Формування аграрного ринку

У першій половині 1990-х pp. реальний сектор економіки дедалі більше натуралізувався. Все більше підприємств, в тому числі по суті усі сільськогосподарські, реалізувало свою продукцію не за гроші, а в обмін на продукцію інших виробничих структур. Гроші дедалі менше виконували свою природну функцію посередницької ланки в товарообміні. У сільському господарстві утвердилася "бартеризація", внаслідок чого працівники агропідприємств одержували заробітну плату не грошима, а "натурою" (при чому у більшості господарств це не проводилося).

Життя стверджувало, що бартер - вкрай неефективна, примітивна форма товарообміну. Він позбавляє виробництво стимулів до інтенсивного розвитку, хоча, в принципі сприяє штучному збереженню його обсягів. Але по суті він не приносив бажаних результатів: підприємства-виробники залишалися без грошей, украй необхідних їм для оновлення і вдосконалення виробничої бази, закупівлі сировини, одержання кредитів, держава не одержувала бюджетних коштів, працівники не одержували зарплати у грошовому виразі. Тому вже у 1998-1999 pp. Почали здійснюватися заходи, спрямовані на створення умов для повернення до товарно-грошових відносин. На цій основі й відбувається процес становлення і розвитку аграрного ринку.

В умовах проведення аграрної реформи виявилися труднощі щодо реалізації сільгосппродукції. Склалося так, що темпи виробництва зерна значно випереджають темпи розвитку внутрішнього ринку. Причин, що породили таку ситуацію, чимало. Передовсім внутрішній ринок обмежений купівельною спроможністю населення. Хоч середній розмір доходів у 2001-2002 pp. у певній мірі зріс, вони не перевищували темпів нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, особливо зерна. Тому майже 30% його експортують. До того ж, Україна продає за кордон понад 40% виробленого м'яса і понад 70% молока. Як наслідок це формувало такі обставини, за яких ціноутворюючим фактором на ринку зерна стали світові ціни, їх коливання призводило до того, що товаровиробники не одержували заслужених прибутків. Життя вимагало, щоб зернове господарство, як головна експортована галузь сільськогосподарського виробництва, мало мінімальні втрати на шляху до експорту продукції України. Це позитивно впливатиме на формування мінімальної ціни й на внутрішньому ринку.

Негативно на розвиток внутрішнього ринку впливало й те, що держава не могла забезпечувати середньо- й довгострокове кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

До основних причин, що зумовили серйозні недоліки у розвитку аграрного ринку, відносяться: - відсутність оперативного реагування на маркетингові та кон'юнктурні зміни на аграрному ринку; - введення режиму "ручного управління" ціновою ситуацією та рухом товарів на ринку; - відсутність на ринку конкурентно спроможних структур, як державних агентів на аграрному ринку, які могли б захистити інтереси держави та товаровиробника; -недостатність законодавчого та нормативно-правового поля, яке б забезпечило ефективність аграрного ринку, практично повна відсутність нових технологій для впровадження ринкових відносин та використання їх операторами ринку; - повна відсутність системних зв'язків між сегментами ринку та відповідними елементами інфраструктури, а саме: товаровиробник/власник продукції - сільськогосподарські заготівельно-збутові та обслуговуючі кооперативи - районні та обласні агроторгові доми -товарні біржі - державні та приватні оператори на ринку зерна -споживачі; - недостатнє використання біржових механізмів та схем, що не дало змогу товаровиробнику працювати на прозорому товарному ринку; - відсутність державної та дієвої розширення власного виробництва.

Для ефективного використання заставної закупівлі зерна слід: а) чітко визначити, хто може бути агентом із заставної закупівлі зерна; б) врегулювати питання щодо визначення розміру ставки банківських кредитів при проведенні заставної закупівлі зерна; в) опрацювати питання щодо умов зберігання заставленого зерна, які відіграють суттєву роль для успішного впровадження механізму заставної закупівлі; г) відпрацювати питання щодо визначення найоптимальнішого розміру заставної ціни, при цьому треба зважити на те, що з одного боку, заставна ціна не може бути меншою за нормативну собівартість зерна, а з другого боку, заставна ціна разом з видатками на зберігання не має після 8 місяців терміну застави перевищувати ринкову ціну.

Ця робота полягає в утвердженні повноцінного ринку землі, сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин, запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земель, застосування дозволених нормами COT механізмів захисту національного аграрного ринку". У 2003-2004 pp. передбачено розвивати систему кредитування аграрного сектора із запровадженням іпотечного кредитування; посилити економічне стимулювання виробництва конкурентноспроможної продукції в найбільш сприятливих природнокліматичних зонах та нарощування експортного потенціалу; впровадити страхування ризиків у сільському господарстві.

Актуальним стало питання регулювання та координації діяльності бірж на аграрному ринку. Це можливо досягти шляхом:

• використання важелів державного регулювання розвитку біржового ринку як одного з елементів інфраструктури, що найповніше забезпечує пропозиції та попиту, встановлення ринкових цін, гарантію виконання угод, легальність І прозорість торговельних біржових операцій;

• створення центрального державного органу виконавчої влади по регулюванню біржового аграрного ринку для удосконалення системи державного регулювання та нагляду за діяльністю за товарним біржовим ринком;

• сертифікація діяльності бірж і учасників біржового ринку;

• впровадження на товарних аграрних біржах строкових доку­ментів (ф'ючерсні та опціонні угоди);

• впровадження біржового клірингу як механізму гарантії виконання біржових контрактів;

• запобігання не біржовим заходам (зокрема - аміні-струванню) впливу на: ціни, розрахунки, поставки продукції, стандарти тощо;

• спрощення порядку митного оформлення сільсько­господарської продукції і продовольства, придбаних на агропромислових біржах з метою стимулювання її експорту;

• розв'язання проблеми демонополізації системи зберігання сільськогосподарської продукції (елеваторів та інших сховищ). Вирішення питання про передачу в управління частки акцій елеваторів та інших сховищ сільськогосподарської продукції агропромисловим біржам;

• забезпечити закупівлю сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, реалізацію цієї продукції та продовольства з державного резерву, державних і регіональних ресурсів лише на конкурентних засадах через агропромислові біржі.

Формування зернового ринку вимагає й встановлення засад зберігання зерна. Далеко не все зерно потрапляло на зберігання до елеваторів, що призводило до неорганізованого ринку зерна, збіжжя продавалося прямо в господарствах. Багато сільгосп­підприємств тримали зерно на своїх складах. Крім того, деякі комерційні структури мали свої елеватори. Із 500 лише трохи більше 100 залишилося у власності держави. Потребує й встановлення більш сприятливих умов для діяльності бірж. Життя стверджує, що їх слід сертифікувати, тобто і за формою, І за змістом привести у відповідність до норм їх функціонування в умовах ринкової економіки. Це ж стосується і роботи товарних складів, а також біржових посередників (брокерів). Такий підхід сприятиме здійсненню контролю фінансового стану, технологічних можливостей, підготовку і якісний склад спеціалістів, тарифи, які мають відповідати можливостям товаровиробників.

Подальшому вдосконаленню механізму заготівлі та реалізації сільгосппродукції, в тому числі розвитку біржової торгівлі, сприяє Концепція програми розвитку аграрних ринків на середньостроковий період, її головна мета полягає у визначенні змісту і форм роботи щодо залучення сільськогосподарських товаровироб­ників до ринкової діяльності для реалізації виробленої продукції і забезпечення необхідними ресурсами на умовах, що заохочува­тимуть їх до вирощування обсягів виробництва продукції, здійснен­ня диверсифікації, забезпечуватимуть їх конкурентоспроможність та використовувати інші резерви формування стабільного аграрного ринку.

До головних завдань віднесено: 1.- визначення стратегічних напрямів створення умов для ефективного функціонування аграрного ринку; 2.- визначення основних засад та принципів, на яких базуватимуться розвиток та ефективне функціонування інфраструктури аграрного ринку; 3.- забезпечення продовольчої безпеки країни через формування стабільних та прозорих правил гри на ринку, зростання ефективності сільськогосподарських підприємств, підвищення якості та доступності основних видів продовольства.

Концепцією визначено, що аграрною політикою по створенню умов для ефективного функціонування аграрного ринку визнається економічний та правовий вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, включаючи рибу і морепродукти, а також на вироб­ничо-технічне обслуговування і матеріально-технічне забезпечення агропромислового виробництва.

Метою аграрної політики по створенню умов для ефективного функціонування аграрного ринку є стабілізація і розвиток агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки України, поліпшення продовольчого забезпечення населення, підтримка економічного паритету між сільським господарством і іншими галузями економіки, зближення рівнів доходу працівників сільського господарства і промисловості, захист вітчизняних товаровиробників у сфері агропромислового виробництва. При цьому акцентовано, що роль держави у формуванні та забезпеченні ефективного функціонування аграрного ринку спрямовується на створення умов для розвитку приватного підприємництва та ефективного функціонування ринкових механізмів шляхом; 1.- забезпечення конкурентного середовища на аграрному ринку; 2.- створення умов для ефективного підприємництва; 3.- надання суспільних послуг, забезпечення адекватного торгівельного режиму; 4.- проведення кадрової та науково-технічної політики, відповідної до сучасних умов; 5. - стандартизація та сертифікація сільськогосподарської продукції та ресурсів; 6.- створення умов для зниження транзакційних видатків; 7.- забезпечення виконання контрактів та захисту прав власності; 8.- надання суспільних послуг, що не можуть бути надані приватним сектором (дослідження, дорадча служба). Концепцією визначено, що формування цінової політики і механізму цінового регулювання відбудеться поетапно.

На першому етапі передбачено: а) організувати регулярний обмін ціновою інформацією шляхом створення системи цінового моніторингу і поширення інформації про рівень цін, попиту та реалізації продукції агропромислового комплексу; б) забезпечити нормативно-правове регулювання ціноутворення в АПК та фінансову підтримку аграрного ринку; в) широко використовувати біржову торгівлю як основний індикатор цін; г) здійснити комплекс заходів щодо гармонізації цінової політики з загального світовим аграрним ринком.

На другому етапі передбачено: а) впровадити механізм захисту цін у відпрацьованих заздалегідь сегментах продовольчого ринку (з урахуванням досвіду інших країн по застосуванню гарантованих, закупівельних, інтервенційних, заставних і інших видів цін); б) реформувати податкову систему з урахуванням змін, які відбулися у сільськогосподарському виробництві в процесі проведення аграрної реформи; в) встановити і послідовно проводити стабільну систему фінансового забезпечення розвитку усіх форм господарювання в аграрній сфері.

Основні напрями та завдання розвитку агробірж визначені Концепцією організації на товарних біржах торгівлі товарними деривативами, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція та продовольство. В ній визначені: а) основні елементи торгівлі товарними деривативами; б) учасники ринку товарних деривативів та їх взаємодії; в) вимоги до організації торгівлі товарними деривативами та формування інфраструктури, яка обслуговує їх і забезпечує ліквідність; г) механізми клірингу, розрахунків і гарантій при торгівлі товарними деривативами; д) законодавчо-правові заходи, які забезпечують організацію торгівлі товарними деривативами.

Вирішальними передумовами запровадження торгівлі товарними деривативами є:

- реформування в аграрному секторі економіки, що забезпечує створення приватних підприємств ринкового типу і появу тим самим реальних власників продукції, які зацікавлені працювати в сфері товарно-грошових відносин, обмежуючи товарообмінні (бартерні) операції;

- сприяння держави щодо формування біржового ринку сільськогосподарської продукції і продовольства шляхом створення достатньої законодавчо-нормативної бази і умов, які забезпечують зростання привабливості прозорого біржового ринку та торгівлі за ринковими цінами;

- створення умов для формування інтегрованих ринків сільськогосподарської продукції і продовольства;

- потреба в механізмі упередження фінансових (цінових) ризиків на ринку реального товару шляхом компенсації збитків за рахунок прибутків на ринку товарних деривативів;

- потреба в наявності ринкових цін та їх прогнозних рівнях;

- формування інфраструктури біржового ринку, як важливої складової в системі інфраструктури аграрного ринку;

- впровадження нових біржових технологій щодо ринку реального товару та адаптованих до сучасного рівня розвитку ринкових відносин в Україні.

Концептуально-практичне значення мають положення про те, що: 1.- організація на товарних біржах торгівлі товарними деривативами, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція та продовольство, вимагає використання системи розрахунків та клірингу; 2.- розрахунково-кліринговий процес потребує створення єдиної системи біржового товарного клірингу -клірингової установи, яка є юридичною особою, засновниками якої мають бути уповноважені банки, товарні біржі, страхові компанії та інші юридичні особи, які зацікавлені в розвитку торгівлі товарними деривативами; 3.- для сприяння удосконалення існуючої системи та подальшої розбудови інфраструктури товарного біржового ринку важливо і необхідно створити спеціальний орган державної виконавчої влади. Важливе значення має Закон "Про зерно і ринок зерна в Україні" (за його прийняття проголосувало 348 депутатів). Ним визначається розвиток ринку зерна як пріоритетного сектора агропромислового комплексу країни і встановлюються заходи його держрегулювання. В основі державної політики - надання пріоритетної бюджетної та іншої підтримки суб'єктами ринку зерна, забезпечення внутрішніх потреб держави в продовольчому, насіннєвому, кормовому, технологічному зерні і заходів з нарощування його експорту, встановлення мінімально гарантованої ціни на закладене сільгоспвиробниками зерно, гарантування сільгоспвиробникам права вільного вибору використання і ціни реалізації зерна, недопущення обмежень пересування зерна та продуктів його переробки. Документ передбачає також, що держава регулюватиме ринок зерна, зокрема, шляхом державної заставної закупівлі зерна, створення інтервенційного фонду зерна, проведення цінової політики на ринку зерна, введення механізму експорту і імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. А ще - забезпечення митно-тарифної політики, розробка балансів зерна і періодичне їх уточнення, фінансування науково-селекційних робіт тощо. Для успішного виконання Закону України важливо і необхідно прийняти ряд законодавчих і нормативних актів - Закони України "Про аграрний ринок України", "Про товарні деривативи" та "Про складські свідоцтва"; нормативні акти про вимоги до сертифікації суб'єктів біржового ринку (біржі, біржові посереднику біржові склади та ін.), про порядок створення та ліцензування розрахунково-клірингових палат аграрних товарних бірж, інструктуції про порядок використання простих та подвійних складських свідоцтв як інструменту фінансування товаро­виробника, вимоги до правил торгівлі біржовими інструментами (спот, форвард, ф'ючерс, опціонами та іншими похідними Інструментами). У багатьох країнах світу торгівля базується на основі ф'ючерсних і форвардних контрактів. На початку 1990-х pp. Україна зробила перші кроки на шляху формування форвардного ринку, але їх було недостатньо. А подальше просування цієї справи відбувалося надто повільно. Ф'ючерсного ринку на зразок того, який є у всьому світі, в Україні ще не існує. Водночас була спроба відпрацювати валютний ф'ючерс, але через певні суб'єктивні обставини зробити цього так і не вдалося.

У березні 2002 р. підписано Меморандум про узгодження дій між Кабінетом Міністрів України та професійними об'єднаннями агропромислового комплексу на ринку зерна. 26 липня 2002 р. вступив у дію Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні". З урахуванням положень вказаних документів створена Українська ф'ючерсна біржа. На основі її діяльності стало можливим не тільки прогнозувати ціни на зерно, а й розширити можливості товаровиробника - це гарантоване фінансування, продаж зерна та багато інших позитивних аспектів. Ефективне функціонування ф'ючерсного ринку об'єктивно вимагає підготовку кваліфікованих кадрів. Для цього слід створити спеціалізований навчальний центр, де спеціалісти - працівники бірж, біржові посередники, а також керівники господарств, котрі працюють у регіонах, опановуватимуть новітні біржові технології. Важливо впровадити електронні технології для ф'ючерсної торгівлі. Електронна торгівля, як це підтверджено досвідом багатьох бірж світу (Чикагської, Лондонської та інших) дає змогу брокеру працювати на біржі, незважаючи на відстань, Більш того, електроніка допомагає швидко і ефективно укладати угоди; в той же час безпосередні продавці та покупці мають змогу за допомогою цієї новітньої системи оперативно одержувати консультацію. Ф'ючерсна торгівля може помітно пожвавити діяльність не лише підприємств АПК, а й інших галузей. Через ф'ючерсні біржі можна реалізувати енергоносії, метали.

Характерно, що торгівлею на експорт користуються не усі біржі. Порядок надання такого права встановлено Указом Президента України від 29 червня 2000 р. 'Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна". Відповідно із його настановами Міністерство аграрної політики заборонило 6 із 32 бірж, які спеціалізуються на торгівлі продоволь­ством, займатися цією справою. Відповідно із наказом міністра аграрної політики від 14 листопада 2002 р. заборонено реєструвати контракти на експорт зерна Західноукраїнській біржі нерухомості (Червоноград, Львівська область), Івано-Франківській аграрній біржі, Маріупольській універсальній товарній біржі, Прикарпатській регіональній товарній біржі, Рівненській товарній біржі, товарній біржі Дніпродзержинська (Дніпропетровська область).

В цілому йдеться про докорінну зміну структури ринку зерна. Протягом 2003-2004 pp. з'являться 3-4 великі компанії-експортери, що зможуть конкурувати зі світовими трейдерами. Зросте роль холдингової компанії "Кліринговий Дім", у якій торгівля сільсько­господарською продукцією є одним з пріоритетних напрямків. Йдеться і про перехід: 1) на західні стандарти - врахування таких характеристик, як зміст у зерні протеїнів та показників W ("дабл ю"); 2) до такого зручного механізму, як форма складської розписки -бланк суворої звітності, що підтверджує право власності на зерно певним власником і дає можливість передачі цих прав третій особі. Це дозволить здійснювати торгівельні операції не виходячи з офісу, тобто виконати покупку чи продаж без особистої присутності на елеваторі продавця і покупця.

Значна роль у розширенні зовнішнього ринку сільсько­господарської продукції належить Українській асоціації імпортерів та експортерів. Вона допомагає компаніям, які займаються експортно-імпортними операціями, в обрані оптимальної для всіх сторін форми співробітництва і надані консультативних послуг найвищого рівня.

Асоціація імпортерів та експортерів співпрацює з організаціями різних напрямків діяльності, щоб якомога повніше компенсувати дефіцит інформації. З цією метою налагоджено стосунки з Українською асоціацією зовнішньої торгівлі, Міжнародним центром перспективних досліджень, спеціалізованими виставковими центрами, страховими компаніями України тощо. Робота побудована на обопільному обміні інформацією, що дає змогу всіляко сприяти поінформованості учасників зовнішньоекономічної діяльності про заходи, виставки, програми та проекти, що відбуваються в Україні та за кордоном, а також отримати актуальні пропозиції з різностороннього співробітництва від вітчизняних та іноземних компаній. Обмін інформацією з посольствами, торгово-економічними місіями, торговими палатами різних країн допомагають віднайти для вітчизняних підприємств надійних партнерів. Асоціація імпортерів та експортерів захищає інтереси підприємців, співпрацюючи із законодавчою та виконавчою гілками влади, Експерти та аналітики організації тісно співпрацюють з громадською організацією "Інститут проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого", проводячи спільно юридичний та економічний аналіз законопроектів, нормативних і програмних документів, а також експертизу проектів законів та нормативних актів на їхню відповідність нормам і вимогам міжнародного права, СОТ та ЄС. Адже увійшовши до Світової організації торгівлі, Україна зможе ввійти зі своїми товарами у величезну зону торгівлі, де діє режим найбільшого сприяння, маючи при цьому захист від антидемпінгового імпорту і користуючись низькими митними тарифами і зборами.

Вирощення високих врожаїв дозволило у 2001-2002 pp. значно збільшити експорт зерна. У 2001 р. Україна експортувала близько 9,1 млн. тонн зерна. Прогнозами уряду в 2002/03 маркетинговому році Україна зможе експортувати близько 12 млн. тонн зерна. Україна ввійшла до п'ятірки країн найбільших експортерів зерна, серед яких Сполучені Штати Америки, Австралія, Аргентина й Канада. Традиційними споживачами українського зерна, в основному, країни Близького Сходу, Північної Африки та Західної Європи (Іспанія, Португалія, Італія, Франція).

Для забезпечення встановленого обсягу експорту зерна реконструюються відповідні причали морських торгових портів. У вересні 2002 р. закінчена реконструкція причалу № 29 Одеського морського торгового порту. Зокрема, його довжина розширена до 257 метрів. Це дає можливість обслуговувати вигідні для фрахту великовантажні судна, що цілком відповідає кон'юнктурі світового ринку, де з 2002 р. значно зріс попит на зерно.

В Хлібній гавані Одеського морського торгового порту здійснюється формування спеціалізованого комплексу, розрахо­ваного на перевалку 2,5 млн. тонн зерна на рік. До складу комплексу включено елеватор і кілька причалів, у тому числі -передані порту сусіднім судноремонтним заводом "Україна".

У жовтні 2002 р. стала до ладу перша черга комплексу з перевалки зерна потужністю 200 тис. тонн на рік в Ренійському морському торговому порту. Він включає естакаду продуктивністю 120 тис. тонн зерна на годину, ємності для зберігання, розраховані на 15 тис. тонн. Це дозволяє формувати великі суднові партії для теплоходів типу "річка-море" вантажністю 7-8 тис. тонн. З завершенням будівництва другої черги зерноперевантажувального комплексу, закінчення якої намічено в 2003 p., збільшить потужності з перевалки зерна до 300 тис. тонн на рік.

Станом на 26 вересня 2002 р. Державний комітет України з державного матеріального резерву закупив 222 тис. 125 тонн зерна врожаю 2002 p., з яких за заставними цінами - лише 2 тис. 437 тонн, що становить 3,2% від запланованого.

За бюджетні кошти до державного матеріального резерву закуплено 159,8 тис. тонн, або 79,9% від плану, в обмін за нафтопродукти - 8 тис. 43 тонни, або майже 90% від плану. За власні обігові кошти Держкомрезерв придбав 51 тис. 845 тонн, що складає 41,9% від запланованого. Крім того, на елеватори Держкомрезерву надійшло на зберігання 550 тис. 547 тонн зерна, або 97,3% від запланованого.

Актуальним стало й питання щодо реалізації тваринницької продукції. Це у значній мірі залежить від існуючих цін. Влітку 2002 р. вони у певній мірі були відповідними. До того ж запрацювала комбіркомова промисловість - виробництво кормів зросло у 1,6 раза. Це сприяло тому, що виявилося прагнення до утримання більшої кількості тварин. Зокрема, поголів'я свиней зросло на 10 відсотків. Підвищилась рентабельність птахівництва. Однак, не відбулося зрушень щодо утримання корів. Корова на селі це не лише молоко, а щоденні грошові надходження для багатьох селянських сімей. Характерно, що створено Всеукраїнську асоціа­цію приватних виробників молока. Вона встановила відповідні контакти із асоціацією переробників молока. Не чекаючи державних рішень, вони прагнуть домовитися про середньорічні і сезонні ціни на молоко і молокопродукцію.

7 лютого 2003 р. Кабінет Міністрів України затвердив "Порядок здійснення заставних операцій із зерном", "Методику формування заставних цін на зерно та порядок їх затвердження", "Порядок проведення розрахунків за зберігання заставного зерна, що перейшло у власність держави", "Порядок залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном", "Порядок проведення конкурсу на визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна".

Вказаними документами передбачено, що сільськогосподар­ські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір на заставну закупку зерна, подають заявку Державному агенту та/або уповноваженим. Вони поставляють відповідно до укладених договорів заставне зерно на зернові склади за свій рахунок.

Сільськогосподарський товаровиробник має право протягом восьми місяців від дня поставки зерновим складам заставного зерна, але не пізніше ніж 1 березня наступного року продати зерно за умови повернення Державному агенту коштів, отриманих за заставне зерно та відшкодування зерновому складу фактичних витрат за його зберігання.

У разі коли сільськогосподарський товаровиробник не витребу­вав заставне зерно до закінчення строку дії договору, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.

Виконанню сільськогосподарським товаровиробником своїх зобов'язань сприяє можливість залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном. Державний агент на конкурсних засадах укладає з банком кредитні угоди, згідно з якими залучаються кошти для здійснення заставних операцій із зерном. Виплата відсотків за користування кредитами банків, залученими Державним агентом для здійснення заставних операцій із зерном (далі- компенсації], провадиться у національній валюті за рахунок бюджетних коштів у розмірі 100% витрат за користування такими кредитами, але не більше ніж 15% річних.

Розмір виплати відсотків за кредити, отримані для заставних операцій із зерном, переглядається Кабінетом Міністрів України щороку до 31 березня залежно від коливання рівня облікової ставки Національного банку.

Визначені нові заходи щодо державного регулювання ринку зерна і цукру, Уряд виділив 50 млн. грн. для відшкодування відсотків за користування пільговими кредитами і доручив керівникам місцевих органів влади разом з регіональними структурами Держказначейства організувати цільове використання цих коштів.

Значно посилена увага і до ринку тваринницької продукції. Уряд України затвердив механізм встановлення порогових цін на сировину, вартість переробки і роздрібні ціни продукції тваринного походження з урахуванням беззбитковості виробництва всіх суб'єктів ринку тваринницької продукції. Відповідно до його постанови від 25 грудня 2002 р. "Деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження" на рівні держави і регіонів створені погоджувальні комісії з представників структур влади, товаровиробників, переробників продукції і представників громадських організацій, які погоджують порогові ціни.

Характерно, що в умовах утвердження нових організаційно-виробничих структур, посилилась увага до питань про виробництво, реалізацію та використання насіння і садового матеріалу сільськогосподарських, лісових, квітково-декоративних, а також лікарських рослин. На це, зокрема, спрямований Закон України "Про насіння і садівний матеріал" (грудень 2002 p.).

У ст. 5 Закону визначені органи, що здійснюють державне управління в галузі насінництва та розсадництва Це - Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та їх територіальні органи відповідно до своїх повноважень.

Кабінет Міністрів України наділений такими повноваженнями: 1) забезпечити проведення державної політики та організація здійснення державного контролю в галузі насінництва та розсадництва; 2) координувати роботу спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в галузі насінництва та розсадництва; 3) забезпечувати розроблення і виконання загальнодержавних програм розвитку насінництва та розсадництва; 4) видавати в межах повноважень нормативно-правові акти з питань насінництва та розсадництва і контроль за їх виконанням; 5) надавати державну підтримку розвитку насінництва та розсадництва і здійснювати державне регулювання ринку насіння; 6) організовувати міжнародне співробітництво з питань насінництва та розсадництва.

Важливим є центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики у сфері сільськогосподарського виробництва. Саме його діяльність спрямовується на ефективне функціонування ринку насіння і садівного матеріалу, забезпечення ним організа­ційно-виробничих структур аграрного сектора економіки України.

Функціонування ринку насіння базується на державній підтримці селекції, насінництва та розсадництва, яка здійснюється шляхом компенсації витрат у цих галузях, виділення державних інвестицій та дотацій, державного регулювання цін, компенсації затрат на виробництво оригінального та елітного насіння, надання кредитів на пільгових умовах, а також іншими заходами, встановленими законодавством. Встановлено, що оптова торгівля насінням на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності виключно при наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається органом, уповно­важеним Кабінетом Міністрів України.

Практично в усіх регіонах України створено та функціонує достатня кількість організацій, які обслуговують процес руху товарів від виробників до споживачів - бірж, агроторгових домів, заготівельно-збутових кооперативів, оптово-продовольчих ринків, аукціонів, ярмарок та виставок.

Незважаючи на проведену роботу, в Україні ще не сформована стабільна інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції, яка б забезпечувала вільний прозорий рух сільськогосподарської продукції. По-перше, неефективно діють агроторгові біржі. Ряд із них не проводять рентабельних операцій щодо закупівлі та реалізації сільськогосподарської продукції. По-друге, не стали дійовими структурами агроторгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки. Не досить ефективно діяли оптові продовольчі та плодоовочеві ринки, аукціони живої худоби та птиці. Товарна наповненість зазначених маркетингових каналів, а відповідно вплив їх на ціноутворення, був досить незначним. По-третє, в цілому була відсутня чітка схема реалізації "виробник - оптова торгівля - роздрібна торгівля -споживач11. В інфраструктурі аграрного ринку не була сформована маркетингова мережа в ланцюжку "товаровиробник (власник продукції) - сільськогосподарські заготівельно-збутові та інші обслуговуючі кооперативи - районні кооперативні агроторгові доми - оптові ринки (товарні біржі, аукціони живої худоби та птиці, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки) - споживачі". Все це негативно впливало на цінову ситуацію на аграрному ринку І не давало можливості виробнику отримати прибуток із вирощеної продукції.

Отже, існувала потреба ще чіткіше визначити механізм інфраструктури ринку та здійснити заходи, які б забезпечували його дійове функціонування. Це зроблено у Комплексній програмі розвитку аграрного ринку на 2003-2004 pp., прийнятій Кабінетом Міністрів України 1 березня 2003 р. її мета - створення умов для формування стабільного аграрного ринку, який буде забезпечувати конкурентноздатність всіх учасників, сприяти збалансуванню темпів зростання покупної здатності з наповненням ринку якісною продукцією. Серед головних пріоритетів визначені: а) створення інтегрованих агропромислових структур, що поєднують сільгосп­виробників, переробні й торгові підприємства; б) формування на регіональному рівні структур з агротехнічного, агрохімічного, ветеринарного та маркетингового обслуговування приватних селянських і фермерських господарств; в) вжиття заходів щодо обмеження бартерних операцій у сільському господарстві, забезпечення створення мережі брокерських контор, які б обслуговували сільгосппідприємства; г) активізація розробки відповідного правового забезпечення всіх запланованих заходів.

Мета програми - забезпечувати збільшення експорту сільськогосподарської продукції, забезпечення системності у вирішенні економічних проблем агропромислового комплексу. Вона передбачає визначення напрямів здійснення державної політики та створення умов для ефективного функціонування аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни, стимулювання експорту сільгосппродукції та реалізацію інноваційних та інвести­ційних проектів.

У спеціальному розділі "Основні напрями розвитку аграрного ринку" визначено, що до його Інфраструктури належать: торгові біржі, заготівельно-збутові кооперативи, кооперативні агроторгові доми, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки, аукціони живої худоби та птиці. Акцентовано на важливості; а) забезпечення розвитку середнього та малого підприємництва, інфраструктури аграрного ринку у сільській місцевості, зокрема мережі кредитних спілок; б) створення сільськогосподарських дорадчих служб; в) розвиток ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією на основі відповідної нормативно-правової бази; г) формування оптових ринків зерна, насіння соняшнику, олії, цукру, продукції тваринництва. Значна увага приділена питанню удосконалення кредитно-фінансової та податкової політики. При цьому до пріоритетних завдань віднесені: 1) спрямування інвестицій на розвиток ресурсного потенціалу харчової, переробної галузей та інфраструктури аграрного ринку; 2) запровадження ринкових механізмів регулювання та підтримки цін на основні види сільсько­господарської продукції, здійснення заставних та інвертеційних операцій на ринку цієї продукції, цінових доплат за якісні показники продукції, демонополізації ринку економічними важелями.

Спеціально вказано на важливість та необхідність надання учасникам (операторам) ринку кон'юнктурної інформації щодо цін, попиту та пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції за допомогою системи її збирання і поширення відповідних даних щодо сільськогосподарської продукції та проведення моніторингу цін, аналізу і прогнозування стану справ на аграрному ринку.

У Комплексній програмі розвитку аграрного ринку на 2003-2004 pp. сформульовані конкретні шляхи наукового і кадрового забезпечення її виконання. По-перше, шляхом формування інноваційної інфраструктури аграрного ринку, вкладення залучених коштів у виконання перспективних проектів. По-друге, шляхом створення і впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. По-третє, шляхом підвищення потенціалу тваринництва і птахівництва за допомогою використання найцінніших вітчизняних та зарубіжних порід і типів худоби та птиці. По-четверте, шляхом застосування найсучасніших методів селекції та біотехнолопї. По-п'яте, шляхом розроблення та впровадження сучасних науково-технічних проектів і технологій. По-шосте, шляхом ефективного використання науково-технічного потенціалу країни. По-сьоме, шляхом задоволення потреб аграрного ринку у підготовці кадрів за основними спеціальностями агропромислового комплексу. При цьому орієнтовано на потребу включення до навчальних програм нових спеціальностей з урахуванням вимог прогресу.

Характерним є додаток до Комплексної програми. Це комплекс основних заходів.

1. Формування інфраструктури аграрного ринку та стимулювання сільськогосподарських товаровиробників до участі в біржовій торгівлі (створення інтегрованих агропромислових структур, що об'єднують сільськогосподарських товаровиробників, переробні та торговельні підприємства; формування на регіональному рівні структур з агротехнічного, агрохімічного, ветеринарного та маркетингового обслуговування особистих селянських та фермерських господарств, заснованих на кооперативних засадах; обмеження товарообмінних (бартерних) операцій у сільському господарстві шляхом скорочення обсягів розрахунків сільськогосподарських товаровиробників за своїми зобов'язаннями зерном; створення широкої мережі брокерських контор, які б обслуговували сільськогосподарські підприємства; забезпечення розвитку системи цінового моніторингу).

2. Нарощування обсягів конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках (впровадження ресурсо­зберігаючих та екологічно безпечних технологій у рослинництві та тваринництві; удосконалення системи контролю за якістю харчових продуктів на підприємствах шляхом гармонізації державних стандартів із міжнародними; активізація роботи торгово-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном у просуванні вітчизняної сільгосппродукції на зовнішній ринок, проведення маркетингових досліджень, організація участі в зарубіжних виставках, ярмарках (спеціально виділено пункт про співробітництво з компетентними органами Російської Федерації з метою розвитку інтеграційних процесів у бурякоцукровому комплексі та відновленню зовнішнього ринку збуту цукру).

3. Інформаційне забезпечення. Визнано необхідним створення: систем прогнозно-аналітичної інформації за основними видами сільськогосподарської продукції (сегментами аграрного ринку); ринково-аграрного веб-порталу, який забезпечував би уніфіковану роботу з різними мережними сервісами (електронні торгові майданчики, доступ до інформаційних ресурсів світових ринків, іноземних інвестицій, ринків матеріально-технічних ресурсів для села).

4. Наукове забезпечення (сприяння науковому та кадровому забезпеченню виробництва аграрного сектора економіки).

5. Правове забезпечення (сприяти прийняттю Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про карантин рослин", "Про внесення змін до деяких законів України щодо поводження з пестицидами і агрохімікатами, "Про молоко і молочні продукти", "Про м'ясо і м'ясні продукти", "Про прості і подвійні складські свідоцтва", "Про особисте селянське господарство", "Про товарну біржу (нова редакція)", "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність"; розроблення проектів законів та інших актів щодо розвитку ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, державної програми селекції у рослинництві, розвитку оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби і птиці, програми розвитку і функціонування кредитних спілок у сільській місцевості; створення нормативно-правової бази щодо функціонування ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією).

Відповідальними виконавцями основних заходів є:

- органи державної виконавчої влади (Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфін, Мін'юст, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрації, райдержадміністрації);

- наукові заклади Української академії аграрних наук;

- спеціалізовані організації (Національна спілка сільсько­господарських кооперативів, Національна асоціація бірж, Національна асоціація кредитних спілок).

Дата добавления: 2015-05-23