Постать в історії

Періодизація Національно визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Період	Зміст
1648—1649 рр.	Наростання визвольної боротьби. Визнання урядом Речі Посполитої певної самостійності за Україною
1650—1653 рр.	Тривала й виснажлива боротьба між козацтвом і поляками не принесла успіху жодній зі сторін
1654—1655 рр.	Надання Московською державою військової допомоги Україні. Успішне завершення україно-московськими військами літньо-осінньої кампанії 1655 р. в Україні
1656—1657 рр.	Укладення Україною військового союзу зі Швецією та Трансільванією. Спільні дії козацтва зі шведською та трансільванською армією проти Польщі

Іван Богун ім'я прославленого героя визвольної війни 1648—1654 років, одного з найвидатніших козацьких полковників Івана Богуна назавжди залишиться на скрижалях нашої історії. Улюбленець свого народу, ревний захисник його інтересів, він до останньої хвилини був непохитний у своїй відданості і помер як герой. Після смерті Максима Кривоноса він став найближчим помічником Богдана Хмельницького, який покладався на нього у найскладніших військових ситуаціях. Богун був блискучим майстром маневрування і застосування найрізноманітніших тактичних прийомів. Цим він постійно наганяв страх на польських воєначальників, які під час переговорів з Хмельницьким висували обов'язкову умову видачі їм Богуна. Вірогідних даних про його життя залишилося дуже мало. Відомо лише, що походив він з дрібної української шляхти, брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1637—1638 років. Під час визвольної війни ми вперше бачимо його 1649 року в одній з сотень Чигириннського полку. Очевидно, вже на той час Богун виявив свої військові здібності, бо наступного року був призначений вінницьким полковником. На початку 1651 року велике польське військо вступило на Брацлавщину. Захопивши кілька міст, польний гетьман Калиновський посилає на Вінницю кінноту під проводом Лянцкоронського. Залишивши частину свого війська у місті, Богун з рештою кінноти вийшов назустріч полякам. Після тривалого бою він робить тактичний маневр: починає панічно відступати. Це був один з його «фіглів», як називали поляки хитрощі Богуна. Переслідуючи втікачів, польські кіннотники виходять на Південний Буг, де козаки заздалегідь поробили ополонки, накидали в них соломи, притрусивши снігом. Потрапивши в пастку, польська кіннота майже вся була знищена козаками. Через деякий час Калиновський обступив Вінницю. Проте всі його намагання здобути місто так і не мали успіху. Тим часом до Вінниці підійшли козацькі загони М. Пушкаря і Й. Глуха. Це викликало розгубленість у поляків і вони відступили з величезними втратами. Героїчний захист Вінниці висунув Богуна серед козацького війська. Талант полководця і особисту хоробрість Богун виявив під час Берестецької битви у червні 1651 року, коли українська армія після зради кримського хана, котрий залишив поле бою і захопив у полон Хмельницького, потрапила в скрутне становище. В цій ситуації козаки обирають наказним гетьманом Івана Богуна, який вживає всіх заходів, щоб перетворити козацький табір на неприступну фортецю. Завдяки рішучості й винахідливості Богуна, козаки збудували через непрохідне болото й річку Пляшівку три переправи, по яких і вдалося, хоча й ціною великих втрат, вивести військо з оточення. У березні 1653 року Як Казимир кинув на Україну добірні частини польської кінноти, очолювані одним з найкращих полководців, яких будь-коли знала Польща,— Стефаном Чарнецьким. Хмельницький посилає проти нього блискучого майстра маневреної війни — Івана Богуна. Польський шляхтич В. Коховський залишив опис цього похоДУ«де писав, що «Богун мав вдачу хитрого лиса, який показує собакам зуби або хвіст: він був дужий і хитрий». Маючи значно менші сили, Богун заманив Чарнецького в Монастирище. Всі зусилля польського полководця взяти штурмом цю фортецю виявилися марні. Богун знову вдався тут до тактичного маневру: переодягнувши частину козаків у татарський одяг, він наказав їм наступати, а сам з рештою кінноти вдарив з іншого боку. Подумавши, що до козаків прийшло татарське підкріплення, поляки залишили обоз і кинулись тікати. Про цю поразку один з літописців писав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало». У цьому ж році, знесилений нерівною боротьбою, Хмельницький на раді в Чигирині закликає прийняти підданство московського царя і має підтримку з боку старої старшини. Однак молодше крило, очолюване Іваном Богуном, рішуче виступило проти такого акту. Богун, як відомо, не брав участі в Переяславській раді, бо охороняв українські кордони. Але він і пізніше з усім Вінницьким полком не дав присяги російському цареві. Після цього поляки починають підлещуватись до Богуна, бажаючи використати його військовий талант. Але непохитний патріот відкинув усі їхні підступні пропозиції. 1655 року він вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Однак після смерті Хмельницького (1657 р.) ситуація на Україні ускладнюється: гетьманську владу захоплює Іван Виговський, який утримував польську орієнтацію.Він розуміє, кого має в особі Богуна: не випускає його з полязору, оточує своєю агентурою. Але Богун продовжує боротися: разом з Іваном Сірком він піднімає повстання проти Виговського, виступає проти засилля на Україні російських воєвод. Та 1662 року поляки заарештували його й кинули до Марієнбурзької фортеці. Наступного року гетьманом Правобережної України стає польський ставленик Павло Тетеря, який, прагнучи використати Богуна в своїх інтересах, добивається його звільнення. Арешт і заслання не зламали полум'яного патріота: він знову мріє про визволення України від окупантів. Наприкінці 1663 року польський король розпочинає війну проти Росії та лівобережного козацтва. Тетеря виділяє йому кілька своїх полків і призначає наказним гетьманом Івана Богуна. Погоджуючись очолити ці полки, Богун сподівається у ході війни повернути їх на поляків. 13 січня 1664 року розпочалася облога Глухова, під час якої Богун інформував російські та українські війська про плани короля, що й призвело, врешті, до зняття облоги міста. Але наміри Богуна були ширші: він хотів ударити на ворога з тилу. З цією метою він передає листа російському командуванню через посланця, але той виявився зрадником. Богуна було заарештовано, а 17 лютого 1664 року страчено біля Новгорода-СІверського. Пам'ять про народного героя збе-реглася в піснях, художніх творах. Його ім'ям 1918 року було названо один з полків дивізії Миколи Щорса.

Іван Богун

3. Початок війни. Приводом до початку повстання, що переросло в Національно визвольну війну, стала особиста кривда, заподіяна Хмельницькому чигиринським підстаростою Данієлем Чаплинським. Зі своїми слугами він пограбував та зруйнував родинний хутір Хмельницького Суботів, захопив його дружину та жорстоко побив малолітнього сина.

Звернення Хмельницького до суду й навіть до короля з вимогами покарати нападника не мали результатів. Не знайшовши справедливості, він приєднується до козацької старшини, яка таємно обговорювала план збройного повстання проти польської влади в Україні. Протягом вересня 1647 р. Хмельницький розробив план виступу проти Речі Посполитої. Повстання вирішили розпочати в листопаді 1648 р. захопленням Трахтемірова, де перебував урядовий комісар реєстрового козацтва Яцек Шемберк. Домовилися також направити послів до кримського хана й турецького султана, щоб заручитися їх підтримкою.

Однак плани повстанців було видано полякам. Хмельницького заарештували й кинули до в’язниці у Чигирині. Звідти він втік завдяки допомозі чигиринського полковника Станіслава Кричевського та своїх друзів і подався на Запорожжя.

На початку січня 1648 р. Хмельницький із загоном прибічників прибув на Запорожжя й розташувався недалеко від Січі. Порозумівшись із козаками, що перебували в залозі на Січі, 25 січня 1648 р. він без бою оволодів нею. При цьому значна частина реєстровців вирішила підтримати повстанців. Ці події вважаються датою початку Національно визвольної війни. Невдовзі відбулася козацька рада, на якій Б. Хмельницького було обрано гетьманом Війська Запорозького.

Новообраний гетьман Б. Хмельницький звернувся з універсалами до українського народу, де закликав усіх небайдужих до долі своєї Вітчизни вступати до козацького війська для боротьби проти польського панування. Водночас посольство гетьмана в березні 1648 р. уклало договір про воєнно політичний союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ. Відповідно до нього, на допомогу козакам хан надсилав 6 тис. татарських кіннотників.

Здійснені заходи дозволили гетьману на кінець квітня 1648 р. зібрати 5 тис. козаків та 6 тис. татар. Проти них виступило польське військо, очолюване коронним гетьманом Миколою Потоцьким, що налічувало близько 18 тис. вояків, із яких 6 тис. становили реєстрові козаки.

Іслам-Гірей ІІІ

Документи розповідають

Із листа коронного гетьмана Миколи Потоцького королю Владиславу IV про ситуацію в Україні (березень 1648 р.)

Згубне полум’я так розгорілося, що не було жодного села, жодного міста, у якому б не лунали заклики до сваволі й де б не чинилися замахи на життя й майно своїх панів... Козацькі старшини бажають також самостійно володарювати в Україні, укладати угоди з іноземцями і сторонніми господарями і робити все, що лише завгодно їх волі й бажанню.

Спочатку піднялось 500 бунтівників — сама по собі це — жалюгідна сила, але проти них слід рушити цілу армію, бо ці 500 підняли бунт у змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною. За короткий час повстанців збільшилося до 3 тис. Але боронь Боже, щоб він (Хмельницький) пішов із ними в Україну. Тоді б ці 3 тис. швидко зросли б до 100 тис. і нам вистачило б діла з цими.

1. Які факти наводить автор документа? 2. Яку інформацію можна отримати на підставі їх аналізу? 3. Чи можна стверджувати, що козаки, розпочавши повстання, відігравали роль національної еліти, котра відображала настрої більшості українського народу? Чому?

На відміну від козацьких виступів попередніх років, у 1648 р. боротьба проти польського шляхетського панування в Україні набувала великого розмаху і ставала всенародною.

Висновки

— На кінець 40-х рр. XVII ст. політика, здійснювана Річчю Посполитою на українських землях, призвела до появи великої кількості незадоволених серед різних верств суспільства. Це створило передумови до початку національно визвольної боротьби.

— Б. Хмельницький став лідером повстанців і разом зі своїми сподвижниками згуртував український народ для боротьби за свої права та свободи.

— Національно визвольна війна українського народу середини XVII ст. розпочалася після оволодіння військами Б. Хмельницького Запорозькою Січчю.

Дата добавления: 2015-05-22