Структура сучасного господарства

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ІНДИКА ГОРИ РОЗВИТКУ РФ

Індикатори	Роки
Приріст ВВП, %	-3,6	1,4	-5,3	6,4	10,0	5,1	4,7	7,3	7,1
Приріст промисло­вої продукції, %	-4,5	2,0	-5,2	11,0	11,9	4,9	3,7	7,0	6,1
Довгострокові капі­таловкладення, %	-18,0	-5,0	-12,0	5,3	17,4	10,0	2,6	12,5	10,9
Рівень безробіття, %	9,3	9,0	13,2	12,4	9,9	8,7	9,0	8,7	7,6
Експорт, млрд. дол.	89,7	86,9	74,4	75,6	105,0	101,9	107,3	135,9	182,0
Імпорт, млрд. дол.	68,1	72,0	58,0	39,5	44,9	53,8	61,0	75,4	94,8
Платіжний баланс, млрд. дол.	10,8	-0,1	0,2	24,6	46,8	.33,9	29,1	35,8	38.2

Джерело: BOFIT. Russia Review. — 2005. — №2. — Р. 1.

Відмітною особливістю сучасного господарства Росії є наявність кількох потужних ТНК, які працюють, в основному, в нафтогазовому комплексі національної економіки. Серед них на­самперед слід виділити NK Yukos ОАО (з ринковою капіталізацією в 14,6 млрд. дол. станом на січень 2002), Gazprom ОЛО (14,3 млрд. дол.), Surgutneftegas ОАО (11,9 млрд. дол.). Швидкий розвиток цих компаній наприкінці 1990-х рр. був зумовлений передусім потрій­ним зростанням світових цін на нафту, який досяг піку в другій по­ловині 1999 р. У багатьох випадках первинне нагромадження капі талу в цих потужних російських ТНК було далеко не завжди чесним, а відтак судове розслідування, яке розпочалося проти пер­шого лідера російського бізнесу, має на меті встановити відповід­ність сплати податків «Юкоса» до державної скарбниці.

Основними сферами сучасної російської економіки є видобувна промисловість (нафта, газ, вугілля), чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, машинобудування (ця галузь є високодиверсифікованим сегментом національної економіки, в якому вироб­ляється практично все — від електропобутових приладів до аеро­космічної техніки), випуск інструментів, споживчих товарів, тек­стилю, продуктів харчування. Разом з тим, підвищення конкурентоспроможності товарів, що випускаються, насамперед у галузі машинобудування, розроблення нових концепцій їх маркетингу є важливим завданням сучасного промислового виробництва РФ.

Сільське господарство вирізняється вирощуванням зерна, цук­рового буряку, соняшникового насіння, фруктів, овочів, а також розведенням великої рогатої худоби м'ясо-молочного напрямку. Однак через об'єктивні (розташування значної частини території країни в зоні так званого не гарантованого землеробства) та суб'єктивні причини (відсутність до недавнього часу дієвої систе­ми захисту аграрного сектору економіки) країна вимушена заво­зити значну частину продовольства з-за кордону.

Швидких обертів набирає в Росії розвиток банківського сек­тора економіки. Після фінансової кризи 1998 р. кількість банків у цілому значно скоротилася, проте суттєво зросла їх капіталізація, а активи не тільки швидко відновилися, а й мали тенденцію до акселерованого зростання впродовж наступних п'яти років. Най­більшим банком Росії, станом на березень 2001 р., є Sberbank, який має 21 778 відділень по країні, в яких працює близько 200 тис. службовців, а його активи перевищують 20 млрд. дол. На значній відстані від нього йде Vneshtorgbank (активи становлять 4 млрд. дол.), Са/рготЬапк (3,8 млрд. дол.), Alfa Bank (3,0 млрд. дол.). Особливістю російського банківського сектору є гіпертрофована концентрація їх центральних офісів у Москві. Так, серед тридця­ти найбільших банків РФ двадцять п'ять знаходяться в російській столиці, три у Санкт-Петербурзі і по одному в Уфі та Казані.

Така ситуація породжує й Іншу проблему російської економі­ки — значну диференціацію соціально-економічного розвитку, а відтак і проблему гармонізації бюджетного розподілу. Поси­лення суперечностей між регіонами призвело до чіткої градації у річних бюджетах регіонів-донорів та регіонів-реципієнтів. До пер­ших з них підносять Москву, Санкт-Петербург, республіки Татарстан, Башкортостан, Комі, Краснодарський край, Вологодсь­ку, Московську, Липецьку, Самарську, Пермську, Свердловську, Челябінську, Тюменську області, Ханти-Мансійський та Ямало-Ненецький округи. Решту територій країни включають до групи регіонів отримувачів допомоги з федерального бюджету РФ.

Обертання поза економікою великої частки тіньового капіта­лу призводило донедавна до загострення багатьох регіональних криз. Відповідно до прогнозів англійських економістів Хойлера і Тойлера у першій чверті XXI ст. столиця Росії — Москва має стати -регіональним фінансовим лідером планети ( - рівень ма­тимуть відомі центри: Франкфурт-на-Майні, Нью-Йорк, Токіо та ін.), проте навіть І зараз існує суттєва проблема дорожнечі в ба­гатьох російських мегаполісах, передусім у столиці. Спеціально проведене дослідження Світового банку (2002 р.) виявило, що за вартістю життя Москва посідає 35-е місце у сипі, Санкт-Петербург — 80-е (найближчим до них Кисну та Баку експерти відводять відповідно 83-е та 86-е місця).

Наступною структурною проблемою РФ є проблема зовнішньо­го боргу. У середині 1990-х рр. Росію вважали одним з найбільших боржників планети, розмір якого перевищував за різними даними суму в 200 млрд. дол. Разом з тим, станом на цей же період Росії, як правонаступниці колишнього СРСР, заборгували близько 160 млрд. дол. країни «третього світу». Вступ РФ до так званого престижного Паризького клубу зменшив заборгованість їй до 20 млрд., які відповідно до правил членства в ньому були реструктуризовані. Натомість російські борги ніхто не збирався списувати. Упродовж останніх десяти років країна вимушена була платити великі відсотки по них і водночас пропорційно гасити частину з них. Успіхи тут були очевидними, хоча і непростими для бюджету. Сучасну структуру зовнішнього боргу країни демонструє табл. 7.5.

Таблиця 7.5

Дата добавления: 2015-05-23