Розвиток країн сндб 2001 р

Назва	ВВП на душу населення, дол., ПКС	Індекс людсь­кого розвитку, місце у світо­вому рейтингу	Очікувана тривалість життя	Рівень бідності *, 2002 р.	Зовнішній борг, 2000 р.
Всього, млрд. дол.	% ВНД
1. Білорусь			69,6		0,9
2, Російська Федерація			66,6	25,1
3 Україна			69,2	31,0	12,2
4. Казахстан			65,8	15,3	6,7
5. Туркменія	-1320		66,6	44,0	2,3	...
6. Грузія			73,4		1,6
7. Азербайджан			71,8	9,6	1,2
8, Вірменія			72,1	34,0	0,9
9. Узбекистан			69,3	26,5	4,3
10. Киргистан			68,1	...	1,8
11. Молдова			68,5	38,4	1,2
12. Таджикистан			68,3	...	1,1

* Рівень бідності узято за розрахунками питомої ваги осіб з доходом менше за 2 дол. На день (%)

Джерело: 1. Доклад о развитии человека за 2003 г.: Цели в области развития, сформированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003. 2. Доклад о мировом развитии, 2003. — М: Весь мир, 2003.

Упродовж усього періоду існування як незалежних держав країни СНД пройшли складний шлях розвитку, який умовно мож­на поділити на чотири етапи.

1. Початок здійснення системних реформ (1991-1994 рр.) ха­рактеризувався розривом сталих зв'язків, сировинною кризою, створенням ринкових інституцій, які виявилися неефективними у перехідній економіці. Мало місце падіння виробництва, виник­нення безробіття, посилення інфляції.
2. Застосування антикризових заходів (1995 — 1997 рр.). Цей етап відзначався рішучою боротьбою урядів країн СНД з інфляцією; посиленням фінансової дисципліни; кризою непла­тежів; значним зростанням плати за квартиру та комунально-побутові послуги. Цьому періоду були притаманні посилення диспропорційності у розвиткові економіки і формування різ­них моделей господарства, здебільшого неоліберального на­пряму. Саме тоді відбулося зміщення інвестиційної активності у двох напрямках:

• у життєзабезпечуючі галузі економіки, такі як сільське господарство, фармацевтична та легка промисловість;
• в експортні сектори національних економік, насамперед у нафтогазовидобувний комплекс та інші сировинні галузі.

Поруч з тим, що практично в усіх країнах СНД існують значні проблеми в різних галузях виробництва, машинобудування ви­явилося найвразливішим з усіх, яке навіть і зараз не досягло рів­нів випуску продукції 1990 р. Уже наприкінці 1997 р. в країнах Співдружності намітилася тенденція до зростання зарплати, вна­слідок введення жорстких монетарних заходів (які потім постій­но критикувалися) відносно стабільними стали національні ва­люти, з'явилися можливості проведення їх конвертації, хоча підвищений попит на вільно конвертовані валюти, передусім на долари США, встановив нееквівалентний обмін між ним і націо­нальними грошовими одиницями СНД, який виявився завищеним у 2—3 рази (ось чому в статистиці іспус така велика розбіжність між показниками ВВІ І за валютним курсом та паритетом купівель­ної спроможності).

1. «Російська» криза економіки (199Н 1999 рр.) була про­явом тихоокеанської кричи і призвела до значного зниження ку­півельної спроможності населення, скочування на попередні трансформаційні позиції в країнах, де намітилося економічне зростання, банківської кричи, численних банкрутств та суттєвого скорочення Імпорту. Значно знизилися золотовалютні резерви держав СНД, а інтервенції національних банків Співдружності готівки та безготівкових коштів на внутрішні валютні ринки не призвели до вгамування ажіотажного попиту на вільноконвертовані валюти. Водночас ця криза мала і позитивні наслідки: збіль­шився експорт з країн СНД до інших держав світу (передусім до ЄС та США), створилися умови для розвитку національного то­варовиробника, який почав домінувати на внутрішніх продоволь­чих ринках, що створило належні умови для піднесення економі­ки у наступний період. Більшість підприємств-експортерів нав­чилися вміло захищати свої інтереси під час антидемпінгових розслідувань у СІЛ ІА, Канаді, країнах ЄС, від чого потерпали на початку 1990-х рр.
2. Піднесення виробництва (2000 — 2005 рр.) характеризу­валося значним покращанням світової кон'юнктури попиту, особливо на нафту, природний газ, продукцію металургійного комплексу і, частково, на продовольство. У цей час відбува­ється потужний вихід компаній СНД на конкурентні ринки ЄС та США, зменшення питомої ваги взаємної торгівлі, склада­ються сприятливі умови для покращання інвестиційного клі­мату в них. Приміром, обсяг торгівлі Росії з країнами Спів­дружності знизився з 138 млрд. дол. у 1991 р. до 26 млрд. у 2002. Питома вага СНД у зовнішньоторговельному обороті Ро­сії впала з 55 до 20 %. Натомість нарощування торгівлі з ЄС йшло випереджаючими темпами.

Суттєво змінилася структура і напрями інвестицій у межах Співдружності. У 2003 р. в економіку Росії з країн СНД (В. Комаров, 2004 р.) надійшло інвестицій на суму 890 млн. дол., тоді як із далекого зарубіжжя — 29,7 млрд. дол., тобто у 33 рази більше. Інвестиції Росії в економіку СІ ІД становили 544 млн. дол., чи удвічі менше, ніж країни Співдружності вклали в Росію, і це у той час, коли РФ інвестувала у далеке зарубіжжя 23,3 млрд. дол., тобто у 43 рази більше, ніж у країни СНД.

2004 р. виявився рекордним щодо економічного зростання пост­радянських держав. За даними Статистичного комітету СНД зростання ВВІ І у них (у %) становило:

• в Україні - 12;
• у Білорусі -11;
• у Таджикистані -10,6;
• в Азербайджані - 10,2;
• у Вірменії -10,1;

¹Можна сказати, що в 2003—2004 рр. в економіку країн цього угруповання при­йшов великий інвестор, хоча лише у певні галузі. Приміром, британський концерн «ВР» оголосив про наміри інвестувати в нафтопереробну галузь Росії 6 млрд дол.

• у Казахстані — 9,4;
• у Грузії — 8,4;
• у Молдові — 7,3;
• у Киргизстані — 7,1.

Дані по Узбекистану та Туркменії не оприлюднювались.

Сучасна модель СНД характеризується наявністю багатосто­ронніх інтересів, які далеко не завжди гармонізуються в межах того економічного простору, який вони утворюють. Це наявно випливає зі Статуту СНД (1993 р.), в якому визначаються прин­ципи взаємовідносин у рамках цієї організації (державний суве­ренітет, рівність учасників, право на самовизначення, визнання територіальної цілісності та непорушності державних кордонів тощо) та правила функціонування Співдружності (взаємодія, ко­ординація, досягнення консенсусу під час прийняття рішень., мож­ливість асоційованого членства тощо), проте не передбачені специфічні санкції (як це є в СС) за порушення Угод, статуту, домовленостей.

Вищим органом СНД є Рада голів держав, а виконавчі функ­ції реалізує Рада голів урядів. На інший орган — Виконавчий сек­ретаріат СНД покладено організаційно-технічні функції.

Як зазначалося раніше, на початку створення Співдружності в основу її функціонування було винесено реалізацію ідеї різнорівневої і різношвидкісної економічної інтеграції пострадянського простору. Основним інструментом посилення об'єднувальних функцій СНД вважалося створення міждержавних об'єднань, утім подальший розвиток цього угруповання виявив досить супе­речливі тенденції зближення країн-учасниць, у хронологічному порядку вони були такими:

• вересень 1993 р. — укладено Договір про створення Еконо­мічного Союзу (Україна утрималась від його підписання);
• квітень 1994 р. — Угода про створення зони вільної торгівлі між усіма учасниками СНД; у цей же час розпочалася реалізація Угоди про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, під­готовлено Угоду про створення спільного науково-технологіч­ного простору. Велике значення мало також формування Міждер­жавного Банку СНД, статутний капітал якого зараз становить близько 1 млрд. дол.;
• січень 1995 р. — Угода про створення Митного союзу, до якого з часом увійшли: Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан;
• квітень 1997 р. — Договір про Союз Білорусі і Росії, деся­тиріччя якого відмічатимуть у 2007 р., проте значних зрушень щодо створення спільного монетарного союзу, не кажучи вже про нову політичну модель організації єдиної держави, поки що не закладено;
• грудень 1999 р. — укладено Договір про створення Союзної держави Росії і Білорусі;
• жовтень 2000 р. — Договір про створення Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЄС), до складу якого увійш­ли Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан. Саме на нього покладено місію заміни Митного союзу;
• вересень 2003 р. - Угода про формування Єдиного еконо­мічного простору (ЄЕП), яку підписали Білорусь, Казахстан, Російська Федерація та Україна. Проте у цьому документі ряд дер­жав, насамперед Україна, залишили за собою право часткової ревізії окремих пунктів. Укладена угода чітко регламентує основ­ні напрями організації нового економічного простору, найваж­ливішими серед яких є:
• створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили і капіталу (в Євросоюзі це називається — чотири свободи);
• гармонізація законодавства держав-учасниць;
• формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій;
• гармонізація макроекономічної політики.

Основою новоствореної організації може вважатися принцип поетапності інтеграційного процесу, що має призвести до різнорівневої та різношвидкісної інтеграції в рамках ЄЕП, Передбача­ється, що значна частина повноважень країн буде делегуватися наднаціональним структурам, що с цілком допустимим в умовах глобалізації світового господарства, хоча цього побоюються на­ціональні держави, які справедливо вважають, що такі дії можуть призвести до втрати їхнього суверенітету. Враховуючи те, що чимало принципів і підходів під час створення ЄЕП є майже тотожними до документів Європейського Союзу, можна вважати, що нова модель інтеграції «промислово розвинутої четвірки» СНД буде ґрунтуватися на застосуванні економічного прагматиз­му та прискореному формуванні бізнес-структур (ТНК, фінансово-промислових груп, об'єднань, спільних підприємств), що врешті-решт приведе до зниження трансакційних витрат в еко­номічних стосунках між ними. Передбачається, що майбутній вступ у СОТ також стане можливим лише через спільні кроки держав-учасниць, адже, як показали розрахунки Міністерства економічного розвитку РФ, держави СНД щорічно втрачають близько 3 млрд. дол. від дискримінації торгово-економічних від­носин з третіми країнами.

Складність подальшої інтеграції полягає також у по лі структур­ному характері двох- і багатосторонніх угод, які регламентують діяльність як окремих країн, так і СНД у цілому, серед них най­важливішими є:

Договір про колективну безпеку (Вірменія, Білорусь, Ка­захстан, Киргизія, Росія, Таджикистан);

Східно-Європейський Союз (Україна — Молдова), що з часом переріс в ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова);

Центрально-азіатське співробітництво (Узбекистан, Казахстан, Киргизія, Таджикистан).

До цього слід додати, що кілька країн СНД (Молдова, Грузія, Киргизія) вже увійшли до СОТ та взяли па себе відповідні зо­бов'язання, зумовлені членством у ньому, а відтак їх подальша участь у Співдружності буде регламентуватися багатьма пункта­ми відповідних угод з ГАТТ/СОТ. Проведене російським ученим Н. Зіядуллаєвим дослідження подальших намірів учасників Спів­дружності дозволило чітко визначити багато діаметрально про­тилежних інтересів цих держав, які автор (2004 р.) по групував таким чином:

• бажання знайти свій власний шлях (Узбекистан, Україна);
• взяти на себе роль лідера (Росія, Білорусь, Казахстан);
• уникнути участі в узгодженні договорів (Туркменія);
• отримати військово-політичну підтримку (Таджикистан);
• вирішити внутрішні проблеми (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Розбіжності в намірах, а також в інтересах держав учасниць також добре ілюструє сучасна структура виробництва держав СНД, що ґрунтується на виявленні пропорцій у складі окремих галузей у валовій додатковій вартості (ВДВ) (табл. 7.3).

Саме ці співвідношення дозволяють чітко погрупувати держа­ви за типом сучасного стану економіки у такий спосіб:

І. Країни, що наближаються до типу постіндустріальних і мають питому вагу сфери послуг у структурі ВДВ, яка перевищує 50 %: Росія, Казахстан, Білорусь, Україна, а також Грузія та Мол­дова. Останні дві держави також мають високі показники по­слуг, проте відрізняються низькою їх ефективністю, до того ж у них доволі низькою є заробітна плата. Приміром, якщо в четвірці лідерів вона коливалася в межах від 103,3 дол. в Україні до 249 дол. в Росії (станом на грудень 2003 р.), то в Грузії вона була на рівні 44,4 дол. (2001 р.) і Молдові — 97 дол. (грудень 2003 р.). Можна передбачити, що суттєвого зближення між рівнями опла­ти праці найближчим часом не відбудеться.

Таблиця 7.3

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ (у поточних цінах, у відсотках)

Назва країни	Рік	ВДВ	У тому числі
промисловість	сільське, лі­сове, рибне господарство	будівництво	послуги
1. Азербайджан
2. Білорусь
3. Вірменія
4. Грузія				25*
5. Казахстан
6. Киргизстан
7. Молдова
8. Російська Федерація
9. Таджикистан
10. Туркменія
11. Узбекистан
12. Україна

*Включаючи переробку сільгосппродукції у домогосподарствах

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України: Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. — К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2004. — С. 443.

II. Група індустріалізованих країн, в яких питома вага проми­словості домінує над сільським, рибним та лісовим господарством, що досягається за рахунок розвитку головним чином видо­бувних галузей. У цих державах питома вага індустрії як правило
дорівнює сфері послуг. До складу цієї групи входить Азербай­джан (середня плата у грудні 2003 р. становила 85 дол.) та Турк­менія (ця країна останній раз оприлюднила дані про середні до­ходи населення лише у 1998 р. — 57,2 дол.).

III. Аграрно-індустріальні держави, в яких питома вага аграр­ного сектору в структурі ВДВ переважає над промисловістю. До цієї групи країн відносять Вірменію, Киргизію, Таджикистан, Узбекистан. Середньомісячна номінальна заробітна плата в них є досить низькою, від 72 дол. у Вірменії до 21,9 дол. у Таджикис­тані (2003 р.).

Сучасному розвиткові країн СНД притаманні як спільні, гак і відмінні риси функціонування їх господарств, які можна звести до таких блоків:

1. СНД є організацією держав колишньою СРСР (без країн Балтії), основною метою створення якого було збереження стабільності економічних зв'язків на пострадянському прос­торі. Проте уникнути руйнівного падіння виробництва, яке сталося після розпаду Радянського Союзу, традиційними для цих держав методами не вдалося. Заходи урядів щодо обмеження ім­порту, енергетичного диктату, товарних війн та ультиматумів, які чітко характеризують період 1991—1995 рр., внесли значні супе­речки між учасниками СНД, проте у жодному випадку не відро­дили нормальні пропорції еквівалентного обміну.
2. При переході до ринку країни СНД використовували різ­ні моделі трансформації своєї економіки від «шокової тера­пії» та градуалізму (за угорським та польським варіантом) в європейських державах Співдружності до азійсько-арабського (з гарантованими соціальними перевагами у вигляді безкоштов­ного споживання електроенергії та газу) в Туркменії, проте успіш­ність проведених реформ була багато в чому химерною через застосування діаметрально протилежних заходів та інструментів ринкових перетворень, непослідовності дій урядів, захопленням ідеями монетаризму тощо.
3. Інституціалізм СНД у своїй основі ґрунтувався на європей­ській системі наднаціонального регулювання, проте рішення річ­них його органів на відміну від СС мають здебільшого рекоменда­ційний характер, а позиції урядів держав-у час ниць визнаються ви­рішальними у підтримці тих чи інших проектів. У таких умовах че­рез відсутність системи запобіжних заходів та штрафних санкцій, що застосовуються проти тих, хто не виконує спільні рішення, СНД може залишитись лише консультативною організацією.
4. За останні п'ятнадцять років суттєво змінився характер зовнішньоекономічних відносин між державами СНД, які сміливо, хоча і далеко не завжди вдало (можна назвати численні антидемпінгові розслідування проти них у країнах Заходу), виходили на зовнішні ринки. Натомість питома вага взаємних поставок у державах Співдружності суттєво скорочувалася з 72,1 % у 1990 р. до 40 % у 2002 р. Разом з тим, потенційна місткість ринків СНД уже зараз оцінюється у 1,6 трлн. дол., що робить країни цієї групи інвестиційно привабливими для багатьох ТНК, а відтак за прогнозами аналітиків інтерес потенційних інвесторів до цього мегарегіону найближчим часом зростатиме.
5. Системні проблеми вступу «промислово розвинутої четвір­ки» (Білорусь, Росія, Казахстан, Україна) до ГАТТ/СОТ через ймовірність значної деформації галузевих структур виробниц­тва та досягнутої сталості ринку підштовхує їх до посилення ін­теграційних зв'язків та взаємного відстоювання спільних по­зицій під час переговорів. Певною мірою розв'язати цю задачу може створення досить суперечливого економічного об'єднання ЄЕПу, з домінуючою позицією у ньому Росії. Разом з тим, важ­ливим для країн-енергореципієнтів — Білорусі та України зали­шатиметься проблема диверсифікації джерел енергопостачання, залучення енергозберігаючих технологій у своє виробництво та розвиток на прагматичній основі спільних з іншими учасниками СНД проектів у високотехнологічних галузях.
6. Запропонована Європейською Комісією ідея створення Спільного Європейського Економічного простору «Ширша Європа — сусідство» (березень 2003 р.) не може вважатися ан­тагоністичною до ЄЕПу, проте в разі поглиблення подальшої ін­теграції в його межах шляхом створення спільного Митного союзу заблокує можливі переговори про вступ з потенційними учасниками коінтеграції до Євросоюзу (Україна, Білорусь, Молдова).

Дата добавления: 2015-05-23