Слобожанщина

Слобідська Україна, або Слобожанщина (назва по­ходить від найпоширеніших населених пунктів — слобід і <<вільного» становища населення — свобод), має окрему історію. У XVI ст. це були незаселені про­стори, названі «Диким полем», які охоплювали терито­рію сучасних Харківської, Сумської та суміжних із ними частин Донецької, Луганської, Воронезької та Курської областей (останні дві сьогодні знаходяться у складі

Росії). Ці родючі, квітучі за княжої доби терени сплюн­друвала і знелюднила у XIII ст. татарська навала.

Першу колонізацію цього краю проводили монастирі, зокрема відомий Святогорський монастир. Згодом сюди переселялось українське козацтво, особливо після не­вдалих повстань, і селянство. У 1638 р. відбулася пер­ша масова колонізація Слобідської України. Нова хви­ля еміграції була після Берестецької поразки в 1651 р., а згодом — у роки Руїни.

Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій, але підпорядковувалися московському уряду, повинні були охороняти московські кордони від та­тарських нападів, зберігаючи таку ж військову орга­нізацію, як у Гетьманщині. Тут було створено 5 полків: Острозький, Сумський, Харківський, Охтирський та Ізюмський. Полки поділялися на сотні, затверджував полковників московський цар. Полкова старшина скла­далася з обозного, судді, двох писарів, осавулів та хо­рунжого. У сотнях обирали сотника, який сам добирав собі всю старшину. Саме це відрізняло устрій Слобо­жанщини від Гетьманщини. Лад Слобідської України відрізнявся від Гетьманщини ще тим, що тут встано­вився порядок спадковості полковників. Полки не мали спільного проводу — гетьмана, а були підпорядковані владі білгородського воєводи.

З іншими українськими землями Слобожанщина перебувала у слабких зв'язках, хоча в Гетьманщині не раз виникала ідея об'єднати її під гетьманською була­вою. Зокрема, гетьман І.Самойлович намагався вклю­чити Слобідську Україну в гетьманське управління, проте безуспішно^-, царський уряд перечив цьому.

Крім охорони земель від татарських нападів, царизм примушував слобідських козаків здійснювати походи проти Гетьманщини, зокрема проти гетьманів І.Вигов-ського та П. Орлика. Усіх слобідських козаків залуча­ли до азовських походів, у 1708-1709 рр. - до війни зі шведами. Петро І використовував слобідських людей для будівництва укріплень над Дніпром, на Ладозько­му каналі, фортеці на кордоні з Персією тощо. У 1700 р. він видав указ про обов'язкову постійну службу слобід-

ських козаків. Відтоді почався наступ на автономію Слобідської України.

Слобожанщина мала родючі землі, добре розвинуте землеробство, скотарство, виноградарство, тут сіяли тютюн. Жителі міст займалися ремеслами. Продукти господарства експортували до Гетьманщини, Москви, за кордон. На Слобожанщині було багато орної землі і, незважаючи на щедре наділення нею старшини, зали­шалися вільні простори, які могли обробляти всі ба­жаючі. Ці землі називалися «займанщиною» і були приватною власністю тих, хто їх обробляв. Тому Слобід­ська Україна стала місцем великого землеволодіння.

Російський уряд зробив усе для того, щоб максимально використати матеріальні сили Слобожанщини. Він об­клав населення податком, впровадив обов'язкову вій­ськову службу, а для більшого контролю Слобідську Україну включили до Азовської губернії. Новим кро­ком на шляху поступової ліквідації автономії Слобо- 1 у жанщини став царський указ від 23 грудня 1732 р.Г Були обмежені права слобідських полковників та стар­шини у керівництві місцевими полками. Із частини козаків та селян формували регулярні військові роти, які очолювали ротмістри. Згодом із цих формувань був утворений Слобідський драгунський полк, до якого царські власті включили нових козаків зі слобідських полків. У 1765 р. імператриця Катерина II повністю ліквідувала полково-козацький устрій на Слобожанщині, перейменувала її в Слобідсько-Українську губернію з російськими установами й розгулом реакції.

Культурне життя Слобожанщини було тісно пов'я­зане з гетьманською Україною. Діти слобідської козаць­кої старшини і навіть простих козаків вчилися у шко­лах Гетьманщини, особливо в Києво-Могилянській ака­демії. Книги, друковані в Києві, Чернігові, Новгороді -Сіверському і західноукраїнських друкарнях, поширю­валися серед слобідського населення. Уже на поч. XVIII ст. Слобожанщина мала власну вищу школу-колегію, засновану спочатку в Білгороді, а згодом пере­несену до Харкова. Вона була подібна до Київської ака­демії. Поширеною була народна школа. Зразком куль­турної єдності обох українських земель може служити

діяльність знаменитого українського філософа XVIII ст. Григорія Сковороди, який однаково «належить» як Слобідській, так і Гетьманській Україні.

Якщо Слобідська Україна не зробила важливого внес­ку в українську політичну історію, то у літопис куль­турно-національного розвитку України вона вписала важливі сторінки.

Дата добавления: 2015-05-22