Найважливіші події 4 страница

1972, 25 травня — обрання на Пленумі ЦК Компартії України першим секретарем ЦК В. Щербицького — людини, близької до Л. Брежнєва, який дотримувався обраного курсу повного підпорядкування Москві. На цій по­саді працював до осені 1989 р.

1973, 20 лютого — постанова ЦК Компартії України про книгу П.Ю. Ше­леста "Україно наша Радянська", в якій її автора звинувачено в ідеалізації української історії, запорозького козацтва. Книгу було вилучено з бібліотеч­них фондів республіки.

1976, 9 листопада — утворення правозахисної організації — Українсь­кої гельсінкської групи (УГГ), головним завданням якої було ознайомлення урядів країн — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі та світо­вої громадськості з фактами порушень на території України Загальної де­кларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінкською на­радою.

1980, 29 березня — заява Українського патріотичного руху про деколоні­зацію СРСР, в якій підбивалися підсумки репресій в Україні, починаючи з 1972 р., і вимагалась деколонізація СРСР та вихід України зі складу Радянсь­кого Союзу.

1983, 26 травня — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про до­даткові заходи для удосконалення вивчення російської мови в загально­освітніх навчальних закладах союзних республік", якою для русифікації був установлений режим найбільшого сприяння.

1986, 26 квітня — аварія на Чорнобильській АЕС.

Тема 10

1987, 5 серпня — активний учасник руху опору В. Чорновіл надіслав відкри­
тий лист Генеральному секретареві ЦК КПРС М. Горбачову, в якому відстою­
вав право на існування легальної опозиції, вимагав звільнення всіх політв'язнів,
усунення від керівництва "команди" В. Щербицького, докорінної перебудови
національної політики, правдивого висвітлення історії України.

1988, літо — відзначення 1000-річчя хрещення Русі-України.
Червень — липень — перші несанкціоновані масові мітинги у Львові, на

яких були підняті гострі національні проблеми, вперше публічно порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення поти сталінської диктатури. 13 листопада у Києві на установчому з'їзді ство­рено першу масову політичну організацію, що перебувала у фактичній опозиції до Компартії України — Народний рух України за перебудову. Головою НРУ обрано поета Івана Драча. На кінець 1990 р. у рядах Руху налічувалось 633 тис. членів, а разом з прихильниками — понад 5 млн осіб. Часопис "Київ" започат­кував публікацію "Споминів" найвидатнішого українського історика М. Гру-шевського, а утворена згодом комісія АН УРСР розпочала готувати видання капітальної праці вченого — його багатотомної "Історії України-Руси".

1989, лютий — утворення у Києві Товариства української мови імені
Т. Шевченка.

Осінь — фестиваль "Червона Рута" у Чернівцях, який ознаменував відродження української сучасної музики.

1990, 21 січня — відбулася акція "живий ланцюг" на відзнаку річниці
Акту злуки ЗУНР і УНР (1919), що простягся від Івано-Франківська через
Львів до Києва. Під національними прапорами стали близько 3 млн осіб.

15 березня — вперше на державній установі (міськвиконкому) м. Стрия
Львівської області піднято національний прапор.

Березень — травень — перші в історії УРСР альтернативні вибори на­родних депутатів республіки і місцевих рад.

16 липня — прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про держав­
ний суверенітет України.

2 серпня — прийняття Верховною Радою УРСР Закону "Про економічну самостійність Української РСР".

2 жовтня — на Майдані Незалежності в Києві з'явився наметовий табір студентів, що оголосили політичне голодування. Вони висунули вимоги відставки голови Ради Міністрів В. Масола і Голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука, призначення нових виборів на основі багатопартійності навесні 1991 p., прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ на території України, відмови від підписання Союзного договору, повернен­ня в Україну всіх її громадян, що проходять строкову військову службу за межами республіки.

1990—1991 — відновлення греко-католицької та автокефальної право­славної українських церков.

1991, 24 квітня — прийняття Верховною Рада УРСР Закону "Про свобо­
ду совісті та релігійні переконання".

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Контрольні запитання та завдання

1. Що спільного і відмінного у розвитку економіки наприкінці 50 х — у першій половині 60 хрр. і у період загострення кризи радянської системи та перебудови (середина 60 х — кінець 80-хpp.)?

2. Як розвивалися етносоціальні процеси у співвідношенні з рівнем життя трудящих мас у період перебування при владі М.С. Хрущова, Л.І. Брежнєва, П.Ю. Шелеста та В.В. Щербицького?

3. Які характерні риси та особливості культурного і духовного життя у період 1945—1991 pp.?

4. Чим пояснити наступ сталінізму на українську інтелігенцію?

5. Що спільного між наступом на інакодумців за часів Сталіна, Брежнєва та Щербицького?

Теми рефератів

1. Особливості національного питання в Україні в 70-хpp.

2. Політичні портрети П. Шелеста, В. Щербицького.

3. Чорнобильська катастрофа та соціальний захист населення.

4. Активізація участі в суспільно-політичному житті республіки сту­дентської молоді республіки наприкінці 80-х на початку 90-х pp.

5. Суперечливий характер культурного життя України в 60 — 80-хpp.

6. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Украї­ні в умовах становленняїі незалежності.

7. Причини неефективності багатопартійної системи республіки.

Рекомендована література

1. Врублевський В.Владимир Щербицкий: Правда и вымыслы. — К., 1993.

2. Історія України. Документи. Матеріали / Уклад., комент. В.Ю. Коро­ля. — К., 2002.

3. Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору I960— 1980 рр. — К., 1995.

4. Лук'яненко Л.Г. Сповідь у камері смертників. — К., 1991.

5. Національні відносини в Україні у XX ст.: 36. док. і мат. — К., 1994.

6. Російщення України: Наук.-популяр, зб. — К., 1992.

7. Рубан В.В., Серегина Н.С. Многопартийная система Украины: как она есть. — X., 1998.

8. Сверстюк Є. Блудні сини України. — К., 1993.

9. Історія України: Курс лекцій: у 2 кн. — Кн. 2: XX століття: Навч. посіб. / Л.Г. Мельник та ін. — К., 1992.

Тема 11

РОЗБУДОВА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (8 год)

У нове тисячоліття Україна вступає суверенною, незалежною держа вою. Подолано лише невелику частину шляху. Але так сталося, що саме цьому короткому відрізку історичного часу судилося вмістити реалізацію одвічного прагнення нації — державного самоствердження.

Процес сучасного державотворення в Україні є елементом глибоких по літичних змін, які відбулися в результаті падіння кому ніс тичних режимів на постсоціалістичному просторі.

Антикомуністичні революції кінця 1980 — початку 1990-хpp. привели до розпаду трьох федерацій (СРСР, СФРЮ, Чехословаччини) з населенням понад 340 млн осіб.

Труднощі перехідного періоду в Україні пов'язані перш за все з тим, що в нашій країні, як і на всьому східноєвропейському просторі, відбувається "потрійна" трансформація: політична — створення плюралістичної полі тичноїсистеми, економічна — формування ринкової економіки і територі­альна — виникнення й оформлення нових держав. Більш того, одночасно в постсоціалістичних країнах відбулися три революції: національна, коли ви никли нові національні держави, політична, яка знищила один із наймогут-ніших авторитарних режимів XX ст. (СРСР) і економічна, в ході якої відбу­вається заміна адміністративної системи виробництва ірозподілу інсти тутами ринкової економіки.

Порівнюючи це з європейськими процесами, неважко побачити, що кож­на з цих революцій у Західній Європі відбувалася протягом XVIII, XIX і на початку XX ст. На противагу цьому в дев'яти комуністичних країнах відбулося поєднання всіх цих складових, розв'язувати проблеми яких тре ба вже в умовах виникнення нових 28 держав з новими державно політич ними системами.

Процеси всебічного реформування суспільства не могли відбуватися без болісно. В Україні у першій половині 1990 хpp. спостерігалися безпрецеден тна економічна криза, падіння рівня життя населення, загострилося полі-

Розбудова незалежної України

тичне протистояння. Проте, незважаючи на всі труднощі, згодом відбули­ся позитивні зміни в усіх сферах життя, хоча й не так швидко і карди­нально, як можна було б сподіватися.

До головних результатів пройденого шляху необхідно віднести: ство­рення підвалин демократичного державного устрою, запровадження пар­ламентаризму і виконавчої вертикалі, побудову незалежної судової систе­ми, схвалення нової Конституції України, здійснення аграрної реформи, при-ватизацію та роздержавлення в промисловості та ін.

Особлива увага до вивчення історії цього періоду пояснюється необхід­ністю сформувати належні уявлення у студентської молоді про головні за сади розбудови незалежної України. Сподіваємося, що науково обґрунтова­на, чесна і відкрита розмова про найскладніші питання трансформаційно­го процесу в Україні, неупереджений аналіз пройденого шляху допоможуть студентській молоді зрозуміти наше суспільство, сформувати у молодого покоління почуття гордості за Україну, за її високоосвічений народ, його толерантність, зваженість та мудрість, зрозуміти масштабність зав­дань, що реалізуються нині й очікують на своє розв'язання у майбутньому.

План семінарського заняття (2 год)

1. Державотворчий процес в умовах незалежності.

2. Особливості громадсько політичного життя українського суспільства.

3. Формування багатопартійноїсистеми.

Методичні рекомендації

1. Державотворчий процес в умовах незалежності. Від часу проголошен­ня незалежності поступальний рух українського суспільства у напрямі ство­рення головних засад державотворення, незважаючи на всі суперечності й втрати, можна вважати таким, що відбувся.

Розпочинаючи обговорення цього питання, важливо наголосити на тому, що стрижневою проблемою цього періоду було реформування партійно-ра­дянської системи, створення нових незалежних державних структур, запо-чаткування нової моделі державотворення. Мета цих змін полягала у ліквідації авторитаризму, притаманного партійно-радянській системі управ­ління і поширенні системи політичної демократії. Акцентуючи увагу на здо­бутках історичного досвіду, необхідно виділити кілька етапів цього проце­су. Під час першого відбувається вихід з авторитарного режиму, руйнують­ся наявні структури авторитарної влади, а протягом другого створюються основи демократичного режиму, формуються нові політичні структури. При цьому другий етап не є таким, що органічно пов'язаний з першим, адже ста­новлення демократії — це лише один серед кількох можливих результатів падіння авторитарного режиму.

12 Історія України

Тема 11

Характеристика змісту переходу від тоталітарного до демократичного су­спільства полягає також у здійсненні реального розподілу влади на законодав­чу, виконавчу і судову; у створенні залежної від електорату законодавчої та виконавчої влади. Студенти мають знати, які заходи у роки перебудови по­легшили цей процес: насамперед це скасування напередодні проголошення незалежності України у жовтні 1990 р. ст. 6 Конституції УРСР про керівну роль КПРС і відмова від гасла радянських часів "Вся влада — Радам!".

Характеризуючи стартові умови розбудови незалежної України, дореч­но навести такі дані. Від радянського періоду Україна успадкувала терито­рію, що дорівнює 603,7 км² і є більшою, ніж територія Франції (544 тис. км²), Іспанії (505 тис. км²), Швеції (450 тис. км²), Німеччини (356,3 тис. км²) і Польщі (312,7 тис. км²). Кількість населення в Україні, за даними на 2003 p., становила 49,5 млн осіб, або 7,3 % кількості населення Європи, і це п'ятий показник після таких держав, як Німеччина, Італія, Велика Британія і Фран­ція. 68 % громадян України проживають в містах і 32 % — у сільській місце­вості. Адміністративну структуру України утворюють Автономна Республі­ка Крим, 24 області, 490 районів, 1353 міст та 10 196 сіл.

Якими були перші кроки у розбудові незалежності Це створення необхід­них механізмів захисту конституційного порядку та суверенітету. Було ви­знано за необхідне основну увагу приділити розробці законів про правовий І режим надзвичайного стану, про Збройні сили України, органи державної безпеки і права внутрішніх військ. Закон "Про Збройні Сили України" було прийнято 6 грудня 1991 р. Ним передбачалося створення Міністерства обо­рони України, формування військ наземної оборони, оборони повітряного простору, військово-морських сил.

Рекомендується ознайомити студентів зі змістом принципово важливо­го Закону "Про громадянство України" (8 жовтня 1991 p.). Чому прийнятий варіант є найбільш демократичним? Згідно з положеннями цього Закону, всі особи, незалежно від їхнього походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релі­гійних переконань, роду і характеру занять, які не були громадянами інших країн та не заперечували проти набуття громадянства України, отримували цей статус. Варто обговорити, які інші варіанти набуття громадянства реа­лізовувалися в пострадянських країнах.

Найважливішим завданням молодої держави є забезпечення недоторкан­ності своїх кордонів. За якими принципами визначалися кордони держав, які виникли на теренах колишнього СРСР? Верховна Рада у листопаді 1991р. прийняла Закону "Про державний кордон України". Нагадаємо, що загальна довжина кордону суходолом та морського кордону України становила 7590 км, а них 2063 км — це кордон суходолом з Російською Федерацією, 975 км — з Республікою Білорусь, 542,5 км — з Польщею, 98 км — з Республікою Сло­ваччина, 135 км — з Угорщиною, 608 км — з Румунією та 1194 км — з Рес­публікою Молдова. У подальшому розпочалася тривала діяльність з узгоджен­ня цього питання на рівні двосторонніх міждержавних переговорів.

Розбудова незалежної України

Обговоріть, чому така велика увага приділяється визначенню державної символіки? Яка її роль у справі консолідації суспільства? У січні 1992 р. синьо-жовтий прапор було затверджено як Державний прапор України, того ж місяця Президія Верховної Ради України видала Указ "Про Державний гімн України", у лютому 1992 р. — як малий герб України було затвердже­но тризуб. Про те, наскільки важко було подолати старі стереотипи і підхо­ди до символів незалежної України, свідчить той факт, що лише у березні 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний гімн" і затвердила музику М. Вербицького і слова П. Чубинського "Ще не вмерла Україна". Закон схвалили 334 депутати Верховної Ради, комуністи і соціалісти не при­ймали участь у голосуванні.

Головним елементом у здійсненні політичного реформування перехідно­го періоду є відродження парламентаризму, урахування та узгодження різно­манітних інтересів представників різних верств населення, територіальних та етнічних спільнот. Варто пояснити, які фактори сприяли оформленню в Україні президентсько-парламентської системи влади. В чому її переваги і слабкі сторони? Заснування посади Президента України мало важливе зна­чення для послідовної соціально-політичної трансформації суспільства; відповідний Закон Верховної Ради з цього приводу був прийнятий ще 5 лип­ня 1991 р. Необхідно пояснити, що запровадження цієї посади пояснювало­ся перехідним характером процесів розвитку суспільства в Україні, необхід­ністю швидкого реагування на зміни в економічній ситуації та ін. За цією системою на Верховну Раду покладалося створення нової законодавчої бази, а на Президента і підпорядкований йому уряд — розв'язання поточних про­блем суспільного життя.

У грудні 1991 р. під час президентських виборів Президентом України став Л. Кравчук, на наступних дострокових у червні 1994 р. та у жовтні 1999 р. перемогу здобув Л. Кучма, у грудні 2004 р. президентські вибори виграв В. Ющенко. Порівняно з президентом Росії, Президент України має менше повноважень для розпуску парламенту, багато призначень на дер­жавні посади він має узгоджувати з Верховною Радою, наприклад, згода Вер­ховної Ради необхідна для призначення прем'єр-міністра, голови Антимо­нопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету теле­бачення і радіомовлення, складу Центральної виборчої комісії, половини складу Національного банку та ін. (Див.: Конституція України. — К., 1996. —РозділУ.)

Законодавчим органом в Україні є Верховна Рада, що складається з 450 депутатів, які обираються безпосередньо виборцями строком на чотири роки. Це однопалатний парламент, яким керує Голова Верховної Ради. На­родні депутати України є повноважними та відповідальними представника­ми народу, які обрані на основі загального, рівного і прямого виборчого пра­ва. (Варто роз'яснити особливості цієї системи.) До повноважень Верховної Ради України належать: законотворення; визначення засад політики дер­жави та програм суспільного розвитку; формування державних органів;

ої'Кс ї Pa; Нео

іітет -яке (же j і. То им ч»ecnj

[ОЇ Ні

ади] Р-б}

[ З П)ХОВІ

іупс іасну

л ттій

Розбудова незалежної України

представники 52 національностей. ЗО % депутатського корпусу становили жінки (у Верховній Раді — лише 4 %). 7711 депутатів усіх рівнів були чле­нами партій. Найбільшу фракцію у Верховній Раді змогли сформували ко­муністи — 90 осіб, фракція Народного Руху налічувала 22 депутати, Селянсь­кої партії — 21, соціалістів — 15 депутатів. О. Мороз — лідер Соціалістич­ної партії України — був обраний Головою Верховної Ради. Про те, наскільки складними були вибори, свідчить той факт, що з 450 депутатів було обрано лише 338. У результаті повторних виборів ще 56 депутатів розпочали робо­ту в парламенті протягом 1994 р. У 44 округах вибори, що проводилися тричі, не відбулися через неявку виборців. Узагальніть, які політичні сили пере­могли на цих парламентських виборах?

Проведення виборів прискорило конституційний процес. Співголовами нової конституційної комісії були затверджені Президент України Л. Куч­ма і Голова Верховної Ради О. Мороз. В результаті довготривалої парламент­ської боротьби в ці роки було досягнуто більш чіткого розподілу функцій між президентською і парламентською владою. Його варто проаналізувати за змістом Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування" (травень 1995 p.). Необхідно пояснити, які норми цього Закону перетворювали Украї­ну з парламентської на парламентсько-президентську республіку? При цьо­му необхідно звернути увагу на те, що Президент України очолив виконавчу владу, отримав право самостійно формувати склад уряду, очолив систему місцевих органів виконавчої влади, яку представляли державні адмініст­рації. Згідно з цим Законом скорочувалися повноваження місцевих рад: вони приймали місцеві бюджети, затверджували програми територіального роз­витку та ін.

Поясніть, в яких обставинах і з якою метою було прийнято Конституцій­ний договір "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (червень 1995 p.); як він сприяв розв'язанню політич­ної кризи у суспільстві? Який був термін його дії? Кінцевою метою цього кроку було узгодження положень нової Конституції. Після цього, відповід­но до рекомендацій Ради Європи, нову Конституцію мали прийняти протя­гом одного року.

Робота над проектом Конституції сприяла узгодженню низки спірних питань: про статус Автономної Республіки Крим, державну мову, державну символіку, приватну власність, розподіл владних повноважень та ін. З кож­ного з цих положень можна провести дискусію на практичному занятті, адже ці проблеми до сьогодні перебувають в епіцентрі уваги широких кіл громадсь­кості. Розгортання конституційного процесу ускладнювалося уповільненим виробленням науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільно-політич­ного устрою, протистоянням різних політичних сил.

Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Як джерело права її можна віднести до конституцій постійного, демократичного, респуб­ліканського, унітарного, жорсткого, писаного типу. Важливо, що Консти-

Тема 11

туція України за змістом і духом не поступається конституціям країн зі ста­лими демократичними традиціями. Розгорнуту характеристику на практич­ному занятті необхідно дати положенням Конституції, які характеризують Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову дер­жаву (ст. 1). За формою державного устрою Україна визначалась як унітар­на держава із застеженням адміністративно-територіальної автономії для Автономної Республіки Крим. За формою державного правління — прези­дентсько-парламентська республіка. Інститутами місцевого самоврядуван­ня визнано обласні, міські, районні у містах, районні, сільські, селищні ради. На особливості їх повноважень також необхідно звернути увагу студентів.

В Основному Законі Україна здійснила важливий крок до визнання ци­вілізаторської ролі міжнародного права. Відтепер міжнародні договори, ра­тифіковані Верховною Радою, вважаються частиною національного законо­давства і мають пріоритет перед власними законами України. Конституція закріпила принцип верховенства права, зазначивши, що конституційним нормам належить вища юридична сила, всі інші закони і нормативні акти в державі мають прийматися на її основі. Ст. 6 визначено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція встановила норми, які мають обмежувати державну владу і навіть пряму владу народу на референдумі. У ст. 4 передбачається відповідальність держави перед людиною за свою діяльність, а в ст. 5 вста­новлено заборону узурпації державної влади будь-якими суб'єктами. Прин­ципово важливим для розвитку України є закріплення принципу народо­владдя (ст. 5), політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15), заборона цензури і положення про те, що "жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. За Конституцією держава зобов'яза­на гарантувати свободу політичної діяльності" (ст. 1).

Важливим поштовхом на шляху до демократизації стало створення Кон­ституційного Суду, Вищої ради юстиції, інших державних інституцій.

Проаналізуйте основні положення змісту Закону про вибори за мажори­тарно-пропорційною системою (жовтень 1997 р.) Яке він мав значення для подальшого розвитку політичної системи України?

Для характеристики суспільно-політичної ситуації використайте резуль­тати виборів за партійними списками. Чотиривідсотковий бар'єр подолали і дістали право на депутатські мандати відповідно до кількості отриманих го­лосів такі партії, як КПУ — 24,7 % НРУ — 9,4, блок СПУ-СелПУ — 8,7, Партія зелених України — 5,4, НДП — 4,9, "Громада" — 4,6, ПСПУ і СДПУ(о) — по 4 %. Таким чином вибори 1998 р. виграли ліві партії, у дея­ких регіонах за них проголосували більше половини виборців (Вінницька, Миколаївська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Луганська, Харківська об­ласті). Проте в мажоритарних округах перемогу здобули претенденти, які в стінах парламенту увійшли здебільшого до складу президентсько-проуря-дових фракцій: під час реєстрації фракцій парламенту 44 депутати-мажо-ритарники увійшли до складу фракцій лівих партій і блоків, 120 — до цент-

Розбудова незалежної України

ристів. Це сприяло подальшому політичному структуруванню всього суспі­льства. Головою Верховної Ради було обрано О. Ткаченка, лідера Селянсь­кої партії України.

Перші кроки у діяльності парламенту нового скликання відбувалися під впливом майбутніх президентських виборів, що й зумовило партійні розко­ли і боротьбу з можливими претендентами. Однією з перших з цієї боротьби вибула партія "Громада", лідер якої П. Лазаренко залишив Україну після розголосу щодо його корумпованої діяльності.

Проаналізуйте результати президентських виборів 31 жовтня 1999 р. Які політичні сили висунули своїх претендентів? У першому турі найбільшу кількість голосів набрав чинний Президент Л. Кучма, друге місце посів П. Симоненко — лідер Комуністичної партії України. В другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма, якого підтримали 16 млн виборців, тобто 56,2 %, П. Симоненко отримав близько 10 млн голосів, або 37,5 %. Чим можна по­яснити велику підтримку КПУ з боку електорату України? Л. Кучма здобув переконливу перемогу в західних областях України, на Волині, у м. Києві, Сумській та Донецькій області. Своєрідним "червоним ланцюгом" в Україні за результатами підтримки П. Симоненка стали Вінницька, Полтавська, Чер­нігівська, Луганська, Херсонська, Кіровоградська, Черкаська області. У та­кий спосіб виборці проголосували проти невдалого економічного реформуван­ня від початку 1990-х pp. Викладачу варто пояснити слухачам, чому пред­ставники правих партій не змогли узгодити позиції щодо єдиного кандидата.

У державотворчому процесі значним досягненням у роки незалежності стала трансформація значення і ролі судової системи. Поясніть необхідність реформування судової системи? Чому вона не відповідала потребам часу? До уваги аудиторії необхідно запропонувати аналіз Закону України "Про ста­тус суддів" (15 грудня 1992 р.). У ньому вперше було наголошено на тому, що суди є органами судової влади і стоять на одному рівні з органами зако­нодавчої та виконавчої влади. Того ж року Верховна Рада схвалила Концеп­цію судово-правової реформи. За період з лютого 1992 по листопад 2000 р. Президент України видав більше ЗО указів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності судової системи.

Охарактеризуйте роль судової системи згідно з Конституцією України. Який принцип покладено в основу системи судів загальної юрисдикції? У липні 2001 р. Верховна Рада України прийняла пакет із 10 законів, спрямо­ваних на здійснення судової реформи. Враховуючи кількість прийнятих за­конів та їх значущість для розбудови демократичних засад у сфері здійснен­ня правосуддя, цю реформу називають "малою судовою реформою". Основ­ною ланкою судової системи є районні (міські) суди, які ведуть понад 90 % усіх судових справ. За даними на 2000 p., цими судами було розглянуто 800 тис. цивільний справ, близько 900 тис. кримінальних та інших справ, до 150 тис. справ про адміністративні правопорушення, близько 120 тис. гос­подарських спорів та ін.

Тема 11

Верховний Суд України є вищим судовим органом у системі судів, який здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України, розглядає спра­ви у порядку касації, вивчає та узагальнює судову практику. Судову систе­му в Україні утворюють 742 районних (міських) та 28 обласних і прирівня­них до них судів загальної юрисдикції. В них працюють 4897 суддів. Крім того, діє 367 арбітражних (нині господарських) судів. Сьогодні фактично заново створюється правова інфраструктура, проводиться перепідготовка юридичних кадрів.

Склад депутатів після виборів 1998 р. не змінився. Для подолання бага­торічного протистояння між президентською і парламентською гілками вла­ди, з метою прискорення економічного реформування, створення конструк­тивної більшості у парламенті згідно з Указом Президента України 16 квітня 2000 р. було проведено референдум. Необхідно пояснити зміст питань рефе­рендуму і підстави, чому саме вони були винесені на обговорення. Громадя­ни України підтримали винесені на референдум питання, проте Верховна Рада фактично загальмувала їх імплементацію. Гостра політична криза 2000 p., пов'язана з "касетним скандалом" і вбивством журналіста Г. Гон-гадзе, на деякий час фактично перервала хід політичної реформи.

її поетапне продовження стало можливим лише після завершення чергових виборів до Верховної Ради, що відбулися 31 березня 2002 р. Серед партій і полі­тичних блоків найбільшу кількість голосів отримали "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" — 23,57 % голосів, КПУ — 19,98 %, блок політичних партій "За єдину Україну!" — 11,77 відсотків. Головою Верховної Ради був обраний В. Литвин — лідер блоку центристських партій "За єдину Україну!".

Протягом 2003 р. курс на реалізацію політичної реформи набув подаль­шого розвитку. Президент України Л. Кучма оприлюднив Указ "Про вине­сення на всенародне обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", а також проекти політичної реформи, розроблені депутатськими фракціями. На семінарі можна провести обговорення цих законодавчих ініціатив, виділити спільне і відмінне в їх положеннях.

Дата добавления: 2015-05-22