З книги візантійського імператора й історика Маврікія Стратега «Стратегікон» про життя і побут слов'ян

Прокопий Кесарийский. Война с готами. — М.,1996. — С. 260-251.

Одним із перших відомих політичних об'єднань слов'ян було військово-політичне об'єднання Антський племінний союз (V—VII ст.). У джерелах анти постають як землероби та скотарі, «...вони плекають багато різної худоби та збіжжя», — писав Феофілакт.

Слов'янські землі продовжували зазнавати нападів різних племен: готів, гунів, аварів, хазарів та ін. Тому для оборони слов'яни будували земляні вали, довжиною на сотні кілометрів, які мали слугувати перешкодою для ворожих вторгнень. Для свого захисту слов'яни також використовували «Траянові вали», споруджені римлянами після завоювання Данії. Залишки Траянових валів збереглися до наших днів на території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей (Поділля).

Анти не тільки оборонялись від нападів сусідів, а й самі вели постійні війни. Так, у третій чверті IV ст. анти розбили готів, але незабаром готський король Вінітарій у 386 р. захорив у полон антського князя Божа з синами та 70 старійшинами, яких за його наказом було розіп'ято на хрестах. Пам'ять про цю криваву розправу надовго полишилась у нащадків. Так, у писемній пам'ятці XII ст. «Слові о полку Ігоревім» автор мовить: «себо готські красні діви співають про время Бусове». На Київщині і зараз стоїть курган, який називають Божою горою.

У 421 р, анти, підкорені гуками, брали участь,у походах на Візантію. Після розпаду гунського племінного союзу анти беруть активну участь у Балканських війнах. Вони допомагали Візантії у боротьбі проти готів.

Писемні джерела називають нам імена антських князів: Божа, Ардагаста, Пирагоста; дипломата Мизамира; полководців: Доброгаста, Всегорода; старійшин: Ідарія, Келагаста.

У 558 р. уПівнічному Причорномор'ї з'явилися орди аварів (обрів) — тюркомовні племена. Прийшовши на територію сучасної України, авари почали війну з антами. Боротьба була довгою та виснажливою.

У 602 р. авари розбили антів, після цього ми вже не зустрічаємо про них письмових свідчень — антський племінний союз розпадається.

* * *

«Племена слов'ян і антів живуть спільно, і життя їхнє однакове: вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити, їх дуже багато в країні, і вони досить витривалі, переносять легко і спеку, і холод, і дощ, і неприкритість тіла, і убозтво. До тих, хто приходить до них і користується гостинністю, вони ставляться ласкаво і по-приятельському, привітно зустрічають і проводжають потім від місця до місця, охороняючи тих, хто потребує цього... Тих, хто перебуває в них у полоні, вони не тримають у рабстві безстроково, подібно до інших народів, а обмежують їх рабство певним строком, після чого відпускають в їх землю, якщо вони захочуть, за деяку винагороду або ж дозволяють їм оселитися з ними, але вже як вільним людям і друзям. Цим вони здобувають їх любов.

...Всі чоловіки озброєні в них невеликими дротиками, по два на кожного, а в декого, крім того, чудові щити, тільки занадто важкі, які утруднюють рух. Є в них і дерев'яні луки, і стріли... В них нема спільної влади... і в бою не знають правильного строю, але намагаються битися в бойовому порядку, і так само не люблять показуватися на рівних, відкритих звідусіль місцях. Коли трапиться їм зважитися на рукопашний бій, вони гуртом здіймають крик і повільно просуваються вперед; якщо противник почне відступати перед їх криком, то наступають сильніше... Битися зі своїми ворогами вони (слов'яни) люблять у місцях, порослих густим лісом, у теснінах, на обривах, з вигодою для себе користуються раптовими атаками (засідками), хитрощами, і вдень, і вночі винаходивши багато (різноманітних) способів... Будучи захоплені зненацька, вони занурювались у річку, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростинки, повністю видовбані, котрі досягали поверхні води; лежачи на спині, на глибині, вони дихали через них і трималися багато годин. (Такий самий маневр пізніше практикувався запорозькими козаками.)...На ворога, відпочиваючого у лісі, випускали з колод (вуликів) голодних бджіл....Часто, несучи з собою здобич, вони кидають її при найменшій тривозі й утікають у лісові хащі; потім, коли вороги оточують здобич, вони знов на них нападають і завдають їм шкоди. Так майстерно вони

Заманюють ворогів.

...Багато зі слов'янських дружин смерть своїх чоловіків вважають своєю смертю і добровільно душать себе, не вважаючи життям жити вдовою. (Маврикій Стратиг, описуючи сексуальні ігри слов'янської молоді в час свят, зі здивуванням відзначав відсутність якого-небудь сорому. До

одруження і хлопці і дівчата розважались на рівних.)»

Дата добавления: 2015-05-23