СЕМІНАР № 17

ІНДЗ

План

1. Участь козаків у Лівонській війні Польщі зі Швецією 1601-1602 рр.

2. Участь козаків у походах Дмитра І і Дмитра ІІ на Москву та селянській війні під проводом І. Болотникова.

3. Участь козаків у воєнних діях на території Московщини у 1609-1634 рр.

4. Участь козаків у Тридцятилітній війні (1618-1648 рр.).

Скласти хронологічну таблицю участі козаків у війнах поза межами України.

Реферати:

Національний герой Самійло Кішка.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючись до семінарського заняття, важливо усвідомити, що з часу заснування Запорозької Січі починається офіційне визнання українського козацтва в міжнародних відносинах. Походи козаків проти турецько-татарської орди в другій половині XVI століття знайшли широкий відгук і викликали інтерес європейських правителів до навдивовиж організованої сили, що з’явилась на південному українському порубіжжі. У багатьох столицях з’явилися проекти застосування її в безупинних війнах, що спалахували у різних регіонах. Військову спритність козаків помічали тому, що факти засвідчували: на арену міжнародних відносин висувається сила, з якою не спроможна впоратись Туреччина.

Безпосередньо у першому питанні, потрібно розповісти про те, що Лівонська війна (1558-1583 рр.) – це війна Росії проти Лівонського ордену німецьких лицарів, а після його розпаду (з 1561 р.) – проти Польщі, Великого князівства Литовського, з 1569 р. проти Речі Посполитої, Данії та Швеції за вихід до Балтійського моря. З 1568 р. на боці Польщі й великого князівства Литовського у війні брали участь і українські козаки, зокрема в облозі фортеці Ула. У 1581 р. вони брали участь в облозі Пскова.

У 1600 і 1601 р. польський уряд повів чергові набори до козацьких загонів.

У 1601-1602 рр. 2 тис. козацький загін проти шведів водив у Лівонію Самійло Кішка (70-ті р. XVI ст. – 1628 р.) – гетьман реєстрового козацтва. Служба в Лівонії була дуже важка так як край був зруйнований, села попалені, не вистачало дерева для будівництва таборів. У битві під Феліном 1602 р. С. Кішка отримав поранення (існує версія ніби-то він там загинув).

Друге питання – розповідь про військові походи козаків на територію Московської держави в період так званої Московської смути. У 1602 р. у Києво-Печерському монастирі з’явилась загадкова особа, що називала себе царевичем Дмитрієм, сином Івана Грозного (Лжедмитрій І). Військові сили пограничних польських магнатів восени 1604 р. зробили спробу повернути „спадкоємцю” московський престол. Лжедмитрій І схилив на свій бік запорожців і тому у його табір під Чернігів у листопаді 1604 р. прибуло 7 тис. козацького війська. Пізніше до царевича приєдналось ще 10 тис. запорожців, які залишались з ним навіть після того, коли більшість магнатських почтів повернулася на батьківщину.

Повертаючись до походу Лжедмитрія І на Москву, потрібно відзначити, що в ході піднесення визвольного руху 17 травня 1606 р. Москва була звільнена, а самозванець був вбитий. Боярська знать посадила на московський престол боярина Василя Шуйського. В Московській державі піднімається селянське повстання. Головні сили повсталих восени 1606 року зосередились в Сіверській Україні під керівництвом селянського ватажка Івана Болотникова. До Болотникова приєднались і запорозькі козаки. Загони Івана Ісайовича Болотникова вийшли з-під Путивля, швидко збільшувались і перетворилися у багаточисельне військо. Воно завдало поразки воєводам В. Шуйського під Кромами та Єльцем. Потім Болотников оволодів Коломною і обложив Москву. Та облога була невдалою і війська Болотникова засіли в Калузі, а потім в Тулі. В травні 1607 р. почалася боротьба за Тулу і 10 жовтня 1607 р. фортеця капітулювала. Іван Болотников був страчений.

Завдячуючи участі і воєнним успіхам козацтва у боротьбі Речі Посполитої з Московською державою, за Деулинським перемир’ям 1618 р. від останньої вдалося відібрати захоплені раніше Смоленськ, Чернігів та Сіверщину.

У третьому питанні необхідно розповісти про те, що запорожці були у війську і другого самозванця російського – Лжедмитрія ІІ (1607-1610). На початку червня 1608 р. польсько-козацьке військо з претенденстом на Московський престол підійшло до Москви. Та штурмом оволодіти містом не вдалося і військо відійшло до Тушина. Лжедмитрій ІІ залишив табір і польський король Сигізмунд ІІІ у вересні 1609 р. пішов походом на Москву з метою захоплення престола для свого сина Владислава. Боярський ставленик Василій Шуйський залишив престол і знатне боярство в серпні 1610 року визнало царем Владислава. Народне ополчення під керівництвом старости Нижнього Новгорода Кузьми Мініна переросло і велику армію, яку очолив князь Дмитрій Пожарський. В серпні 1612 р. королівське військо було розбите, а 26 жовтня була звільнена від польських військ Москва.

У війську польського короля, яке облягло в 1609 р. Смоленськ, козацтва налічувалось до 50 тис. У московській кампанії 1611-1613 рр. лише на офіційній королівській службі числилось 30 тис. козаків, а у війську, яке Петро Сагайдачний 1618 р. повів на Москву, щоб визволити з турецької облоги королевича Владислава, їх було близько 20 тис. (за Н. Яковенко).

Похід Петра Сагайдачного на Москву 1618 р. поставив останню крапку у довготривалому польсько-московському конфлікті часів Смути. Двадцятитисячне козацьке військо П. Сагайдачного здійснило похід через Путивль, Єлець, де знищило 20 тис. російське військо, Лівин та інші міста, дійшло до Москви і врятувало Владислава. Москва, фактично, опинилася в руках козаків, але гетьман відмовився штурмувати Кремль і прийняв рішення про відхід війська (основним чинником, що зумовив таке рішення були релігійні міркування).

Впродовж трьох місяців козаки подолали понад 1 200 км (для прикладу: поляки в цей час пройшли 250 км). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15-20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, у 2-3 рази – ніж європейці.

Окрім набуття військового досвіду і вдосконалення військового мистецтва козаків, значення походу П. Сагайдачного ще й в тому, що він продемонстрував реальну силу козацтва як вирішального чинника в польсько-московському суперництві.

Новий етап боротьби проти Московії розпочався зі вступом на польський трон давнього приятеля козацтва Владислава IV. У 1632-1634 рр. відбулася нова, так звана Смоленська, війна між Річчю Посполитою і Московією. У цей час козацтво було глибоко втягнуте в релігійні суперечки, в яких українське духовенство досить виразно апелювало до Москви. Московський уряд мав надію заполучити козацтво на свій бік, однак із самого початку збройного конфлікту козаки брали участь у боротьбі за Сіверщину. А згодом козацьке військо на чолі з гетьманом Тимошем Орендаренком залучалося до військових дій як на Сіверщині, так і під Смоленськом. Московсько-польська війна 1632-1634 рр. закінчилася Полянівським миром, за яким Річ Посполита отримала Чернігово-Сіверські землі.

У відповіді на четверте питання необхідно підкреслити, що козацтво, як і більшість європейських держав було втягнуте у Тридцятирічну війну. Зокрема, 4 тис. козацьке військо у 1635-1636 рр. воювало в Німеччині та Франції в складі австрійської армії. Варто мати на увазі, що йдеться не про військове найманство, яке збагачувало козацтво досвідом і розширювало його світогляд. Доцільно детальніше зупинитися на описі військових баталій, наприклад, розповісти про битву під м. Іов на території Люксембургу, де у травні 1636 р. 4-тис. козацький корпус під командуванням Носковського розбив військо французького генерала графа де Пуассона.

Підсумком участі козаків у Тридцятирічній війні було підвищення його авторитету як суттєвого чинника міжнародних відносин, набуття козацтвом військового досвіду, знайомство з європейськими зразками військового мистецтва.

В прикінцевих висновках до семінару доцільно відмітити, що участь українського козацтва у військових діях поза межами України сприяла перетворенню козацтва у впливовий чинник міжнародного життя, сприяла прирощенню військового досвіду і витворенню оригінального військового мистецтва козаків, котре надихало і використовувалось у національно-визвольній боротьбі українського народу.

Основна хронологія:

70-ті рр. XVI ст. – 1628 р. – життя та діяльність гетьмана реєстровців Самійла Кішки;

1570 (1577 чи 1578 рр.) – 1622 – життя та діяльність гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного;

1606-1607 рр. – селянська війна в Московії під проводом Івана Болотникова;

1632-1648 рр. – Річ Посполиту очолював король Владислав IV Ваза (1595-1648);

1618-1648 рр. – Тридцятирічна війна в Європі;

1617-1618, 1632-1634 – московські війни (між Московією і Річчю Посполитою).

Опорні поняття та терміни:

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА – система методів і способів організації та ведення бойових дій українським козацьким військом.

МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА, МОСКОВІЯ, РОСІЯ – держава у Східній Європі і частково – Північній Азії. Назву „Росія” остаточно затверджено у 1721 році. Формувалася на основі північно-східних земель Київської Русі. У XIV-XV ст. політичним центром, навколо якого збиралися землі була Москва.

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ, ОТТОМАНСЬКА ІМПЕРІЯ, ОСМАНСЬКА ТУРЕЧЧИНА – держава у Малій Азії, утворена династією Османів, вихідців з одного із тюркських племен огузів, на початку XIV ст. в умовах остаточного розпаду сельджукського султанату. Засновник династії Осман І Газі правив у 1299-1324 рр.

ШВЕЦІЯ, КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ – держава в Північній Європі, займає східну частину Скандинавського півострова та острови в Балтійському морі. Утворилася на основі об’єднання двох племінних королівств в XI ст. У ІХ-ХІ ст. в Швеції поширюється християнство. З Київською Руссю мала династичні зв’язки. Король Густав Еріксон Ваза (1523-1560) провів церковну реформу (запровадив лютеранство), став главою церкви і влада його була оголошена спадковою.

Література:

1. Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. / В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. – К., 2002. – С. 146-150.

2. Володарі гетьманської булави. – К., 1994.

3. Голобуцький В.Запорозьке козацтво. – К., 1994. – С. 270-317.

4. Грушевський М.С. Історія України-Русі. Козацькі часи до року 1625. – К., 1995. – Т. 7.

5. Гуржій О., Корнієнко В. Воєнне мистецтво гетьмана Петра Сагайдачного. – К., 2002.

6. Гуржій О.І., Корнієнко В.В. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. – К., 2004. – 190 с.

7. Самійло Кішка: Іст. розвідки, думи, оповідання / Упор. В.О. Шевчук. – К., 1993. – 157 с.

8. Сас П. Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. // Україна і Росія: проблеми політичних та соціокультурних відносин. – К., 2003. – С. 25-65.

9. Сас П. Петро Конашевич-Сагайдачний // КС. – 1992. - № 2. – С. 58-70.

10. Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорозького. Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI – середини XVIII століття. – К., 1991.

11. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-ХІХ століть: Історичні ессе. – Одеса, 1998.

12. Ульяновський В. Лжедмитрий І і Україна. – К., 1990.

Дата добавления: 2015-05-22