Цікаво знати. На Україні права ставропігії мали:

На Україні права ставропігії мали:

* Києво-Печерська Лавра (з 1589),
* Львівське Успенське Братство (з 1589),
* Київське Богоявленське Братство (з 1620),
* Манявський Скит (з 1620),
* Луцьке Хресто-Воздвиженське Братство (з 1623),
* Межигірський Спасопреображенський монастир (з 1687).

Діяльність Львівського Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

4. Передумови укладення Берестейської церковної унії. Європейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. Інтерес до цього питання особливо посилився в умовах розгортання Контрреформації. Католицька церква активізувала свої намагання розширити вплив на Сході з метою об’єднання католиків та православних під егідою папського престолу. У Речі Посполитій ідею об’єднання (унії) православної й католицької церков пропагували єзуїти. У 1577 р. польський проповідник-єзуїт Петро Скарга видав книгу «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...», у якій доводив необхідність об’єднання двох церков.

Проповідь П.Скарги

Питання церковної унії обговорювалося представниками Папи Римського з україно-білоруською православною знаттю. Загалом вона прихильно ставилися до можливого об’єднання за умови, що воно відбудеться на засадах рівноправності. Завдяки унії вони прагнули здійснити оновлення православної церкви, наблизити її до потреб часу.

Україно-білоруські православні єпископи, які поділяли унійні настрої, вбачали в об’єднанні шлях до подолання кризи православної церкви й оздоровлення церкви в цілому. Вони вважали, що завдяки цьому позбудуться принизливої для духівництва залежності від торгово ремісничого люду, об’єднаного у братства. Унія сприятиме досягненню православними фактичної рівності у правах із католиками в Речі Посполитій, дозволить православним ієрархам, як і католицьким, отримати місця в сенаті.

Польська влада всіляко підтримувала унійні прагнення православних ієрархів, вважаючи, що єдина віра є чинником зміцнення держави. Церковна унія розглядалася, по-перше, як шлях до остаточного закріплення українських і білоруських земель, по-друге, перехідний етап до чистого католицизму і, нарешті, як засіб до денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов’язувалася й полонізація.

В українському суспільстві були також противники об’єднання церков, яких очолював князь Костянтин-Василь Острозький. Спочатку він ставився до унії прихильно. Князь і його прибічники вважали, що до унії повинна увійти вся Східна церква, а об’єднання мало відбутися на засадах рівноправності православної та католицької церков. Проте усвідомлення того, що влада Речі Посполитої і представники Папи Римського прагнуть іншого, перетворило князя на противника унії.

Костянтин-Василь Острозький

5. Церковні собори в Бересті 1596 р. та утворення греко католицької церкви. За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд ІІІ скликав церковний собор у м. Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в його роботі прибули митрополит з його єпископами. 16 жовтня 1596 р. собор розпочав роботу.

Сигізмунд ІІІ Ваза

Однак вже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ’я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Противники об’єднання на окремому православному соборі засудили діяльність митрополита Михайла Рогози і тих єпископів, які прийняли унію. У свою чергу, митрополит та вірні йому єпископи на своєму соборі офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.

За умовами Берестейської унії, православна церква зберігала східний обряд, церковнослов’янську мову, виборне право на заміщення митрополита та єпископів, юліанський календар і право одружуватися для нижчого духівництва. Одночасно визнавалася зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви та приймалася католицька догматика.

У результаті Берестейської унії на українських землях виникла греко католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві, розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» — між православними і греко католиками. Проголошуваного зрівняння у правах греко­католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко католицькі єпископи не отримали. У ситуації існування права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.

Фрагмент вітража «Берестейська унія»
в Митрополичому кафедральному храмі Української греко-католицької церкви Свв. Володимира і Ольги у м. Вінніпег, Канада(вітражист: Лео Мол)

У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання греко католицьке духівництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко католицька церква довела, що вона є українською церквою.

Цікаво знати

Назва «греко католицька церква» має історичне походження. До укладення Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях, що входили до Речі Посполитої і були підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства й казали, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав, у Римі стали вживати назву «греки католики». Проте вже в 20-х рр. XVIІ ст. прихильників унії частіше визначали як «русинів католиків», або «з’єднаних», а вірних православ’ю — як «нез’єднаних», або «схизматиків». Офіційну назву «греко католики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIІІ ст.

Українська православна церква, яку влада Речі Посполитої поставила поза законом, не скорилася й продовжувала шукати шляхи для свого оновлення. У цьому вона спиралася на підтримку українських православних шляхтичів, міщан і нового суспільного стану —козацтва. Захист православ’я став одним із головних гасел українців у національно визвольній боротьбі першої половини XVIІ ст.

6. Розвиток полемічної літератури. Наприкінці XVI — у першій половині XVIІ ст. на українських землях значного поширення набули твори полемічної літератури, автори яких, дотримуючись певних поглядів на релігію і церкву, намагалися спростувати позиції своїх противників.

Першим помітним твором полемічної літератури в Україні вважається написана за дорученням князя К.-В. Острозького відповідь аріанина Мотовила на книгу П. Скарги «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...». Одним із перших православних письменників полемістів став ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. У виданих 1587 р. творах «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» він різко критикував католицизм й папство, захищав православ’я й обґрунтовував шкідливість календарної реформи папи Григорія ХІІІ. Твори цього жанру значно поширилися в Україні у зв’язку з підготовкою й укладенням Берестейської унії. Найвідомішими православними письменниками полемістами були Клірик Острозький, Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Іов Борецький, Захарія Копистенський.

Мелетій Смотрицький

Дата добавления: 2015-05-22