Радянсько-німецький альянс і возз’єднання західноукраїнських земель у складі УРСР

кінці 30-х рр. обстановка в Європі характе­ризувалася наявністю двох протилежних по люсів. На заході це була нацистська Німеч­чина, що очолила т. зв. антикомінтернівський пакт, до якого входили ще й Японія та Італія. На сході — Радянський Союз. Нездоланні суперечност розділяли Німеччину і СРСР.

Але, здавалося б, неймовірне, сталося. 23 серп­ня 1939 р. світ був уражении звісткою, переданою вночі по радіо, про підписання радянсько-німецько­го договору про ненапад. Якщо укладення подібно­го пакту з потенційним агрес ром можна було тлу­мачити як законну спробу відвернення віини, то вже зовсім інакше слід було розцінювати таємні ротоколи до пакту, де йшлося про задоволення те­риторіальних апетитів обох держав. За цими домо- леностями, існування яких Радянський Союз про тягом піввіку категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР трохи не до кордонів 1913 р. Саме територіальнии виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і було ос­новною метою радянсько-німецького пакту. І мен­ше всього Сталін з Молотовим переслідували мету відвернення війни — тоді Німеччина ще не була го­товмо до нападу на СРСР, навіть не мала

відповідного плану, хоча, звичайно, таку мету пле­кала давно.

Безпосереднім результатом пакту „Ріббен- троп—Молотов“ був початок 1 вересня 1939 р. аг­ресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула вітова війна. Згідно з пактом СРСР був поставлений у становище фактичного союзника воюючої Німеч­чини і це давало гітлерівському урядові підстави тиснути на радянське керівництво з метою спонука­ти його до якнайшвидшого вступу у війну проти Польщі зі сходу, Сталінський уряд, вживши не­обхідних заходів на такий поворот подій, — був створений Український фронт на чолі з С.Тимошен- ком — усе ж не поспішав віддавати наказ про пе­рехід кордону. Лише після неодноразових демаршів з боку німців таке рішення було прийняте.

Але не так наполягання нацистської сторони підштовхнули Сталіна до вступу у війну, як те, що вермахт, громлячи польські війська стрімко набли­жався до західноукраїнських і західнобілоруських земель, які таємними протоколами мали підпасти під радянський контроль Сталінський уряд 17 ве­ресня 1939 р. дав наказ військам вступити на тери ■ торії Західної України та Західної Білорусії.

Головним завданням радянських військ було як­найшвидше зайняти Львів. Але це було метою і німецького командування, яке кинуло на львівський напрямок 18-й корпус, що майже повністю оточив місто. Вночі 19 вересня у Львів по тернопільському шосе пробилася радянська мотомеханізована розвідувальна група на чолі з комбригом Я.Шара- бурком.

22 вересня о 14.00 год. частини 2-го кава­лерійського корпусу Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польськ і кампанії відбувся парад радянських і німецьких військ.

28 вересня радянсько-німецький воєнно- політичнии альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщ був підтверджений новим договором — про дружбу і кордон. Протягом 50 років самии факт укладення такого договору між „першою в світі країною пе­ремігшого соціалізму“ — Радянським Союзом і „ворогом усього миролюбного людства“ — нацист­ською Німеччиною, як і його зміст, становив одну з найбільших державних таємниць в СРСР. Для цього були підстави. Адже в очах світової прогре­сивної громадськості Радянський Союз робив до­корінний поворот у своїй антифашистські н

зовнішній політиці. Таку більш ніж сумнівну пере­орієнтацію СРСР визнав нарком закордонних справ В.Молотов, проголосивши привселюдно, що „не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму...“

Та як би там не було, новий договір СРСР з Німеччиною, уточнюючи розмежувальну лінію між цими державами по території Польщі, формально підтверджував включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Крім того, створював умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Після пред явлення ультиматуму про повернення цих зе­мель Румунія у червні 1940 р. задовольнила ра­дянську вимогу.

Одним з найсерйозніших випробувань для на­селення Волині, Галичини, Буковини і Бессарабії було запровадження нових радянських порядків на цих територіях. Слід зазначити, що спочатку про­цес радянізації відбувався за співчутливості і навіть за підтримки місцевого українського населення, що настраждалося від польської та румунської ко­лонізації. Місцеві комуністи, комсомольці, прибічники радянської влади створювали робітничі загони, селянську міліцію, розганяли органи оку­паційної влади, запроваджували „революційний по­рядок“. Усе це згодом видавалося за початок соціалістичної революції на заході України, рушійною силою якої були широкі народні маси. Насправді ця революція, а точніше радянізація, відбувалася за сценарієм, розробленим у Києві і за­твердженим у Москві.

Широкомасштабна радянізація відбувалася і на селі. Повсюдно „селянські комітети“ заходилися розподіляти поміщицьку землю, реманент, худобу, посівний матеріал. Але отримавши від радянської влади у своє володіння понад 1 млн. га землі, західноукраїнське селянство стало побоюватися ко­лективізації. І всі підстави для цього були. Колгос­пи таки почали насаджуватися без належних умов і підготовки. Але виробництво сільськогосподарсь­кої продукції не зросло.

Заходи радянізації включали в собі розподіл се­ред міської голоти житла, націоналізованого після втечі польських чиновників та підприємців. Сен­сацією було повсюдне запровадження української мови, а також українського репертуару в театрах й різке збільшення кількості українських шкіл (до 6,5 тис.) з одночасним скороченням польських. Ра­дянська влада наче зразу наголосила на своїх

пріоритетах, збільшивши заробітну платню працівникам освіти та охорони здоров'я. А якщо додати до цього переведення преси і видавництв на українську мову, пропагування українського фольк­лору різноманітними хоровими, драматичними, хо­реографічними ансамблями та студіями, завезення зі східних областей великої кількості книг ук­раїнською мовою, то можна говорити про своєрідну українську культурну революцію у західноу­країнському регіоні.

Минуло не так вже багато часу, і місцева гро­мадськість, придивившись до того, що відбувалося, з подивом стала помічати дедалі більше ознак „по­казухи“ і фальші радянської українізації. А непри­миренне, вороже ставлення нових властей до Ук­раїнської греко-католицької церкви, що користува­лася в народі довір’ям і авторитетом, просто наля­кало.

Найнеприємнішим було те, що більшовики, ут­верджуючи українські радянські цінності, нещадно руйнували й без того слабкі культурницькі осеред­ки й громадські центри, місцеві традиції українців, з якими були змушені рахуватися навіть польські колонізатори. Зробивши добру справу: заснувавши у Львові на базі Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка філіал Академії наук, власті ліквіду­вали НТШ, а ряд його активних діячів репресува­ли. Провідне становище у львівському філіалі АН У PCP фактично посіли надіслані з Києва „надійні кадри“.

З осеиі 1939 по осінь 1940 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депор­товано до Сибіру без суду і слідства близько 10% населення. Всього вислано 312 тис. сімей.

Крім загального завдання здійснити макси­мально швидко соціальне нівелювання населення нових територій з рештою населення республіки, репресивні акції ставили за мету забезпечити „вільне волевиявлення трудящих“ для відновлення радянської влади і входження до складу Ук­раїнської PCP За короткий час відбулися заходи, пов'язані з процесом оформлення включення Західної України і Буковини до складу СРСР та У PCP. А сесії Верховних рад СРСР та УРСР ух­валили потрібні рішення.

Хоч як не намагалася сталінська пропаганда, а за нею і партійні історики подати включення Західної України до складу Радянського Союзу як наслідок всенародного волевиявлення, посилаючись на типово радянські наслідки голосування, коли у „виборах“ брали участь „майже всі“ виборці, а го­

лосували вони, як правило, „майже одностайно“, в дійсності було не так. Вже на першому етапі ра- дянізації далеко не всі були задоволені і новими по­рядками, і новими „хазяями життя“. Чимдалі все більше людей почали відвертатися від „совітів“.

У краї була сила, що за будь-яких обставин за­лишалася непримиренною щодо комуністів, як прийшлих, так і місцевих, щодо радянізації — Ор­ганізація українських націоналістів. Вона чинила опір новій владі та її представникам, вважаючи їх окупаційним режимом. Мережа підпільних осе­редків ОУН поширювала листівки, гуртувала мо­лодь, подекуди чинила збройні акції проти радянсь­ких органів, військових. НКВС обрушив на оунівців жорстокі репресії

Приєднання західної частини українських зе­мель до Великої України в рамках Радянського Союзу було здійснене в умовах протистояння двох тоталітарних систем і насильницькими методами.

Дата добавления: 2015-05-22