Каролінги. Франкська імперія

Наприкінці VII ст. єдиної Франкської держави фактично не існувало, до того ж їй загрожували нові завойовники – араби, які на той час вже захопили Піренейський півострів і просувалися далі на захід, у землі франків. Боротьбу проти завойовників очолив майордом Карл Мартелл (“Молот” 715 – 741 рр.). Він розумів, що без власної кінноти не зможе зупинити арабів, основу війська яких складала легка кіннота. Лише добре озброєний кіннотник, здатний до далеких походів і швидкого пересування, міг стати перепоною загарбникам. Але спорядження вершника було дуже дорогим (дорівнювало вартості 18 – 20 корів), і простий франкський воїн не міг його придбати.

Для придбання зброї і коней Карл розпочав забирати землі у церкви і надавати їх у довічне володіння воїна за умови несення ним військової служби. Селяни, які жили на цих землях, повинні були утримувати своєю працею нових володарів. Така форма володіння землею дістала назву бенефіція (від лат. beneficium — благодіяння). З утворенням важкої кінноти було започатковане середньовічне рицарство (від нім. слова Ritter — вершник, кінний воїн).

Спираючись на кінне військо, Карл Мартелл розбив арабів 732 р. в битві під Пуатьє. Ця битва, разом із перемогою, здобутою за 14 років перед тим візантійським імператором Левом ІІІ Ісавром під Константинополем, мали вирішальне значення для долі європейської християнської цивілізації середньовіччя. Було зупинено наступ арабо-мусульманського світу на Європу.

Наступник Карла Мартелла, його син Піпін ІІІ Короткий (741 – 768 рр.), спочатку також мав титул майордома. У 751 р. він звернувся з листом до римського папи, в якому запитував: “Що краще: коли один має королівський сан, а інший несе тягар влади, чи коли той, хто несе тягар влади, має ще й королівський сан?” Римський папа Захарій І, розуміючи, чого від нього очікують, відповів: “Краще, щоб королем називали того, в кого є влада, ніж того, в кого королівської влади зовсім не залишилося”.

Отримавши таку відповідь, Піпін Короткий змістив останнього короля з династії Меровінгів і у 751 р. став королем. Щоб підкреслити священний характер своєї влади, здійснив обряд помазання на царство.

Про обряд помазання на царство згадувалось у книгах Старого Заповіту. Під час цього обряду вищі священнослужителі змазували миром (особливим священним маслом) чоло, руки і спину короля. При цьому на монарха переходила дарована Богом вища благодать, і він перебував під божим захистом. Згодом обряд помазання на царство запозичили у франків інші європейські володарі.

На знак віддяки римському папі Піпін Короткий розгромив лангобардів, які загрожували Риму. Це королівство варвари утворили ще в VI ст. на території Італії. Перемігши лангобардів, франкський король “подарував” папі землі навколо Рима й Равенни. Так у середині VIII ст. виникла Папська держава, що відігравала значну роль у житті Європи. Вона проіснувала до 1870 р. Сучасна держава Ватикан, що охоплює кілька кварталів у Римі, — згадка про щедрий “подарунок” вдячного Піпіна Короткого римському папі.

Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінгів, завдяки діяльності Карла Великого — сина Піпіна Короткого.

Карла Великого (742-814) вважають не тільки найвидатнішим представником династії Каролінгів, а й найзнаменитішим монархом усього середньовіччя. Це й не дивно. Король франків та “імператор Заходу” швидко та блискуче об’єднав у межах створеної ним імперії більшу частину Західної Європи. Він поклав край добі “темних віків”, що панувала по загибелі Західної Римської імперії. Все життя він провів у воєнних походах, збільшуючи територію своєї держави (здійснив 53 походи, 27 із них очолював сам). Та Карл Великий не був простим завойовником. Попри війни, король удосконалював систему управління державою, піклувався про розвиток культури. Недарма цей час називали “Каролінгським відродженням”. То був період розвитку освіти, відродження зацікавленості працями давніх римських і грецьких мислителів, майже повністю забутих за попередніх століть. За часів Карла Великого відбулося становлення нової Європи і західноєвропейської середньовічної цивілізації.

Карл Великий

Успіхам Карла сприяла важка кіннота, створена Карлом Мартеллом.

Коли Карл Великий став королем, із півночі й північного сходу франків оточували землі германських племен, передовсім саксів; на півдні була Іспанія, захоплена арабами-мусульманами; на сході жили авари та слов’яни.

Насамперед Карл Великий у 773 – 774 рр. остаточно знищив Лангобардське королівство і приєднав його землі до своєї держави. Але у запеклій війні з арабами успіхи були мінімальними. Лише у 801 р. Карл остаточно приєднав до своєї держави землі на південь від Піренеїв до річки Ебро.

Найтривалішими і найважчими були війни проти саксів, що велися протягом 30 років (772 – 804 рр.). Спочатку Карл захопив майже всю Саксонію і розпочав її хрещення. У відповідь волелюбні, вірні богам пращурів сакси повстали. Жорстокість викликала жорстокість. Сакси вбивали всіх франків і християнських священиків. Карл наказав страчувати тисячі саксів. За переказом, захопивши одне із сакських селищ, Карл устромив свій меч посеред майдану і наказав стратити всіх чоловіків, які були вище меча. Майже 20 років сакси не корилися франкському королю.

На південному сході 788 р. Карл захопив Баварське герцогство. Воював проти слов’янських народів, а згодом уклав із ними союз проти аварів і розпочав війну (788 – 803 рр.) з Аварським каганатом — державою, утвореною кочовиками-аварами у Паннонії. Вояки Карла Великого розгромили аварів, і Аварський каганат зник із карти Європи.

Внаслідок завоювань Карла Великого під його владою опинилася територія, що розмірами нагадувала колишню Західну Римську імперію.

Серед оточення Карла народилась ідея проголосити його імператором на кшталт давніх римлян. У пам’яті багатьох людей ще збереглися спогади про ті часи, коли світ мав одного монарха, який забезпечував мир і злагоду, оберігав християнство. Тепер, коли Карл об’єднав під своєю владою більшість народів Західної Європи, ці мрії були, як ніколи, близькими до здійснення.

По тому, як Карл Великий допоміг римському папі повернути владу, перемігши римську знать, папа Лев ІІІ запросив монарха до Рима. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800 р. він, несподівано для присутніх, увінчав уклінного короля імперською короною і оголосив його римським імператором. У 812 р Карла визнала імператором Заходу Візантія, що спершу була обурена таким зухвальством.

Дата добавления: 2015-05-23