СЕМІНАР № 19

ІНДЗ

План

1. Відміна баніції козацтва і повернення йому деяких прав і привілеїв на початку XVIІ ст. Самійло Кішка.

2. Селянсько-козацьке повстання 1625 р. під проводом Марка Жмайла. Куруківська угода.

3. Козацько-селянське повстання 1630-1631 рр. під проводом Тараса Федоровича (Трясила).

4. Козацьке повстання 1635 р. під проводом Івана Сулими.

5. Козацько-селянське повстання під проводом Павла Бута, Якова Острянина і Карпа Скидана.

6. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р.

1. Скласти хроніку бойових дій повстань.

2. Виписати пункти «Ординації Війська Запорозького», що обмежували самоврядування реєстровців і права козацтва.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

У відповіді на перше питання необхідно підкреслити, що після поразки повстань кінця ХVІ ст., які закінчилися баніцією козацтва, Річ Посполита з початку ХVІІ ст. вступила у період активної зовнішньополітичної діяльності і стала відчувати потребу у військовій силі козаків. Тому вона від репресій перейшла до привілегій, чим прихилила на свій бік легітимне козацтво. В першій чверті ХVІІ ст. у козацькому середовищі верховодила поміркована течія, найяскравішими представниками якої були гетьмани Самійло Кішка (1600-1602 рр.) та Петро Канашевич-Сагайдачний (1616-1622 рр.). Їм вдалося досягти успіхів у легітимізації козацтва, а саме: підняти його престиж, посилити його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо; збільшити чисельність козацького війська до 40 тис.; трансформувати козацтво з чисто воєнного у активний воєнно-політичний чинник суспільного життя; шляхом вступу Війська Запорозького до Київського братства створити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.

В липні 1600 р. на заклик великого коронного гетьмана Яна Замойського С. Кішка із запорозькими козаками виступив у похід на Молдову, де польське військо вело бої з військами господаря Михая Хороброго. В цей же час С. Кішка послав до короля Сигізмунда ІІІ свою депутацію, яка мала добиватися повернення старих прав і вольностей, а також платні реєстровому козацтву, зняття баніції з учасників повстання під проводом С. Наливайка. У цьому молдовському поході С. Кішку запідозрили у симпатіях до господаря М. Хороброго і скинули з гетьманства. Та у 1601 р. він знову був гетьманом і повів козаків на боротьбу з шведськими військами у Лівонію. Звідти С. Кішка вислав нове посольство до польського короля, яке наполягало на задоволенні вимог щодо «прав і вольностей» козацтву.

Послідовнішим у виборюванні поступок українському козацтву був П. Канашевич-Сагайдачний, котрий виражав погляди тієї чпстини козацтва, що тяжіла до союзу з Річчю Посполитою як союзниці по антиосманському фронту. Окрім переговорів з польським королем про повернення «прав і вольностей» козацтву, він забезпечив висвячення у 1620 р. православного митрополита і єпископів. Висвячення митрополитом І. Борецького відбувалось під охороною козаків у Богоявленській церкві братського монастиря, збудованої Сагайдачним для Київської братської школи. Перед загрозою нової турецької навали польський король змушений був з цим погодитися і особисто звернутись до козаків про допомогу.

Готуючи відповідь на друге питання, необхідно пам’ятатти, що в 20-х роках ХVІІ ст. Річ Посполита вела безперервні війни, залучаючи у союзники козацтво. В результаті цього на Східній Україні фактично встановилося козацьке панування. Аби відновити польсько-шляхетський режим туди було відправлене коронне військо під командуванням С. Конєцпольського. Це підсилило козацьке незадоволення, яке виникло з приводу невиплати польським урядом зароблених в військових виправах грошей. Склалася виразна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальним становищем.

У вересні 1625 р. коронне військо рушило з Поділля на Поросся. На початку жовтня воно підійшло під Канів. Козацька залога звідти відступила до Маслового Ставу, де стояли головні сили козацтва. З наближенням польського війська, козацькі загони відступили під Крилів, куди вів запорожців Марко Жмайло. У козацькому таборі під Криловом зібралося 20-30 тис. чол., а польське військо разом з прислугою нараховувало 30-тис. чол. 19 жовтня 1625 р. С. Конєцпольський розпочав наступ на козацький табір. Після перших військових дій, М. Жмайло вирішив відійти з табором в урочище Ведмежі Лози над Куруковим озером. Військові дії затягувались. В козацькому таборі посилились суперечності між поміркованими і непримиренними. М. Жмайла усунули від керівництва і гетьманом обрали М. Дорошенка. Жодна із сторін не отримала перемоги. Була укладена компромісна Куруківська угода.

27 жовтня 1625 р. – Куруківська угода, за якою: польський уряд гарантував амністію усім учасникам повстання; реєстр збільшувався до 6 тис.; новий реєстр мав складатися упродовж 3-х місяців під наглядом польських комісарів; упродовж 12 тижнів нереєстрові козаки мали виселитися зі шляхетських маєтків; щорічна платня реєстровцям – 60 тис. злотих; реєстровці обирали старшого, якого мав затверджувати король; тисячна залога реєстровців вводилась на Запорожжя, щоб не допускати туди втікачів з «волості». За угодою козаки мали припинити будь-які зносини з іншими державами, припинити походи з власної волі, свій флот спалити, не втручатись у справи місцевої адмістрації і виявляти послух урядам.

Куруківська угода не задовольняла більшості повстанців, які мали повертатись у кріпацтво. Вона пришвидшила розмежування козацтва на заможне реєстрове пропольської орієнтації і нереєстрове, котре мало радикальну позицію.

Третє питання – розповідь про козацько-селянське повстання під проводом Тараса Федоровича, основними причинами якого були посилення кріпосницького гніту та загострення релігійного питання. Напруження між польською владою і козацтвом підсилювалось тим, що у 1629 р. із шведсько-польської війни в Україну повернулися черговий раз обмануті козаки і жовніри, котрі ставши на постій, грабували місцевий люд. Ревізія реєстру старшим Г. Чорним і виключення з нього 300 осіб послужила поштовхом до повстання.

У березні 1630 р. козаки обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), який був прихильником рішучих дій. Запорожці стратили Г. Чорного, а близько 3 тис. реєстровців втекли під охорону коронного війська в Корсунь. Запорожці вимагали видати реєстрову старшину і вивести жовнірів за межі Подніпров’я. Отримавши відмову, вони виступили із Запорожжя на Корсунь. Т. Федорович закликав до загального повстання. Військо зростало, повстанці зайняли Корсунь, в районі Стайок-Трипілля воно перейшло на Лівобережжя. Повстанський табір (бл. 30 тис. чол.) розташувався під Переяславом, куди в перші дні травня підійшли каральні війська під командуванням Конєцпольського. Упродовж трьох тижнів точилися важкі бої. У ніч проти 20 травня козацькі відчайдухи проникли в польський табір і знищили «Золоту роту», яка складалася із 150 шляхтичів із знатних родин (охороняли штаб Конєцпольського). Перемога схилялася на бік повстанців, але вони не змогли її закріпити і стали шукати шляхів до примирення.

У четвертому питанні потрібно відзначити, що у 1635 р. на правому березі Дніпра біля першого порогу (Кодацького) розпочалося будівництво фортеці. (Назва «Кодак» – з тюркської – поселення, пагорб чи посилення на горі). Це будівництво було реалізацією двох планів: 1) посилення захисту від ординських нападів; 2) прагнення взяти під контроль Запорозьку Січ. Фортеця розташувалась на стратегічно важливому місці і мала перешкоджати зв’язку Запорожжя з «волостю». Це останнє найбільше непокоїло козаків.

У фортеці розташувалась залога з 200 найманців-драгунів. Начальник фортеці полковник Ж. Маріон чинив козакам усяки прикрості (забороняв рибалити і полювати). Скориставшись тим, що польська влада була зайнята пруською воєнною кампанією, реєстрові козаки з Іваном Сулимою вчинили напад на фортецю. В ніч проти 12 серпня 1635 р. козаки оволоділи Кодацькою форьецею і частково зрунували її.

Річ Посполита якраз уклала перемир’я зі Швецією і коронний гетьман С. Конєцпольський повернувся з військом на Україну. З метою уникнення розправи, козацька старшина відкупилася видачею Івана Сулими і активних учасників повстання. Їх відправили до Варшави і стратили.

Відповідь на п’яте питання являє собою розповідь про козацькі рухи 1637-1638 років. На початковому етапі цього народного руху лідером був гетьман нереєстрового козацтва Павло Бут (Павлюк). Під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, розправи із зрадниками – старшинами-реєстровцями зібралося майже 10 тис. повстанців. Наприкінці липня 1637 р. П. Бут виступив на «волость», виславши поперед себе до Переяслава 3 тисячний козацький загін під командуванням Карпа Скидана і Семена Биховця. На початку листопада 6 тисячне польське військо наближалося до Білої Церкви, де до нього приєднувались магнатські загони. Польний гетьман М. Потоцький зайняв майже все Правобережжя.

6 грудня 1637 р. між повстанцями і польським військом відбулася жорстока битва під Кумейками (село між Россю і Мошнами). Козацьке військо зазнало поразки і відступило до Боровиці. П. Павлюка козаки видали полякам і він з чотирма соратниками був страчений у Варшаві. 14 грудня під Боровицею була скликана козацька рада і комісія на чолі з А. Кисилем і С. Потоцьким (братом польного гетьмана М. Потоцького) відібрала козацькі клейноди, призначила нових полковників, а козацьким старшим призначила Ілляша Караїмовича. М. Потоцький з польським військом пройшовся каральним походом Лівобережжям до Ніжина, а потім відбув на Поділля. У Східній Україні на постій стали жовніри, що викликало ще більшу ненависть місцевого люду і спричиняло до нового піднесення повстанського руху.

У березні 1638 р. після чергової ревізії реєстру польський сейм прийняв «Ординацію Війська Запорозького», чим реалізувалась мета упокорення реєстрового козацтва. Гетьман запорожців Яків Острянин 10 березня видав універсал, закликаючи до боротьби за визволення від «тиранії ляховськоії». У другій половині березня із Запоржжя лівим берегом Дніпра виступили головні козацькі сили з Я. Острянином. До Чигирина Правобережжям рухалися загони К. Скидана, а кілька сотень повстанців під керівництвом Д. Гуні піднімались вгору човними до Дніпра.

26 квітня 1638 р. під Говтвою повстанці завдали поразки польському війську, яке відступило до Лубен. Не чекаючи поповнення із Запорожжя, Я. Острянин повів повстанське військо слідом за польським військом.

3 червня 1638 р. у битві під с. Жовнином зав’язалася жорстока битва і польська кіннота розірвала козацький табір. Я. Острянин з кінним законом залишив табір, а гетьманом був обраний Д. Гуня. Майже два місяці в урочищі Старець тривали кровопролитні бої. Зневірившись у можливості перемоги повстанці 28 липня 1638 р. капітулювали. Д. Гуня з частиною повстанців відступив на Запорожжя.

Обидві сторони домовись, що повстанці і реєстровці проведуть спільну раду у Корсуні, на якій складуть петицію до короля, а поки-що будуть під владою Потоцького. Почала діяти «Ординація Війська Запорозького».

У шостому питанні потрібно розкрити основні положення «Ординації Війська Запорозького Реєстрового», що являла собою постанову польського сейму, прийняту після придушення виступу козаків під проводом П. Бута. Вона була складена на підставі записки коронного гетьмана С. Конєцпольського і ухвалена в січні 1638 р.

За цією постановою козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч і до нього мали можливість потрапити лише ті козаки, котрі не брали участі у повстанні. Всі випищики мали повертатись до своїх шляхтичів. В річищі упокорення козацтва були положення про ліквідацію виборності козацької старшини і скасування козацького судочинства. Замість старшого реєстру король призначав комісара із шляхтичів, який брав під свою юрисдикцію суд над козаками. Із шляхтичів призначалися полковники і осавули. Тільки сотники і отамани могли обиратися з козаків. Реєстрові полки мали по черзі вартувати кордон між «волостю» і Запорожжям. Без паспорта комісара на Запоржжя нікого не пропускали. Міщанам заборонялось вступати до козацтва. Для проживання козакам виділялись міста Чигирин, Черкаси, Корсунь і відповідно їх староста.

У присутності коронного гетьмана М. Потоцького і комісара у козацьких справах Станіслава Потоцького на військовій раді під Масловим Ставом козаки прийняли «Ординацію...»,їм були повернені клейноди і все військо склало присягу на вірність королю.

Основна хронологія:

27 жовтня 1625 р. – укладена Кукуківська угода;

15 травня 1630р. – Переяславська битва;

29 травня 1630 р. – укладена Переяславська угода;

12 серпня 1635 р. – козаки захопили фортецю Кодак;

6 грудня 1637 р. – битва під Кумейками;

січень 1638 р. – ухвалена «Ординація Війська Запорозького Реєстрового»;

25-26 квітня 1638 р. – битва під Говтвою;

6 травня 1638 р. – Жовнинська битва;

16 червня – 29 липня 1638 – битва на Старці.

Опорні поняття та терміни:

АРМАТА, АРТИЛЕРІЯ – рід військ, вид вогнепальної зброї.

БАНІЦІЯ – покарання, що полягає в оголошенні людини (чи людей) поза законом, засудженні на вигнання.

«ВОЛОСТЬ» – антитеза запорозького Низу, густонаселена територія Середнього Подніпров’я, Правобережжя і Лівобережжя з містами і селами, урядовою адміністрацією. «Вийти на волость» для козаків означало покинути Запорожжя і втупити в межі територій, на яких знаходились королівщини (державні маєтності і панські маєтки).

КВАРЦЯНЕ ВІЙСЬКО – наймане військо у Польщі ХVІ – ХVІІ ст. Створене у 1562 р. Утримувалось за рахунок четвертої частини (кварти) доходів від королівських маєтків. Частина війська (406 тис. чол.) була розташована у містах і селах України.

МАСЛІВ СТАВ – урочище і село понад р. Россавою. Був одним із традиційних місць проведення козацьких рад.

СТАРШИЙ (СТАРШИЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО) – офіційна назва козацьких гетьманів польськими урядовцями, які не хотіли використовувати гетьманський титул для назви ватажків козацтва.

Література:

1. Борисенко В.Й., Заремба С.З. Україна козацька. – К., 1993.

2. Володарі гетьманської булави. – К., 1994.

3. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К., 1994. – С. 317-349; 270-216.

4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 200-216.

5. Історія України. Курс лекцій. – Т. 1. – К., 1991. – С. 191-210.

6. Полководці Війська Запорозького. – К., 1998.

7. Щербак В.О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648-1654 рр. – К., 1989.

„ УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ХVІІ СТ.”

Мета: Розглянути соціально-економічну ситуацію, що склалася на українських землях, котрі входили до складу Речі Посполитої в першій половині ХVІІ ст. Це сприятиме визначенню спонукальних чинників до розгортання національної революції ХVІІ століття. З’ясувати стан української культури першої половини ХVІІ ст.

Дата добавления: 2015-05-22