Спільні та відмінні риси

Розвиток економічних відносин України з новими індустріальними державами

Галузева структура економіки та зовнішньо­економічні зв'язки

Особливості корейської моделі розвитку

Особливості положення в глобальній економіці

Спільні та відмінні риси

Розділ 9. Особливості економічного розвитку нових індустріальних країн

9.2. Економіка Республіки Корея (Південна Корея)

9.3. Особливості економіки держав — «драконів»

9.4. Особливості економіки держав — «тигрів»

У сучасній світовій регіоналістиці до нових індустріальних країн (НІК) відносять досить велику групу держав, які раніше були лідерами так званого «третього світу». Вони розташовані у різних мегарегіонах планети, що ускладнює їх класифікацію тільки за географічною ознакою. Проте ці держави мають цілу низку спільних рис у різних соціально-економічних моделях розвитку, то й дозволяє відносити їх до НІК, а саме:

• швидкий розвиток промислового виробництва, який найбільш рельєфно проявив себе у 1960—70 рр. (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) чи впродовж 1980—90-х рр. (держави Латинської Америки);
• наявність значної державної підтримки провідним корпораціям країни, яка нерідко у своїй основі має неринкові методи стимулювання розпитку;
• досить великі обсяги зовнішнього боргу;
• використання моделей швидкої диверсифікації експорту та імпортозаміщення під час розробки стратегій економічного розвитку;
• висока ймовірність системних криз економіки, руйнівна дія яких нерідко призводила до швидкого скочування країн за основними макроекономічпими показниками на позиції десятирічної давнини (наймасштабнішими за останній час були: латиноамериканська криза (1994—1995 рр.), південноазіатська (тихоокеанська) (1997— 1998 рр.), бразильська (1999 р.), аргентинська (1999 - 2000 рр.);
• значний вплив ТНК та ТНБ на економіку країн, який нерідко призводить до стихійних припливів та відпливів прямих і порт­фельних іноземних інвестицій;
• висока питома вага промисловості в структурі ВВП та порівняно з постіндустріальними державами низька, хоча й домі­нуюча, частка сфери послуг, що не перевищує 60 % (винятком є Сінгапур — 66 %);
• невисокі (за винятком Південної Кореї та Сінгапуру) технологічні позиції у світі, за якими більшість країн НІК відносять до групи потенційних лідерів (Гонконг, Малайзія, Мексика, Арген­тина, Чилі) чи до держав, що динамічно впроваджують нові тех­нології (ПАР, Бразилія, Філіппіни та ін);
• сталі (середні) рівні оцінки конкурентоспроможності національних економік (макро- і мікрорівень), які не виключають від­повідно до світових кон'юнктурних коливань рух угору чи вниз за усталеною шкалою коливань;
• значна питома вага аграрного сектору в структурі ВВН, який не відрізняється диверсифікованим характером, а у деяких країнах зберіг фактично моноспеціалїзовану орієнтацію;
• низька порівняно з постіндустріальними країнами продук­тивність праці (виробіток продукції на одного працюючого в Мексиці становить 16,4 тис. дол., НразилІЇ - 10,6 тис, Пів­денній Кореї— 38,8 тис. Для порівняння; в СІНА 98,8 тис., Японії — 68, 8 тис дол. на рік (2003 р.));
• невисокі витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (якщо в Швеції на одного працюючого припадає 1052 дол. (2003 р.), Японії — 1006, то в Південній Ко­реї— лише 291 дол., Тайвані — 288, Гонконзі — 145 дол.);
• висока питома вага клановості в економіці (тобто домінування великих сімейних компаній), що веде до значного впливу створюваних ними олігополістичних груп на політику уряду, лобіювання своїх інтересів на міжнародних ринках тощо;
• значна соціальна диференціація суспільства, в якій питома вага бідного населення становить 25 % і більше, а світові дослідження за допомогою коефіцієнта Джині, який виражає майнову нерівність, констатують високий рівень дистанціювання багатих і бідних.

Нові Індустріальні держави свічу впродовж останніх 20-ти років використовували різні механізми та інструменти ринкової трансфор­мації, а відтак мали різні соціально-економічні результати. Досвід реформування господарства Японії був застосований у 1960-ті рр. у

Південній Кореї шляхом створення пріоритетів розвитку країни у трьох найважливіших галузях виробництва. Політику індустріаліза­ції економіки своєї держави через створення потужних державних підприємств у металургійній, хімічній промисловості та електро­енергетиці проводила Індія, Упор на створення комп'ютерних тех­нологій та розробку програмного забезпечення до них зробили у 1980—90-ті рр. Тайвань, Гонконг та Сінгапур. Проте найбільш зна­чущими для більшості НІК були монетарні (неоліберальні) рефор­ми, що проводилися в країнах Латинської Америки, а згодом і в Пів-денно-Східній Азії наприкінці 80 — на початку 90-х рр. XX ст. Саме вони започаткували радикальні зрушення в структурі госпо­дарства, приватизації неефективного державного сектору та збіль­шенні відкритості економіки, а відтак і залученні в неї значних об­сягів іноземних інвестицій. До позитивних наслідків можна від­нести швидке зростання ВВП, збільшення рівня доходів населення, зменшення безробіття. До негативних — великий рівень уразливос­ті економіки через значні кон'юнктурні коливання глобального рин­ку, великий зовнішній борг (у 2000 р. в Бразилії він досяг 238 млрд. дол., Мексиці — 150 млрд., Південній Кореї— 134 млрд., проте найбільшим реципієнтом виявилися Чилі — 366 млрд. дол., що переви­щує 50 % її валового національного доходу).

Враховуючи складність спільної характеристики ШК і різні позиції вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо їх класифі­кації краще всього останні розглядати в таких мікро групах:

1. Південна Корея;
2. держави — «дракони» (Гонконг, Сінгапур, Тайвань);
3. держави — «тигри» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія);
4. НІК Латинської Америки;
5. Індія, Пакистан;
6. африканські та близькосхідні лідери (ПАР, Єгипет, Ізраїль).

Ураховуючи особливості пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв'язках обмежимося розглядом перших трьох.

9.2. Економіка Республіки Корея (Південна Корея)

9.2.1. Особливості положення в глобальній економіці

У світовій економічній літературі Корею прийнято від­носити до так званих «чотирьох азіатських драконів», хоча нерідко вживають також термін «тигри» розуміючи при цьому швидкі темпи економічного зростання країни у 70-х рр. XX ст. Високий рі­вень розвитку промисловості, якого ця держава досягла впродовж 1980—90-х рр., змусив говорити про неї, як про «азійське диво». Перетворення Південної Кореї в одного зі світових лідерів промис­лового виробництва, що мало місце у середині 1990-х рр., з аутсай­дерів мегарегіону Східної Азії, якою вона була у середині 1950-х, відбувалося впродовж життя одного покоління населення країни.

У сучасній РК виробляється приблизно 2 % глобального ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0,8 % світо­вого. За абсолютними розмірами ВВП Корея посідає четверте міс­це серед держав Азії, за відносними показниками поступається лише Японії та Сінгапуру. Частка ж країни у світовому експорті товарів уже зараз наблизилася до 2,5 %. За окремими видами продукції вже на початку 1990-х рр. Південна Корея посіли провід ні позиції у глобальній економіці, зокрема у виробництві текстилі. них виробів (7 % світових обсягів), одягу (5,2 %), кораблів (1 5 %), а також автомобілів та запасних частин до них, оргтехніки, телеві­зорів, радіоприймачів і магнітофонів (В. Ломакін, 1999 р.).

Разом з тим, РК поки що не можна віднести до постіндустріальних держав, тому що в деяких макроекономічних показниках країна має суттєве відставання від провідних економічних лідерів планети. Зокрема, за індексом людського розвитку Корея посідає 30-е місце у світі (2001 р.), а за відносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. (ПКС) займає граничне положення між розвинутими державами та країнами, що мають рівень вище середнього (пригадайте, що може бути покладено в основу класи­фікації країн світу?). Досить суперечливими є також технологічні досягнення Кореї. Так, у 1999 р. вона вийшла на 5-е місце у світі за індексом технологічних досягнень, проте наслідки структурної кризи та пошук нової моделі розвитку у 2004 р. призвів до суттєвих змін у показнику «конкурентоспроможності економіки, що зростає». За один рік за цим індексом країна перемістилася з 18-го місця (яке посідала у 2003 р.) на 29. Щоправда за іншими оцінками рівнів конкурентоспроможності країна впевнено тримається на провідних позиціях посідаючи місця з 20-го по 30-те. Наприклад, за показником ділової конкурентоспроможності РК це — 24-е місце у світі (Японія — 8, Сінгапур — 10, Тайвань — 17).

Азіатська фінансова криза 1997—1999 рр. була суттєвим ви­пробуванням для економіки країни, яка чітко визначила свої сла­бкі місця та довела необхідність переходу до нової моделі розвит­ку, порівняно з тією, що була високоефективною у другій поло­вині XX ст.

Дата добавления: 2015-05-23