Запитання і завдання

1. Що таке латифундія? 2. Назвіть магнатів, які мали великі маєтності в Україні. 3. Яке виробництво називається товарним? 4. Яким був відсоток міщан у складі українського населення в 40-х рр. XVIІ ст.? 5. Яке місто в першій половині XVIІ ст. було в Україні найбільшим за кількістю населення? 6. Від кого залежала більшість українських міст? 7. Скільки ремісничих спеціальностей існувало у цей період? 8. Хто такі загородники й комірники? 9. У яких регіонах України виникали міста й містечка зі значною кількістю козаків у складі населення?

9. Як відбувалося зростання магнатського землеволодіння на українських землях? 10. Якими були причини й наслідки поширення фільваркових господарств? 11. Схарактеризуйте розвиток українських міст у першій половині XVIІ ст. 12. Які зміни відбулися у становищі селян і міщан?

13. Складіть розгорнутий план за темою «Особливості соціально економічного розвитку українських земель у першій половині XVIІ ст.».

14. У чому в першій половині XVIІ ст. виявилося загострення суперечностей соціально економічного розвитку України?

§ 10. Церковне життя

1. Яким було становище православної церкви в XVI ст.? 2. У чому полягала Берестейська церковна унія 1596 р.? 3. Якими були результати та наслідки Берестейської церковної унії?

1. Вплив Берестейської унії на церковне життя в Україні. Укладення Берестейської унії спричинило розкол між прихильниками православної і греко католицької церков в українському суспільстві. Одразу після укладення унії, 15 грудня 1596 р., король Сиґізмунд ІІІвидав універсал із вимогою до всього православного духівництва й віруючих визнати унію. Користуючись «правом патронату», він роздавав єпископські кафедри тим, хто визнав унію, фактично ліквідувавши православну ієрархію. На місцях у православних силою відбирали церкви й монастирі та передавали греко католикам. Проте православні чинили опір цьому. Так, коли 1599 р. король призначив греко католицького митрополита Іпатія Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, міщани й козаки не пустили його до монастиря. 1609 р. озброєні кияни напали на Видубицький монастир, де сховався намісник греко католицького митрополита Антоній Грекович. Їхні дії перешкодили останньому, незважаючи на підтримку влади, захопити Софійський собор і Києво-Печерську лавру. У 1618 р. козаки втопили Грековича у Дніпрі. Дії міщан підтримував київський воєвода князь К.-В. Острозький. Унаслідок боротьби православної шляхти на сеймі Речі Посполитої Сиґізмунд ІІІ офіційно визнав Києво-Печерську лавру за православними.

Іпатій Потій

Київська митрополія фактично розкололася на визнану польською владою греко католицьку («з’єднану») і нелегальну, не визнану владою й патронами католиками, православну («нез’єднану») церкви. У цих умовах православна церква в Україні вистояла завдяки підтримці віруючих. На захист православ’я піднялися братства. Братчики складали колективні протести проти протиправних дій греко католиків та їхніх протекторів на сеймики й Вальний Сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам. Підставою для їхніх дій і виступів на захист православ’я представників інших верств була традиція гарантування королями Речі Посполитої права на свободу совісті в межах своєї держави.

У травні 1599 р. за ініціативою Віленського братства було укладено союз між православними і протестантами для спільного захисту своєї свободи віросповідання.

Активно вела боротьбу за свої права українська православна шляхта на сеймах Речі Посполитої. Це був єдино можливий законний шлях за відновлення православної церкви. 1601 та 1603 рр. православні посли разом із протестантами зірвали роботу сеймів. Після участі української шляхти у збройному виступі проти короля (1606—1607 рр.) сейм прийняв рішення, що православним не повинно чинитися перешкод у відправі богослужінь, і підтвердив права та привілеї церковних православних братств. 1609 р. сейм визнав існування в Речі Посполитій як греко католицького, так і православного духівництва. Утиски будь-кого з них повинні були каратися на державному рівні. Важливе значення мало прийняте в 1618 р. рішення сейму, що нікого не можна силою примушувати змінювати віру.

Проте здобутки в сеймовій боротьбі відрізнялися від стану православної церкви на місцях. Проти православних, як і раніше, чинили свавілля й примус: монастирі й церкви силою передавали греко католикам, обмежували в правах православну шляхту, не допускали до участі в роботі магістратів православних міщан.

Документи розповідають

Із виступу українського шляхтича з Волині Л. Деревинського на Вальному Сеймі у Варшаві (1620 р.)

...У великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, у монастирях замість монахів тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних із боку Москви містах робиться те саме. У Могильові та Орші церкви запечатані, попи розігнані. У Пінську зроблено те саме. Із монастиря Лещинського зробили корчму...

Придивіться ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, крім інших міст, робиться у Львові? Хто дотримується грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом жителям міста... Крім того, монахів, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку й по інших містах, роздягають на вільному шляху і заарештовують. Так само в міські ради не притягаються люди достойні і вчені, які не належать до унії, а простими мужиками, не освіченими до того, що дехто не зуміє визначити, що таке є правосуддя, заповнюють ці місця на сором руському суду.

1. Які факти наводить автор документа? 2. Яку інформацію ви можете отримати і які висновки зробити на підставі цих фактів? 3. Як ставиться автор до подій, про які розповідає? Чому у вас склалося таке враження?

2. Відновлення ієрархії православної церкви. На початку 20-х рр. XVII ст. важливу роль у захисті православної церкви в Україні відіграли козаки. Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що народилася у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував зі своїми козаками Сагайдачний.

На прохання православних міщан, козаків і шляхти Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького, а також луцького, володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й турово-пінського єпископів. Таким чином було відновлено православну ієрархію.

І.Борецький

Влада Речі Посполитої відмовилася визнати висвячених за допомогою козацтва православних ієрархів, убачаючи в цьому порушення королівського «права патронату». Розпочалася тривала боротьба. Важливу роль у ній відігравало козацтво, яке на той час являло собою потужну військову силу. Лише 1632 р. при обранні нового короля Речі Посполитої Владислав IV погодився офіційно визнати ієрархів православної церкви. Це рішення увійшло до складених 1632 р. «Статей для заспокоєння народу руського». За ними відновлювалося право обрання православного митрополита «за давніми правами та звичаями — дворянством, духівництвом та обивателями грецької віри, які не перебували в унії». Так само православні отримали права обирати собі чотирьох єпископів — Львівського, Перемишльського, Луцького і Мстиславського.

3. Діяльність митрополита Петра Могили щодо зміцнення православної церкви. Після 1632 р., коли Владислав IV погодився легалізувати православну церкву, привілей на Київську метрополію він надав архімандриту Києво-Печерського монастиря Петру Могилі.

Постать в історії

Петро Могила (1596—1647) походив із молдавського князівського роду. Освіту отримав у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах. Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві 1621 р., а у 1625 р. прийняв чернечий постриг. Із 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. — митрополит Київський і Галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві та ін.). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно реставровано Софійський собор і багато споруд Києво-Печерської лаври. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 р.), його філій у Вінниці, Кременці і Гощщі та відкриття Слов’яно-греко латинської академії у столиці Молдавського князівства м. Ясси в 1640 р. Величезну роль зіграв в оновленні православного богослов’я і зміцненні православної церкви в Україні.

Петро Могила

Ставши митрополитом Київським і Галицьким, Петро Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви. Перш за все він упорядкував церковне життя. Відтепер жоден єпископ не міг посісти кафедру без згоди митрополита. За розпорядженням П. Могили було проведено ретельну перевірку щодо дотримання церковних канонів у минулому під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов’язків. Для контролю за станом церковного життя й поведінкою духівництва до парафій монастирів і єпископів направляли спеціальних «митрополичих намісників» і «візитаторів». Запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків для священиків. Для вирішення поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю вирішення тяжб серед духівництва світськими судами П. Могила заснував митрополичу консисторію — церковний судовий орган.

Митрополит упорядкував стосунки з церковними братствами, обмеживши деякі їхні претензії і примусивши їх рахуватися із його владою. П. Могила домігся послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію. Було чітко визначено права й обов’язки патронів, закріплено парафії за впливовими патронами із православної шляхти або братствами. Митрополит залишав за собою право відмови висвячувати на церковні посади запропонованих патронами негідних осіб.

Багато уваги П. Могила приділяв розробці питань православного віровчення і впорядкуванню обрядовості. Митрополитом та його сподвижниками було підготовлено новий православний Катехізис («Православне ісповідання віри») із викладом основ християнського віровчення, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р. П. Могила написав великий полемічний твір «Літос, або камінь» (1644 р.) та «Євхарістіон, або Требнік» (1646 р.), у якому визначалися догмати й обряди православної церкви.

4. Становище греко католицької церкви. Становлення греко католицької церкви відбувалося досить успішно завдяки підтримці влади Речі Посполитої та Папи Римського. Однак досить часто воно супроводжувалося утисками і насильством над православними. Водночас обіцяних місць у сеймі Речі Посполитої греко католицькі єпископи так і не отримали.

Митрополит Іпатій Потій (1599—1613) активно залучав до греко католицької церкви українську шляхту. Так, 1603 р. завдяки його наполегливості греко католиками стали представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 р. І. Потій отримав від короля Сиґізмунда ІІІ право зверхності над усіма церквами «гречеського та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко­католицьку семінарію у Вільно та школу в Бересті. Реформи устрою греко католицької церкви здійснив митрополит Йосип-Вельямін Рутський (1613—1637). Для покращення рівня освіти греко католицького духівництва він домігся від Папи Римського дозволу навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українців та білорусів, Й.-В. Рутський 1615 р., за дозволом Риму, зрівняв статус греко католицьких та єзуїтських шкіл. У 1617 р. за зразком католицького чернецтва митрополит здійснив реорганізацію греко католицького чернецтва, об’єднавши його у Василіянський орден. За його наполяганням ченці-василіяни майже при кожному своєму монастирі засновували школи.

Йосип-Вельямін Рутський

Після відновлення православної церкви в 1621 р. митрополит Й.-В. Рутський розпочав переговори із її владиками про примирення «однієї Русі з другою» і створення у Речі Посполитій окремого Київського патріархату для об’єднаної православної і греко католицької церков, підпорядкованого Риму. Однак спроба об’єднати православних і греко католиків в одну церкву виявилася невдалою. Проти цього категорично виступили православна шляхта і запорозьке козацтво. Створення окремого патріархату українців і білорусів також не відповідало інтересам католицького духівництва. Вони були незадоволені тим, що внаслідок реформ Й.-В. Рутського католицька церква втрачає прибутки з цих земель, оскільки він перетягує віруючих до себе.

У 30-х рр. XVII ст. після легалізації православної церкви королем Владиславом IV греко католицька церква отримала сім єпархій. У цей період становище греко католицької церкви ускладнилося. Влада Речі Посполитої, переконавшись у неможливості об’єднати всіх українців та білорусів в одній греко католицькій церкві, була змушена піти на діалог із православною церквою, яка зберігала свій вплив і значення.

Висновки

— Унаслідок Берестейської унії православна церква опинилася у важкому становищі. Вистояти вона змогла лише завдяки підтримці широких верств населення України.

— Відновлення ієрархії православної церкви відбулося, насамперед, завдяки підтримці козацтва, що набувало ролі захисника й виразника прагнень українського народу.

— Реформи православного митрополита П. Могили сприяли зміцненню церковного управління, дисципліни й моральності духівництва.

— Греко-католицька церква в цей період переживала період становлення. Зміцненню її устрою сприяли церковні реформи митрополита Й.-В. Рутського.

Дата добавления: 2015-05-22