Українське суспільство у 1939-1941 рр

Світова війна

Друга

т ш

огляду на пріоритетну роль воєнного факто­ра у сталінській зовнішній політиці інтенсив­но розвивалися машинобудування і хімічна промисловість. Продуктивні можливості економіки України були великі і як складові єдиного госпо­дарського комплексу СРСР неухильно зростали, посідаючи величезну питому вагу серед інших рес­публік. Традиційно основна база важкої промисло­вості країни, розташована в Донбасі й Придніпров’ї та остаточно інтегрована під час індустріалізації в союзній економіці, досягла на кінець 30-х рр. найбільшої продуктивної потужності. В 1940 р. продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 раза порівняно з 1913 р., а крупної — майже у 10 разів. За розвитком промисловості республіка посідала друге місце в СРСР після Росії і виперед­жала ряд західноєвропейських країн.

Відповідно нарощувалися й потужності палив­но-енергетичної бази. Донбас на кінець міжвоєнно­го періоду зберігав роль основного кам яно- вугільного басейну країни. На кінець 30-х — на початок 40-х рр. остаточно виявилося призначення щойно збудованої „матеріально-технічної бази соціалізму“ як, по суті, потужного воєнно-проми­слового комплексу. Причому українська економічна база являла собою її наріжний камінь. Новозбудо- вані підприємства кольорової металургії мали вирішальне значення у виробництві сучасного оз­броєння.

Потужний промисловий потенціал української економіки забезпечував її робітничий клас. Масові поповнення вихідцями із селян під час індустрі­алізації не могли не знизити його кваліфікаційний рівень. Але на початок 40-х рр. українське робітництво зуміло подолати труднощі свого зро­стання, поліпшити якісний склад. Воно по праву вважалося найбільш кваліфікованим загоном робітництва країни. Трудова активність, що часто виливалася у нав’язане робітникам командно- адміністративною системою т.зв. „соціалістичне змагання“, не завжди давала реальну віддачу. Вже у кінці 30-х рр. з’ясувалося, що цей витвір сталінських партапаратників хибує на заформалізо- ваність, веде до виснажливої, низькооплачуваної праці, реально не підкріпленої широко рекламова­ними „соціальними перевагами“. А втім, високий професіоналізм окремих виробничників, їхня чесна праця, даючи значний економічний ефект, створю­вали ілюзію масовості змагання, його доцільності. На будь-якому великому підприємстві відчувалася гостра нестача технічних спеціалістів і керівників промисловості. На Макіївському металургійному заводі, наприклад, залишилося лише двоє дипломо­ваних інженерів і 31 технік. Становище ускладню­валося тим, що посади репресованих фахівців зай­мали висуванці з робітників, які не мали відповідної технічної, а то й загальної освіти. Обстановка в промисловості нагадувала міноване поле: залякана технічна інтелігенція у складних ситуаціях на ви­робництві, а вони траплялися часто, не хотіла брати на себе відповідальність, йти на ризиковані рішен­ня. У разі невдачі такого спеціаліста могли якщо не репресувати, то принаймні зняти з роботи, шельму­вати.

Адміністративно-репресивні методи керівниц­тва економікою, нескінченні підхльостування става­ли на кінець 30-х рр. перешкодою у нормальному функціонуванні новозбудованої потужної проми­словості. Дедалі більше давалися взнаки супереч­ності між освоєнням нових технологій та інтенсив­ними методами праці і надцентралізованою систе­мою планування та управління економікою. Особ­ливо це відчувалося у паливно-енергетичній базі та металургії України, від чого прямо залежало зро­стання таких нових галузей як тракторна, моторо­будівна, електротехнічна, літакобудівна та інші. Ба­гато підприємств не виконували плани. Причина цього полягала у відставанні виплавки металу від потреб машинобудування, нестачі енергії.

Складності в економіці командно-адміністра­

тивна система намагалася усунути притаманними їй натискними, наказними методами. Так, було вжито жорстоких, аж до увільнень з роботи за запізнення на 20 хвилин, заходів щодо порушень трудової дис­ципліни. Іншим указом збільшувався робочий день, заборонявся самовільний вихід робітників і служ­бовців з підприємств та установ. Трохи пізніше ви­пуск неякісної і нестандартної продукції прирівняли до свідомого шкідництва. Неучасть у соціалістич­ному змаганні почала розглядатися як ознака нело­яльності. У цій атмосфері економіку постійно лихо­манило. Але разом з тим робилися спроби запрова­дити хоч і в обмеженому вигляді госпрозрахункові реіулятори на виробнищві. Вдалися і до нових вли­вань коштів, особливо в оборонну галузь промисло­вості. На 1941 р. асигнування на оборону станови­ли 43,4% державного бюджету.

На кінець 1940 р. Україна видобувала 50.5% загальносоюзного видобутку вугілля, виробляла

285- — чавуну, 48,8 — сталі, 67,6 — залізної ру­ди, 25,7% — електроенергії тощо Завдяки кільком урожайним рокам, практично дармовій праці селян, а також запровадженню механізації, передових методів агрокультури в тому ж році кол­

госпи України дали понад 20% загальносоюзного виробництва товарного хліба, 73% — цукру, 20%

CVIII м яса і т.ін.

Дальшим утвердженням сталінської тиранічної диктатури, проникненням в уми й душі мільйонів людей тоталітарної ідеології й моралі характеризу­валося суспільно-політичне і культурне життя 41- мільйонного українського народу. Впровадження т.зв. „культурної революції“ означало, по суті, втяг- нення найширших мас населення в орбіту ко­муністичної ідеології в її сталінському варіанті. На це держава коштів не шкодувала. В 1940—1941 рр. у республіці працювало 32 тис. шкіл, близько 700 технікумів, 173 вузи, а кількість молоді, яка навчалася, збільшилася втричі порівняно з 1913 р. Особлива увага приділялася Академії наук, темати­ка якої була максимально наближеною до народно­господарських потреб. В Україні, де працювали такі видатні вчені як М.Боголюбов, О.Богомолець, М.Кирилов, І.Курчатов, М.Лаврентєв, Є.Патон та інші, мали місце вагомі досягнення в розщепленні атомного ядра, отриманнні рідких газів, винаході автоматичного дугового електрозварювання тощо.

Один за одним з’являлися нові літературні, об-

разотвор’ музичні твори, театральні вистави кінофільми. Багато з цих творів були позначені та­лантом, щирою вірою у нові ідеали. Але на жаль, домінувало у них політичне підгрунтя При всьому критицизмі щодо змісту духовної культури цього часу не можна не відзначити що чимала увага приділялася поширенню та вкоріненню в усі ланки культурного життя української мови. Нерідко це робилося методами властивими командно- адміністративній системі.

В обстановці неймовірного нагнітання культу особи Сталіна, штучного роздмухування класової боротьби, невтомного вишукування „ворогів наро­ду, силового утвердження „соціалістичного ре­алізму весь досить вагомии культурницький по­тенціал використовувався не за призначенням і був цілковито підпорядкований завданням агітпро- ггівської роботи комуністичної партії.

Дата добавления: 2015-05-22