Дати характеристику методів навчання дітей з порушеннями слуху

Розуміння мовлення за умов порушеного слуху відбувається своєрідно і специфічно. Опорою для цього слугує зір, залишковий слух і вібраційне сприймання. Спостереження під час вимовляння за рухами губ, положенням язика, відстанню між зубами — позиціями органів артикуляції того, хто говорить забезпечує зорове сприймання мовлення або так зване "читання з губ". Щоб навчити дитину сприймати мовлення в такий спосіб, необхідно привчати її уважно вдивлятися в обличчя співрозмовника, помічати окремі рухи, запам'ятовувати їх. Спочатку, звертаючись до дитини, потрібно щоразу обережно повертати личко малюка до себе, вказувати на свої губи перш ніж почати говорити. З часом дитина привчиться вдивлятися у рухи видимих органів мовлення. Щоб зорове сприймання мовлення стало можливим, потрібно дотримуватися таких правил: знаходитися обличчям до дитини; забезпечити хороше освітлення; не хитати головою; вимовляти чітко; не допускати занадто демонстративної, неприродної артикуляції; не припускатися спотворення звуків; говорити голосом нормальної сили; вимовляти у нормальному темпі, не допускати швидкого чи надто уповільненого говоріння.

На початку навчання потрібно використовувати ті слова, значення яких легко пояснити, показавши відповідний предмет чи продемонструвавши дію. Говоріння обов'язково супроводжувати таким показом, щоб будь-яке слово для дитини несло певний смисл, було змістовним, а не сприймалося тільки як єдність рухів і звуків. На цьому етапі слід уникати довгих речень, складних слів, значення яких важко пояснити. Добре розрізняються голосні звуки, а цілі групи приголосних зовні виглядають практично однаково. Для забезпечення розуміння широко використовується унаочнення: малюються реальні предмети, демонстрація, іграшки тощо. Слово саме по собі несе мінімум інформації, його сприймання в повсякденному спілкуванні відбувається у контексті з іншими словами. Тому і навчання сприймати мовленнєвий матеріал варто проводити не лише на окремих а й на словосполученнях, реченнях, коротких оповіданнях. Опанування такого спеціального сприймання потребує регулярного тренування, спеціального цілеспрямованого. З навчальною метою необхідно використовувати будь-яку ситуацію: прогулянку, режимні моменти, гру. розваги, спільну роботу тощо.

Традиційно, починаючи з 16 ст., розрізняли два методи навчання глухих - "жестовий" та "чистий усний" методи.

Жестовий спосіб передбачає навчання глухих на основі жестової мови (певний жест являється еквівалентом слова) та дактилології (пальцевої абетки, кожна літера абетки відповідає певному пальцевому знаку). За допомогою чистого усного методу глухих вчили говорити "без рук", використовуючи тільки усне або писемне мовлення. У теперішній час змінилися методики, технології, технічне обладнання процесу виховання та навчання дітей з вадами слуху, але суть методів в більшості залишилась, як у минулому. Перша методика виховання та навчання глухих (слабочуючих) дітей дошкільного віку використовується у всіх державних дитячих садках кoмпенсуючого виду для глухих та слабочуючих дітей. В групах (не більше 6 дітей), які комплектуються за рішенням психолого-медико-педагогічних «консультацій, зараховуються глухі та слабочуючі діти віком від 1,5 - 2 років, термін навчання від 4 до 5 років. Дитячі садки компенсуючого типу, як пpавило, заклади інтернатного типу. Діти знаходяться в садочку весь тиждень, батьки спілкуються з ними тільки на вихідних. Позитивним є те, що дитина з вадами слуху знаходиться в системі спеціального навчально-виховного процесу. Фахівці створюють умови для компенсації розвитку глухих та слабочуючих дітей. При навчанні мові сурдопедагоги використовують такі допоміжні форми мови, як: письмова, дактильна. На жаль, певна замкнутість закладу, вузьке коло спілкування, збідненість емоційними враженнями, недостатнє спілкування з батьками не завжди дозволяють отримати високі результати реабілітації дошкільників з вадами слуху.

Друга методика - так звана методика Е.І.Леонгард була розроблена в кінці 60х років ХХ ст. Автори довели значні можливості сімейного виховання дітей з вадами слуху. Ранній початок загальнорозвивальної та корекційної роботи здійснюється за активної участі батьків. Створення мовного середовища в сім'ї, використання правильно підібраних слухових апаратів для розвитку мовного слуху, який стає основою для розвитку мови (навичок слухо-зорового сприймання мови, формування словникового запасу, навичок комунікації, формування вимови), дозволяють створити умови для можливого більш раннього включення глухих дітей в середовище чуючих. Дошкільники, які навчаються за методикою Е.І. Леонгард, як правило, відвідують звичайні дитячі садки або спеціальні групи, створені в дошкільних закладах загального типу. Індивідуальну роботу з дітьми проводять сурдопедагоги, які володіють цією методикою. Не кожна сім'я приймає рішення взяти таку відповідальність за майбутнє дитини на себе.

Білінгвальний метод навчання дітей з вадами слуху ( експеримент ведеться в Росії з 1992 р.) заснований на визнанні права глухої людини на вибір свого стилю життя, способу спілкування, на реалізацію себе як своєрідної й самоцінної особистості. У зв'язку з цим, національна жестова мова та національна словесна мова мають однаковий статус як засоби педагогічного процесу й предмети навчання. В експериментальних групах спеціального дитячого садка глухих дітей навчають усному та жестовому мовленню. Перші результати показують ефективність білінгвального навчання для багатьох глухих дітей.

Також існує верботональна методика, розроблена фахівцями центру "Суваг". Корекційно-реабілітаційна робота заснована на розвитку слухового, тактильно-вібраційного сприймання мовних і немовних звуків, максимальному використанні залишкового слуху й системи спеціальних вправ фонетичної ритміки для формування вимови. Заклади, які працюють за цією методикою, є екстернатами, батьки мають можливість спілкуватися та займатися з дітьми кожного дня. В останній час стали з'являтися дитсадки комбінованого типу та дитсадки з інтегрованим навчанням, де передбачено спільне виховання та навчання чуючих і слабочуючих дітей. Педагогічний колектив дошкільного закладу вибирає, за якою методикою буде проходити виховання та навчання нечуючих дітей.

Необхідно наголосити, що основні підходи до навчання дошкільників з вадами слуху сучасної педагогіки базуються на дослідженнях вчених психологів та сурдопедагогів. Вони між собою багато в чому схожі. Автори усіх методик навчання вважають принциповим врахування закономірностей психофізичного розвитку дошкільників, забезпечення всебічного розвитку на основі корекції існуючих проблем, раннє навчання дітей з вадами слуху, створення "мовного середовища" для формування мови. Але існують і розбіжності в методиках навчання та виховання, які можуть в подальшому вплинути на можливість повноцінної адаптації в спільноті чуючих людей. При білінгвальному навчанні надзвичайно важливим є те, що усне мовлення використовується в першу чергу для читання і письма. Жестова мова є мовою повсякденного спілкування і мовою викладання. У процесі навчання вербальна і жестова мова повинні бути чітко розмежовані для досягнення найкращих результатів. Використання жестової мови ніяким чином не заважає розвитку усного мовлення, а навпаки, у багатьох випадках сприяє цьому, оскільки її раннє вивчення сприяє інтелектуальному розвитку глухої дитини. Тому найбільш природною і доступною першою мовою є жестова мова, тому що вона візуальна, і як результат, з більшою готовністю сприймається, в той час як, українська мова в усній формі надзвичайно складна для сприймання маленькою глухою дитиною. Як правило, чим краще дитина володіє жестовою мовою, тим більші успіхи вона демонструє потім, навчаючись читати і писати.

26.Висвітлити особливості психокорекції пізнавальних процесів залежно від віку дитини, форм і тяжкості ДЦП. ДЦП (дитячий церебральний параліч) – це тяжке захворювання нервової системи, яке не рідко приводить до інвалідності. Основним клінічним симптомом ДЦП є порушення рухової функції, пов'язаної із затримкою розвитку і неправильним розвитком статокінетичних рефлексів, патологією тонусу, парезами. Крім порушень в центральній нервовій системі повторно протягом життя виникають зміни в нервових і м'язових волокнах, суглобах, зв'язках, хрящах. Аналіз порушень страждаючих даним захворюванням, показує, що лікування без системної коректувальної психолого-педагогічної та соціальної дії недостатньо ефективно. Діти з ДЦП – це інваліди з дитинства, тому говорити про відновлення втрачених функцій (реабілітація) немає підстав. Мова може йти тільки про навчання, про пристосування дитини до нормального життя, тобто абілітації. Цей термін поки ще не прижився, але саме він якнайповніше характеризує процес навчання і вихованні дітей з ДЦП. Тільки методика корекційно педагогічної дії в комплексі з медикаментозним лікуванням, масажем, лікувальною фізкультурою, фізіотерапевтичними процедурами за умови систематичності повинна скорегувати відхилення в мовному, руховому і інтелектуальному розвитку дитини з ДЦП. У структурі дефекту у дітей з церебральним паралічем значне місце займають розлади мовлення, частота яких складає 70-80%. У розвитку мовлення має велике значення домовленєвий, або підготовчий період, який при нормальному розвитку триває від народження до кінця першого року життя. У цей період зачинає розвиватися слухове і зорове сприйняття, формується початкова, наочна та ігрова діяльність, з'являється лепет і гуління, можливість наслідувати звукам мовлення, тобто з'являються необхідні передумови для спілкування дитини з людьми, що оточують його. Мозок розвивається найінтенсивніше на першому році життя, що визначає найбільш швидкий темп психомоторного розвитку дитини на цьому етапі.

Проаналізувавши особливості розвитку дітей з церебральним паралічем, можна зробити висновок, що у них не лише сповільнюється, але і патологічно спотворюється процес формування мовлення й може затягнутися на 2-3 роки, що значно відстає від норми. Знання особливостей мовних порушень у дітей з ДЦП дозволяє сформулювати основні принципи, визначальну послідовність і систему коректувально-логопедичної роботи при ДЦП.

Перший важливий принцип мовної терапії – придушення патологічної рефлекторної активності, як в мовній, так і в скелетній мускулатурі.

Другим принципом є онтогенетичне послідовне поетапне формування домовленнєвої й мовленнєвої активності.

Третій принцип мовної терапії – стимуляція мовленнєвого розвитку на базі сенсорного виховання, моторного розвитку, медикаментозною і фізіотерапії, ЛФК, масажу і ін. Їх поєднання є важливою умовою комплексної дії фахівців медико-педагогічного блоку.

Четвертий принцип – використання кінестетичної стимуляції в розвитку моторики апарату артикуляції, сенсорних і мовних функцій.

І, нарешті, найважливішим принципом мовної терапії є її ранній початок і інтенсивне проведення в перші роки життя. Це, з одного боку, сприятиме дозріванню кіркових мовних зон, а з іншого боку – сприяти анатомічному розвитку органів артикуляції. Ці принципи мовної терапії на основі знань механізмів мовних і рухових порушень у дітей з церебральним паралічем повинні враховуватися при роботі зі всіма дітьми, страждаючими ДЦП. Корекційно-педагогічна робота передбачає: 1-й напрямок - рання стимуляція психічного розвитку спрямованого на формування зорового, слухового і кінестетичного сприймання, зорово-моторній маніпуляції; а) розвиток основної, дрібної моторики; б) комунікативної функції, позитивного емоційного спілкування з дорослими. 2-й напрямок - рання логопедична робота. Система логопедичного впливу включає напрямки: 1) корекція звуковимови у поєднанні з формуван. звукового аналізу і синтезу, лексико-граматичної сторони мовлення і зв'язного висловлювання. Специфіка цієї роботи - у поєднанні з масажем і гімнастикою, логоритмікою і в деяких випадках загальною фізкультурою, фізіотерапією та медикаментозним лікуванням.

Дата добавления: 2015-05-23