Обговорення ситуації З

І

він торкнувся опудала, його тіло, що спиралося лише на одну ногу, захиталося на лавці, яка стояла тільки на трьох ногах; він машиналь­но схопився за опудало, втратив рівновагу й важко впав на землю, зовсім оглушений фатальним дзвоном безлічі бубонців опудала, яке від поштовху його руки описало коло, а потім велично загойдалося між двома стовпами.

- Прокляття! - вигукнув Гренгуар, падаючи, і лишився лежати
ницьма на землі, наче мертвий.

Над своєю головою він чув зловісний передзвін, диявольський регіт волоцюг і голос Труйльфу:

- Підніміть-но цього дурня і негайно повісьте! Гренгуар підвівся.
Опудало вже відчепили, щоб звільнити місце для нього.

- Тепер, - сказав Клопен, - тільки-но я сплесну руками, ти, Андре
Рудий, ногою виб'єш з-під нього лаву; ти, Франсуа Шант Прюн, по­
виснеш на ногах цього пройдисвіта, а ти, Бельвіне, стрибнеш йому
на плечі; та всі троє разом - зрозуміли?

Гренгуар здригнувся.

- Готові? - спитав Клопен Труйльфу трьох арготинців, ладних ки­
нутися на Гренгуара, мов троє павуків на муху.

Та раптом Клопен зупинився, немов у нього сяйнула якась неспо­дівана думка.

- Стривайте! - вигукнув він. - Я ж забув. За нашим звичаєм не
можна повісити людину, не спитавши, чи не знайдеться жінки, яка
захоче його собі взяти. Ну, друже, це твоя остання надія. Одружишся
або із шлюхою, або з мотузкою.

Цей циганський звичай, хоч яким дивовижним він міг би здатися читачеві, ще й досі існує і дуже широко викладений у старовинному англійському законодавстві.

Гренгуар зітхнув із полегкістю. Це вже вдруге протягом півгоди­ни він повертався до життя, тому не дуже зважувався вірити у таке щастя.

- Гей! - крикнув Клопен, знову видершись на свою бочку. - Гей!
Баби, дівки! Чи знайдеться серед вас яка-небудь відьма або якась
гультяйка, що захоче взяти собі цього гультяя? Гей! Колетто Шарон!
Елізабето Трувен! Симоно Жодуїн! Берардо Фануель! Маріє Кульга­
ва! Тонна Довготелеса! Мішело Женаль! Клодіно Гризи-вухо! Ма-
тюріно Жірону! Гей! Ізабо ла Тьєрі! Підійдіть подивіться! Мужчина
задарма! Хто хоче?

Гренгуар у цьому своєму жалюгідному стані був, безперечно,

мало привабливий. Жінки байдуже поставилися до цієї пропозиції. Нещасний чув, як вони відповідали: «Ні, ні, вішайте його - нам усім на втіху».

Все ж таки три жінки вийшли з юрби, щоб подивитися на нього. Першою була товста дівка з квадратним обличчям. Вона уважно огля­нула нужденний камзол філософа. Одежина була зношена й мала більше дірок, ніж решітка, на якій смажать каштани. Дівка скривилася.

- Старе дрантя! - пробубоніла вона і звернулась до Гренгуара:
- Ану, покажи твій плащ.

- Я загубив його.
-Капелюх?

- Його в мене забрали.

- Черевики?

- Вони вже майже без підметок.

- Гаманець?

- На жаль, - затинаючись, промовив Гренгуар, - я не маю ні деньє.

- То попроси, щоб тебе повісили, та ще й подякуй! - відрізала
вона і відвернулась від нього.

Підійшла друга, стара, чорна, зморшкувата бридка жебрачка, така огидна, що навіть у Дворі чудес не мала собі рівних. Вона обійшла круг Гренгуара. Той затремтів від страху, що їй захочеться його взя­ти. Але вона процідила крізь зуби:

- Занадто худий! - і пішла геть. Третьою була молода жінка, до­
сить свіжа й не дуже погана. «Врятуй мене!» - стиха промовив до неї
неборак. Вона деякий час співчутливо дивилася на нього, потім опу­
стила очі, пом'яла пальцями складку спідниці й зупинилась, не зна­
ючи, що їй робити. Гренгуар пильно стежив за кожним її рухом. Це
був останній проблиск надії. «Ні, - нарешті промовила дівчина, - ні!
Гійом Вислощокий поб'є мене». І вона пірнула в юрбу.

- Не щастить тобі, друже, - сказав Клопен. І, випроставшись на
бочці, на велику втіху присутніх, він, наслідуючи оцінщика аукціо­
ну, вигукнув:

- Більше ніхто його не хоче? Ніхто не хоче - раз! Ніхто не хоче -
два! Ніхто не хоче - три! - Він обернувся до шибениці, кивнув голо­
вою і сказав: - Лишився за вами!

Бельвін де Летуаль, Андре Рудий і Франсуа Шант Прюн підсту­пили до Гренгуара.

У цю мить серед арготинців пролунало:

- Есмеральда! Есмеральда!

Гренгуар затремтів і озирнувся в той бік, звідки долітали вигуки. Юрба розступилася, пропускаючи дівчину - уособлення невинності і вроди. То була циганка.

- Есмеральда! - повторив Гренгуар, вражений, незважаючи на своє
хвилювання, з тією швидкістю, з якою це магічне слово пов'язало
спогади про все, що він пережив цього дня.

Здавалося, що це незвичайне створіння поширювало владу своєї чарівності й краси навіть на Двір чудес.

Арготинці й арготинки покірно давали їй дорогу, а їхні дикі об­личчя прояснювалися від самого її погляду.

Вона підійшла своєю легкою ходою до засудженого, гарненька Джалі дріботіла за нею. Гренгуар стояв ні живий ні мертвий. Якийсь час дівчина мовчки дивилася на нього.

- Ви збираєтесь повісити цю людину? - поважно спитала вона
Клонена.

- Так, сестро, - відповів король Алтинів, - хіба що ти захочеш
узяти його собі за чоловіка.

Вона зробила свою чарівну гримаску, закопиливши нижню губку, й сказала:

-Беру!

Тут Гренгуар твердо повірив: усе, що діється з ним зранку, - сон, а це тільки його продовження.

Бо й справді, такий поворот, хоч і приємний, був надто крутий.

З шиї поета зняли зашморг і наказали злізти з лави. Він мусив сісти - надто великим було потрясіння.

Не сказавши ні слова, князь Циганії приніс глиняний кухоль. Ци­ганка подала його Гренгуарові.

- Киньте ним об землю, - сказала вона.
Кухоль розбився на чотири черепки.

Тоді князь Циганії, поклавши їм на чоло свої руки, промовив:

- Брате, вона твоя дружина; сестро, він твій чоловік. На чотири
роки. Ідіть!

Андрій К. Спочатку поет не повністю усвідомив ситуацію і вів себе як «Дорослий». Потім він злякався і став «Дитиною». А коли згадав, що «король» відкинутих - це той самий жебрак, то до нього поверну­лася самовпевненість, яку йому дозволяв соціальний статус, а також емоційна нестабільність, властива творчим натурам («Батько»).

Однак, коли постала загроза реальної смерті, П'єр став погоджу­ватися на будь-які умови, аби врятувати життя - знов «Дитина».

Отже, філософ, в основному, «Дитина». «Король» жебраків -«Батько» - (жорстокий). Другий «король» - щось середнє між «Бать­ком» і «Матір'ю», бо дав шанс врятуватися герою (жорстока «Мати» або добрий «Батько»). Циганка, звичайно, «Мати».

«Герой» сильно змінював лінію поведінки, але все-таки врятував­ся завдяки випадковості.

Наталія Ш. П'єр вважав, що жебраки оцінять його як поета і спро­бував звернутися до них, як «Батько». Але «королі» на той час мали над ним владу, а натовп прагнув видовищ і помсти.

Коли ж знайшовся вихід із ситуації як одруження, то П'єр зрадів, як «природна Дитина», яка дуже беззахисна. Але коли жінки, які його вибирали, були невродливими, то філософ бунтував у душі, як «ве­редливе Дитя», бо не хотів одружуватися з потворою.

Есмеральда стала для поета «Матір'ю», яка пожаліла беззахисно­го, захотіла врятувати йому життя і піклуватися про нього.

Юрій Г. Герой постав перед нами в образі «Дорослої» людини, бо він був незалежним і відстоював своє «Я». Інстинкт самозбере­ження змусив П'єра стати «Дитиною», але він не опустився до рівня жалюгідного раба.

Зміна життєвої ситуації потребує від людини зміни поведінки.

Андрій М. П'єр дійсно поводив себе, як «Дитина», яка не знає зовнішнього світу, безпорадна та вразлива. Якщо б він був «Дорос­лим», то знайшов би шлях до порозуміння. Вів би себе з волоцюгами так, наче він один із них, тобто «свій хлопець».

Юрій К. Те, що намагався сказати поет-філософ трьом «королям» жебраків і всьому натовпу, ніяк не діяло. Напевно, через різницю в інтелекті і суспільному становищі. Середовище, в якому він опинив­ся, мало іншу шкалу цінностей.

Жінки, які вийшли подивитися на нього, були байдужими до його долі. Шанс на порятунок з'явився несподівано...

Борис Б. Гренгуар врятував своє життя завдяки тому, що зміню­вав моделі своєї поведінки: «Дитина» - «Дорослий» - «Дитина». Він відтягував час страти, і цей час працював на нього. Щасливий випа­док врешті-решт трапився.

Роман Г. Звичайно, головним у цій ситуації є його величність Ви­падок, бо саме він врятував життя Гренгуару.

Якщо б не було чарівної вроди циганки серед цього страшного

натовпу, то не було б і продовження книги, у якій Гренгуар є голов­ним героєм.

Сам Гренгуар під час цього епізоду пройшов перевтілення від «Дорослого» до «боягузливої Дитини».

Сергій О. Духовний світ П'єра залишився незаплямованим, пе­ред натовпом він себе поводив на рівні звання поета.

Це стало підставою для того, щоб циганка вирішила взяти його за чоловіка. Чому саме вона?

Тому що світосприйняття вродливої дівчини, її внутрішній світ схожий на внутрішній світ поета. І дарма, що вигляд у нього був жалю­гідний.

Поет не зміг переступити через почуття власної гідності, «зігра­ти» жебрака, «одягти маску» тощо. Він це не зробив навіть перед страхом смерті. А те, що він злякався, - так він жива людина.

Керівник. Я дуже радий, що Сергій О. сказав саме те, що збирав­ся сказати я. А саме, про красу і натхнення. Адже красива жінка сама по собі уже геніальна і натхненна. Звичайно, якщо ця краса не хо­лодна і жорстока, а одухотворена.

Чомусь майже всі із вас зробили акцент на тому, що поета вряту­вав випадок. Так само, як виняток є підтвердженням правила, так і в житті немає нічого випадкового (хай це буде метафорою).

ГГєру допомогли врятуватися тактика пошуку варіантів поведін­ки і «розтягування» часу. Заклик до благородства і духовності на по­чатку ситуації, коли він сказав, що є автором вистави (яку волоцюги бачили), не спрацював. Але цей заклик здетонував у кінці епізоду, бо знайшлася хоча б одна благородна душа, яка пожаліла поета.

Висновок для себе із розгляду цієї ситуації може бути таким: ніко­ли не зашкодить, коли звертатися в першу чергу до шляхетності і духовності людини, від якої на даний момент залежиш. Позитивні результати неодмінно будуть, нехай і не одразу.

6. Обговорення ситуації 4. Умовна назва «Поет і король Франції»

Дата добавления: 2015-05-23