Сталінська конституція

лютому 1935 р. відбувся черговий VII з’їзд рад СРСР. Напередодні пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його поря­док денний питання про зміни в конституції СРСР. Вказувалося на необхідність демократизації вибор­чої системи: заміни нерівних виборів рівними, бага­тоступеневих — прямими, відкритих — закрити­ми. VII з’їзд рад прийняв таке рішення, а ВЦВК нового складу затвердив комісію під головуванням Сталіна для підготовки конституційного проекту. Йшлося вже не про окремі зміни, а про підготовку тексту нової конституції. До складу конституційної комісії ввійшли представники УСРР — П.Люб- ченко, Г.Петровський, О.Стаханов, В.Чубар таін.

У червні 1936 р. проект конституції було опубліковано. Почалося тривале, майже піврічне обговорення на партійних зборах, зборах трудових колективів, за місцем проживання. В Україні в об­говоренні взяло участь 13 млн. чоловік. Партапарат поставив черговий рекорд в організаційно-масовій роботі.

Надзвичайний VIII з’їзд рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову конституцію СРСР. В ній проголо­шувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосу­ванні. Категорія “позбавленців, тобто осіб, які ви­лучалися з політичного життя через їх належність до “експлуататорських верств”, ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права оби­рати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за вироб­ничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Система функціонування влади теж ставала іншою: з’їзди рад різного рівня змінювалися інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Сою­зу) рад. Нові ради набули зовнішніх рис парла­ментської влади.

Принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначалися на системі влади. Ради не були самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою у парла­ментській формі.

До конституції 1936 р. вперше увійшло поло­ження про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Це пов- ною мірою відповідало дійсності. Партапарат являв собою нервовий вузол тоталітарної держави, і в ру­ках генерального секретаря зосередилася небачена в історії повнота влади.

І все ж формально, за буквою конституції вла­дою залишалися ради. Скасування колишньої, цілком контрольованої партапаратом системи ви­борів створювало теоретичну можливість для пере­творення влади з формальної на справжню. Щоб виборцям не спало на думку використати можли­вості таємного голосування й висувати альтерна­тивні кандидатури (на що вони теж мали право), суспільство потрібно було розколоти й деморалізу­вати.

Зміцнюючи своє становище, Сталін готовий був винищити мільйони людей. Але він не зміг би стати диктатором, спираючись тільки на ДПУ— НКВС Він потребував підтримки з боку партап- арату, якии контролював державу, і здобув її, тому що партапарат так само був зацікавлений у демо­ралізації суспільства масовими репресіями. Причи­ною небаченого за масштабами нищення “ворогів народу" в 1937—1938 pp. була саме потреба зміцнити сталінську диктатуру в умовах нових ви­борчих процедур.

Виліпком із загальносоюзної конституції стали конституції союзних республік. Коли їх приймали, то було визнано за доцільне зберегти вже апробова­ний ритуал обговорення, хоч у менших розмірах. 1 січня 1937 р. було опубліковано проект нової кон­ституції У PCP*. В кінці цього місяця надзвичай­ний XIV з’їзд рад України затвердив її.

Вибори у Верховну Раду СРСР відбулися 12 грудня 1937 р. В Україні у голосуванні взяли участь 97,8% виборців: про масовість потурбувалася мобілізована партапаратом громадськість. За ви­значений у партійних комітетах “блок комуністів і безпартійних" було подано 99% голосів у Раду Союзу і 98% — у Раду Національностей. Будь- яку самодіяльність під час висування кандидатів у

[1] За конституцією 1936 р. порядок слів у назві радянських республік змінився: спочатку — «радянська». а потім — «соціалістична». Відповідно змінилася абревіатура — з УСРР на У PCP.

депутати, а тим більше — пропозиції про альтерна­тивні кандидатури партапарат кваліфікував як контрреволюційні вихватки Такі спроби були зроб­лені, тому що населення ще пам’ятало вільні вибори в Установчі збори в 1917 р.

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 р. Було обрано 304 депутати, серед них — 153 робітники, 76 селян, 75 службовців; за партійним складом — 222 комуністи, 36 комсо­мольців, 46 безпартійних, за національним складом 186 українців, 111 росіян і 7 представників інших національностей. Соціальний, національний, партійний і демографічний склад депутатів ретель­но дозувався на етапі висування кандидатур. Звер­тає на себе увагу винятково висока частка служ­бовців (24,7%) і росіян (36,5%) у складі депу­татів.

Текст виборчого бюлетеня під час виборів 1937—1938 рр. лицемірно не відповідав залізній практиці висування тільки одного кандидата — від “блоку комуністів і безпартійних”. У примітці иа бюлетені містилася така рекомендація: “залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть”. Під час вільних виборів голо­суючий зобов’язаний був визначити своє ставлення до нього у письмовій формі, тобто викресленням одного слова з альтернативної пари слів (“згоден

279- не згоден”) Організуючи вибори за сталінською конституцією, цю процедуру “спро­стили”. В разі наявності у бюлетені тільки одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну. Вважалося, що це й є пози­тивним рішенням виборця. В обстановці репресій майже не виявлялося сміливців, які б наважилися зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище офіційно схваленого єдиного кандидата від блоку “комуністів і безпартійних”. Люди брали бюлетень і йшли повз кабіну під поглядами членів комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опус­тити в урну незайманий папірець.

Конституція СРСР 1936 р. мала статті, які га­рантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів, недоторканість особи, житла й листування, вводив­ся принцип відкритості судових процесів, підтверд­жувалися права звинувачуваних на захист тощо. Вражаюча невідповідність демократичних норм ру­тинній практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв і затверджував кон­ституцію. Адже в суспільстві справді відбувся “ве­ликий перелом”.

Дата добавления: 2015-05-22