Тема 1. Предмет, завдання та структура військової психології 5 страница

Керуючись конкретним моральним обов'язком, людина може поступово виробити звичку чинити згідно з ним, наприклад, бути ввічливою. Така поведінка, викликаючи духовно-емоційне задоволення, починає само стимулюватися і стає типовою рисою характеру людини. Результатом осмислення цієї та інших аналогічних рис характеру людини є поняття “ моральна якість ” — відносно стійкі ознаки її поведінки, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

99.Окресліть найбільш характерні культові дії буддистів, поясніть їх значення.

Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими.
Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідність спеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подібні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого – небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх забрали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивідуального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і місцевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

100.Окресліть особливості виникнення філософії в Україні.

Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури, а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по-сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія.

Д.Чижевський, один із перших дослідників української філософії, казав, що українській філософії тільки належить проявити себе і що, можливо, писати її історію ще зарано. Він вважав, що підставами для такої оцінки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г.Сковороди, деякі ідеї О.Потебні та В.Вернадського), в цілому із цим твердженням можна погодитись.

Але не можна не звернути увагу й на те, що в цивілізованій історії України не існує періодів, на яких би не була присутня філософія чи філософська думка. Тобто, в цілому філософія супроводжує усю історію України. Звідси можна зробити висновок про те, що українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

101.Розкрийте сутність логічного спростування, поясність його функції, наведіть приклади.

Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.

Спростування тези відбувається в такий спосіб: спочатку доводять істинність антитези, а потім встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення.

З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.

Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.

102.У чому полягає відмінність між моральним обов’язком та моральним мотивом? Наведіть приклади.

Розв'язання загально філософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи — здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом – внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття “стимул”, “намір”, “ціль” характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку. Реалізовується мотив через цілі, хоч у моральній діяльності можливі відмінності цілі і мотиву.

Сильне і постійне почуття совісті свідчить про те, що складний і суперечливий процес інтеріоризації моральної вимоги в самовимогу, в моральний обов'язок здебільшого завершено, хоча фактично він триває протягом усього життя.

Наявність морального обов'язку, сумління ще не є гарантом життєдіяльності людини згідно з моральними вимогами, оскільки така життєдіяльність передбачає відповідний розвиток волі, яка залежить не лише від свідомості, а й від життєвого досвіду, звичок чинити відповідно до морального обов'язку.
У понятті “моральний обов'язок” моральні вимоги пізнаються, визнаються й оцінюються якнайзагальніше і якнайабстрактніше, що виявляється в принциповому визнанні людиною необхідності рахуватися з громадською думкою, у схильності до позитивного оцінювання моральних норм та їх прийняття. Проте моральний обов'язок реально виявляється в численних обов'язках, а бути само вимогливим у всіх сферах життєдіяльності нелегко. Одні люди вважають священними моральні обов'язки щодо сім'ї, але недооцінюють або ігнорують моральні вимоги в інших сферах життя, наприклад на виробництві. Інші нехтують моральними вимогами у сімейних стосунках, проте є морально само вимогливими в інших сферах життєдіяльності.

103.Які нетрадиційні релігійні культи Ви знаєте? Поясніть причини їх виникнення.

Нетрадиційний релігійний культ – релігійна організація, що культурно, ментально не укорінена в Україні, історично не успадкована нашим народом від попередніх поколінь, не притаманна його релігійній духовності, проте набуває популярності внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини.

На сьогодні в Україні є дуже багато різних культів.

Досить велику групу утворюють нехристиянські рухи. Їх виникнення зумовлене потребою адаптації християнського вчення до т. зв. «західних цінностей», побудованих на приматі раціональних засад світорозуміння, зокрема релігійних. Нехристиянські релігійні культи виникають переважно як відгалуження протестантських церков або як самостійні осередки, організовані певним лідером, котрий, як правило, оголошує себе покликаним богом до створення нового рухк відродження первісного християнства. До таких культів належать: Свідки Єгови, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), «Церква Христа», Новоапостольська церква.

Також існують східні культи, до яких належать індуїсти, буддисти, тантристи – це загалом модернізовані форми східних культів. Також поширені кришнаїти. Останнім часом на теренах України значно активізувалася діяльність китайських, південнокорейських і в’єтнамських релігійних груп, культова практика яких часто – густо призводить до психічних і фізичних травм людей.

Поширеними є неоязичницькі релігії. Сучасне відродження язичництва підтверджує той факт, що віра наших предків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а дуже добре асимілювалася з ним. Представниками цього культу є організації: «Рідна віра», РУНВіра, «Ладо віра», «Ягновіра», з сатаністів – «Орден чорного кола», «Зірка смерті», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорний орден».

Також існують сайєнтологічні (Діанетика, Наука Розуму тощо), синтетичні (Велике Біле Братство, Церква Муна тощо).

104.Охарактеризуйте в загальному плані особливості розвитку української філософії радянських часів.

У радянській Україні філософія, як і інші гуманітарні науки, перебувала під особливим контролем партійних органів і перетворена ними у засіб обгрунтування комуністичних догм. Опрацювання класичної філософської проблематики стало неможливим. Філософію оголосили “класовою наукою”, теоретичною і методологічною основою марксизму. Все, що не вписувалось у марксистську систему ідеологічних координат, переслідувалось і радикально винищувалось. Те ж саме стосувалось і усіх інших сфер духовного життя. Красномовний приклад: в період між 1930 і 1938 рр. з 259 українських письменників публікувалися лише 36.

Проте і за таких умов філософи, що залишились в Україні, продовжували розпочаті раніше дослідження. Перш за все філософи вивчали погляди Сковороди, суспільно-політичні позиції Кирило-Мефодіївського братства, методологічні засади природознавства. Достатньо активно опрацьовувались проблеми логіки та соціології. Далеко не всі вчені поділяли погляди фундаторів комуністичної доктрини. Значна частина університетської інтелігенції висловлювала незгоду з матеріалістичним розумінням історії, марксистськими законами суспільного розвитку, а саме це й було визначене офіційними колами як предмет філософських досліджень.

Філософські пошуки пожвавились після того, як 1937 року був створений Інститут філософії і природознавства, що проіснував до 1936 р. Проте доля більшості вчених склалася трагічно: вони були репресовані як, фактично, і вся українська інтелігенція.

105.Назвіть та охарактеризуйте способи спростувань, поясніть їх логічну сутність.

Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.

У структуру спростування входять теза, антитеза, аргументи, демонстрація.

За способом бувають прямі і непрямі спростування. Виділяють також такі різновиди: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації.

Спростування тези відбувається в такий спосіб: спочатку доводять істинність антитези, а потім встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення. Наприклад, візьмемо вихідне положення: «Жодна людина не була на Місяці». Теза є невірною. Щоб здійснити спростування, треба висунути антитезу: «Деякі люди були на Місяці» (суперечність E-O за «логічним квадратом»). Аргументом буде: «Американські космонавти побували на Місяці». Демонстрація: «Якщо американські космонавти були на Місяці і вони є людьми», то істинною буде антитеза: «Деякі люди були на Місяці». Отже, антитеза суперечить тезі, остання є невірною.

З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.

Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.

Між доведенням і спростування немає різкої межі, оскільки спростовуючи хибну думку, тим самим ми доводимо істинну, а доведення істинного положення можна вести шляхом спростування протилежного йому хибного положення.

106.Розкрийте співвідношення етики та етикету.

Етика – філософське вчення про мораль, яка зазвичай розглядається як один із способів регулювання відносин між людьми у суспільстві. Воно відбувається за допомогою історично сформованих «неписаних» норм і правил, щодо яких поведінка людей оцінюється як щось добре, чи лихе, чесне або безчесне, щоб будувати або руйнівний. Під етикетом в широкому сенсі розуміється сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей, поводження з оточуючими, форми звернень і привітань, норми поведінки в громадських місцях, манери і одяг. Можливо також розглядати етикет як звід правил поведінки, прийнятих у певних соціальних колах (при дворі монархів, в дипломатичних колах і т. п.). У більш вузькому сенсі етикет - це форма поведінки, поводження, правила ввічливості, прийняті в даному суспільстві.

107.Які християнські конфесії поширені в сучасній Україні? Якими є їх взаємини?

Українська Православна Церква (Московського Патріярхату була утворена рішенням Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви (30—31 січня 1990 р.) і «перебуває в особливих стосунках підпорядкованості Московській Патріархії, у канонічному і молитовному єднанні з нею». Тобто, згідно з «Положенням про Екзархат» Українському Екзархату Московської Патріярхії по суті було надано оцю нову назву – Українська Православна Церква.

Українську Православну Церкву—Київський Патріярхат (УПЦ—КП) очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

УПЦ-КП утворена в червні 1992 р. на Всеукраїнському Православному Соборі.

Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ) очолює Митрополит Мефодій (без титулу Патріарха).

Перше юридичне оформлення УАПЦ відбулося у березні 1919-го року. Перше відродження УАПЦ (до середини 30-х років ХХ ст.) супроводжувалося переслідуваннями, гоніннями, репресіями, ув’язненнями. В умовах більшовицького терору широко практикувались акції дискредитації, висміювання священнослужителів аж до грубо сфабрикованих судових процесів. Під час Другої Світової війни відбулося ще одне відродження УАПЦ, коли на єпископа Переяславського було висвячено Мстислава Скрипника – майбутнього Патріарха УАПЦ. Третє відродження Церкви почалося в лютому 1989-го, коли зорганізувався відповідний Комітет на чолі зі священиком Б. Михайлечком. У серпні того ж року за сприянням Комітету утворилася перша в Україні автокефальна парафія – Петро-Павлівський храм у Львові (настоятель – Володимир Ярема).

Ці три Православні Церкви існують і далі як окремі. Логічно постає проблема їх об’єднання в один Патріархат, але на перешкоді такому процесові стоїть чимало нерозв’язаних проблем (брак належної свідомості серед духовенства і віруючих, відсутність чіткої державницької позиції щодо церкви у представників різних гілок влади). Ситуація ускладнюється ще й позицією Матірної Церкви православних українців – Константинопольської Патріархії, яка й досі не визначилась щодо свого ставлення до утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, хоч за останні роки були проведені дво- і багатосторонні зустрічі (переважно поза межами України), але вони не дали бажаних позитивних наслідків.

Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) виникла 1596 року внаслідок укладення церковної унії (союзу) частини православного духовенства Київської Митрополії (України і Білорусії) з Римо-Католицькою Церквою. Спочатку вона мала назву «Уніатська Церква» і тільки в кінці XVIII ст. стала називатися «Греко-Католицькою», щоб зафіксувати адміністративне підпорядкування Католицькому Римові, і водночас підкреслити візантійську обрядову орієнтацію. Після смерті Митрополита Андрія Шептицького почалися інтенсивніші гоніння на УГКЦ. У квітні 1945-го р. були арештовані і ув’язнені єпископи Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Микита Будка, Григорій Хомишин, Іван Лятишенський разом із сотнями інших священиків, монахів, монахинь, сотнями тисяч віруючих. Греко-католики (вірні, духовенство, епископат), починаючи із 60-х рр. XX ст., докладають різноманітних зусиль для того, щоб УГКЦ отримала патріарший статус, що дало б можливість відновлювати східно-візантійські традиції, втрачені під час латинізації – проникнення деяких звичаєво-обрядових елементів із Римо-Католицької Церкви.

Римо-Католицька Церква (РКЦ). В Україні, конкретніше – в Галичині, перші чернечі чини РКЦ появилися ще у XIII ст. Розпорядженням Папи Григорія XI було засновано Митрополію і Архидієцезію (Архиєпископію), спочатку в Перемишлі, а потім у Львові (1412 року). Відмінність між православними і католицькими (УГКЦ і РКЦ) церквами полягає в тому, що другі підпорядковуються Риму, і тому основною причиною всіх проблем у стосунках між вищенаведеними церквами є небажання одних підпорядковуватись іншим, тому загалом, взаємини між церквами є досить напруженими.

В Україні є також багато інших дрібних церков, сект, релігій, які не такі поширені на території України, тому немає сенсу детально їх розглядати.

108. Назвіть та охарактеризуйте основні різновиди сучасних логік.

Сучасна ж логіка (так звана математична чи символічна) — другий, вищий ступінь розвитку формальної логіки, своєрідна «алгебра» логіки. Вона застосовує математичні методи та спеціальний апарат символів і досліджує мислення з допомогою числення. А це відкриває дорогу до пізнання нових закономірностей мислення, з якими доводиться стикатися при побудові складних логічних конструкцій, зокрема в математиці, кібернетиці, теорії релейно-контактних систем, при проектуванні, в роботі електронно-обчислювальних машин, різноманітних автоматів і керуючих пристроїв. Вона вивчає ті ж закони мислення, що і традиційна логіка, але йде далі в абстрагуванні. В математичній логіці використовують математичні методи і спеціальний апарат символів і досліджують мислення за допомогою формалізованих мов. В такий спосіб стає можливим відкривати і вивчати нові закони мислення, з якими маємо справу, розв’язуючи складні логічні задачі в математиці, кібернетиці, проектуванні і роботі комп’ютерної техніки. В такому напрямі розвивається сучасна логіка.

В структурі сучасної логіки найбільш сформованими її напрямами є * пропозиційна логіка, * кванторна логіка, *комбінаторна логіка, *модальна логіка,* багатозначна логіка, *деонтична логіка. Пропозиційна логіка займається обчисленням висловлювань, або системою змінних та поєднанням висловлювань або речень. Ця логіка не стосується класів, як це прийнято в традиційній логіці. Предметом обчислення кванторної логіки є предикати, тобто приписані суб’єкту властивості, наприклад, „життя є складним”. Логіка предикатів шляхом застосування символів обчислює такі речення з великим ступенем точності і дозволяє уникати логічної невизначеності. Логіка предикатів користується особливими інструментами, або функторами, які іменуються кванторами. Важливим досягненням сучасної логіки предикатів є те, що вона може описувати відношення.

Комбінаторна (лат. combinare – поєднувати) логіка розглядає певні процеси, пов’язані із змінними. Її мета – спрощення основ математичної логіки і усунення парадоксів. Модальна (лат.modus- спосіб, міра) логіка досліджує висловлювання з такими операторами, як „необхідно”, „можливо”, „неможливо” та ін. Сучасні логіки поділяють модальності на такі види: логічні і фізичні, абсолютні і відносні та ін. Багатозначна логіка - напрям математичної логіки, якийрозглядає більш ніж два значення (істинне і хибне) одного висловлювання. У ній застосовуються також n-значні обчислення висловлювань. Деонтична (грец. deontos - належне) логіка досліджує логічні структури мови нормативної дії, це логіка норм і нормативних понять. Подібно до модальної логіки вона працює зі значеннями „обов’язково”, „дозволено”, „заборонено”.

109.Назвіть та охарактеризуйте основні різновиди сучасних логік.

Логіка в наш час є доволі розгалуженою ділянкою знань, інтенсивно розвивається і знаходить практичне застосування в процесі створення нової техніки і технології. Одним з прийнятих поділів цієї галузі науки є розрізнення традиційної і математичної логіки.

Традиційна логіка – перший етап розвитку логіки вивідного знання. Вона вивчає загальнолюдські форми мислення (судження і поняття) і форми зв’язків думок у міркуванні (умовивід), а також формально-логічні закони. Вивчення форми або структури мислення і символічний вираз елементів цієї форми започаткував ще Арістотель. На цьому шляху відкрито нові перспективи у розвитку науки. Відволікаючись від субстрату і змін об’єкту, його зміст виражають через доволі жорсткі, фіксовані елементи його форми. В такий спосіб відкрилися широкі можливості застосування формалізованих мов для вивчення мислення. На основі формалізованих мов було розроблено інформаційні мови, які використовуються у комп’ютерах.

Математична або символічна логіка – другий етап розвитку вивідного знання. Вона вивчає ті ж закони мислення, що і традиційна логіка, але йде далі в абстрагуванні. В математичній логіці використовують математичні методи і спеціальний апарат символів і досліджують мислення за допомогою формалізованих мов. В такий спосіб стає можливим відкривати і вивчати нові закони мислення, з якими маємо справу, розв’язуючи складні логічні задачі в математиці, кібернетиці, проектуванні і роботі комп’ютерної техніки. В такому напрямі розвивається сучасна логіка.

В структурі сучасної логіки найбільш сформованими її напрямами є пропозиційна логіка, кванторна логіка, комбінаторна логіка, модальна логіка,багатозначна логіка, деонтична логіка.

Пропозиційна логіка займається обчисленням висловлювань, або системою змінних та поєднанням висловлювань або речень. Ця логіка не стосується класів, як це прийнято в традиційній логіці. Вона розглядає складні речення і прості як їх складники. Головною характеристикою семантики таких речень є значення істинності (і - „істинне”, х - „хибне”). Для визначення істинності висловлювань австрійський логік Вітгенштейн створив спеціальні таблиці істинності.

Предметом обчислення кванторної логіки є предикати, тобто приписані суб’єкту властивості, наприклад, „життя є складним”. Логіка предикатів шляхом застосування символів обчислює такі речення з великим ступенем точності і дозволяє уникати логічної невизначеності. Логіка предикатів користується особливими інструментами, або функторами, які іменуються кванторами. Важливим досягненням сучасної логіки предикатів є те, що вона може описувати відношення.

Комбінаторна логіка розглядає певні процеси, пов’язані із змінними. Її мета – спрощення основ математичної логіки і усунення парадоксів. Вона займається поняттями і методами, які при побудові формальних логічних систем чи обчислень вважаються такими, що не потребують пояснень, тобто самі по собі зрозумілими, не аналізуються і далі не вивчаються (наприклад, змінна функція, правило підстановки тощо). Комбінаторна логіка представлена в працях М.Шейнфінкеля, Х.Каррі, А.Черча та ін.

Модальна логіка досліджує висловлювання з такими операторами, як «необхідно», «можливо», «неможливо» та ін. Сучасні логіки поділяють модальності на такі види: логічні і фізичні, абсолютні і відносні та ін. Розроблено кілька аксіоматичних систем модальної логіки – Геделя, Акермана, Лукашевича, Тарського, Карнапа та ін.

Багатозначна логіка - напрям математичної логіки, який розглядає більш ніж два значення (істинне і хибне) одного висловлювання. У ній застосовуються також n-значні обчислення висловлювань. Першою багатозначною логікою була трьохзначна логічна система польського вченого Я.Лукасевича. Багатозначні логіки застосовуються при розв’язанні парадоксів класичної математичної логіки, у квантовій механіці, у теорії релейно-контактних схем. Проте ця логіка розвивається не дуже інтенсивно, оскільки її переваги не виявилися ще достатньою мірою, а її досягнення не знайшли поки широкого практичного застосування.

Деонтична логіка досліджує логічні структури мови нормативної дії, це логіка норм і нормативних понять. Подібно до модальної логіки вона працює зі значеннями «обов’язково», «дозволено», «заборонено». Важливим принципом деонтичної логіки є наступний: ніщо не може бути водночас заборонене і дозволене. Проблеми такої логіки пов’язані з певним колом етичних питань, проте на відміну від етики ця логіка не цікавиться змістом висловлювань. Початкові ідеї деонтичної логіки зустрічаються в творах середньовічного мислителя Ансельма Кентерберійського. Проблеми цієї логіки досліджувалися А.Хаасом, Р.Тейлором. А.Айєром, З.Зембіньським, Г.Кастанедою, А.Івіним та ін.

110.У чому полягає відмінність християнської моралі від загальнолюдської? Охарактеризуйте особливості християнської моралї.

Загальнолюдська або суспільна мораль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Мораль “у найзагальнішому розумінні – це вчення про мистецтво направляти дії людей таким чином, аби виробляти найбільшу суму щастя”. Моральні потреби – це потреби спілкування з іншими людьми, за встановленими (прийнятими) правилами поведінки. Мораль завжди носить соціально-груповий характер: мораль сім'ї, мораль соціальної групи, класова мораль. Мораль наказується особистості ззовні у формі певних норм та правил. Оцінка моральної поведінки виходить із соціального оточення. Ф.Ніцше у основі моральності людини особливу роль відводив її здатності до рефлексії: “Яка людина найбільш моральна? По-перше, та, що найчастіше виконує закон… По-друге, та, що виконує закон за найтяжчих умов. Найбільш моральним є той, хто більше всього приносить у жертву звичаю”.

Християнська мораль має дещо спільне із суспільною (негативне ставлення до злочинів, вона також в певній мірі регулює відносини між людьми, але в межах церкви, конфесії, релігійної організації тощо), але має і відмінності (власна гідність, гідність інших людей, сумління, авторитет громадської думки, певні суспільні традиції тощо).

111.Окресліть основні аспекти між мистецтвом і мораллю, поясніть причини їхскладних стосунків.

Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-прак­тичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й суперечливі проблеми морального жит­тя суспільства та особистості. При цьому воно виявляло себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за людину, її гідність і щастя. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснюва­лося тим, що воно прагнуло до перетворення дійсності не ли­ше «за законами краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здат­ність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші фор­ми громадської свідомості.

За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспіль­ства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть роз­мову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому во­ни дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Дата добавления: 2015-05-23