Цікаво знати. Фортецю Кодак козаки руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала

Фортецю Кодак козаки руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала. У черговий раз відновити її наказав 1638 р. після придушення повстання Бута, Гуні та Остряниці великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Існує переказ, що коли відбудова фортеці була завершена, Конєцпольський особисто, з неприхованим задоволенням оглянув її укріплення. Після цього він з іронією спитав не дуже відомого тоді чигиринського сотника реєстрового козацтва, який супроводжував коронного гетьмана: «Ну, як вам Кодак?» Дотепний, добре освічений і непокірний сотник миттєво відповів бездоганною латиною «Manufacta manu distuo» («Руками створене, руками руйнується»). Цим сотником був Богдан Хмельницький, який через десятиліття очолив боротьбу українців проти влади Речі Посполитої.

5. Козацьке повстання 1637—1638 рр. Новим великим виступом стало національно визвольне повстання 1637—1638 рр., очолюванеПавлом Бутом (Павлюком), Яковом Острянином (Остряницею) і Дмитром Гунею. Поштовхом до початку повстання стала проведена наприкінці квітня 1637 р. польним гетьманом Миколою Потоцьким «чистка» козацтва, унаслідок якої в реєстрі залишилися лише ті, за кого ручалися місцеві старости.

Повстання очолив Павло Бут, обраний на Січі гетьманом нереєстрового козацтва. Виступаючи під гаслами знищення зрадників старшин реєстровців, боротьби з «ляхами», захисту православної віри і «наших золотих вольностей», повстанці закликали приєднатися до них решту населення. Досить швидко Бут зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Однак повстанські загони діяли роз’єднано й були погано озброєні.

Наприкінці грудня 1637 р. польська армія, очолювана Миколою Потоцьким, виступила проти бунтівників. 16 грудня 1637 р. у вирішальному бої 15-тисячної польської армії з 10-тисячним козацьким військом під с. Кумейки, неподалік Канева, повстанці зазнали поразки. Вони відступили, але потрапили в оточення й змушені були здатися Потоцькому. Бута та інших козацьких ватажків, виданих старшиною полякам, пізніше стратили у Варшаві.

Однак повстання не припинилося. Навесні 1638 р. боротьбу продовжив новообраний гетьман нереєстрового козацтва Я. Острянин. У березні він виступив із Січі, намагаючись винищити частини коронного війська на Лівобережжі. У квітні Острянин переміг велике польське військо під Говтвою. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли з великим підкріпленням М. Потоцький та магнат Ярема Вишневецький.

У травні повстанці зазнали невдачі під Лубнами. Запеклі бої між Остряницею й каральним військом розгорнулися під Жовнином. Утративши надію на успіх, гетьман із кількома сотнями повстанців переправився через Сулу й пробився на територію Московської держави. Загони, які залишилися, продовжували боротьбу на чолі з новообраним гетьманом Д. Гунею. Він відійшов південніше і створив укріплений табір в урочищі Старець на старому руслі Дніпра. Майже півтора місяця повстанці витримували облогу, але, довідавшись, що загони, які йшли їм на допомогу, розбиті, склали зброю. Повстання зазнало поразки.

6. Прийняття «Ординації Війська Запорозького». На початку вересня 1638 р. польний гетьман М. Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», ухвалену сеймом у березні 1638 р. Вона скасовувала «на вічні часи всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися в нагороду за послуги, надані нашим предкам, і яких нині (вони) позбавляються внаслідок бунту». На посаду старшого Війська Запорозького (гетьмана) назавжди заборонялося обирати особу з козацького середовища. Замість нього за рекомендацією коронного гетьмана сейм призначав королівського комісара реєстру. Йому належала вся судова й військова влада в реєстрі. Виборність старшини й козацьке судочинство скасовувались.

Реєстр становив 6 тис. козаків. До нього могли увійти ті, хто не брав участь у повстаннях. Усі виключені поверталися до свого попереднього стану. Міщанам і селянам заборонялося вступати до козаків під загрозою конфіскації майна й навіть видавати дочок заміж за козаків. Полки реєстровців повинні були по черзі нести службу на Запорозькій Січі. Вони мали «попереджувати, щоб свавілля не переховувалося на островах і річках і звідти не відправлялось у морські походи».

На початку грудня 1638 р. в урочищі Маслів Став (поблизу сучасного с. Миронівка) відбулася «остаточна комісія з козаками», де реєстровці змушені були прийняти умови «Ординації Війська Запорозького».

Висновки

— В основі козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст. було незадоволення представників різних верств українського населення польською політикою.

— Попри поразки, повстання 20—30-х рр. XVII ст. мали важливе історичне значення. Відстоювання козацтвом своїх станових привілеїв набуло форми національно визвольної боротьби. Висунуті гасла захисту православ’я, звільнення селян від панів і всієї України від польської влади забезпечили підтримку повстанців більшістю населення.

— Козацтво продемонструвало можливість виконувати роль провідника українського національно визвольного руху. Було набуто досвід, який знадобився під час Національно визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Дата добавления: 2015-05-22