Франська держава Меровінгів

Назву “франки” (її перекладають як “вільні”, “відважні”) стали використовувати із середини ІІІ ст. стосовно германських племен, які жили у нижній та середній течіях Рейну. Це об’єднання германських племен поділялося на дві великі групи: приморських франків (салічних, від лат. salum — море), які жили вздовж нижньої течії Рейну, і прибережних франків (рипуарські, від лат. ripa — берег), які займали територію Середнього Рейну. Сильнішими були салічні франки. У V ст. франки захопили Північно-Східну Галлію. Одним із найвідоміших вождів франків у той час був Меровей. Саме він започаткував першу королівську династію франків — Меровінгів. Найславетнішим представником цієї династії став онук Меровея — король Хлодвіг (481 – 511 рр.).

У 486 р. Хлодвіг уклав союз з іншими вождями племен і повів їх на завоювання Північної Галлії. Поблизу м. Суасона відбулася вирішальна битва, у якій франки розбили римські війська. Внаслідок завоювання франками Північної Галлії утворилося Франкське королівство.

Завоювавши величезну територію, Хлодвіг удосталь наділив усіх франків землею. Більшість римських і галльських землевласників визнала владу Хлодвіга, зберегла свої володіння і разом із франкськими вождями, які теж стали великими землевласниками, перетворилася на правлячу верхівку Франкського королівства. Прості франки стали дрібними землевласниками, отримавши ділянки, що їх могла обробити своїми силами сім’я.

Після завоювання Галлії Хлодвіг знищив більшість тих вождів, з якими разом воював проти римлян, і почав правити одноосібно. Хто намагався поставити під сумнів його право на владу, він нещадно знищував. Хлодвіг став королем — єдиним правителем держави. Його влада була набагато більшою, ніж у військового вождя (конунгва). Він вже управляв не племенем чи союзом племен, а певною територією. А для цього йому була потрібна інша система здійснення своєї влади.

Франкський історик Григорій Турський розповідає про те, як Хлодвіг став єдиним королем франків

Коли Хлодвіг перебував у Парижі, він надіслав таємного посланця до сина одного з франкських вождів Сигиберта, щоб той сказав йому: «Ось твій батько вже старий і кульгає на хвору ногу. Якщо він помре, ти законно отримаєш разом із його королівством нашу приязнь». Син вождя, підштовхуваний Хлодвігом, убив батька. Однак, коли він повідомив про це Хлодвіга, то надіслані ним люди вбили сина Сигиберта.

Наближені іншого вождя, за намовляннями Хлодвіга, захопили свого правителя і віддали Хлодвігу. Останній звинуватив полоненого вождя, що, дозволивши себе зв’язати, він знеславив увесь свій рід. Тому він убив вождя, а також двох його братів за те, що вони не допомогли йому.

Третього вождя разом із сином Хлодвіг хитрощами полонив і примусив батька стати священиком, а сина — дияконом у церкві. Проте через деякий час остерігаючись змови, він наказав їх стратити і приєднав їхні землі до своїх володінь.

Так він винищив більшість вождів, а також своїх родичів, остерігаючись, що вони захоплять його владу. Проте через деякий час він зібрав своїх друзів і почав казати про родичів, яких сам винищив: «Лихо мені, оскільки залишився я одинаком серед чужинців і не маю родичів, котрі могли б допомогти мені в нещасті». Але він казав це не тому, що сумував за ними, а розраховуючи випадково відшукати ще когось із родичів і позбавити його життя.

1. Якими засобами діяв Хлодвіг у боротьбі за владу?

2. Які риси характеру знайшли відображення в його діяльності?

3. Дайте оцінку діяльності Хлодвіга з точки зору самого короля та епохи, у яку він жив. Як можна оцінити його діяльність з позиції сучасності?

Загальні народні збори, на яких раніше франки вирішували найважливіші справи, припинили скликати. Хлодвіг усе вирішував сам або радився з довіреними особами. У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за римським звичаєм, почали збиратися податки. Для збору податків і підтримання порядку в областях своєї держави Хлодвіг призначав правителів — графів — із близьких йому людей. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король. Хлодвіг регулярно їздив з однієї області до іншої та в присутності графів судив за злочини.

Схема. Система управління франками за Хлодвіга

Жителі завойованої франками Галлії були християнами. Для того, щоби посилити владу й авторитет серед них, Хлодвіг разом зі своєю дружиною 496 р. прийняв християнство за західноримським зразком. Як наслідок, по-перше, Хлодвіг і його наступники заручилися міцною підтримкою своїх дій з боку християнського духівництва. Це полегшило подальше підкорення Південної Галлії, а також сприяло зміцненню авторитету королівської влади серед франків. Хлодвіга влаштовувало те, що, як учило християнство, “будь-яка влада від Бога” і виступати проти неї гріх. По-друге, після прийняття християнства франки стали прилучатися до римської культури — романізуватися і перетворюватися в один народ, об’єднаний спільною вірою.

До завоювання Галлії у франків не було писаних законів, а лише існували звичаї, які передавалися з покоління в покоління в усній формі. Такі правила поведінки називають звичаєвим правом. Запис законів франків, зроблений за Хлодвіга, є однією з найвизначніших пам’яток звичаєвого права у Європі. Він дістав назву “Салічна правда”.

Наказавши записати давні закони, Хлодвіг хотів підкреслити, що король судив за давніми звичаями свого народу. Одначе Хлодвіг відібрав з-поміж давніх звичаїв лише ті, що його влаштовували. “Салічна правда” містила багато відомостей про господарство, життя і вірування франків. За більшість провин установлювалися грошові штрафи: за крадіжку худоби чи рабів, за підпал господарських будівель чи за вбивство людини. Закон забороняв кровну помсту між родичами загиблого і вбивцею, замінюючи її штрафом — вергельдом.

Найбільший вергельд призначався за вбивство королівського дружинника — 600 солідів. За простого вільного франка вергельд дорівнював 200 солідів. Вергельд за вбивство римлянина був значно нижчим, ніж за вбивство франка. За вбивство раба його володар сплачував 30 солідів — стільки ж, як і за крадіжку бойового коня.

Для встановлення вини підозрюваного використовували свідчення очевидців чи “Божий суд”. Звинувачуваний мав, наприклад, дістати рукою із казана з окропом якусь річ, а потім судді з того, як загоювалися опіки, визначали, винен він чи ні. Франки вірили, що невинну людину Бог оберігає від опіків.

Значення “Салічної правди” — першого збірника писаних законів у франків — полягає в тому, що її поява була свідченням початку поступового переходу від варварства до цивілізації.

Після смерті Хлодвіга Франкське королівство було переділено між чотирма його синами. Вони продовжили завоювання батька. Водночас брати намагалися знищити один одного і загарбати чужі землі.

У другій половині VІ ст. боротьба за владу у Франкському королівстві перетворилася на сорокалітню війну двох гілок династії Меровінгів. Особливо “уславились” дві дружини королів — королеви Брунгільда і Фредегонда. Брунгільда знищила десять принців королівського дому, пережила свою суперницю, королеву Фредегонду, свого чоловіка і почала правити королівством сама. Вона нікому не хотіла віддавати королівської влади: спершу правила від імені сина, потім — онуків. Крапку в її правлінні поставила змова франкської знаті, яка вбила ненависну Брунгільду.

Важливі зміни відбулися наприкінці VІ ст. в системі землеволодіння франків. Земельні ділянки, отримані франками після завоювання Галлії, стали їхньою приватною власністю — алодом, який можна було вільно продати або заповісти. Поява приватної власності на землю свідчила про розпад давніх родових традицій і формування підвалин нового суспільства. Багато франків втрачали свої ділянки — основу незалежного існування, а інші, скуповуючи землі, перетворювались на великих землевласників.

У другій половині VII ст. Франкське королівство остаточно занепало. Сучасники назвали цю добу “часом лінивих королів”. Королі з династії Меровінгів залишалися при владі, але реально всі справи вирішували королівські управителі — майордоми.

Дата добавления: 2015-05-23