира» в Києві), в особливих випадках над брамами будувалися відворотні церкви.
• Перед воротами через рови були перекинуті дерев’яні мости (Овруч), що іноді підіймалися спеціальними пристроями.

2. Забудова міст

• Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша – це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.
• Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.
• На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.
• Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5–1 гектара у менш важливих центрах.
• Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва – поділ).
• Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.
• Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50–100 гектарів.
• Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.
• Поза міськими укріпленнями були передмістя – сторони, або кінці.
• Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі – біля виходу глин тощо.
• Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візантії. Зате залишалася земля для присадибних садків.
• Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд – вулицю.
• Напрям вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості.
• Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця.
• Головна вулиця, здебільшого, пролягала від головної брами окольного "города" до дитинця.
• Вулиці вимощували дерев’яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам’яними брилами, обтесаними з лицевого боку, або битою цеглою.
• Основним матеріалом для міського будівництва було дерево.

3. Кам’яне храмове будівництво Київської Русі

• Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.
• Найдавнішу кам’яну споруду – князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі.
• У літопису ця споруда згадується пiд 945 р.
• Протягом 989–996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородицi, відомий під назвою Десятинної церкви – перший християнський кам'яний храм Київської Русі.
• Кам’яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого.
• У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави – Софiю Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.
• Будівництво розгорталося не тільки у стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор.
• Видатною пам'яткою давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073–1078 рр.
• Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108–1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який значною мірою, хоч у дещо зменшеному вигляді, повторював Успенський собор.
• Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам’яток було споруджено за часів роздробленості.
• Тільки в Києві тоді збудували 19 кам’яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, бані церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородицi Пирогощої на Подолi (1136 р.), Кирилівської церкви тощо.
• Багато храмів з’явилося у Чернігові. Досконалістю й майстерністю виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Iллiнська й П’ятницька церкви.
• Споруджуючи храми, руські майстри застосовували візантійські прийоми, успадковані від архітектури Стародавнього Риму.
• Наприклад, від стародавньоримської техніки походить спосіб мурування з тонкої цегли – плінфи – на вапняковому розчині з домішкою товченої цегли.

4. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

• Якщо на землях Волині будівничі дотримувалися традицій, що склалися на придніпровських теренах, то в Галицькій землі застосовували здобутки романської архітектури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі.
• Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинним і геометричним орнаментом тощо.
• Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди.
• Найвідомішою пам’яткою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований в середині 12 ст.
• Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла.
• У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя.
• Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій половині 12 ст.(сучасне село Крилос Івано-Франківської області).
• У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури.
• На жаль, жодна із пам’яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літопис розповідав про собор Іоанна Златоуста, яку князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.
• Серед збережених храмових споруд Волині найстаршим є Успенський собор у Володимирі, збудована за князя Мстислава Ізяславича в 1160 р.
• У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд – великі оборонні вежі-донжони, побудовані з каменю або цегли.

Дата добавления: 2015-05-22