Іван Сірко. Похід на Крим. Прихід до влади І. Мазепи

Друге гетьманування Ю. Хмельницького. “Трактат про вічний мир”. Семен Палій

Царизм, не бажаючи втягуватись у тривалу війну з Туреччиною, припинив воєнні дії. Туреччина відновила свою владу на Південній Київщині і Поділлі, призначивши гетьманом Ю.Хмельницького. Останній встановив такий жорстокий режим на підвладній території, що в 1681 р. його стратили самі турки. Росія за рахунок українських земель пішла на уступки Туреччині і в 1681 р. підписала з нею Бахчисарайський мирний договір (за Росією визнавалися Лівобережжя з Києвом, а також Запоріжжя; за Туреччиною – Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля; територія між Південним Бугом і Дністром мала бути незаселеною).

Але Польща, не бажаючи віддавати туркам Правобережну Україну, поступово її відвоювала, проте, не наважуючись самостійно протистояти Туреччині, підписала з Росією в 1686 р. “Трактат про вічний мир”, який фактично узаконив поділ України; правда, Росія діставала право захищати православних українців на Правобережжі, тобто могла втручатися у внутрішньопольські справи. Але цим договором Росія продемонструвала остаточний відхід від зобов’язань 1654 року щодо України. Правобережжя не погодилося з владою Польщі, і патріотичні сили на чолі з Семеном Палієм повели рішучу боротьбу за визволення. Палій, майже не маючи підтримки з боку Росії, все ж таки зміг контролювати значну територію і захищати її від зовнішньої агресії.

Одним з найактивніших діячів того часу був кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко. Він очолював козаків 1654 р. у Франції, відзначився за Хмельницького, а з 1663 р. і до смерті в 1680 р. майже незмінно був кошовим запорожців. Головною метою бачив незалежність Запоріжжя і тому боровся проти І. Виговського, П. Тетері, І. Самойловича, П. Дорошенка. Завдяки Сірковим козакам воєнний потенціал Криму в 60–70 х рр. ХVII ст. значно послабився, і татари не наважувалися нападати на Україну. Сірко був неперевершеним полководцем (50 перемог і лише одна поразка), але не найкращим політиком (вчасно не підтримував далекоглядних вождів, що боролися за незалежність всієї України, а не лише її частини).

“Вічний мир” між Росією і Польщею був спрямований проти Туреччини, тому, виконуючи союзницькі зобов’язання, навесні 1687 р. в похід на Крим вирушила 150-тисячна армія В. Голіцина і 50 тисяч І. Самойловича. Війська йшли в страшенну спеку, до того ж татари підпалили степ, і військо повернуло назад. Пошуки винного були недовгими: старшина, незадоволена користолюбством та пихою І. Самойловича і тим, що на всі посади він ставив своїх родичів (та й українській церкві він завдав в 1685 р. тяжкого удару, підпорядкувавши її московському патріархові), написала донос Голіцину, в якому звинуватила І. Самойловича в таємних стосунках з татарами. Самойловича заарештували і заслали до Сибіру. Гетьманом було обрано генерального осавула Івана Мазепу (1687 – 1708). Між новообраним гетьманом і царським урядом були підписані Коломацькі статті, за якими автономія України знову обмежувалась. Гетьману заборонялося без дозволу царського уряду замінювати на посадах полковників і генеральну старшину, а старшині – самовільно усувати гетьмана. Старшинські маєтності, одержані від царя, проголошувалися непорушними. Таким чином, на початок гетьманування І.Мазепи Березневі статті Б.Хмельницького були майже повністю замінені.

Тема 17. ПІВНІЧНА ВІЙНА І УКРАЇНА (1700 - 1721 рр.)

1. Внутрішня і зовнішня політика Івана Мазепи.

2. Північна війна. Полтавська битва. Крах великого плану.

Дата добавления: 2015-05-22