Паризький конгрес 1856 р. 2 страница

Тема 11. Східне питання. Берлінський конгрес (1875 р.)

Семінарське заняття № 6

(2 год)

Тема заняття: Східне питання. Берлінський конгрес.

Мета: розкрити особливості європейської дипломатії при вирішенні східного питання в 70-х рр ХІХ ст. та проаналізувати рішення Берлінського конгресу з цього питання.

Зміст семінарського заняття

1. Національно-визвольна боротьба на Балканах в 70-ті рр.

2. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр.

3. Берлінський конгрес 1878 р.

Література

1. Бисмарк О. Мысли и воспоминания / Пер. с нем. Т.1.-М.: ОГИЗ, 1940.

2. Виноградов К.Б. Мировая политика 60-80-х гг. ХIX в.: События и люди.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.

3. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. Т. 1,2.- М., 1996.

4. Дипломатический словарь: В 3-х тт.-Т.1: А-И. – М.: Наука, 1984.Т.2: К-Р. – М.: Наука, 1985; Т.3: С-Я. – М.: Наука, 1986.

5. Ерусалимский А. Бисмарк как дипломат.-М.: ОГИЗ, 1940.

6. История ХIX века / Под ред. Лависса и Рамбо.- Т. 1-8.-М.: Соцэкгиз, 1937-1938.

7. История дипломатии. Т.1. / Под ред. В.П. Потёмкина.-М.: ОГИЗ,1941.

8. История дипломатии. - Т.2. Дипломатия в новое время (1872-1919) / Под ред. В.П. Потёмкина.-М.: Госполитиздат, 1945.

9. История дипломатии. / Под ред. В.А. Зорина.-М.: Госполитиздат, 1959-1965.

10. Історія дипломатії / Під ред. В.П. Потьомкіна. Т. 2.-К.: Політвидав, 1948.

11. История Франции. Т. 1-3.-М.: Наука, 1972-1973.

12. Керженцев М.П. История Парижской коммуны.-М.: Соцэкгиз, 1959.

13. Киняпина Н. Внешняя политика России первой половины ХIХ века.-М.: Высш.шк., 1963.

14. Манфред А.З. Внешняя политика Франции. 1871-1891.-М.: Изд-во АН СССР, 1952.

15. Норден А. Как делаются воины.-М.: Прогресс, 1972.

16. Петров В.Ф. КЭ ДОРСЭ (Краткий очерк дипломатической службы Франции).- М.: Международные отношения, 1966.

17. Покровский М.П. Дипломатия и война в ХIХ столетии: Сборник статей.-М.: Красная новь, 1923.

18. Царская дипломатия и Парижская коммуна 1871г.-М.: Соцэконом. изд-во, 1933.

Контрольні завдання до семінару:

Які фактори зумовили розгортання націонаоьно-визвольної боротьби на Балканах в 70-х рр. ХІХ ст.?

Який вплив на початок російсько-турецької війни мали Герцеговинське та Боспорське повстання?

Які цілі переслідували місія генерала Вердера та місія барона Мюнха?

Які основні рішення було прийнято на Константинопольській конференції?

Якими були позиції провідних європейських країн в російсько-турецькому протистоянні?

Якими були рішення Берлінського конгресу?

Методичні рекомендації до теми:

Розглядаючи питання даного семінарського заняття студенту варто вивчити розгортання нацонально-визвольного руху на Балканах в 70-х рр. ХІХ ст. Окремо доцільно спинитися на висвітленні питання Герцеговинського повстання та Боспорського повстання і сербо-турецької війна. Рейхштадтське побачення. Антитурецька кампанія в Англії. Місія генерала Вердера. Місія барона Мюнха. Константинопольська конференція. Будапештська конвенція. Франко-німецька воєнна тривога 1877 р. і Лондонський протокол.

5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ, ІНДІВІДУАЛЬНІ, НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКІ ЗАВДАННЯ

5.1. Завдання для самостійної роботи

1. Вплив наполеонівських воєн на розвиток національно-визвольної боротьби народів Європейських держав.
2. Колоніальна політика європейських держав у першій половині XIX ст.
3. Колоніальна політика Європейських держав в II половині XIX ст.
4. Латинська Америка у боротьбі за незалежність та політика европейських країн.
5. Англо-німецькі відносини на рубежі ХІХ-ХХ століть: проблеми колоніального поділу Африки.
6. Проблема чорноморських проток у зовнішній політиці Великобританії 1892-1920 рр.

5.2. Завдання для індивідуальної роботи

1. Дипломатична діяльність діяльність Талейрана в період Віденського конгресу (осінь 1814 – березень 1815).

2. Священный союз та грецьке питання: дипломатія Олександра I на конгресі в Торппау - Лайбаху (1810-1821 рр.).

3. Дипломатія Меттерніха в період русько-турецької війни 1828-1829 рр.

4. Горчаков та відміна положень Парижського трактату (1870-1871 рр.).

5. Дипломатичне мистецтво Бісмарка напередодні франко-пруської війни 1870-1871 рр.

6. Російсько-австрійські відносини напередодні російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

7. Відмова Берлину продовжити "Договір перестраховки" та російсько-німецькі відносини в кінці 1880-х – початку 1890-х рр.

1. .

8.3. Завдання для індивідуально-дослідницької роботи

В курсі «Дипломатична історія Європи в ХІХ ст.» метою індивідуальної навчально-дослідницької роботи є поглиблене вивчення найбільш кардинальних, або маловивчених проблем зовнішньополітичної діяльності провідних європейських країн в період 1815 – 1879 рр.. Серед них мають бути ті, навколо яких велися гострі дискусії в історичній і політичній літературі, котрі продовжуються і в наші дні; проблеми, які раніше свідомо замовчувалися в радянський історичній науці, або ж односторонньо трактувалися з точки зору ідеологічної доцільності, і не відповідали об’єктивній реальності. Сьогодні в умовах більш вільного достпу до широкого кола джерел та літератури, використовуючи нові документи і публікації, дати їм незаангажовану тими чи іншими догмами і настановами об’єктивну оцінку.

В зв’язку з цим рекомендується взяти для поглибленого вивчення і дослідження наступні проблеми:

1. Оцінка «Східного питання» в зовнішній політиці європейських держав в першій половині ХІХ ст. в сучасній історичній літературі.

2. Проблема чорноморських проток в дипломатичних відносинах Росії та великих європейських держав у 40-х рр.. ХІХ ст.

3. Російсько-турецькі війни в ХІХ ст.: витоки, хід і завершення, результати конфлікту.

4. Конгреси Священного Союзу як спроба врегулювання дипломатичних конфліктів в першій половині ХІХ ст.

Студент може обрати для дослідження також і інші проблеми, чи певний аспект вище вказаних рекомендованих і працювати над їх дослідженням під керівництвом викладача.

6. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ

РОБОТИ СТУДЕНТІВ

6.1. Методичні рекомендації з організації самостійної роботи

Самостійна робота студентів має за мету більш глибоке засвоєння ними теоретичних та аналітичних основ курсу, розвиток творчого мислення, набуття навиків та вмінь у самостійному виборі різних методів пізнання. Самостійна робота тісно узгоджується з лекційним курсом і проводиться за усіма основними темами.

Самостійна робота передбачає конкретні визначені викладачем питання теми, які студент готує самостійно. Форми організації самостійної роботи залежать від складності окремих тем та навчальних можливостей груп та студентів. Пропонуються наступні форми: самостійне опрацювання вказаної наукової літератури, її реферування, обговорення на колоквіумах, перевірка отриманих знань на контрольних роботах.

Працюючи самостійно слід скористатися підручниками, посібниками, рекомендованою літературою, науково-довідниковими виданнями, можливостями інтернету. Обов’язковою умовою самостійної роботи є застосування знань, набутих при вивченні інших тем курсу, а також інших історичних дисциплін. Важливим є посилання на історичні джерела та наукову літературу.

В процесі самостійної роботи слід проявляти творчість і вміння відстоювати власну точку зору. Основну увагу слід звертати на центральну проблему вивчення історії рідного краю – взаємозв’язок регіональної історії з загально історичними процесами, подіями і явищами.

Методичні рекомендації для самостійного вивчення студентами тем з курсу ”Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу”

Тема: ”Вплив наполеонівських воєн на розвиток національно-визвольної боротьби народів Європейських держав”

Наполеонівські війни сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби народів європейських держав. Наполеонівські армії експортували в Європу ідеї Французької революції.

Народи Західної Європи, які до цього не мали своєї державності, рішуче висловили своє бажання національного самовизначення. Позиція наполеонівської Франції сприяла і підтримувала таке бажання.

Внаслідок воєн Франції з Прусією та Австрійською імперією виникло Велике Герцогство Варшавське, Цизальтінська республіка, Рейнський союз, Батавська республіка.

Крім того війни стали поштовхом для цілої низки повстань, що носили національно-визвольний характер. Повстання в Сербії, ряді країн Латинської Америки; розпочався національно-визвольний рух в Греції, Румунії, Трансільванії та ін.

Європейські народи, що не мали самостійного державного статусу, зустрічали Наполеона і його армію як визволителів, і це примушувало уряди великих імперій шукати шляхи вирішення національного питання.

Тема: "Колоніальна політика європейських держав у першій половині XIX ст."

В кінці XVIII ст. відбулися серйозні зрушення в існуванні великих колоніальних імперій.

Внаслідок війни за незалежність у Північній Америці Англія позбавилася своїх 13 північноамериканських колоній.

Французька революція XVIII ст. послужила поштовхом для визвольного руху в ряді французьких колоній. У ході наполеонівських воєн Франція втратила більшу частину своїх колоніальних володінь.

В ході воєн кінці XVIII ст. Англія підірвала колоніальну могутність Голландії. На початку XIX ст. Іспанська колоніальна імперія починає розпадатися. В 1826 році Іспанія втратила всі свої американські колонії, крім Куби і Пуерто-Ріко.

Після закінчення наполеонівських воєн розширюється і прискорюється колоніальна експансія Англії в усіх частинах світу. До середини XIX ст. Англія володіла найбільшою колоніальною імперією - площею більше 11 млн. кв. км. з населенням більше 120 млн. чоловік.

Після революції 1830 року на шлях колоніальних загарбань стала Франція. З середини XIX ст. починається експансія Сполучених Штатів Америки в країни Латинської Америки, Китаю, Японії, на острови Тихого океану.

Колонії ставали для метрополії важливими ринками збуту промислових товарів і джерелами сировини. Економіка колоній була пристосована для потреб метрополії.

Колоніальне панування мало і позитивну сторону. Європейські держави залучали відсталі (з точки зору економічного і культурного розвитку) народи до більш високого рівня цивілізації.

Тема: ”Колоніальна політика Європейських держав в II половині XIX ст.”

В II половині XIX ст. процес колоніальної експансії прискорився. До Першої світової війни ведучі Європейські держави розширили свої колоніальні володіння з 25,7 до 50 млн. кв. км з населенням більше ніж 500 млн. чоловік в основному за рахунок Африки і Азії. Багато країн виявилося напівколоніями великих держав (Китай, Іран, Османська імперія) або потрапили в ту чи іншу міру залежності від них. Це породило ряд гострих конфліктів Османської імперії, Ірану Сербії, Мексики, Венесуели, Куби, Китаю, Єгипту, Ефіопії й інших держав з великими державами.

В 90-х рр. XIX ст. в розподілі та переділі світу посилилась роль США, стала приймати участь Японія, активізувалися Італія і Німеччина.

Боротьба за колонії породила цілу низку військових конфліктів. В 1894 р. Японія нанесла удар по Китаю і відібрала у нього Тайвань і Пескадорські острови. В 1898 р. США оголосили війну Іспанії, нанесли їй поразку і добилися ліквідації її контролю над Кубою, Пуерто-Ріко і Філіпінами.

Італія, яка прагнула створити колоніальну імперію в Африці, 1895 р. напала на Ефіопію. Але Ефіопії вдалося зберегти свою незалежність.

Спроба Великої Британії розширити і укріпити свої володіння в Південній Африці шліхом встановлення контролю над республіками бурів - Трансваалем і Оранжовою -привела до довготривалої війни (1899-1903рр.).

Тема: ”Латинська Америка у боротьбі за незалежність”

Вивчення цієї теми дасть можливість студенту уявити процес становлення незалежних держав в Латинській Америці.

У XVIII ст. відбувається криза колоніальної системи в цьому регіоні швидкими темпами, розвивається економіка та торгівля в іспанських та португальських колоніях. Все це сприяло значним перетворенням в латиноамериканських країнах в дусі ліберальної доктрини.

Вирішальний момент у розвитку країн Латинської Америки наступив на межі XVIII – XIX ст., коли метрополії були втягнуті в європейські революції і війни. Це стимулювало національно-визвольну боротьбу і привело до появи таких незалежних держав, як Бразилія (1822), Гаїті (1798), Парагвай (1814 р.). Демократичні революції відбулися і в інших країнах Іспанської Америки, за виключенням Куби і Пуерто-Ріко.

Тема: ”Англо-німецькі відносини на рубежі ХІХ-ХХ століть: проблеми колоніального поділу Африки”.

Методичні рекомендації до теми.

В роботі доцільно проаналізувати англо-німецькі відносини на африканському континенті у 1890-1902 рр. Студент має відтворити процес розмежування колоніальних володінь двох держав в Африці. Розкрити логічну послідовність й зумовленість впливу колоніального питання на переговорний процес 1898-1901 рр. Простежити взаємозв’язок між колоніальними змаганнями і нарощуванням військової могутності Великобританії та Німецької імперії. Доведено, що громадська думка обох країн справляла значний вплив на англо-німецькі переговори з проблем розмежування сфер впливу в Африці. На зламі ХІХ - ХХ ст. Англія і Німеччина, незважаючи на підписання окремих угод, залишалися непримиренними суперниками на „чорному” континенті.

Тема: ”Проблема чорноморських проток у зовнішній політиці Великобританії 1892-1920 рр.”

Методичні рекомендації до теми.

Робота присвячена комплексному дослідженню зовнішньої політики Великобританії на Близькому та Середньому Сході в цілому, та по відношенню до Чорноморських проток зокрема.

На межі XIX – XX ст. головною метою правлячих кіл Великобританії було укріплення стратегічних рубежів Британської імперії на підступах до Індії. У якості одного з таких рубежів в Лондоні розглядали Османську імперію. У зв’язку з цим особливу увагу Уайтхолл приділяв Босфору та Дарданеллам.

У роботі доцільно простежити еволюцію поглядів керівників імперської політики по відношенню до Османської імперії та Проток, проаналізувати боротьбу в британських правлячих колах з питань зовнішньополітичної орієнтації.

Зміна традиційної політики Лондону та укладення союзу з головним супротивником у питанні про Протоки – Росією – не означали відмову від захисту власних інтересів в регіоні. Нескінченні переговори повинні були сприяти блокуванню вирішення проблеми до більш вдалого моменту, коли Великобританія змогла б вирішити її на власну користь.

6.2. Методичні рекомендації для індивідуального вивчення студентами тем з курсу ”Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу”

6.4.Методичні рекомендації з організації підготовки рефератів.

Загальні методичні рекомендації до підготовки рефератів

Навчальний реферат – це письмова робота, в якій у стислій формі на основі опрацювання наукової та методичної літератури розкривається конкретна проблема чи окремий аспект теми дисципліни.

Реферат складається з плану і таких складових частин: вступ, основна частина (включає розділи і підрозділи), висновки, список використаних джерел і літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її значення для поглибленого опанування програмного матеріалу, визначається мета та дослідницькі завдання реферату, об’єкт дослідження, загальні методи розкриття теми.

Основна частина може складатися з кількох розділів. В одному з них, як правило, розглядаються рівень дослідженості, характеризуються різні точки зору на проблему. В інших розділах розкривається зміст обраної теми, лається опис та аналіз опрацьованого матеріалу, оцінка тих чи інших процесів і явищ, робляться узагальнення щодо окремих аспектів проблеми.

Важливою структурною частиною реферату є висновки. В них лаконічно, без аналізу і обґрунтування робляться узагальнення і формулюються результати виконаної роботи. Висновки засвідчують здатність студента до самостійних узагальнень.

В кінці реферату наводиться список використаної літератури у такій послідовності: документи, монографії, статистичні збірники, наукова література, періодичні статті.

Оформлення реферату. Обсяг реферату 10 – 15 сторінок. Подається у друкованому вигляді. Розмір лівого поля до 30 мм, правого – не менше10 мм, верхнього та нижнього – 20 мм.

Методичні рекомендації до окремих тем

1. Микола І як дипломат.

Методичні рекомендації до теми:

При написанні данного реферату студенту варто, опрацювавши запропоновані літературу та джерела, простежити політичний та життєвий російського імператора Миколи І. Слід, детально спинитися на процесі становлення його як політичного та державного діяча, та окремр як дипломата. Виокремити фактори які повпливали на процес його становлення як лідера Священного союзу та його діяльності в контексті розгортання європейських революцій 1830 та 1848-1849 рр.ході революції. Крім того, окремої уваги заслуговує його діяльність як імператора та дипломата в ході Кримської війни 1853-1856 рр.

2. Шарль Марiс Талейран.

Методичні рекомендації до теми.

Опрацьовуючи питання присвячені періоду консулату та першої імперії, доцільно спинитися на аналізі політичної біографії мністра зовнішніх справ Франції Шарля Моріса Талейрана. Студенту варто опрацювати його ”Мемуари..” для складання цілісної картини життя та політичної кар’єри дипломата, окремої уваги заслуговують його взаємини з Наполеоном Бонапартом, та його участь в процесі реставрації Бурбонів та Липневої революції 1830 р.

3. Полiтичний портрет Меттернiха.

Методичні рекомендації до теми.

Вивчаючи період після наполеонівських воєн, потрібно пояснити причини економічної відсталості Австрії і засилля політичної реакції (”система Меттерніха”). Важливо відмітити і процес повільного, неухильного капіталістичного розвитку, наголошуючи на початок промислового перевороту і обставини, що його гальмували. Розглядаючи першу половину ХІХ ст., варто відмітити, що особливу роль в політичному житті країни відігравав Клемент Меттерніх, який був прем’єр-міністром у 1809-1848 рр.

Окремої уваги потребує його діяльність як дипломата і творця Віденської системи.

4. Грецьке питання і позиція великих держав.

Методичні рекомендації до теми:

Студенту варто розпочати з характеристики загального стану Османської імперії і поступово перйти до висвітлення грецького питання. Вагоме місце в боротьбі греків за незалежність відіграла Гетерія: її успіхи з 1814 по 1820 рр. Гетерія під керівництвом Іпсіланті. Грецьке повстання. Міжусобна війна в Греції (1823-1825 рр.). Філелліни. Міссолунги і Афіни (1826-1827 рр.). Лондонська угода і Наваринська битва (1827р.).

Студент має проаналізувати русько-турецьку війну 1828-1829 рр. та Адріанопольський трактат 2 вересня 1829 р.

5. Турецько-єгитетський конфлікт та позиція провідних європейських країн..

Методичні рекомендації до теми:

Опрацьовуючи дане питання студент має розпочати з харакреристики міжнародної ситуації в ”Східному питанні” в 20-30-рр ХІЇ ст. Доцільно звернутися до аналізу протиріч, які існували між європейськими країнами через Османську спадщини, окремо спинившись на позиції Росії в цблму питанні. Варто проаналізувати Ункіар-Іскелеську угоду Росії з Туреччиною і протиріччя великих держав у Східному питанні. Турецько-єгипетський конфлікт і позиція великих держав (1832-1832 рр.). Пальмерстон. Загострення англо-російських протиріч проти Ункіар-Іскелеської угоди. З’їзд монархів в Мюнхенгреці (1833 р.).

Дві течії в Англії по відношенню до Східного питання. Лондонська конвенція 1840 р. Східне питання в 1848-1849 рр. і Балта-Лиманська конвенція.

6. Європейська дипломаті після франко-німецької війни 1870-1871 рр. та воєнні тривоги 1870-х р.

Методичні рекомендації до теми:

Розглядаючи дану проблему студент має відзначити зміну співвідношення сил в Європі після завершення франко-прусської війни, висвітлити боротьбу Німеччини за гегемонію в Європі. Студент також повинен розкрити позиції ведучих європейських держав в новій міжнародній ситуації і зробити висновок, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн.

На поч. 70-х рр. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою країною, а завоювання світового панування. Студент в другому питанні висвітлює процес створення Троїстого союзу, показує справжні цілі його учасників.

Загострення міжнародної ситуації на межі сторіч породило цілу низку воєнних конфліктів в усіх регіонах світу. Студент називає локальні війни, що відбувалися в цей час, відзначає їх характер, розкриває хід і показує історичне значення.

9. КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Контроль знань здійснюється з метою встановлення рівня засвоєння студентами теоретичного матеріалу та практичних навичок, що передбачені навчальною програмою дисципліни і включає такі форми:

- поточний контроль;

- модульний контроль;

- підсумковий контроль;

- ректорський контроль.

Поточний контроль передбачає перевірку знань на семінарах (обговорення, повідомлення, реферати, тести тощо). Модульний контроль передбачає проведення контрольних робіт за наслідками вивченого матеріалу навчальних тем.

Підсумковий контроль передбачає іспит. Для студентів всіх форм навчання передбачається написання контрольної роботи і реферату.

Впродовж вивчення дисципліни студент має брати активну участь у обговоренні програмних питань на семінарських заняттях, виконанні модульних контрольних робіт, завдань для самостійного вивчення дисципліни.

Рівень знань студентів з усіх тем курсу “Дипломатична історія Європи ХІХ ст.” (від Священного до Троїстого союзу) оцінюється методом усного опитування на семінарських заняттях, а також за наслідками виконання контрольних робіт, при підготовці рефератів з визначеної проблематики. Основними підсумковими формами оцінювання знань з усієї програми курсу є врахування роботи студентів впродовж семестру (за модульно-рейтинговою системою) та співбесіди з ними при допущенні до іспиту і рівень знань, виявлений під час складання іспиту. Оцінюється також наукова робота студентів (участь у конференціях, конкурсах, олімпіадах, написанні статей).

На іспит виносяться питання, які охоплюють теоретичні основи навчального курсу, особливості історичного процесу в регіоні у контексті історії України. Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами всіх видів робіт впродовж вивчення курсу на підставі критеріїв, що наведені в таблиці:

9.1. Питання для повторення курсу “Дипломатична істрія Європи в ХІХ ст. ”

1. Предмет, мета та завдання спецкурсу. Місце спецкурсу у вивченні історії країн Західної Європи ХІХ ст.

2. Передумови проведення міжнародного конгресу у Відні (1 жовтня 1814 – 9 червня 1815 рр.).

3. Основні питання роботи Віденського конгресу.

4. Політика союзників напередодні проведення Віденського конгресу. Шомонський трактат (1 березня 1814 р.).

5. Принцип легітимізму. Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії і Прусії (3 січня 1815 р.).

6. Конгрес і повернення Наполеона з о. Ельба. “Сто днів” (20 березня – 25 травня 1815 р.).

7. Відновлення коаліції (25 березня 1815 р.). Ватерлоо (18 червня 1815 р.). Остаточна ліквідація імперії.

8. Організація Германського союзу (8 червня 1815 р.). Нідерланди. Швейцарія. “Східне питання”.

9. Характер Заключного акту. Нестійкість наслідків Віденського конгресу.

10. Створення “Священного союзу” (26 вересня 1815 р.).

11. Канцлер Меттерніх: теорія втручання. Внутрішні протиріччя в Священному союзі.

12. Аахенський конгрес: п’ятерний союз 1818 р. Конгреси в Троппау і Лайбасі (1820-1821рр.)

13. Початок розпаду Священного союзу. Веронський конгрес (1822 р.) і Грецька проблема.

14. Зближення Росії з Англією і Францією та подальший розпад Священного союзу.

15. Микола І як дипломат. Місія Веллінгтона в Петербурзі (4 квітня 1825 р.).

16. Національно визвольний рух в Греції (1823-1827 рр.): Лондонська конвенція 6 липня 1827 р.

17. Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. Адріанопольський мир 14 вересня 1829 р.

18. Ункіар-Іскелеська угода Росії з Туреччиною 8 липня 1833 р. і протиріччя великих держав у Східному питанні.

19. Загострення англо-російських протиріч навколо Ункіар-Іскелеської угоди. З’їзд монархів у Мюнхенгреці (1838 р.).

20. Дві течії в Англії по відношенню до Східного питання: Лондонська конвенція 15 липня 1840 р.

21. Східне питання в 1848-1849 рр. і Балта-Лиманська конвенція 1849 р.

22. Європейська дипломатія та Липнева революція у Франції.

23. Позиція великих держав щодо польського повстання 1830-1831 рр.

24. Бельгійська революція 1830 р. і великі держави.

25. Вплив революції 1848-1849 рр. на європейську дипломатію.

26. Дипломатія Тимчасового уряду після Лютневої революції у Франції.

27. Дипломатія європейських урядів і Лютнева революція.

28. Вплив березневих революцій 1848 р. в Австрії та Прусії на російсько-французькі дипломатичні стосунки.

29. Європейська дипломатія і польський визвольний рух у 1848 р.

30. Європейська дипломатія і політика Прусії по Шлезвіг-Голштинському питанню та проблеми об’єднання Німеччини в 1848р.

31. Англо-французьке посередництво між Австрією і Сардинією. Проект європейського конгресу по італійським справам 1849 р.

32. Микола І і революція в Австрії та Прусії в 1848 р.

33. Європейська дипломатія і французька інтервенція в Римі (24 квітня 1849 р.). Місія Лесепса.

34. Зовнішня політика революційної Угорщини і дипломатія західних держав.

35. Царська дипломатія в зв’язку з інтервенцією і придушенням революції в Угорщині.

36. Дипломатичне втручання держав в австро-пруський конфлікт і відновлення Германського союзу.

37. Європейська дипломатія в ІІ чверті ХІХ ст.

38. Міжнародна ситуація в період Кримської війни (4 жовтня 1853 – 30 березня 1856 рр.).

39. Загострення Східного питання після революції 1848-1849 рр.

40. Переговори про розподіл Туреччини та російсько-французьке суперництво в Туреччини 1851 – 1853 рр.

41. Місія князя А.С.Меншикова в Туреччині (28 лютого 1853 р.).

42. Позиція Франції в російсько-турецькому конфлікті 1853 р.

43. Позиція Австрії в російсько-турецькому конфлікті 1853 р.

44. Позиція Прусії в російсько-турецькому конфлікті 1853 р.

45. “Віденська нота” 31 липня 1853 р. та оголошення Туреччиною війни Росії 4 жовтня 1853 р.

46. Проект Пальмерстона 1854 р. про послаблення і розчленування Росії.

47. Місія А.В.Орлова у Відні 1854 р.

48. “Чотири пункти” Наполеона ІІІ (18 липня 1854 р.) та позиція Швеції.

49. Паризький конгрес 30 березня 1856 р. Умови миру.

50. Європейська дипломатія і франко-італьяно-австрійська війна (23 квітня – 12 липня 1859 р.).

51. Мексиканська авантюра Наполеона ІІІ (1862 – 1864 рр.).

52. Питання про володіння Шлезвіг-Гольштинією після смерті Фрідріха VІІ (18 листопада 1863 р.): прусько-датський конфлікт.

53. Позиція Росії, Англії, Франції і Австрії в період прусько-датської війни 1864 р.

54. Угода між Австрією і Прусією: прусько-датська війна та Віденський мир 30 жовтня 1864 р.

55. Конфлікт між Прусією і Австрією за Шлезвіг-Гольштинію. Гаштейнська конвенція (14 серпня 1865 р.).

56. Олександр ІІ, Горчаков і питання об’єднання Німеччини.

57. Зустріч Бісмарка з Наполеоном ІІІ у Біарриці (1864 – 1865 рр.). Дипломатична підготовка Прусії до війни з Австрією.

58. Австро-пруська війна та Празький мир (23 серпня 1866 р.).

59. Дипломатична підготовка франко-пруської війни.

60. Роль Прусії в Північно-німецькому союзі після Празького миру 1866 р.

61. Ставлення Англії до Прусії після 1866 р.

62. Стосунки між Росією та Прусією після 1866 р.

63. Стосунки між Францією та Прусією після 1866 р. Меморандум Друен-де-Люіса та переговори про компенсацію за нейтралітет.

64. Дипломатичні стосунки між Францією та Прусією напередодні війни: переговори в Емсі та позиція Англії щодо вимог Франції.

Дата добавления: 2015-05-23