Середній рівень навчальних знань. 1.Організаційний момент:

ПЛАН

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Дайте загальну характеристику політичній системі, сформованій в СРСР протягом 30-х років?

- Розкажіть про особливості економічного розвитку країни в міжвоєнний період.

- Яку роль відіграв СРСР в ході Другої світової війни? Як це вплинуло на повоєнний статус країни?

- Які наслідки мала війна для країни в економічному плані?

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

1. Повоєнне відновлення економіки країни. Зміцнення репресій сталінського режиму.

2. Суспільно-політичне життя в сер.40-х – на поч..50-х рр.

3. Зміна влади після смерті Сталіна. XX з'їзд КПРС та засудження культу особи Сталіна. Лібералізація суспільно-політичного життя.

4. Економічні реформи в другій половині 50-х – на початку 60-х років.

Зовнішня політика СРСР в сер.40-пер.пол. 60-х років.

5.1 Після закінчення війни проти гітлерівської Німеччини радянський народ одержав можливість розпочати мирну творчу працю. Перемога викликала в нього природну гордість за себе, за державу, сподівання на швидку відбудову народного господарства, житла, на краще майбутнє. Хоча не для всіх людей у Союзі війна закінчилася в травні 1945 р. Радянські люди візьмуть участь у серпні - вересні у війні проти Японії. У Західній Україні ще роками триватиме збройна боротьба воїнів Української повстанської армії проти радянського режиму, а в Прибалтиці проти нього боротимуться "лісні брати". Відбудова народного господарства відбувалася в складних умовах. За час війни країна втратила 27 млн. чоловік, 30% національного багатства.

Перехід до мирного будівництва ознаменувався переведенням відразу після закінчення війни частини оборонних підприємств на випуск товарів для населення, а пізніше прийняттям закону про демобілізацію значної частини армії. В березні 1946 р. був прийнятий план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр., який передбачав відбудову народного господарства, досягнення, а потім і перевершення довоєнного рівня в промисловості на 48% і сільському господарстві на 23%. І хоча в 1945 р. ЦК ВКП(б) планував відбудувати і будувати нові житла, школи, лікарні, фабрики, електростанції, шахти і заводи (саме в такій послідовності), в дійсності все було навпаки. Біда полягала не в тому, що соціальна сфера і в повоєнних планах поступалася першим місцем виробничій сфері, а в тому, що з самого початку була приречена на фінансування за залишковим принципом.

У зв'язку з "холодною війною", мілітаристськими настроями Сталіна і його оточення Рада Міністрів завантажила народне господарство багатомільярдним замовленням на розробку атомної зброї. Внаслідок цього довелося переглянути вже затверджені соціальні програми. Все менше і менше коштів спрямовувалося на будівництво житла і виробництво товарів народного попиту. В той же час радянське керівництво змогло зосередити величезні кошти на відродженні залізничного транспорту, паливно-енергетичного комплексу, металургії і машинобудування. Нові гіганти індустрії виникали на Уралі, в Сибіру, в республіках Закавказзя і Середньої Азії. Офіційно повідомлялося, що роботи для відбудови промисловості в основному були завершені в 1948 р., а на окремих підприємствах продовжувалися ще і на початку 50-х рр.

Звідки ж радянський уряд брав кошти на відбудову промисловості і створення ядерного комплексу в країні, результатом якого стало випробування в 1949 р. атомної зброї? Затримаємося з відповіддю.

Звернімося до ситуації в сільському господарстві. Звичайно за час війни сільське господарство зазнало значних втрат, особливо в Україні, Білорусі, Молдавії, ряді областей Росії. На третину зменшилась кількість працездатного населення, сільське господарство втратило значну частину техніки, зменшилися посівні площі. До цього додалася сильна посуха 1946 р. Багато селян, особливо тих, хто пройшов війну через Європу, сподівалися на розпуск колгоспів. Особливе незадоволення у селян викликала чергова державна позика оборони. Якщо у робітників кошти на позику автоматично відраховувалися від платні, то селянин повинен був продавати на ринку скупі припаси, щоб виплатити позику. Нерідко під позику забиралися у селян цінні речі. Не менше гнітили селян і непомірний грошовий податок, здача державі сільськогосподарської продукції тощо.

Насильницькими методами, які супроводжувалися репресіями і депортаціями, створювалися нові колгоспи в західних областях Білорусі та України, в Правобережній Молдавії, в республіках Прибалтики. Вся виробнича діяльність колгоспів і радгоспів знаходилася під жорстким контролем партійних і державних органів. Це далеко не повний перелік того, що свідчило про стан на селі. Таке становище селян плюс сильна посуха призвели до голоду і значних жертв. Проте саме завдяки такій системі фронтального здирання ресурсів із сільського господарства, доповненої жорсткою економією у витратах на соціальні потреби радянська командно-адміністративна система змогла зосередити значні кошти на відбудову і розвиток промисловості, на оборону. При цьому відбудова і розвиток проходили на старій, довоєнній технічній і технологічній основі, що запрограмувало подальше відставання СРСР в освоєнні результатів науково-технічного прогресу від США і Західної Європи, а також Японії. Звичайно, що це позначилося на ефективності народного господарства СРСР.

Зауважимо, що деякі соціальні заходи, зокрема відміна карткової системи 1947 р., обмін старих грошей на нові, кількаразове зниження цін суттєво не впливали на підвищення добробуту населення. На практиці грошова реформа вела до вилучення наявних у громадян грошей. Відміна карткової системи саме й супроводжувалася грошовою реформою, в процесі якої 10 старих карбованців обмінювалися на 1 новий. А нові ціни в державній і кооперативній роздрібній торгівлі були встановлені на рівні, близькому до попередніх комерційних. Все це сприяло зменшенню споживчого натиску на ринок товарів і послуг, а в подальшому і зниженню цін. Перше з них відбулося у квітні наступного року. Задовольнити попит голодних людей на продовольство вдалося більш-менш у Москві та Ленінграді.

Труднощі в економічній сфері, ідеологізація суспільно-політичного життя, посилення міжнародної напруженості - такі були основні результати розвитку радянського суспільства в повоєнні роки.

5.2 Радянський народ, який переніс неймовірний тягар воєнного часу, зазнав труднощів економічного розвитку, природно сподівався на позитивні зміни в суспільстві, пом'якшення політичного режиму. Як і в попередні роки, у більшості людей ці сподівання були пов'язані з ім'ям Сталіна. Хоча війна піддала суворому випробуванню тоталітарне мислення, перебуваючи між її страшними жорнами, люди стали відкривати для себе, що можуть самостійно керувати собою, в них похитнулася сила ідеологічних містифікацій влади. Проте, як показали повоєнні роки, увага керівників держави і партії була спрямована не стільки на демократизацію суспільства і пошуки ефективних шляхів піднесення економіки, скільки на пошуки конкретних "винуватців" її незадовільного розвитку.

Авторитет Сталіна підтримувався всією системою командно-адміністративного ідеологічного апарату. За його дорученням розробляли проект нової Конституції і програми КПРС, які передбачали деяку демократизацію партії та держави. Проте сподіванням людей не судилося здійснитися. Більше того, беручи до уваги, що значна частина радянських громадян вбачала в США і Англії не лише вартий наслідування приклад, а й пов'язувала з ними надії на підтримку змін у радянській системі в бік демократизації, Сталіну необхідно було терміново створити з вчорашніх союзників постать нового ворога. А з тих людей, які дивляться в їхній бік, - "ворогів народу". Звичайно, без конфронтації зробити це було неможливо.

Цілеспрямована кампанія розпочинається в перші післявоєнні дні. На одній з нарад Сталіна маршал С.М. Будьонний визнав за помилку те, що Червона Армія зупинилася на Ельбі і не рухалася далі на Захід. Мілітаристські настрої панували не лише серед військових. Саме на ці настрої і розраховував Сталін. Придушувалася опозиція в країнах Східної Європи, під егідою радянських військ у Північному Ірані були створені дві автономії, висунуті територіальні претензії Туреччині, Компартія Китаю посилила боротьбу проти гомінданівського уряду.

Все це примусило лідера Англії У. Черчілля 5 березня 1946 р. в м. Фул-тоні заявити, що Заходу необхідні зусилля, щоб зупинити поширення радянських сил і доктрин. Звичайно, Захід мав свої інтереси і цілі в плані розподілу післявоєнного геополітичного простору. Сталін назвав Черчілля "підбурювачем війни". Поступово набирає темпів "холодна війна", в початку якої однаково винні дві сторони.

"Холодна війна" не лише ускладнила виконання планів відбудови народного господарства. На її тлі простіше було робити внутрішню політику більш жорсткою. Це стосувалося широких мас людей, творчої і технічної інтелігенції, окремих народів, партійних і державних діячів, навіть безпосереднього оточення Сталіна.

Адміністративно-карні заходи застосовувалися до людей, які пройшли полон і німецькі табори, були інтерновані до Німеччини і її союзників, перебували на окупованій території. їх налічувалися мільйони. Практично всі вони пройшли через сито адміністративно-карних органів. їх чекали смертна кара, тюрми, табори, великі будівлі комунізму, переселення до Сибіру, адміністративний нагляд тощо.

Із своїх історичних земель були виселені кримські татари, інгуші, чеченці, карачаївці, німці та інші народи. В Західній Україні з так званих баз Української повстанської армії до Сибіру в 1946—1949 рр. було депортовано близько 500 тис. чоловік. Із маленької Литви під час колективізації в травні-липні 1948 р. було виселено приблизно 70 тис. чоловік.

У 1946—1948 рр. керівництво КПРС здійснило наступ на творчу інтелігенцію. Були прийняті рішення щодо редакцій ряду журналів, кінофільмів, репертуару драматичних театрів, в яких відомі письменники і поети, драматурги і композитори звинувачувалися в антирадянщині і плазуванні перед Заходом.

Вже 1946 р. Сталін розпочинає багатоходову комбінацію проти свого оточення. Мабуть, першим в цю комбінацію попадає його перший заступник з оборонного відомства, герой минулої війни маршал Г.К. Жуков, якого звільняють з усіх посад і призначають (маршала!) на посаду командувача одного з військових округів, а пізніше виводять зі складу ЦК партії. Ще 1 травня 1946 р. Г.М. Маленков підіймається третім на Ленінський мавзолей, слідом за Сталіним і Берією, а 4 травня Сталін звільняє його від обов'язків секретаря ЦК.

З квітня 1947 р. працівникам МДБ і МВС нав'язується думка, що якщо США стали тепер нашими потенційними противниками, а євреї там відіграють провідну роль в економіці і політиці, то і їхніх радянських союзників необхідно розглядати як потенційних шпигунів. На цій основі спочатку вбивають голову Єврейського антифашистського комітету, а потім здійснюють огульні арешти його активістів. Виникає так звана "ленінградська справа", в якій звинувачують О.О. Родіонова (голова Ради Міністрів РРФСР) у неправильній розстановці кадрів у Ленінграді (раніше він працював там). У зв'язку з вищеназваними фактами з посади міністра іноземних справ звільняється В.М. Молотов (дружина - єврейка), з посади міністра зовнішньої торгівлі - А.І. Мікоян (сват Кузнєцова). Одночасно фабрикується справа проти голови Держплану СРСР, відомого вченого-економіста М.О. Вознесенського.

Влітку 1951 р. Сталін ліквідує вище керівництво Міністерства державної безпеки на чолі з В.С. Абакумовим. Безпосереднім наслідком цього стала нова справа про так звану Мінгрельську націоналістичну організацію, яка начебто ставила метою ліквідацію радянської влади в Грузії.

1952 — 1953 рр. була порушена "справа лікарів", які обслуговували Сталіна і його найближче оточення. їх звинуватили в належності до шпигунської організації і в намірі здійснити терористичні акти проти державних та партійних діячів. "Справа лікарів" тісно пов'язувалася з євреями шпигунами, адже з восьми заарештованих відомих кремлівських лікарів шість були євреями. Вони немов діяли за завданням міжнародної єврейської буржуазно-націоналістичної організації ДЖОЙНТ, створеної американською розвідкою. На середину березня 1953 р. готувався грандіозний судовий процес, який мав завершитися смертельними вироками і публічними стратами. Слідом за цим мала відбутися масова депортація євреїв, для чого за завданням Сталіна Міністерство оборони готувало значні військові ешелони.

В останній час свого життя у Сталіна посилився склероз мозкових артерій, що супроводжувалося порушенням ряду функцій його нервової системи. Його сердитість переростає в злість, підозрілість стає настільки хворобливою, що переходить в манію переслідування. Це у свою чергу накладалося на давню загублену орієнтацію особистості, коли людина не відрізняє хороше від поганого, нормальне від шкідливого, товариша від ворога.

28 лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати.

2 березня охорона повідомила в Кремль: "Не виходить, не телефонує, не відповідає". Коли на дачу з'явилися члени Політбюро, Сталін один помирав у своїй кімнаті. 5 березня лікарі констатували смерть.

Тридцять років Сталін керував величезною країною, в якій проводився перший у світі соціалістичний експеримент. За цей час країна пройшла індустріалізацію, насильницьку колективізацію, хвилі масового терору, руйнуючу війну і перетворилася в одну з двох наддержав.

3 атомною зброєю, які тримали в руках долі світу. СРСР володів найбільшою сухопутною армією світу і посів друге місце після СІЛА за промисловістю, що вдалося досягти завдяки тотальній системі управління. Проте в умовах цієї системи виникла глибока суперечність між необхідністю змін у соціально-політичній і економічній сферах і нездатністю державного апарату усвідомити і здійснити ці зміни.

5.3 Смерть Й.В. Сталіна в березні 1953 р. викликала в радянському суспільстві широку палітру настроїв. Проте смерть вождя полегшила пошуки виходу з суперечностей, які охопили всі сфери суспільного життя.

Хрущовська "відлига" охоплює процес десталінізації, перетворення в суспільно-політичному житті, оновлення партії, перетворення в економіці і лібералізацію зовнішньополітичного курсу.

Вже навесні 1953 р. були проведені зміни в складі партійного і державного керівництва. Секретаріат ЦК партії очолив М.С. Хрущов - відомий партійний діяч, який багато років керував великими партійними організаціями. Головою Ради Міністрів був призначений Г.М. Маленков.

Перші кроки шляхом відновлення законності в країні були здійснені у квітні 1953 р., коли припинилося слідство у "справі лікарів", звільнили учасників "мінгрельської справи". Був заарештований міністр внутрішніх справ (об'єднання МВС і КДБ) Л.П. Берія як "ворог народу" і відданий під суд. У пресі розпочалася критика культу особи Сталіна. Здійснювалася робота з реабілітації невинних жертв репресій. На початок 1956 р. було реабілітовано 16 тис. чоловік.

Важливою віхою в процесі десталінізації став XX з'їзд КПРС, на закритому засіданні якого М. Хрущов проголосив доповідь "Про культ особи і його наслідки".

В доповіді наводилися численні факти про масові репресії і депортації народів у 30-40 роки. Причини її пов'язувалися з культом особи Й. Сталіна, з рисами його характеру і відступом від марксистсько-ленінського вчення про роль особи в історії. Після з'їзду була прийнята відповідна постанова ЦК КПРС про культ особи. Проте доповідь М. Хрущова не була оприлюднена.

З метою зміцнення законності була здійснена реформа системи правопорядку, правосуддя, розроблене і затверджене нове кримінальне законодавство, прийняте положення про прокурорський нагляд. З депортованих народів були зняті необгрунтовані звинувачення, і їм було повернено автономію. Не призупинилась робота з реабілітації жертв репресій, проте вона була непослідовна. Реабілітація не торкнулась багатьох видатних і державних діячів, репресованих у 30-ті роки радянських корейців і виселених у роки війни кримських татар і німців.

Разом з тим політика десталінізації викликала незадоволення консервативних, просталінських сил. 1957 р. група партійних лідерів на чолі з Г.М. Маленковим, В.М. Молотовим і Л.М. Кагановичем зробила спробу скинути М. Хрущова. Проте спроба не вдалася, і пленум ЦК партії виключив лідерів групи з партії та зняв їх з посад.

Ліквідація "опозиції" дозволила здійснити зміни в складі вищих органів влади. З посади Голови Верховної Ради СРСР звільнили К.Є. Ворошилова, з посади міністра оборони - маршала Г.К. Жукова, який відіграв вирішальну роль у збереженні на посаді М.С. Хрущова. Скоро останній став і головою уряду, і першим секретарем ЦК партії, де виявив суб'єктивізм і волюнтаризм у здійснені політичної лінії. Саме під його керівництвом 1961 р. на черговому XXII з'їзді КПРС була прийнята нова програма партії, яка проголошувала будівництво комунізму через двадцять років: досягнення найвищого у світі виробництва продукції на душу населення, перехід до комуністичного самоврядування і виховання нової людини комуністичного суспільства.

Виконання цих завдань не мали матеріальної перспективи; швидке вирішення соціальних питань не мало ніякого підтвердження. Більше того, значно погіршувалося матеріальне становище мас, що викликало протести населення. В деяких регіонах, зокрема в Новочеркаську, проти людей була використана зброя.

5.4 М.С. Хрущов і його оточення намагалися здійснити курс економічних реформ, особливо в сільському господарстві, з тим, щоб забезпечити населення продовольством. Підвищувалися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, удосконалювалася податкова політика, збільшувалося фінансування галузей агросфери. Якщо 1955 р. 7% загального обсягу капіталовкладень спрямовувалося в агросферу, то 1956 р. - 18%. Значно збільшилося постачання селу сільськогосподарської техніки. 1954 р. розпочалося освоєння цілинних земель. Всі заходи в галузі сільськогосподарської політики сприяли окремим успіхам, проте докорінного поліпшення сільськогосподарського виробництва не відбулося. А викуп колгоспами в МТС (машинно-тракторних станцій) техніки на кабальних умовах лише підірвав економіку багатьох господарств. Продовжували діяти силові методи управління галузями агросфери. В результаті не до кінця продуманої сільськогосподарської політики СРСР вимушений був купувати хліб за кордоном.

Було розроблено заходи і в галузі управління промисловістю. 1957 р. було прийнято закон про перебудову управління промисловістю. Змінювалася галузева система управління, яка здійснювалася через міністерства і відомства. Новою основною організаційною формою управління стали Ради народного господарства (раднаргоспи). На цій основі більшість галузевих міністерств було ліквідовано, створювалися 105 раднаргоспів. Передбачалося, що перехід до територіального принципу управління значно зміцнить економічні зв'язки всередині регіонів і республік, всі промислові підприємства і будівництва передавалися до регіональних органів (раднаргоспів). Цього не відбулося, бо централізована система управління гальмувала розвиток економіки, збереглися адміністративні методи господарювання. Була порушена єдина науково-технічна політика в країні в умовах науково-технічної революції.

Значні зрушення відбулися в соціальній сфері. Для робітників, службовців у суботні і передсвяткові дні на дві години скорочувався робочий день; для окремих категорій громадян пенсії збільшувалися в два рази; постійно зростала заробітна плата; збільшилися масштаби житлового будівництва; була відмінена плата за навчання в школах і вищих навчальних закладах.

У середині 50-х років чітко визначилися нові підходи до зовнішньополітичних проблем. У документах XX з'їзду КПРС були зроблені висновки про можливість відвернення нової світової війни. Значно лібералізувався зовнішньополітичний курс радянського керівництва. На відміну від Сталіна Хрущов активізував контакти з керівниками інших держав, намагався досягти скорочення збройних сил і припинення випробувань атомної зброї. СРСР здійснив конкретні заходи зі скорочення озброєнь. Особливе значення мав договір між СРСР, США, Англією 1963 р. про заборону випробувань атомної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдналися більше ста держав.

Разом з тим зовнішня політика СРСР у період хрущовської "відлиги" здійснювалася в умовах жорсткої конфронтації між країнами соціалізму і Заходом. На противагу Заходу 1955 р. засновується Організація Варшавського договору, яка створювала об'єднані збройні сили і Політичний консультативний комітет для гарантування безпеки соціалістичних країн. СРСР надавав великої уваги країнам так званого третього світу, де за його допомогою було побудовано тисячі підприємств. Разом з цією матеріальною допомогою СРСР орієнтував розвиток цих країн соціалістичним шляхом, що теж викликало конфронтацію між соціалізмом і капіталізмом.

Непродумані дії з надання військової допомоги 1962 р. Кубі ледве не привели світ на грань світової війни, коли СРСР розмістив там ракети з ядерними боєголовками. Лише прямі переговори президента США Дж. Кеннеді і М.С. Хрущова дозволили запобігти світовому ядерному

конфлікту.

Перетворення періоду 1953 — 1964 рр. були першою і найбільш значною спробою реформувати радянське суспільство, подолати Сталінську спадщину, обновити політичні, державні й соціальні структури. Проте здійснити це вдалося частково. Жодна, навіть надзвичайно виразна особа не могла змінити ситуації, коли не було механізму для змін. В авторитарній системі, на яку при Хрущові перетворився дещо пом'якшений сталінський тоталітаризм, такого механізму не могло бути. Його наявність означала б крах самої системи. Але цей шлях ще треба було пройти. Хрущовська "відлига" була не довгою, але мала значення для майбутнього.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями:

- Які фактори сприяли швидкому відновленню народного господарства після війни?

- В чому проявилася політична боротьба після смерті Сталіна? Хто брав в ній участь? Які її наслідки?

- Чому період правління Хрущова ще називають «відлигою»?

- Які реформи були проведені в промисловості та сільському господарстві? Які вони мали наслідки?

Дата добавления: 2015-05-23