Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

З «Повісті минулих літ» про розселення слов'ян та заснування Києва




Маврикий. Тактика и стратегия. — СПб., 1903. — С. І80-184.

На території сучасної Європи живуть 15 слов'янських народів, що поділяються на три групи: західні, південні, східні. Історія України І тис. н.е. — це історія праслов'янських і власне слов'янських племен (поняття «слов'янин» зникає у X ст., замінюючись назвами конкретних племен І племінних союзів).

Етногенез східних слов'ян остаточно не з'ясовано. Ранні писемні відомості про життя слов'ян під ім'ям венетів містяться у творах античних авторів І—II ст. римського історика та географа Плінія Старшого, римського історика Корнелія Тацита і грецького астронома І географа Клавдія Птоломея.

За їхніми відомостями, венети займали значну територію Східної і Центральної Європи, між Дніпром і ВІслою, від степів Північного Причорномор'я до узбережжя Балтійського моря.

Назва ж «слов'яни» вперше з'явилась у творах візантійського історика Прокопія Кесарійського «Війна з готами» та імператора Візантії Маврикія Стратега «Тактика і стратегія», або «Стратегікон» (VI ст.).

Проте навіть сьогодні неясно, де знаходилася прабатьківщина слов'ян. Чеський славіст П.Шафарик вважав нею землі сучасної Волині, Поділля, Галичини, а його земляк Л. Нідерле -- регіони від ріки Ельби до річки Десни. Л.Гумільов і Я.Чекановський шукали її між річками

Віслою та Одером, історики В.Сєдов (Росія), В.Балушок (Україна) стверджують, що вона знаходиться на території сучасної Польщі і південно-західної України — південніше річки Прип'яті і на захід від р. Дніпро. Археологічні дослідження І теоретичні висновки сучасної науки дозволяють вважати прабатьківщиною слов'ян з II ст. до н.е. територію між Одером на заході та басейном середнього Дніпра на сході. її північним кордоном було лівобережжя Прип'яті, південним — рубежі лісостепу й степу.

Археологічною відповідністю слов'янам є так звана зарубинецька культура, яка була залишена осілим землеробським населенням лісостепової зони Східної Європи (кінець III ст. до н.е. — II ст. н.е.), а також пам'ятки пшеворської культури у верхній течії Вісли (II ст. до н.е. — IV ст. н.е.). На зміну зарубинецькій культурі у лісостеповій зоні сучасної території України у II ст. н.е. прийшла черняхівська культура.

Дані антропології вказують на близькість антропологічного типу черняхівців та літописного східнослов'янського племені полян, що свідчить про безперервну традицію заселення цієї території слов'янами.

У той же час не з'ясовано остаточно навіть походження самого терміна «слов'яни»; одні Історики вважали, що в його основі лежало поняття «слава» чи «слово», римляни виводили його від слова «склавін» (порівняйте нім. der sklave — раб, англ. slave). Слов'янознавці Центральної Європи вважали, що він походить від слова «людина», а радянський мовознавець О.Марр виводив його від назви скіфїв-сколотів. Л.Нідерле взагалі дійшов висновку, що походження назви слов'ян пояснити неможливо.

Представники київської археологічної школи висунули власну концепцію етногенезу слов'янства. Вона виходить з того, що на рубежі III—ІІ ст. до н.е. слов'янська спільнота формувалася насамперед у регіоні р. ВІсли й частково, на Волині, а потім центр слов'янського етногенезу перемістився в межиріччя Вісли та Дніпра.

Пошук відповіді на проблему етногенезу слов'ян далеко не закінчено, хоча з певною долею ясності можна стверджувати, що протослов'янські землеробсько-скотарські племена наприкінці III та II ст. до н.е. розселилися на просторах між р. Дніпром на сході, Карпатами на південному заході, р. Одером на заході, Балтійськім морем на півночі.

Давні слов'яни жили між ріками Віслою і Дніпром у передгір'ї Карпат і на Балканах. Вони говорили однією мовою — праслов'янською, зрозумілою для всіх слов'ян. Недаремне вони називали себе «словене», володіючи словом, зрозумілою мовою.

** * *

«Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю — Сим, Хам і Яфет.

...Яфетові ж дісталась північна сторона і західна: Мідія, Албанія, Вірменія Мала і Велика, Каппадокія, Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія, Далматія, Молоссія, Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротїя, Іллірія, Слов'яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же він і острови: Британію, Сицилію, Евбею, Родос, Хіос, Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію, Ітаку, Керкіру і частину азійської сторони, яку називають Іонією, і ріку Тигр, що тече межи Мідією і Вавйлонією. Узяв він також краї до Понтійського моря на північних сторонах: Дунай, Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а звідти, отже, й до самого Дніпра. Дісталися йому й інші ріки: Десна, Прип'ять, Двіна, Волхов, Волга, що йде на схід у частину Симову.

В Яфетрвій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола, ліб. Ляхи ж і пруси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід — до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської і до Волоської. Яфетове бо коліно,й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять одні коло одних од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.

Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши жереб, поклали не переступати анікому в братній уділ, і жили кожен у своїй частині.

І був тоді один народ, А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині Поля Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавилон, будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов Господь Бог глянути на город і на башту, і сказав Господь: «Се народ один і мова одна». І змішав бог народи, і розділив на сімдесят і на дві,мови, і розсіяв їх по всій Землі. По змішанні ж народів Бог вітром великий розвалив башту, однак є останок її межи Ассирією і Вавилоном...

Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини – південні краї; Яфетові ж сини – захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового постав народ словенський — так звані норики, які є слов'янами.

По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми — од того, де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів пішли одні, що прозвалися полянами, другі ляхи про-звалися лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.

Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами, а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами – од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменю, прозвалися своїм іменем словенами; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські письмена.

Коли ж поляни жили осібно по горах сих київських, то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків у Варяги.

...Коли ж поляни жили осібно володіли родами своїми — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка ниві зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоревицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І бувдовкола городу ліс і бір великий; і ловили вони тут звірину. Були ж вони; мужами мудрими й тямущими і називалися полянами.; Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки проте відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря, — котрого я не знаю, як не знаю і при котрім він цесарі приходив туди.

А коли він вертався назад, то прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів тут сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян було княжіння своє, а дреговичі мали своє, а словени — своє в Новгороді, а другі сиділи на ріці Полоті, котрі й називаються полочанами. Од сих же полочан на схід є і кривичі, що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в верхів'ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни сидять на схід од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, — бо сидять вони по ріці Бугу, — а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову, походять від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, і були насильники слов'ян.

А по сьому прийшли білі угри і успадкували землю Слов'янську, прогнавши волохів, які раніш захопили були Слов'янську землю. Бо ці угри з'явилися за Іраклія, цесаря грецького, які ходили з ним на Хоздроя, цесаря перського.

У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов'ян і примучили дулібів, що теж були слов'янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати треба було обринові, то не давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п'ять жінок у телігу і повезти обрина, — і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», — бо нема їхнього ні племені, ні потомства.

Після цих же прийшли печеніги, а потім ішли чорні угри мимо Києва,— але опісля, за часів Олега.

Поляни, що жили осібно, як ото ми сказали, були з роду слов'янського і назвалися полянами, а деревляни теж пішли від слов'ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і в'ятичі походять од ляхів. Бо було в ляхів два брати — один Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на ріці

Сожу, од якого й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися в'ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в'ятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі й тиверці сиділи по другому Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря і єсть городи їх до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».

Усі племена мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а назавтра приносили для її родини те, що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте; і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі і в'ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, — з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав — чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали його. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в'ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі по собі закон».




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 918; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.02 сек.