Терміни і поняття

Запорозька Січ — організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за Дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було місто фортеця, яке через різні обставини змінювало своє розташування, але завжди було за порогами.

2. Військове мистецтво козаків. Козаки розробили ефективне і своєрідне військове мистецтво, що допомагало їм перемагати на суходолі й на морі. Основу козацького війська складала піхота, озброєна ручною вогнепальною зброєю. Для збільшення скорострільності в бою козаки шикувалися кількома шеренгами. Козаки першої шеренги вели вогонь, а задніх шеренг — заряджали зброю. Велика увага приділялася артилерії, яка підтримувала у бою дії піхоти. Перевагу надавали легким гарматам завдяки їх маневреності в бою.

Козаки розробили власну тактику (організацію й ведення) бою: галас — козаки йшли до бою в довільному порядку, змішувалися з ворогом, і кожен запорожець демонстрував у бою власну хоробрість і військову майстерність; табір — військо рухалося похідним строєм у вигляді рухомої фортеці з кількох рядів возів, скріплених між собою ланцюгами. Із возів козаки обстрілювали ворога з гармат і рушниць. До бою піхота виходила з табору назовні, а потім поверталася під захист пересувних укріплень; самообкопування — засіб індивідуального захисту козаків від обстрілу під час бою.

Схема брй козаків галасом

Атака козаків

Козацький табір

Козаки здійснювали також рейди кінноти вглиб території ворога, раптово захоплювали фортеці, улаштовували засідки, нападали на ворога вночі тощо. Існувала розвідка й вартова служба. Спеціальні підрозділи несли сторожову службу в Степу, де пролягали татарські шляхи, і в разі небезпеки повідомляли про неї за допомогою системи димової сигналізації. Козаки збирали інформацію про ворога у його володіннях за допомогою спеціальних розвідників і на підставі їх повідомлень розробляли плани своїх походів.

Високого рівня досягло козацьке мистецтво ведення морського бою. Їхній флот складався з чайок — легких маневрених човнів, які мали два керма (кормове й носове), рухалися як на веслах, так і з допомогою вітрила. Чайки вміщували 50—70 козаків, озброєних рушницями й шаблями, та невеликі гармати.

3. Утворення реєстрового козацтва. Перетворення українського козацтва на вагомий чинник суспільного життя в Україні й ускладнення стосунків з Кримським ханством і Османською імперією через сутички з козаками обумовлювало прагнення литовської й польської влади встановити над ними контроль.

1524 р. уперше було здійснено спробу залучити козаків на державну службу. Польський король і Великий князь Литовський Сиґізмунд І доручив навербувати 1—2 тисячі козаків для захисту південного прикордоння. Проте через брак коштів цей проект не був здійснений.

Влада Речі Посполитої активізувала зусилля з підпорядкування козацтва. 1572 р. за дорученням короля Сиґізмунда ІІ Августа було прийнято на державну службу і вписано до спеціального списку-«реєстру» 300 козаків. Реєстрові козаки, як їх стали називати, отримували особливі групові права й привілеї. Зокрема, на власну адміністративну владу й козацьке судочинство. Це сприяло виділенню козацтва з інших верств населення й перетворенню його на новий суспільний стан.

Подальші заходи з визнання українського козацтва як окремого стану здійснив король Стефан Баторій. Він погодився прийняти на державну службу 500 козаків, визначивши у спеціальній «Постанові щодо низовців» їхні права й обов’язки.

Документи розповідають.

Із «Постанови щодо низовців», затвердженої королем Стефаном Баторієм 16 вересня 1578 р.

...Перед тим же паном старостою мають скласти присягу на вірність і йому послушними бути... тобто мають не воювати землі Волоської, не чинити в ній жодних шкод і розрух, а якщо хтось би це чинив, мали б гамувати, хапати і бити як нашого коронного неприятеля. Так само мають триматися щодо Білгорода, Очакова, Тягині, сіл і степів їхніх, аби там шкод жодних не чинили, ані не позволяли чинити цареві кримському, його землям, людям, улусам.., однак мають давати нам знати про царських людей; взагалі будуть поступати відповідно до наших наказів.

1. Які обов’язки повинні були виконувати на державній службі реєстрові козаки? 2. Які факти свідчать, що влада Речі Посполитої намагалася використати реєстровців проти козаків Запорозької Січі?

Реєстрові козаки звільнялися від сплати податків і виконання всіх повинностей, крім обов’язкової військової служби на власні кошти. За свою службу вони отримували право володіти землею, яку могли передавати у спадок. Замість місцевої влади вони підпорядковувалися гетьману і старшині, яких обирали на козацькій раді.

Військо козаків реєстровців отримало назву Війська Запорозького Низового. Його резиденцією було оголошено місто Трахтемирів, де розташовувався також козацький шпиталь. Як символ незалежності від державного війська козаки одержали від Стефана Баторія власні прапор і печатку.

Затвердженням прав і привілеїв реєстровців уряд намагався розколоти козацтво, перешкодити зростанню його кількості й підпорядкувати Запорозьку Січ. Проте ця політика була невдалою. Фактично з реєстрових і нереєстрових козаків сформувалася одна військово політична організація — Військо Запорозьке. Вони спільно виступали до заборонених морських походів, боролися за розширення козацьких прав і захищали права православних.

4. Устрій Війська Запорозького. Військо Запорозьке від того часу, як виникла Запорозька Січ, і до середини XVIІ ст. було військово­політичною організацією українського козацтва. Воно мало своєрідний політичний устрій, завдяки чому дослідники називають його українською козацькою республікою.

Устрій Війська Запорозького (до 30-х рр. XVIІ ст.)

Козацька рада

Курінні отамани

Запорозький Кіш (Січ) (38 куренів)

Гетьман

Військова старшина: обозний, писар, суддя, осавули (два)

Реєстрова старшина

Територіальні реєстрові полки

Військо (полки, сотні, десятки)

Полковники, сотники, десятники (отамани)

Козацька рада відігравала роль законодавчо розпорядчого зібрання Війська Запорозького, де кожен козак мав право висловити свою думку. Рішення, які були обов’язковими для виконання усіма козаками, приймалися вигуками й підкиданням шапок. Непокора ухвалі козацької ради каралася смертю.

Козацька рада

Козацька рада обирала гетьмана й військову старшину. Гетьман наділявся вищою судовою й виконавчою владою, був головнокомандувачем Війська Запорозького й представляв його інтереси на дипломатичних переговорах. У розпорядженні гетьмана була виборна військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію й відав усім діловодством Січі), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).

За допомогою кошової системи відбувалося розміщення козаків у коші — польовому таборі під час військових походів та на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на 38 куренів — військово адміністративних одиниць із кількасот козаків і, одночасно, їхніх жителів. Керували побутом, господарським і військовим життям у куренях виборні курінні отамани.

Полковий територіально військовий устрій реєстрового козацтва як складової Війська Запорозького розпочав формуватися з 1625 р., коли було підписано угоду про створення приписаних до певної території реєстрових полків. Центрами цих полків, де перебувала реєстрова старшина, стали Біла Церква, Канів, Черкаси, Переяслав і Корсунь.

Військо Запорозьке поділялося на полки (від 500 до декількох тисяч козаків), сотні й десятки як військова одиниця.

Цікаво знати

Військо Запорозьке мало клейноди — спеціальні військові знаки, регалії та атрибути. За часів Стефана Баторія ними були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (хоругву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона була круглої форми, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівницею на боці та мушкетом на лівому плечі. Ознакою влади гетьмана була булава. Гетьману надавався також бунчук — палиця завдовжки 2—2,5 м, із кулею або вістрям угорі, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або телячого хвоста. Він указував місцезнаходження гетьмана під час бою. Згодом кожен полк також отримав свої прапор і печатку, а ознакою влади полковника стала невелика бойова булава — пірнач (шестопер).

5. Козацькі повстання 1591—1596 рр. Наприкінці XVI ст. на українських землях загострилися соціальні протиріччя. Сейми Речі Посполитої в цей час дозволили королю роздавати на «вічність» польській шляхті «пустині» в Придніпров’ї, причому не тільки незаймані, а й заселені селянами та козаками землі. Вільними вважалися також ті землі, на володіння якими дрібна українська шляхта не змогла навести достатньо доказів.

Селяни втрачали свою особисту свободу й закріпачувалися. Влада Речі Посполитої намагалася взяти під контроль українське козацтво й не бажала рахуватися із його становими інтересами. Усе це спричинило спалах у 90-х рр. XVI ст. на українських землях перших козацьких повстань.

У серпні 1591 р. підняв на повстання козаків реєстровців гетьман Криштоф Косинський. Він вирішив скористатися невдоволенням козаків, що не отримали обіцяної платні від польської влади, для того щоб помститися українським магнатам Янушу Острозькому й Олександру Вишневецькому, які відібрали в нього маєток.

Гетьман К.Косинський

Виступ Косинського підтримало чимало незадоволених, і протягом 1592 р. повстання охопило Київське, Брацлавське й частково Подільське воєводства. Жителі Білгородки, Білої Церкви, Переяслава та інших міст склали присягу Косинському. На території, звільненій від польської влади, він запроваджував козацькі порядки. Це збентежило польський уряд, за наказом якого для боротьби з повстанцями було зібрано велике військо, очолюване київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким.

У вирішальній битві 23—31 січня 1593 р. під селищем П’ятка на Житомирщині повстанці зазнали поразки й відступили на Запорожжя. Навесні 1593 р. Косинський вирушив із Січі, щоб продовжити боротьбу, але під Черкасами загинув або, за іншою версією, був убитий за наказом місцевого старости князя О. Вишневецького. Повстанці, залишившись без керівника, були розбиті надвірними військами черкаського старости.

Придушивши виступ К. Косинського, польська влада не зробила нічого для розв’язання проблем, які його викликали, що й обумовило початок нового повстання під проводом Северина (Семерія) Наливайка. У липні 1594 р., зібравши кількатисячний загін охочих козаків, він став громити шляхетські маєтки на Поділлі й закликав запорожців підтримати його. До повсталих приєднався загін запорозьких козаків, очолюваних гетьманом Григорієм Лободою. У жовтні 1594 р. повстання охопило всю Брацлавщину, Київщину й Волинь. Багато селян і міщан ставали козаками. Повстанське військо налічувало 12 тис. козаків. Підтримка населення обумовлювала можливість тривалої боротьби повстанців.

Северин Наливайко

У лютому 1596 р. на придушення повстання вирушило велике польсько-литовське військо, очолюване коронним польним гетьманомСтаніславом Жолкевським. 22—24 травня 1586 р. йому вдалося взяти в облогу козацький табір в урочищі Солониця біля Лубен. Підступом заволодівши табором, воїни Жолкевського вирізали кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей. Наливайка було узято в полон, відправлено до Варшави й після страшних тортур страчено.

Висновки

— Виникнення Томаківської Січі як нової форми військової організації козацтва сприяло його зміцненню й згуртуванню. Запорозька Січ відіграла важливу роль у подальших подіях української історії.

— Утворення реєстрового козацтва стало поштовхом до оформлення козаків у новий стан українського суспільства зі своїми правами, привілеями й обов’язками.

— Військо Запорозьке як військово політична організація українського козацтва сприяло затвердженню в козацькому середовищі демократичних традицій і принципів. У роки Національно визвольної війни українського народу середини XVIІ ст. на основі його устрою формувалися органи управління Українською козацькою державою.

— Перші козацькі повстання 90-х рр. XVI ст. мали характер боротьби козацтва за свої станові інтереси. Гасел звільнення українського народу й захисту його національно релігійних прав не висувалося. Проте вони сприяли набуттю козацтвом досвіду повстанської боротьби й управління великими територіями.

Дата добавления: 2015-05-22